Передбачена війна: як ЦРУ та МІ-6 розкрили плани Путіна щодо вторгнення в Україну - і чому їм ніхто не повірив

Автор: Шон Вокер - міжнародний кореспондент The Guardian, що спеціалізується на Центральній та Східній Європі, автор книг "The Long Hangover: Putin's New Russia and the Ghosts of the Past" та "The Illegals"

На основі понад 100 інтерв'ю з високопоставленими представниками спецслужб та іншими інсайдерами з кількох країн - ексклюзивна розповідь про те, як США та Велика Британія розкрили плани Володимира Путіна щодо вторгнення в Україну, і чому більша частина Європи, включно з президентом України Володимиром Зеленським, відмахнулася від цих попереджень. Напередодні четвертої річниці вторгнення, в умовах нової геополітичної невизначеності, європейські політики та спецслужби продовжують засвоювати уроки з провалів 2022 року.

Телефонний дзвінок

Вільям Бернс пролетів півсвіту, щоб поговорити з Володимиром Путіним, але врешті-решт йому довелося задовольнятися телефонним дзвінком. Йшов листопад 2021 року, і в попередні тижні американські спецслужби фіксували сигнали про те, що Путін може планувати вторгнення в Україну. Президент Джо Байден направив Бернса, директора ЦРУ, попередити Путіна: економічні та політичні наслідки такого кроку будуть катастрофічними.

П'ятнадцятьма роками раніше, коли Бернс був послом США в Москві, Путін був відносно доступним. За минулі роки російський лідер сконцентрував ще більше влади, а його параноя посилилася. З початком пандемії COVID-19 мало кого допускали до нього особисто. Бернс та його делегація дізналися, що Путін сховався у своїй розкішній резиденції на узбережжі Чорного моря, і можливий лише телефонний зв'язок.

Захищена лінія була підготовлена в кабінеті будівлі президентської адміністрації на Старій площі в Москві, і з трубки зазвучав знайомий голос Путіна. Бернс виклав переконання американської сторони в тому, що Росія готує вторгнення в Україну, але Путін проігнорував його і перейшов до власних тез. Його спецслужби, за його словами, доповіли йому про американський військовий корабель, що ховається за горизонтом Чорного моря з ракетами, здатними досягти його місця перебування всього за кілька хвилин. Це, на його думку, свідчило про стратегічну вразливість Росії в однополярному світі, де домінують США.

Розмова, а також три напружені очні зустрічі з високопоставленими російськими чиновниками зі сфери безпеки здалися Бернсу вкрай тривожними. Він залишив Москву набагато більш стурбованим перспективою війни, ніж до поїздки, і передав своє відчуття президенту.

"Байден часто ставив запитання, що вимагають відповіді "так" або "ні", і коли я повернувся, він запитав, чи думаю я, що Путін це зробить, - згадував Бернс. - Я відповів: "Так"."

Три з половиною місяці по тому Путін віддав наказ армії увійти в Україну - найгрубіше порушення європейського порядку безпеки з часів Другої світової війни. Історія розвідувального підґрунтя тих місяців - як Вашингтон і Лондон отримали настільки детальне і точне уявлення про військові плани Кремля, і чому спецслужби інших країн їм не повірили - досі не була розказана повністю.

Ця розповідь ґрунтується на інтерв'ю, проведених за останній рік із понад 100 інсайдерами у сферах розвідки, військової справи, дипломатії та політики в Україні, Росії, США та Європі. Багато хто говорив без зазначення імен, обговорюючи події, які й досі засекречені; ті, кого цитують із зазначенням імені, іменуються за посадами, які вони обіймали на той час.

Це історія вражаючого розвідувального успіху, але водночас і кількох провалів. По-перше, для ЦРУ та МІ-6, які вірно передбачили сценарій вторгнення, але не змогли точно спрогнозувати його результат, вважаючи, що швидке захоплення України Росією - справа вирішена. Ще серйознішим є провал європейських спецслужб, які відмовилися повірити в можливість повномасштабної війни в Європі в XXI столітті. Вони пам'ятали сумнівні розвіддані, представлені для обґрунтування вторгнення в Ірак двома десятиліттями раніше, і з підозрою ставилися до довіри американцям у тому, що здавалося фантастичним прогнозом.

Найважливіше: український уряд виявився абсолютно не готовим до удару, що насувався. Президент Володимир Зеленський місяцями відмахувався від дедалі наполегливіших американських попереджень, вважаючи їх нагнітанням паніки, і пригнічував побоювання, які в останній момент виникли у його власної військової та розвідувальної верхівки. У підсумку ті здійснили обмежені спроби підготовки за його спиною.

"В останні тижні керівники розвідки почали розуміти, настрій змінився. Але політичне керівництво просто відмовлялося це прийняти до самого кінця", - сказав один американський розвідник.

Чотири роки по тому з цих подій можна винести безліч уроків про те, як збирається та аналізується розвідувальна інформація. Мабуть, найактуальніший з них - у світі, який виглядає більш непередбачуваним, ніж будь-коли в новітній історії, - полягає в тому, що небезпечно відкидати сценарій лише тому, що він здається таким, що виходить за рамки раціонального або можливого.

Джейк Салліван, радник Байдена з національної безпеки, про те, чому європейські союзники не повірили американцям: "Я вважав, що докази, які ми їм надали, були вичерпними. Ми нічого не приховали, що могло б стати вирішальним аргументом. Вони просто були переконані, що це позбавлено сенсу."

Путін починає планувати

ЦРУ дізналося дуже багато про плани Путіна щодо вторгнення в Україну, але одне так і не вдалося встановити напевно: коли саме він ухвалив остаточне рішення йти ва-банк. Згодом, перебираючи докази, як детективи на місці злочину, деякі аналітики агентства визначили першу половину 2020 року як найбільш вірогідний момент.

У ті місяці Путін провів конституційні поправки, що забезпечували йому можливість залишатися при владі після 2024 року. Потім, перебуваючи в ізоляції через пандемію, він занурився в читання книг з російської історії та роздуми про власне місце в ній. Влітку жорстоке придушення протестного руху в сусідній Білорусі послабило президента Олександра Лукашенка і зробило його ще більш залежним від Кремля. Це відкрило можливість змусити Лукашенка дозволити використання білоруської території як плацдарму для вторгнення.

