Президент України на форумі в Давосі виступив із досить гучною промовою. Український лідер розкритикував Європу, зокрема натякнувши на її бездіяльність у протистоянні Росії. Він зауважив, що у Європі часто можна почути гучні заяви про обороноздатність, Україну, російського диктатора Путіна та санкції. Однак, окрім цих заяв, практично нічого більше не відбувається. Цього замало, адже не можна побудувати новий світовий порядок лише на словах. Володимир Зеленський нагадав, що російські енергоносії, з продажу яких фінансується військова економіка РФ, безперешкодно транспортуються неподалік берегів європейських країн. Натомість США вже захопили танкери, які належать російському тіньовому флоту. Сполученим Штатам вдалося затримати та ув’язнити венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро, а російський диктатор Володимир Путін досі перебуває на волі.

Промова Володимира Зеленського викликала реакцію багатьох європейських лідерів. Були і невдоволені. Мовляв, Україна не цінує надану європейцями допомогу, без якої вона б не вистояла. Це дійсно так. Однак за отримання цієї допомоги Києву увесь час доводилося просити. Часто ця допомога надходила в недостатніх обсягах, або із запізненням. Наприклад, перед масованим російським ракетним обстрілом Києва 13 січня, Україна не отримала достатньої кількості ракет для протиповітряної та протиракетної оборони. Тому вдалося відбити тільки першу хвилю ракетного нападу. А на другу хвилю просто не було зарядів для відбиття. Як результат, декілька мільйонів киян залишилися без тепла, світла та води на морозі мінус 15 за Цельсієм. Через кілька днів до України прибула достатня кількість ракет і вже наступний ракетний напад вдалося відбивати досить ефективно. Але до цих пір сотні тисяч сімей киян перебувають у дуже складній ситуації в умовах надзвичайно холодної зими.

З одного боку, Європа надала вже Україні допомоги на 180 млрд. дол. Також Брюссель зобов’язався виділити ще 200 млрд. дол. на ближчі два роки. Це дуже значні кошти. З іншого боку, Україна знищила за 4 роки війни майже 36 тисяч російських танків та бронетранспортерів та 1 мільйон 235 тисяч російських солдат. Вони могли б бойовим маршем дійти аж до берегів Ла-Маншу. При цьому були б окуповані багато країн ЄС. Нанесені збитки європейцям тоді вже обраховувалися б не на сотні мільярдів доларів, а на трильйони. Поки що це все гіпотетично. А от після виведення більшості американських військ з Європи цього року, такий сценарій може стати реальністю вже у 2027 році.

Під час економічному форуму у Давосі Володимир Зеленський і Дональд Трамп провели зустріч. Український президент заявляв, що приїде до Давосу лише тоді, якщо буде досягнуто реальних домовленостей. Однак американський лідер публічно звернувся до українського президента, щоб той приїхав на саміт до Швейцарії. При цьому документи, узгоджені з американською стороною перед самітом, так і залишилися незавершеними та непідписаними. Йшлося про укладання угоди про післявоєнну відбудову та відновлення України та про гарантії безпеки. Трамп відмовився підписувати цю угоду. Серед причин стала непримирима позиція європейських партнерів щодо прохання Вашингтону бути поступливими щодо питання Гренландії в обмін на підтримку України. Також була непоступливість українського президента щодо питання території півночі Донецької області. Вона контролюється українськими військами. Передача цієї території Росії на вимогу Москви, зробить вразливими сусідні регіони України. Північ Донбасу – це висоти, які є природним щитом у стримуванні наступу російських військ. Тому це питання залишається найскладнішим і поки невирішеним. Україна як компроміс пропонує варіант створення вільної економічної зони на Донбасі. Київ наполягає: якщо Збройні Сили України будуть змушені відійти, то і російські війська мають відступити на ту ж саму відстань. Однак Кремль не приймає таку умову.

