Україна має шанс розірвати смертельний трикутник геополітиничних ворогів

Часто ми чуємо, що Україна має унікальне географічне становище і є чи не мостом між Азією та Європою. Але при цьому рідко зазначаються, якою ціною нам давалося життя на цій території. Дослідники досить обґрунтовано називають наше історичне становище смертельним трикутником. Історія нашого народу досить довга, аби визначити основні напрямки загроз та проаналізувати їх стан та перспективи. У цій статті я спробую надати напрямки та ступінь ризику українських сусідів, аби дізнатися про наші перспективи.

Північ. Найбільш лояльний до нас напрямок, а через це у поняття «смертельний трикутник» не входить. Тут ми могли знайти і прихисток (до прикладу у лісах, в часи приходу кіммерійців та скіфів), і гарного союзника. Щодо останніх, то варто в першу чергу зазначити норманів, як частину скандинавської культури. Теорій їхнього впливу багато, але можна стверджувати, що вони не захопили Руську державу в прямому сенсі, а зрослись з місцевою елітою прийнявши та доповнивши її культуру. Щось схоже сталося і з наступним північним гостем – Литвою. Теж формальне завоювання з перейняттям нашої культури та досить лояльного співіснування, до періоду сильного втручання гравця західного напрямку – Польщі. Литва дійсно стала нашим союзником та допомогла перемогти Орду. І як нормани, принесла більше користі, ніж руйнувань. Останнім північним гостем стала Швеція, котра є походженням норманської, а отже і скандинавської культури. З цією країною ми мали досить рівноправні відносини. Та і на сьогодні, ця держава є чи не найбільшим безкорисним союзником України. В цьому напряму варто згадати і Білорусь. Вона завжди була союзницькою до України, хоч і не була окремим гравцем. Приклад цьому – позитивне сприйняття визвольної війни в часи Хмельницького та масового покозачення білорусів. Остаточному процесу об’єднання України та Білорусі, на той момент, завадив гравець східного напрямку – Московія.

Отже, північний напрямок був найсприятливіший до України. І на сьогодні не втратив свою актуальність. Білорусь є потенційним близьким нашим союзником. Процеси в цій країні рано чи пізно підуть природнім шляхом, як у нас. Маю на увазі створення та розвиток білоруської нації, котра звільнятиметься від радянських форм. Ситуацію доповнює культурна та ментальна спільність країн. Тому напрямок є безумовно потенційним. Також, гарні стосунки з Швецією є надзвичайно важливими на європейській шахівниці. Досить згадати Карла Більдта та його заяви на нашу користь. Щодо Литви, то тут теж є свої позитивні процеси. Створення спільної військової бригади України, Польщі та Литви може стати довгим та позитивним шляхом взаємодії. І політика в ЄС, щодо України у цієї держави також дуже сприятлива.

Захід. Неоднозначний напрямок та класифікується категоріями віддаленості від України.

Перша категорія. Західні країни прикордоння: Польща, Угорщина, Румунія, Чехія та Молдова. Перші три були дуже ворожі до України та часто розглядали наші території виключно своїми, на якіх «тимчасово» проживали українці. Перші спроби Польщі до завоювання руських земель датуються часами Болеслава Хороброго. Коли той втручався у міжусобні війни нашої держави та воював за прикордонні території, а саме Червненські міста. Потім була війна за Галичину, в подальшому за Волинь з Литвою. Піком впливу країни на нас, став період унії з Литовською державою та в подальшому, створення Річі Посполитої. Відсутність бажання прийняття українців, як окремого суб’єкту держави, і як наслідок спроба релігійно-культурної асиміляції, привело Польщу до розділів між сусідніми імперіями. Це був перший дзвіночок для цієї країни, котрий таки не був почутий. В часи російської революції знов стала ворогом України, знищуючи Західноукраїнську республіку. А спроба примирення при загрозі навали «Червоних», так нею і залишилася. Далі йшов період пацифікації, тобто подальшого процесу насильницької асиміляції. Піком негативу українсько-польських стосунків став період Другої світової. Коли відбулися І Волинські події, і операція «Вісла». Але Польща, здається, висновки зробила. На сьогодні ця країна схожа на держави північного напрямку, тобто потенційного союзника України. Звісно не без мотивації для себе. Польщі потрібна наша держава, як кордон Європейського світу, тобто цікава наша функція форпосту перед Росією.