Приблизно в той самий час група отруйників ФСБ підмішала бойову отруйну речовину "Новачок" у білизну Олексія Навального - єдиного опозиційного політика, здатного мобілізувати масову підтримку, - відправивши його в кому. Тоді всі ці події здавалися розрізненими. Пізніше вони стали виглядати як планомірне розчищення поля перед великою українською авантюрою, яка, за задумом Путіна, мала закріпити за ним місце в історії як великого російського лідера.

Перші контури цього плану почали проступати навесні 2021 року, коли російські війська почали нарощувати присутність уздовж кордонів України та в окупованому Криму - нібито для навчальних маневрів. Американська розвідка отримала дані про те, що Путін може використати свій щорічний програмний виступ, запланований на 21 квітня, для обґрунтування військових дій в Україні. Коли Байдена поінформували за тиждень до виступу, він був настільки стривожений, що зателефонував Путіну напряму. "Він висловив стурбованість нарощуванням військ і закликав до деескалації, а також запропонував саміт у найближчі місяці, знаючи, що це зацікавить Путіна", - розповіла Евріл Гейнс, директор Національної розвідки при Байдені.

Коли Путін виголосив промову, вона виявилася набагато менш войовничою, ніж очікувалося, а наступного дня російська армія оголосила про завершення військових навчань біля кордону. Здавалося, пропозиція саміту успішно знизила загрозу. Коли лідери зустрілися в Женеві в червні, Путін майже не згадував Україну.

Лише згодом стало зрозуміло чому: він уже прийняв рішення про недипломатичне вирішення.

Сигнал тривоги

Через чотири тижні після женевського саміту Путін опублікував розлоге, сумбурне есе про історію України, в якому заглибився аж у IX століття, доводячи, що "справжній суверенітет України можливий тільки в партнерстві з Росією".

Текст викликав подив, але увага Лондона і Вашингтона незабаром переключилася на хаотичне виведення військ з Афганістану. У вересні російські війська почали нове нарощування вздовж кордонів України; протягом місяця воно досягло масштабів, які було важко ігнорувати. Вашингтон отримав нові розвіддані про російські плани - більш детальні і куди більш тривожні, ніж навесні. Тоді передбачалося, що Росія може спробувати формально анексувати Донбас, а в максималістському сценарії - пробити сухопутний коридор через південь України, з'єднавши Донбас з окупованим Кримом. Тепер з'ясовувалося, що Путін може планувати щось більше. Він хотів Київ.

Багато хто в американському політичному істеблішменті був налаштований украй скептично, але аналітики розвідки були серйозно стурбовані. "Надходило достатньо інформації, щоб стало зрозуміло: це вже не віддалена можливість", - розповіла Евріл Гейнс. Коли Бернс повернувся з Москви, тривожні сигнали зазвучали ще голосніше. Незалежно від того, чи вірна розвідка, чи ні, сказав Байден, час починати підготовку.

У середині листопада він направив Гейнс до Брюсселя. Там, на щорічній зустрічі голів розвідок країн НАТО, вона представила переконання американської сторони в реальній загрозі масштабного російського вторгнення в Україну. Річард Мур, голова МІ-6, підтримав її. Будучи частиною розвідувального альянсу "П'ять очей", Велика Британія ознайомилася з більшістю американських даних, а також мала власні канали, що вказували на можливість вторгнення. Однак основною реакцією в залі був скептицизм. Одні відкинули саму ідею вторгнення. Інші висловили побоювання, що жорстка позиція НАТО у відповідь може виявитися контрпродуктивною, спровокувавши саме той сценарій, якого Вашингтон нібито побоюється.

Враховувати ці побоювання в наступні місяці залишалося важливим завданням для США та Великої Британії. "Ми мали переконатися, що не дамо їм привід для вторгнення", - сказав Кріс Ордуей, високопоставлений чиновник Міністерства оборони Великої Британії, який відповідав за регіон. Водночас Лондон і Вашингтон вважали, що Росії потрібно ще два місяці для підготовки до вторгнення, і хотіли бити на сполох.

Байден наказав своїй команді ділитися максимальним обсягом розвідданих із союзниками, щоб допомогти їм зрозуміти, чому Вашингтон так стурбований. Він також запропонував розсекретити частину інформації та вивести її в публічний простір. Робити це потрібно було обережно, щоб не розкрити, як Вашингтон отримав докази. "Це джерела і методи, на отримання яких ми витратили кров і піт, і їх втрата може поставити під загрозу життя людей", - підкреслила Гейнс.

Була вибудувана система, за якої представники різних спецслужб мали "можливість висловитися щодо будь-якої інформації перед її оприлюдненням", щоб переконатися, що ніщо не вислизне і не розкриє джерело. У наступні тижні США розсекретили більше чутливих розвідданих, ніж будь-коли останнім часом, - як для союзників, так часто і для широкої публіки. "Ми отримували секретні брифінги від американців, а через кілька годин читали ту саму інформацію в New York Times", - розповів один європейський чиновник.

Погляд із Києва

Наприкінці жовтня ЦРУ та МІ-6 направили до Києва меморандуми з викладенням своїх тривожних розвідувальних оцінок. Наступного тижня, після візиту Бернса до Москви, двоє американських чиновників із делегації відділилися і вилетіли до Києва, де поінформували двох високопоставлених українських представників про побоювання США та про переговори директора ЦРУ в Москві. "Ми по суті сказали: "Ми продовжимо працювати. Ви побачите розвіддані. Це не рядове попередження, все дуже серйозно. Повірте нам"", - розповів Ерік Грін, один із американських чиновників. Українці виглядали скептично.

У середині листопада міністр оборони Великої Британії Бен Воллес відвідав Київ і повідомив Зеленському, що Лондон вважає російське вторгнення питанням "коли", а не "якщо". Він закликав Зеленського почати готувати країну до війни. "До війни не можна підготуватися за один день", - сказав Воллес українському президенту, за словами джерела, знайомого зі змістом зустрічі. Зеленський, судячи з усього, слухав пасивно.

