Розпочавши військові дії проти хусеїтів у березні 2015 року, Саудівська Аравія виправдовувала їх священним обов’язком боротися з шиїтами та захищати уряд у вигнанні. Натомість, єменці вбачають у діях королівства спробу закріпити свій вплив на країну та своєрідну піар-кампанію для принца Мухаммеда бін Сальмана, якому необхідно показати свою ефективність та жорсткість як майбутнього саудівського короля. Відтак, мешканці Ємену не бачать ані морального, ані юридичного виправдання саудівській інтервенції, яку підтримали США. Для них очевидним є факт масштабних руйнувань столиці та масової загибелі людей в результаті цієї нескінченної війни. А Саудівська Аравія так і не досягла своєї головної мети – послаблення шиїтського хусеїтського руху. Навіть навпаки – їх стратегія бомбардувань та блокади лише посилила анти-саудівські настрої по всій країні та дала хусеїтам ще більше прихильників серед мешканців Ємену.

Особливо непоправної шкоди бомбардування завдали єменській інфраструктурі – руйнуванням піддалися аеропорти, водосховища, електростанції, мости, дороги, ринки, заводи, стадіони та лікарні. Серйозно постраждала галузь освіти. 39 університетів та 810 шкільних закладів були зруйновані. Ще 3 809 освітніх установ припинили роботу. Близько 85% із 27-мільйонного населення Ємену відчуває гостру нестачу їжі, води, медикаментів та опалення. Саудівські обстріли призвели до загибелі понад 23 тисяч цивільних, в тому числі жінок та дітей, а близько 2,5 мільйонів єменців стали біженцями. Як зазначали у своїх доповідях міжнародні правозахисні організації «Human Rights Watch» та «Amnesty International», саудівська авіація активно використовувала заборонену в усьому світі зброю на кшталт касетних бомб.

Попри загальнонаціональну розруху, Саудівська Аравія так і не спромоглася виконати свої стратегічні задачі. Її основні цілі – лідер єменських хусеїтів Абдельмалек Аль-Хусі та екс-президент країни Алі Абдалла Салех – лишаються неушкодженими та вільно пересуваються по країні. Один з командирів хусеїтських загонів – Абу Алі Аль-Хакім, перебуваючи під санкціями ООН, має вільний доступ до всіх районів Ємену. Подорожуючи по провінціям Саада, Аден та Худейда, він проводить численні зустрічі з лідерами місцевих племен та організовуючи різноманітні про-шиїтські мітинги. Тактичні ракетні комплекси Р-17, «Кагер-1», «Точка» та інше захоплене хусеїтами озброєння на військових базах успішно застосовується проти саудівських військ. Оскільки саудівці не змогли ліквідувати своїх головних ворогів, стає очевидним той факт, що їм бракує бодай-якоїсь чіткої стратегії (або хоча б оперативної розвідувальної інформації) по Ємену. У відповідь на напади хусеїтів у провінціях Наджран, Джізан та Аль-Асір, саудівські винищувачі лише й роблять, що бомблять другорядні об’єкти в столиці, наприклад будинки шиїтських командирів, які вже давно стоять порожнем. При цьому вони відмовляються визнавати, що насправді й тями не мають, кого саме слід цілити.

Окрім мільярдів доларів, які Саудівська Аравія витратила на свою військову кампанію, значні кошти вони виділили й на підтримку місцевих єменських сил, які, за задумом Ер-Ріяду, мали б самотужки протистояти шиїтам. Таких гравців було безліч: від лоялістів президента Абд Раббо Мансура Хаді до племінних вождів, політиків та активістів північного та південного Ємену. Та ця тактика не змогла забезпечити Саудівській Аравії довготривалу лояльність з боку місцевих сил. Особливо на тлі намагань Ер-Ріяду утримати рівень бюджетних витрат на одному рівні. У липні 2015 року саудівці пообіцяли виплатити по 530 доларів кожному єменському солдату, який приєднається до анти-шиїтського ополчення у місті Таїз. Однак згодом виплату затримали на кілька місяців, щоб остаточно узгодити список людей.

Що не роби, але у самому Ємені невизнаний шиїтський уряд Мухаммеда Алі Аль-Хусі має набагато кращі позиції, аніж президент Хаді та його про-саудівський Кабмін. Нині, Хаді повністю залежить від підтримки з-за кордону. Натомість хусеїти, хоча й позбавлені міжнародної легітимності, значно популярніші серед єменського населення. І з кожним саудівським авіаударом цей показник лише зростає. Багато-хто з єменців вже почали прославляти полеглих від рук саудитів побратимів. Сотні сімей перетворили поховання своїх родичів у національно-патріотичну процесію або навіть у церемонію вінчання. Іноді матері загиблих синів тішилися, неначе на весіллі, називаючи своїх дітей «нареченими». А чоловіки хизувалися та казали всім, що готові віддати на плаху й решту своїх синів. Мовляв, у бою із «саудівськими окупантами» вони будуть мучениками самого Аллаха.

Такі настрої вміло використовують хусеїти, скликаючи на про-шиїтські демонстрації та мітинги всіх єменців, яким вже нічого втрачати. У травні 2015 року єменська армія, за підтримки місцевих племен, зайняла низку стратегічних районів, селищ та міст у провінціях Наджран, Джізан та Аль-Асір. Із середини грудня того ж року, єменські хусеїти завдали ракетних ударів по важливим саудівським об’єктам, включаючи аеропорт в Джізані, нафтові потужності компанії «Aramco» та військову базу «Фейсал». Сотні саудівських військовослужбовців загинули, десятки – взяті в полон. Речник єменської армії, бригадний генерал Шараф Галіб Лакман оголосив про захоплення армійськими підрозділами передових саудівських позицій та заявив – подальше просування єменських сил на саудівську територію залежатиме виключно від політичних рішень. А у серпні 2015 року Абдулмалек Аль-Хусі зазначив, що можливе захоплення єменцями основних саудівських міст в провінціях є «планом Б» для посилення тиску на Ер-Ріяд у разі продовження ним військової агресії.

Щоб висловити свою підтримку цій заяві, багато племінних вождів – передусім, з шести провінцій навколо Сани – у жовтні 2015 року підписали так званий «Статут честі». Він передбачав формування спільного фронту проти саудівської агресії. Хусеїти заручилися підтримкою майже мільйона єменців шляхом організації мітингів та демонстрацій у багатьох містах та селищах, насамперед – у місті Таїз та провінції Маріб. Угоду підписали сотні лідерів племен, активістів та політиків у різних провінціях та у Сані. Заради цього, вони відклали внутрішньо-племінні суперечки та надали військову та фінансову допомогу хусеїтам. Ця підтримка засвідчила суттєве зростання популярності хусеїтів та їх союзників, тоді як єменський уряд у вигнанні здається всім лиш підпоркою для зовнішніх гравців.

Джерело: carnegieendowment.org

Інфографіка: BQ