Угорщина теж, ще з часів з середньовіччя, мала плани на українські території. Вела війни з Галицьким князівством. Але на відміну від Польщі, має серйозні територіальні претензії до своїх сусідів і на сьогодні. Від угорських політиків часто лунають різні «пропозиції» до України, дуже схожі на російські.

Румунію та Молдову я теж включив в цю гілку, хоча вони мають свій Південно-Західний колорит. Перша цікавить нас починаючи з 20-го сторіччя, особливо після Першої світової війни. Політика Румунії була схожа на Польську і мала навіть більш негативні риси. В часи Другої світової контролювала, як союзник Німеччини, Одещину та Буковину. На які і претендувала у разі перемоги третього Рейху над СРСР. Останні 23 роки напружені українсько-румунські стосунки перейшли в економічно-сировинну площину. Досить згадати судові тяганини країн, щодо прикордонного Чорноморського газоносного шельфу. Інше питання Молдова. З цією країною у нас гарні стосунки починаючи з часів козаччини, коли ми мали потужний вплив на її внутрішню політику. На сьогодні, як і з Румунією, у нас спільний виклик – сучасна Росія. Також, Україна є стороною вирішення Придністровської проблеми. І будучи зацікавленою особою, бо маємо там багато українців, не використовуємо російських методів. Цим підтверджуємо дружнє ставлення до Молдови.

Остання країну, котру варто згадати у цьому напрямку є Чехія. Дуже дружня країна. В історії контролювала частину нашої території будучи Чехословаччиною у 20-30х роках. Стала місцем концентрації української діаспори, особливо вчених, та надавала широкі автономні права українцям. Не застосовувала політику асиміляції. Дружність показує і сьогодні. Підтримку Україні надає значну, досить згадати акції з українськими прапорами у містах країни.

Отже, перші найближчі країни Західного напрямку мали високу ступінь загрози до нас. Але з часом, особливо при наявності впливу інших країн Заходу, стали більш дружніми, або не відкрито ворожими. Хіба з деякими країнами, на сьогодні, можуть бути відносно невеличкі пакості. Щодо потенціалу, то найбільшим нашим пріоритетом тут є Польща, котра може стати частиною північного напрямку і з якої можливі тісні та союзницькі стосунки. У випадку нашого входження в ЄС можлива кооперація з країнами Вишеградської групи, куди входять Чехія, Польща, Угорщина та Словаччина. Гарні стосунки у нас з Молдовою, з котрою потрібно кооперуватися на фоні конфронтації з Росією.

Друга категорія. Це країни заходу, що знаходяться в Європі, але не є прикордонними. Особливо сюди входять Німеччина та Австрія. Ще в римські часи германські племена готи вторглися у наші краї. Стосунки з тутешніми були не дуже приємні, приклад знищення лідера антів Божа. Але ставлення німців до нас, якщо не брати третього Рейху, були досить лояльні. В період існування Австро-Угорщини ми мали свій П’ємонт (культурне українське середовище) на Західних теренах. Також, в цій імперії були досить широкі права місцевих общин. В часи Першої світової Німеччина досить лояльно ставилася до українців. А часи Скоропадського були певною передишкою в революційні часи. На сьогодні, вплив Австрії не значний, а от Німеччина інше питання. Корінь проблеми наших стосунків лежать не між нами, а у східному гравці – Росії. На сьогодні мають шанс до розширення. Особливо, коли Україна спроможеться створити привабливий інвесткілмат. Все у світі прагматично. І німецькі компанії мають виключно економічні претензії до свого уряду. Адже де їм дівати потужності при виході з РосіЇ? Тому, тут все залежить від нас.

Лояльне ставлення країн першої та другої категорії західного напрямку до України, в основному, спричинені наслідками Другої світової, котрі мотивували створення об’єднання Вугілля та сталі, а згодом ЄС. А також впливом на ЄС США.