Зеленський був обраний у 2019 році з програмою мирних переговорів для припинення конфлікту, розв'язаного Росією на сході України у 2014 році. Він уже не вірив у можливість домовитися з Путіним, але побоювався, що публічні розмови про ще більшу війну викличуть паніку в Україні. Це могло призвести до економічної та політичної кризи, обваливши країну без жодного російського солдата, який перетнув кордон. Саме це, підозрював Зеленський, і було планом Путіна. Він дедалі більше дратувався на американців і британців, які паралельно з конфіденційними попередженнями почали публічно говорити про загрозу вторгнення. У листопаді він направив одного зі своїх високопоставлених силовиків із секретною місією в одну з європейських столиць, щоб через розвідувальні канали передати політичним лідерам послання: військова тривога - фейк, і все це лише спроба США чинити тиск на Росію.

Мало хто в Україні вважав повномасштабне вторгнення ймовірним, але українські спецслужби фіксували тривожні ознаки посилення російської активності. Іван Баканов, голова СБУ, згадував: якщо раніше російські спецслужби традиційно прагнули вербувати високопоставлених українських джерел, то в рік перед вторгненням "вони накидалися на всіх підряд" - включно з водіями та дрібними чиновниками. Часто ці вербування проводилися під чужим прапором: російські вербувальники представлялися співробітниками однієї з українських спецслужб.

СБУ також відстежувала таємні зустрічі офіцерів російської ФСБ з українськими держслужбовцями та політиками. Зустрічі часто відбувалися в дорогих готелях Туреччини або Єгипту, куди українці приїжджали під виглядом туристів. Росія розраховувала, що ці люди, мотивовані ідеологією, марнославством або грошима, стануть п'ятою колоною всередині України, коли настане час.

"До приходу в СБУ я теж думав, що з росіянами можна домовитися, - розповів Баканов, старий бізнес-партнер Зеленського, який не мав розвідувального досвіду на момент призначення у 2019 році. - Але коли щодня бачиш, як вони намагаються вбивати і вербувати людей, розумієш, що у них інший план, що вони говорять одне, а роблять інше."

Проте переважаючі настрої в Києві зводилися до того, що американські попередження перебільшені. Україна воювала з російськими проксі-силами на Донбасі вже вісім років, але ідея повноцінної війни - з ракетними ударами, танковими колонами і маршем на Київ - здавалася немислимою.

Один європейський розвідник розповів, що ця позиція залишалася незмінною в брифінгах від українських колег у місяці, що передували вторгненню. "Послання було таким: "Нічого не буде, це брязкання зброєю", - сказав чиновник. - Вони вважали, що максимум можливого - сутичка на Донбасі."

Розвіддані

Згодом, коли виявилося, що американці та британці весь цей час мали рацію, багато хто ставив запитання: що саме дозволило їм бути настільки впевненими? Чи був кріт у близькому колі Путіна, який передавав військові плани своїм кураторам із ЦРУ або МІ-6?

"Часто це подається як "ми знайшли плани", але все було далеко не так просто", - зазначила Евріл Гейнс. Найбільш очевидним індикатором, частково видимим на комерційних супутникових знімках, було переміщення десятків тисяч російських військових на позиції поблизу кордону з Україною.

"Ці пересування військ були несподіваними, і доводилося дуже постаратися, щоб знайти пояснення, навіщо це робити, окрім як для використання цих військ", - сказав високопоставлений представник DI, британської військової розвідки.

Перехоплювалися також військові переговори: у жодному з них вторгнення не згадувалося напряму, але в них часом фігурували дії, що не мали сенсу, якщо вторгнення не планувалося. Була й інша інформація з різних джерел, що вказувала в тому ж напрямку: проросійські групи вели підготовчу роботу в Україні, яка могла підтримати військові дії, а в самій Росії запускалася програма поповнення резервістських кадрів. "Вперше ми отримали дані, що вказували на можливі дії на захід від Дніпра", - сказала Гейнс, маючи на увазі річку, що ділить Україну навпіл.

Більшість співрозмовників відмовилися уточнювати, які саме розвіддані були зібрані, посилаючись на важливість захисту джерел і методів. Але інтерв'ю з десятками людей, які бачили частину або всі докази, дали безліч зачіпок.

Два джерела вказали на перехоплені повідомлення Головного оперативного управління Генерального штабу російської армії як на ймовірне джерело інформації про вторгнення. Управлінням керує генерал-полковник Сергій Рудський - військовий планувальник, якого високо цінують і який давно є "найбільш поінформованою людиною в Генштабі", за словами колишнього російського військового інсайдера, який знав його особисто. Усе стратегічне планування проходить через його згуртований підрозділ, що базується в будівлі Генштабу в центрі Москви, і саме тут розроблялися й уточнювалися плани війни, тоді як інші високопоставлені армійські командири залишалися в невіданні.

Ознаки підготовки можна було виявити і в інших частинах військового і розвідувального апарату, навіть якщо ті, хто виконував завдання, не знали кінцевої мети. "Більшість людей у Росії не знали про план, - сказав один американський чиновник. - Але щоб зробити його можливим, стільки всього мало статися, що приховати це було вкрай важко."

Журналіст Боб Вудворд у своїй книзі "War" згадав "агентурне джерело в Кремлі", не розкриваючи деталей. Це цілком можливо - ще 2017 року ЦРУ евакуювало давнього агента, який працював на помічника Путіна із зовнішньої політики і роками передавав секрети. Можливо, на місці залишилися інші.

Але Путін доклав величезних зусиль, щоб приховати свої наміри навіть від більшості членів близького кола, і лише жменька людей у російській системі знала про плани вторгнення до останніх двох тижнів. Не виключено, що ЦРУ або МІ-6 завербували суперкрота прямо при президентові, але більш імовірно, що агентура в Росії надавала непрямі або підтверджуючі дані, а не ключові деталі. Більша частина основної розвідувальної інформації, за словами тих, хто її бачив, була отримана із супутникових знімків або з перехоплень, зроблених АНБ і Центром урядового зв'язку (GCHQ) - американською і британською службами радіоелектронної розвідки. "Агентура не задіяна", - констатував один із них.