Філософія мирного договору Дональда Трампа полягає в тому, щоб завершити війну через територіальні поступки України в обмін на фінансові вливання та гарантії безпеки. Серед іншого йдеться про відмову України від неокупованої російською армією частини Донецької області. Це 20% її території. Взамін Трамп дає обіцянки інвестицій у відбудову на суму до 800 мільярдів доларів і західні гарантії безпеки. Тобто формула договору : втрата стратегічних територій для Києва зараз за обіцянки інвестицій в майбутньому. При тому що конкретних інвесторів ще не знайдено. Таким чином, українська сторона має зробити дуже складний вибір. Втрата українських укріплень на півночі Донецької області може відкрити російським військам шлях до міст Дніпра, Миколаєва, а далі — до Одеси у західному напрямку. Це може мати результатом втрату значних територій та доступу до Чорного моря. Буде створено критичну залежність усього українського експорту від Москви. Крім того, під ударом залишається північний напрямок можливого російського наступу. Це в напрямку міст Полтава та Харків, які є стратегічними містами в центральній та східній Україні. Отже Кремль не даремно наполягає на передачі йому неокупованих територій Донецької області. За лінією фронту відповідно до тексту мирного договору на російському боці залишаться і так величезні території Херсонської та Запорізької областей. Тому передача російській стороні стратегічно важливих висот на півночі Донецької області знаходить серйозний спротив в середовищі української армії та громадян. Треба не забувати, що коли президент Д.Трамп згадує про поступки двох сторін то йдеться виключно про українські території.

Наступного дня за домовленістю Києва, Вашингтону та Москви в Абу-Дабі проходили переговори за участі делегацій України, США та Росії. Відбувалися не лише переговори в тристоронньому форматі, а також двосторонні переговори України та РФ. Протягом двох днів були обговорені важливі питання – територіальні вимоги Росії на Донбасі, суперечка щодо Запорізької атомної електростанції та кроки з деескалації конфлікту. Сторонам треба було чітко зрозуміти, що треба зробити, щоб після закінчення війни вона не поновилася. Між тим, успішними їх назвати не можна. Було завдання домовитися про енергетичне перемир’я. Тобто Москва перестає нищити енергетичну систему України, а Київ відмовляється атакувати російські нафтові заводи. Крім того, між першим і другим переговорними днями росіяни знову масовано ракетами атакували енергетичну інфраструктуру Києва. Зроблено це було навмисно, щоб спровокувати українську сторону вийти з переговорів. Але Київ зусиллями волі не купився на відверту російську провокацію. Зустріч в Абу-Дабі стала певним кроком на шляху до наступного етапу переговорів.

Отже переговорний трек щодо досягнення миру в Україні продовжується. Українська сторона демонструє максимальну налаштованість у досягненні конкретних результатів. Але і у Києва є межі компромісу на який він може піти. Кремль бачить значну поступливість Трампа щодо російських вимог і цим максимально користується. Росія тисне, щоб до тексту мирного договору увійшли питання функціонування московської церкви на території України та легалізація російської мови як другої офіційної в Україні. Це не дивує. Москва в своїй зовнішньополітичній та оборонній доктрині згадує зобов’язання по захисту не тільки етнічних росіян за кордоном, а і всього російськомовного населення. Тобто якщо хтось з російськомовних якоїсь країни звертається до Москви про захист, то Кремль рішуче реагуватиме, впритул до застосування збройної сили. Тому спровокувати напад російських військ на Естонію чи Латвію, де етнічних росіян 27-28%, а російськомовного населення більше 30%, або Казахстан, де таких етнічних росіян 20%, а російськомовного населення більше 30% не складатиме жодної проблеми для Росії. Для прикладу в Україні перед російським захопленням Криму у лютому 2014 р. проживало 17% етнічних росіян та 38% російськомовних.

Всі росіяни та російськомовні Латвії, Естонії та Казахстану є віруючими Російської православної церкви. Осередки Московського патріархату в Україні також часто були місцем розповсюдження кремлівської ідеології чи пропаганди путінізму. На відміну від Православної церкви України, Українська православна церква Московського патріархату, хоча і має певну автономію, проте організаційно повністю підпорядковується Москві. Кремль бажає залишити в Україні через мирний договір ще одне важливе джерело свого впливу на українців. Москва не відмовляється від ідеології російського фашизму, де головними стовпами російської ідеологічної агресії є православна церква та російська мова. Кремль продовжує готуватися до наступних територіальних зазіхань. А захист російськомовних ти віруючих Російської православної церкви може бути використаний Кремлем як casus belli для нападу на ту ж Естонію, Латвію чи Казахстан. Це може бути і повторний напад на Україну. Тому Київ наполягає на гарантіях безпеки США та європейців