За десять тижнів до вторгнення

До грудня 2021 року США і Велика Британія отримали досить чітку картину того, як може виглядати план Путіна. У Вашингтоні міжвідомча антикризова група почала збиратися тричі на тиждень для обговорення підготовки та реагування на найгірший сценарій: удар по всій країні з метою зміни режиму. Але твердих доказів того, що Путін прийняв політичне рішення привести план у дію, поки не було. І саме в цьому полягала проблема для всіх інших.

У Парижі та Берліні, як і в Києві, спецслужби трактували нарощування військ не як військовий план, а як блеф з метою тиску на Україну. Представник британської військової розвідки розповів, що було зроблено "колосальні зусилля" для переконання Франції та Німеччини, включно з кількома брифінговими поїздками різних делегацій. Але розмови здебільшого наштовхувалися на опір. "Мені здається, їхньою відправною точкою було: "Навіщо б йому це робити?" А нашою: "Чому б йому цього не зробити?" Ця проста смислова відмінність може призвести до абсолютно різних висновків", - сказав представник DI.

Для деяких європейців спогади про фальсифіковане розвідувальне підґрунтя вторгнення в Ірак у 2003 році підживлювали скептицизм щодо нової військової тривоги. Один європейський міністр закордонних справ, який попросив не вказувати його країну, згадав розмову з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, що стала гарячою: "Я досить дорослий, щоб пам'ятати 2003 рік, і тоді я був серед тих, хто вам повірив", - сказав міністр Блінкену. Хоча британці та американці ділилися інформацією більше звичайного, найчутливіші дані часто подавалися із замаскованим походженням для захисту джерел. "Вони нас попереджали, справді попереджали, - сказав міністр. - Але говорили: "Вам доведеться повірити нам на слово"."

Навіть коли 2003 рік не згадувався прямо, чиновники часто відчували його тінь. "Небажання довіряти нам безумовно було спадщиною Іраку", - сказав Джон Форман, військовий аташе Великої Британії в Росії, який раз на два тижні проводив зустрічі військових аташе країн НАТО, акредитованих у Москві. Він і його американський колега робили здебільшого безуспішні спроби переконати європейських колег у реальності загрози: "Якщо показуєш людям факти, а вони все одно не вірять - у тебе проблема", - сказав він.

Серйозним психологічним бар'єром для деяких європейських спецслужб була переконаність у тому, що Путін - загалом раціональний гравець, і вони глибоко сумнівалися, що він піде на план, який, на їхню думку, приречений на провал. Згідно з російськими оцінками, отриманими та узагальненими однією із західних спецслужб, Москва вважала, що лише 10% українців чинитимуть опір вторгненню, а решта або активно підтримають, або неохоче приймуть російську владу. Це була безнадійно оптимістична оцінка, але навіть 10% населення України - це 4 мільйони людей. Сил, зосереджених Росією, було явно недостатньо для боротьби з таким опором, вважали європейці.

"Ми мали ту саму інформацію про війська біля кордону, але розходилися в аналізі того, що коїться у Путіна в голові", - сказав Етьєн де Понсен, посол Франції в Києві.

Навіть Польща, яка традиційно займає жорстку позицію щодо Росії, не була переконана у ймовірності повномасштабного вторгнення. "Ми припускали, що СЗР та ГРУ скажуть Путіну, що українці не зустрінуть росіян з квітами та свіжоспеченими пирогами", - сказав Пьотр Кравчик, голова польської зовнішньої розвідки. Польська служба мала гарне уявлення про те, що відбувається в сусідній Білорусі, де були дислоковані сили, які могли рушити на Київ з півночі, і вони здавалися найслабшими з усіх. "Це були в основному свіжомобілізовані новобранці... їм не вистачало боєприпасів, палива, командування та підготовки", - розповів Кравчик. Це виглядало як відволікаючий маневр для відтягування української уваги та вогневої міці від обмеженого вторгнення на Донбасі, а не серйозна бойова сила, здатна утримати окупацію більшої частини країни.

Однак американці бачили детальні російські плани щодо встановлення нового політичного порядку в Україні і були все більш переконані, що Путін готує повномасштабне вторгнення з метою зміни режиму. "Він не розглядав меню, обираючи "малий, середній або великий варіант", - сказав Салліван. - Він був повністю зосереджений на захопленні Києва."

У Вашингтоні робочою гіпотезою було те, що принаймні на початковому етапі війни Путін досягне успіху. Міністр оборони України Олексій Резніков згадував візит до Пентагону незабаром після вступу на посаду в листопаді 2021 року. Він скептично ставився до воєнної тривоги, але бачив, що американці переконані, і запитав, чи не погодяться вони поставити більше зброї та кращої якості - для захисту його країни від жахів, які вони пророкують. Йому відповіли твердою відмовою.

"Уявіть, що у вашого сусіда виявили рак, і йому залишилося жити три дні, - сказав Резніков. - Ви запропонуєте йому співчуття, але дорогі ліки давати не станете."

За шість тижнів до вторгнення

У першій половині січня американці отримали більш детальну інформацію про плани: російські війська вторгнуться в Україну з кількох напрямків, зокрема з Білорусі; повітряно-десантні сили висадяться в аеропорту Гостомель під Києвом, щоб забезпечити захоплення столиці; готується замах на Зеленського. Тривала підготовка і до наземних операцій після вторгнення: складалися списки "проблемних" проукраїнських діячів, яких планували інтернувати або ліквідувати, та проросійських фігур, яких збиралися поставити керувати Україною.

Вільям Бернс прилетів до Києва, щоб особисто поінформувати українського президента про те, чого, на думку ЦРУ, слід очікувати, але реакція виявилася не такою, на яку він сподівався. Через тиждень Зеленський випустив відеозвернення до українців із закликом не слухати тих, хто пророкує конфлікт. Влітку, запевнив він, українці смажитимуть шашлики як завжди, і він "щиро вірить", що великої війни у 2022 році не буде. "Дихайте глибше, заспокойтеся і не біжіть скуповувати їжу та сірники", - звернувся він до населення. Це була катастрофічна порада, враховуючи, що незабаром тисячі людей опиняться в зоні активних бойових дій або під російською окупацією.

Зеленський, як і раніше, і не без підстав, побоювався, що військова паніка обвалить економіку. Влада організувала курси військової підготовки, на які записалися тисячі українців, стривожених військовою загрозою. Але, судячи з усього, в глибині душі Зеленський просто не вірив американцям. Частково тому, що Захід не говорив в один голос. Лідери Франції та Німеччини, Еммануель Макрон і Олаф Шольц, як і раніше вірили, що війни можна уникнути шляхом переговорів з Путіним. "Британці та американці говорили, що це станеться, - розповів один високопоставлений український чиновник. - Але французи та німці казали йому: "Не слухайте, це все дурниці"."

Через три дні після відеозвернення Зеленського, 22 січня, британське МЗС опублікувало заяву, згідно з якою Лондон має дані про те, що Росія хоче поставити колишнього українського депутата Євгена Мураєва - маргінальну фігуру з мінімальною публічною популярністю - прем'єр-міністром після вторгнення. Багатьом це здалося абсурдом.

"Коли Британія це оголосила, я став ще більшим скептиком, - розповів один європейський розвідник. - Це не мало жодного сенсу. Не можуть же росіяни бути настільки дурні?"

За два тижні до вторгнення

До середини лютого британське, американське та низка інших посольств евакуювалися з Києва, знищивши чутливе обладнання. Резидентура ЦРУ перебазувалася на секретну базу в західній Україні, залишивши в подарунок на прощання кілька переносних протитанкових ракет у штаб-квартирі СБУ. У Лондоні ключові співробітники Міністерства оборони переселилися в готелі поруч із будівлею міністерства, щоб за необхідності опинитися на місці за лічені хвилини.

Навіть багато європейських країн скоротили свою присутність у Києві до мінімального персоналу і підготували плани евакуації про всяк випадок. Але Макрон і Шольц, як і раніше, вірили, що Путіна можна відмовити від нападу, і обидва приїхали до Москви в лютому переконувати його в необхідності дипломатії. Після шестигодинних переговорів у Кремлі Макрон з гордістю оголосив, що "отримав від Путіна запевнення" в тому, що Росія не буде загострювати напруженість.

Американці, як і раніше, інтерпретували сигнали з Москви зовсім інакше. В останній телефонній розмові Байдена з Путіним 12 лютого російський лідер був непохитний, рішучий і абсолютно не зацікавлений у переговорах. Поклавши слухавку, Байден сказав помічникам, що настав час готуватися до гіршого. Війна неминуча, вторгнення може початися будь-якого дня.

У розмовах Байдена із Зеленським тон часом ставав напруженим: американський президент прямо заявляв, що росіяни йдуть на Київ. Розчарований нездатністю достукатися до Зеленського та його команди, Джейк Салліван вирішив зосередитися на українських спецслужбах та військових, сподіваючись, що вони піднімуть тривогу знизу.

"На кожній зустрічі мені казали: "Це станеться напевно", - розповів один український розвідник, який працював у Вашингтоні, згадуючи численні контакти з колегами з ЦРУ. - Коли я дивився їм в очі, було видно: жодних сумнівів. І щоразу вони запитували: "Куди ви будете евакуювати президента? Який план Б?"" Він відповів, що плану Б немає.

Невелика група офіцерів ГУР (військова розвідка України) почала тиху розробку планів на випадок непередбачених обставин ще в січні, спонукувана американськими попередженнями та власною інформацією, згадував один генерал ГУР. Під виглядом місячних навчань вони орендували кілька конспіративних квартир у Києві та зняли великі суми готівки. Через місяць, до середини лютого, війна ще не почалася, тому "навчання" були продовжені ще на місяць.

Головнокомандувач армії Валерій Залужний був розчарований тим, що Зеленський не хоче вводити воєнний стан, який дозволив би йому перекидати війська та складати бойові плани. "Тобі доведеться битися з Майком Тайсоном, а твій єдиний бойовий досвід - бій подушками з молодшим братом. Шанс один на мільйон, і ти повинен бути готовий", - сказав він.

Без офіційної санкції Залужний робив те небагато, що міг. У середині січня вони з дружиною переїхали з квартири на першому поверсі до його службового приміщення на території Генштабу - з міркувань безпеки та для можливості працювати допізна. У лютому, за спогадами іншого генерала, серед вищих командирів армії було проведено штабні навчання за різними сценаріями вторгнення. У тому числі - атака на Київ і навіть сценарій гірший за той, що в результаті стався: захоплення Росією коридору вздовж західного кордону України для блокування поставок від союзників. Але без санкції згори ці плани залишалися на папері; будь-яке масштабне переміщення військ було б незаконним і важкоприховуваним.

На другому тижні лютого Прикордонна служба України перехопила нове свідчення, яке мало стати вирішальним: переговори командира чеченського підрозділу, дислокованого в Білорусі, з Рамзаном Кадировим, призначеним Кремлем главою Чечні. Командир доповів Кадирову, що його люди на місці і скоро будуть у Києві. Зеленському показали запис, але він залишився непохитним, за словами поінформованого джерела. На засіданнях Ради безпеки переважаючим наративом залишалося те, що повномасштабне вторгнення малоймовірне, а нарощування військ спрямоване на економічний та політичний тиск на Україну.

"Багато хто з нас відчував занепокоєння, але, мабуть, усі вирішили, що безпечніше погоджуватися з президентом", - сказав один високопоставлений чиновник.

Кілька українських джерел розповіли, що, на їхню думку, Зеленський був переконаний у неможливості великого вторгнення тому, що в цьому його переконав Андрій Єрмак, його голова Офісу президента та найближчий довірений. Єрмак вважав, що Росія діє в сірій зоні гібридної війни і не наважиться на масштабне, відкрите вторгнення, яке безповоротно розірве відносини із Заходом.

Єрмак, який відхилив запит на інтерв'ю для цього матеріалу, був одним із небагатьох українських чиновників, які підтримували регулярні контакти з російськими візаві. Він часто спілкувався із заступником керівника Адміністрації президента Росії Дмитром Козаком у рамках переговорів щодо Донбасу, які давно зайшли в глухий кут.

Якщо Козак допоміг переконати Єрмака в абсурдності американської воєнної тривоги, то, найімовірніше, тому, що сам у це вірив. За оцінкою ЦРУ, лише жменька невійськових чиновників знала про деталі путінських планів до самого кінця. Козак залишався в невіданні, як і міністр закордонних справ Сергій Лавров, і багаторічний прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков, повідомили два добре поінформовані російські джерела.

Навіть за тиждень до вторгнення більшість представників російської еліти гадки не мали про те, що відбувається. "Мені зателефонував високопоставлений кремлівський чиновник і сказав: "Навколо Путіна багато військових, атмосфера напружена, щось відбувається, але ми не знаємо що"", - розповів один політичний інсайдер.

За три дні до вторгнення

Ситуація почала прояснюватися 21 лютого, коли Путін зібрав Раду безпеки в одному з величних мармурових залів Кремля. Він сидів один за столом, його наближені були розсаджені на стільцях по інший бік зали, ніяково далеко від нього. Путін наказав їм по одному підходити до трибуни і висловлювати підтримку. Формально рада обговорювала визнання Донецької та Луганської "народних республік", які Росія де-факто окупувала з 2014 року, як незалежних держав. Але підтекст був очевидний. Це була військова рада.

Багато представників еліти виглядали ошелешеними, поки Путін викликав їх для виявлення згоди. Директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін виглядав переляканим і збився, заїкаючись у плутаній відповіді, що змусило Путіна зневажливо усміхнутися, перш ніж він зрештою домігся згоди.

Один російський інсайдер сказав, що атмосфера на засіданні нагадала історичні описи обстановки в Кремлі навесні 1941 року, коли керівники розвідки Сталіна намагалися попередити вождя про те, що нацистська Німеччина готується напасти на Радянський Союз, але боялися тиснути занадто сильно, враховуючи непохитну переконаність вождя, що цього не станеться. "У Наришкіна була інформація про Україну, яка не збігалася з тим, що говорили всі інші, - розповіло джерело. - Але він слабкий і нерішучий, а Путін хотів, щоб усі були на видноті як співучасники цього рішення. Тому ви бачили те, що бачили."

За кадром стався ще один вражаючий епізод. Козак, путінський куратор українського напрямку, який мав репутацію прихильника жорсткої лінії у Вашингтоні, насправді був нажаханий ідеєю вторгнення, про підготовку якого він повною мірою дізнався лише в день кремлівського засідання, повідомило джерело, близьке до нього.

Козак, який знав Путіна десятиліттями, був єдиним у залі, хто наважився заперечити. Аргументуючи зі стратегічної, а не моральної позиції, він сказав президенту, що вторгнення в Україну обернеться катастрофою, хоча, як і більшість представників еліти, не знав, чи планує Путін обмежені військові дії на Донбасі або повномасштабну війну. Після закінчення засідання він продовжив дискусію з Путіним сам на сам у тій самій залі.

Мільйони росіян, які спостерігали по телевізору, нічого з цього не побачили. Натомість вони почули, як Путін запитав: "Чи є інші точки зору або окремі думки з цього питання?"

Відповіддю була тиша.

За два дні до вторгнення

22 лютого, наступного дня після путінської театральної вистави, у Києві зібралася українська Рада національної безпеки. Поки учасники збиралися біля входу до зали перед засіданням, Залужний намагався заручитися підтримкою для введення воєнного стану, який нарешті дозволив би розпочати перекидання військ. У залі його підтримав міністр оборони Резніков. Але Зеленський, як і раніше, побоювався паніки, і рада відхилила воєнний стан, проголосувавши за менш жорсткий захід - введення надзвичайного стану.

Кількома годинами пізніше секретар РНБО Олексій Данілов передав Зеленському червону папку з цілком таємним розвідувальним звітом про "пряму фізичну загрозу" президенту. Іншими словами, на підході були групи ліквідаторів. Зеленський, здавалося, відмахнувся, але інформація, мабуть, справила враження. Наступного дня, на похмурій зустрічі з президентами Польщі та Литви у величному Маріїнському палаці в Києві, Зеленський сказав їм, що це може бути останній раз, коли вони бачать його живим. Щойно зустріч закінчилася, польські офіцери спецслужб поспішно посадили двох візитерів у кортеж, що рвонув на захід на повній швидкості.

Бартош Ціхоцький, посол Польщі в Україні, залишився в Києві. Через пару годин його викликали до посольства для отримання секретної телеграми з Варшави. Це був лаконічний текст з одного абзацу: вторгнення почнеться цієї ночі. В останні два тижні поляки переглянули свій скептицизм щодо вторгнення, частково на підставі нових даних про російські війська, дислоковані в Білорусі. Тепер надійшло остаточне підтвердження: атака буде. Це була одна з останніх подібних телеграм, отриманих посольством; пізніше стіни здригалися кілька годин, поки один з польських офіцерів розвідки, що залишилися в Києві, трощив важкою кувалдою шифрувальне обладнання, щоб виключити його потрапляння в російські руки.

Прочитавши телеграму кілька разів, Ціхоцький вийшов на свіже повітря. Він побачив киян, зайнятих своїми справами зимового вечора, - до болю звична картина у світлі того, що він тепер знав. Люди розглядали афішу біля театру через дорогу, і частина його хотіла побігти з криками, щоб сказати їм, що йде війна і вистав більше не буде. Замість цього він тихо пішов додому, з головою, повною думок про те, як ось-ось зміниться світ.

За вісім годин до вторгнення

Якщо Варшава тепер була на одній хвилі з Лондоном і Вашингтоном, Париж і Берлін залишалися скептичними до самого кінця. Розвідувальні оцінки обох країн тепер допускали можливість якихось військових дій, але, як і раніше, відкидали ідею повномасштабного вторгнення з метою захоплення Києва. Посол Франції дізнався про нього, лише коли його розбудив у висотній квартирі гуркіт російських ракет.

Ще більш показова історія Бруно Каля, голови німецької зовнішньої розвідки BND. До моменту, коли його літак приземлився в Києві пізно ввечері 23 лютого, американські, британські та польські спецслужби вже встановили, що російський наказ про атаку віддано. Панічні повідомлення про неминуче вторгнення циркулювали навіть серед іноземних журналістів в Україні, які отримали інформацію від своїх джерел у спецслужбах. Але Каль чи то не знав про це, чи то не надав значення.

Незабаром після прибуття Каля в дорогий київський готель посол Німеччини в Україні отримав наказ із МЗС у Берліні негайно евакуювати весь дипломатичний персонал, що залишився, з Києва автотранспортом. Загроза занадто серйозна, щоб чекати до ранку, передало міністерство. Але навіть тоді глава німецької розвідки відхилив запрошення приєднатися до нічного дипломатичного конвою, пославшись на важливі зустрічі назавтра. Ці зустрічі, звісно, так і не відбулися. Натомість Каля довелося вивозити з Києва в день вторгнення за допомогою польської розвідки дорогами, забитими українцями, що тікали.

У штабі української армії в останній вечір перед нападом Залужний і його генерали намагалися здійснити екстрені заходи. На дні Чорного моря були встановлені міни для зриву можливої морської висадки в Одесі, а деяким підрозділам було віддано наказ про передислокацію на більш стратегічні позиції. "Все це було абсолютно заборонено. Якби вторгнення не сталося, нам загрожували б трибунали, але більшість командирів погодилися, що у нас немає іншого вибору, і виконали наказ", - розповів один генерал.

Військова розвідка України - ГУР - також продовжувала тиху підготовку. 18 лютого її голова Кирило Буданов отримав тригодинний брифінг від західного представника, який детально виклав російські плани щодо захоплення аеродрому в Гостомелі. Інформація допомогла організувати екстрені оборонні заходи, хоча українська перемога в Гостомелі в перші дні війни стане хаотичною і висітиме на волосині.

Напередодні вторгнення Буданов зустрівся з Денисом Кірєєвим - українським банкіром з глибокими зв'язками в російській еліті, який кількома місяцями раніше погодився передавати ГУР інформацію, отриману від його контактів у Росії. Тепер Кірєєв повідомив Буданову, що рішення про вторгнення прийнято, і передав дані про терміни та напрямок російського удару. (СБУ вважала Кірєєва потрійним агентом, який в кінцевому рахунку працює на Москву, і він був застрелений при спробі СБУ його затримати через кілька днів після вторгнення.)

Що стосується Зеленського, його слова президентам Польщі та Литви про те, що вони, можливо, бачать його востаннє, свідчили про те, що в останній момент він усвідомив тяжкість того, що відбувається. Пізніше того ж дня він спробував зателефонувати Путіну, але йому відмовили. Замість цього він записав відеозвернення до громадян Росії із закликом не допустити, щоб їхнє керівництво розв'язало війну. Він також сказав: "Якщо ви нападете, ви побачите наші обличчя. Не наші спини, а наші обличчя." Це був повний розворот у порівнянні з його попередніми заявами.

Тим не менш, Зеленський і його дружина Олена лягли спати як завжди, розповіла вона. Вона навіть не зібрала екстрену валізу - їй довелося робити це поспіхом наступного дня під звуки вибухів, евакуюючись з двома дітьми в невідомому напрямку в умовах загрози замаху. Вторгнення застало зненацька більшість українського кабінету, включаючи міністра оборони Резнікова. Він ліг спати, поставивши будильник на шосту ранку: йому належало летіти військовим літаком на лінію зіткнення на Донбасі з балтійськими міністрами закордонних справ - демонстрація рішучості перед обличчям зрослої загрози. Натомість його розбудив о четвертій ранку дзвінок Залужного з повідомленням, що війна ось-ось почнеться.

Одним з українських чиновників, які знали, що насувається, був міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. 22 лютого він прилетів до Вашингтона на зустрічі, і представники спецслужб показали йому точні координати, де російські танки прогрівали двигуни, чекаючи перетину кордону. Після цього його провели на незаплановану зустріч з Байденом. Похмура розмова, за його словами, нагадувала розмову лікаря з пацієнтом - і діагноз, схоже, був невтішним.

"Коли я залишив Овальний кабінет, у мене було відчуття, що Байден прощається - і зі мною, і з народом України", - сказав Кулеба.

Вторгнення

Путін оголосив про початок "спеціальної військової операції" о 4:50 за київським часом 24 лютого. Через кілька хвилин Росія завдала серії ракетних ударів по цілях у районі столиці. До світанку Зеленський прибув до президентського комплексу на вулиці Банковій, звідки перший іноземний дзвінок він зробив Борису Джонсону. "Хочу попросити тебе, Борис, як друга моєї країни. Подзвони йому (Путіну) безпосередньо і скажи, щоб він припинив війну", - сказав Зеленський Джонсону охриплим голосом. Пізніше були дзвінки до Парижа та Вашингтона, а також нарада з силовиками. Воєнний стан нарешті було введено на екстреному засіданні парламенту.

Зеленський опанував себе в міру того, як минав ранок, і розгубленість змінилася рішучістю та гнівом. Під час наради з політиками до кімнати увірвалася його охорона і вивела його: надійшла інформація про авіаудари по будівлі Офісу президента і, можливо, про диверсійні групи поблизу. Він з'явився знову, вже почавши перетворення з приголомшеного політика в костюмі на військового лідера в камуфляжі.

Приблизно в той самий час, коли Зеленський переодягався в Києві, Путін приймав у Кремлі пакистанського прем'єр-міністра Імрана Хана. Візит був запланований за місяці, і Хан приземлився в Москві саме тоді, коли російські танки перетинали кордон України. На подив багатьох, Путін не скасував зустріч. В історичний день, що змінив хід європейської історії, поки приголомшені представники його еліти обмінювалися панічними повідомленнями, він провів понад дві години з Ханом, обговорюючи деталі двосторонніх відносин. Путін виглядав "розслабленим" під час переговорів, розповіло джерело, близьке до Хана. Після цього він запросив гостя залишитися на незапланований розкішний кремлівський обід. У якийсь момент Хан запитав про головне - про війну, яку Путін розв'язав кількома годинами раніше.

"Не турбуйтеся, - відповів йому Путін. - Все закінчиться за кілька тижнів."

Наслідки

Чотири роки по тому війна триває. За оцінками, близько 400 000 російських солдатів загинули заради контролю над додатковими 13% території України порівняно з початком 2022 року.

Для британських і американських спецслужб жахливий, кривавий напад Путіна на Україну став моментом реабілітації. Місяцями вони мали у своєму розпорядженні детальну інформацію про військові плани, які Путін приховував навіть від більшості власної еліти, і через два десятиліття після іракського фіаско їхня правота була доведена всупереч загальному скептицизму. Згодом, за словами американських чиновників, багато партнерських служб перейнялися новою повагою до ЦРУ та інших американських агентств і виявили інтерес до тіснішої співпраці. (Неясно, чи зберігся цей інтерес за адміністрації Трампа.)

Але при всій їхній правоті Лондон і Вашингтон недооцінили український опір і переоцінили російську міць - так само, як це зробив Путін. Вони дійшли висновку, що після вторгнення завдання полягатиме в підтримці партизанського руху проти успішних російських окупантів, а український уряд діятиме у вигнанні або керуватиме частиною країни, що залишилася, на заході. "Аж до дня Ч переважала впевненість, що все закінчиться швидко, - сказав представник британської військової розвідки. - Ми вважали, що вони опиняться на захід від Києва дуже швидко і скажуть: "Справу зроблено, це ми забрали, решту нехай хтось інший розгрібає"."

Американці дотримувалися аналогічної оцінки. "Ми вважали, що росіяни спочатку будуть ефективнішими - візьмуть Київ за пару тижнів, а потім українці перегрупуються", - розповіла Гейнс.

Європейські спецслужби, які настільки безнадійно помилилися в прогнозі самого вторгнення, використовували цю розбіжність як виправдання: "Ми не вірили, що це станеться, тому що вважали ідею просто увійти до Києва і посадити маріонетковий уряд божевільною, - сказав один європейський розвідник. - І вона справді виявилася божевільною."

Частиною проблеми для британців і американців було те, що при хорошому розумінні планування вони занадто покладалися на власні російські оцінки боєздатності армії. "Система спонукає їх прикрашати, - зазначив один американський розвідник. - У нас не було російського генерала на зарплаті, який міг би сказати: "За всю кар'єру я не написав жодного чесного звіту"."

Свою роль зіграло і крихітне коло планування Путіна, що створило безрозсудно самовпевнений план, який не пройшов серйозної критичної експертизи у професіоналів розвідки, що розбираються в українських реаліях. Російські війська увійшли в Україну в розрахунку на блискавичну зміну режиму з мінімальним опором, а не на запеклі бої, які на них чекали. Москва не потрудилася виконати багато дій, які, на думку західних військових аналітиків, мали супроводжувати вторгнення, - наприклад, вивести з ладу українські енергомережі та комунікації. Російська армія припускала, що контролюватиме більшу частину країни за кілька днів, і вирішила зберегти інфраструктуру недоторканою для полегшення подальшої окупації. Натомість працюючі мобільні мережі та справне електропостачання виявилися критично важливими для координації наспіх зібраних українських оборонних сил.

"Частково справа в тому, що ми переоцінили російську армію і недооцінили українську, - сказав Майкл Кофман, старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир у Вашингтоні. - А частково - в тому, що росіяни провели операцію зовсім не так, як багато хто припускав, і не так, як це мало б сенс."

Зухвала позиція Зеленського в перші дні після вторгнення стала ще одним непередбаченим фактором. Вашингтон, як і Москва, вважав, що він буде або вбитий, або втече, як тільки полетять ракети. Байден закликав його залишити столицю або навіть країну заради безпеки. Але Зеленський залишився, і його надихаюче лідерство у воєнний час у вирішальні перші тижні вторгнення допомогло згуртувати українське суспільство в боротьбі із загарбниками. Це також поховало питання про його повний провал в ігноруванні американських попереджень у період підготовки.

З того часу Україна безперервно воює, і часу та бажання повертатися до дискусії про те, чи можна було зробити більше для підготовки населення, немає. Але ця дискусія ще може спалахнути - особливо якщо на майбутніх виборах Зеленський зіткнеться із Залужним, колишнім головкомом і нинішнім послом у Лондоні, який наполягав на більш активних діях, але отримував відмову. Залужний сказав, що нездатність підготуватися коштувала Україні дуже дорого на початку вторгнення. "Воєнний стан потрібно було ввести в січні або, щонайпізніше, в лютому", - заявив він.

Інші вважають, що відмова Зеленського бити на сполох - нехай і ненавмисно - могла врятувати Україну. "Якби він заговорив про війну, що насувається, закликав би всіх готуватися, суспільство впало б у паніку і мільйони втекли б, - сказав один із генералів ГУР. - Країна, швидше за все, впала б."

Засвоєні уроки

Для європейських спецслужб, які не зуміли передбачити вторгнення, настав період болісного самоаналізу. Один європейський розвідник розповів, що був розлючений через провал і наполягав на внутрішньому розслідуванні того, що можна було зробити краще. "Весь сенс існування розвідслужби - передбачити, коли почнеться наступна війна, - сказав він. - І ми повністю облажалися."

Х'ю Ділан, історик розвідки з Королівського коледжу Лондона, зазначив, що аналітики розвідки історично не схильні прогнозувати події, що представляють різкий розрив з минулим. Люди не могли уявити, як виглядатиме велика сухопутна війна в Європі у XXI столітті, і тому визнали її малоймовірною. Крім того, скептицизм зазвичай виявляється безпечнішою позицією. "Якщо ви пророкуєте щось із колосальними наслідками, попит з вас буде більшим, якщо ви помилитеся", - сказав він.

Український провал почав змінювати цей підхід. Як висловився один німецький чиновник: "Головний висновок, який ми зробили, - нам потрібно набагато серйозніше працювати з найгіршими сценаріями."

Тепер, коли світ вступив у нову еру невизначеності, найгірших сценаріїв для аналізу стає більше. Недавні європейські військові навчання були присвячені підтримці порядку після масованих ударів по енергетичній та комунікаційній інфраструктурі, що викликають громадянські заворушення. Вперше за століття Канада моделює можливі відповіді на американське вторгнення.

Для багатьох ключовий розвідувальний урок України прозвучав жорстко: не виключайте що-небудь тільки тому, що колись це здавалося неможливим.