Третя категорія. Це країни Західного світу за океаном – США та Канада. Світовий поліцейський, з союзниками, є сьогоднішнім шансом для України. Нам треба усвідомити усі особливості цього світу вдало на них граючи. Для цього треба скоріше взяти механізми західного управління. До речі, саме статус США у світі зменшило апетити Західних країн першої категорії. Банально — якщо якась країна захоче забрати територію України, то цьому завадить саме створена американцями система захисту. Канада ж завжди була прихистком українців. І на сьогодні дуже допомагає нам у боротьбі за незалежність. Це одна з небагатьох країн, котра діє швидше за американців у плані допомоги для нас.

Отже, країни Західного світу, на сьогодні, є союзниками для України. Це унікальний шанс для нас, адже у цьому випадку «смертельний трикутник» є не повний та дозволяє нам опиратися на ці країни, аби встати на ноги.

Південь. Також неоднозначний для нас напрямок, який на сьогодні є потенційно дружнім, ніж ворожим. Перша країна цього напрямку, з котрим ми мали тісні контакти, є Візантія. Дуже тісні економічні, а згодом і релігійні стосунки, робили цей напрямок відносно союзницьким. Але до цього був період явної конфронтації, до остаточного ствердження Русі. Тоді, молода держава претендувала на прикордонні території Візантії за часів Святослава, і взагалі часто боролася за економічні привілеї за допомогою походів. Зі зникненням безпосереднього нащадка Риму, Україна отримала вже не лояльну, а досить ворожу державу — Туреччину. Вона, згодом в союзі з Кримським ханством, нам достатньо дошкуляла. Союзницькі ж відносини мали завжди тимчасовий характер, адже культурна та релігійна різність не дозволяла жити їм довго.

Але після вестернізації Туреччини, ми можемо отримати нову Візантію. Кооперація з цією країною стане для України не тільки додатковою економічною альтернативою Росії. Але може перетворити нас у справжніх союзників. Також, у цей напрямок я вніс країни Грузії та Азербайджану, з котрими у України гарні стосунки. Кооперація з ними, разом з Молдовою, вже має оформлення у об’єднанні ГУАМ. На сьогодні є формальним явищем, котре можемо розвивати та отримувати велику користь.

Тому, на сьогодні, це потенційно лояльний напрямок, котрий варто розробляти. І найголовніше те, що він не є для нас ворожим.

Схід. Здебільшого проблемний для нас напрямок. Русь завжди мала проблеми з ним, але і перемога, або примирення його представників (печенігів, хазарів, половців), робила її сильнішою. Цей напрямок часто був викликом для нас. Періодами навіть фатальним. Прикладоми є монгольське та комуністичне нашестя. Останні 400 років монополізувала його Московщина, котра потім назвалася Росією, перебравши грецьку назву. Я не схильний повністю звинувачувати східну сусідку у ворожості. Адже, в часи Богдана Хмельницького, вона стала для нас меншим злом, хоча і підло знищила усі наші автономістичні права. Маючи спільну релігію та досить споріднену культуру (звісно не ближчу ніж Польську), ми розійшлися у поглядах на політично-соціальний устрій, вибір якого впливає на перші два фактори. По суті ,українці, як нащадки Русі, є народом з поглибленими демократичними цінностями, що явно не сходиться з поглядами російської державницької культури. Де головний гріх – створення кумира та бажання побудови тотальної монопольної держави. На сьогодні Росія є викликом для нас, боротьба з яким дійсно буде робити нас незалежними.

В останній напрямок можна внести і Китай, котрий активно цікавився інвестуванням в Україну. Але у випадку вибору напрямку в ЄС, його вплив буде мати контрольований характер.

Отже, «смертельний трикутник» української історії на сьогодні не є фатальним. Три напрямки, а саме: Північ, Захід та Південь, є потенційно союзницькими для нас. У цьому випадку, ми отримали історичний шанс нарешті збудувати власні державні інститути, а не користуватися чужою конструкцією (до прикладу, останні 20 років користувалися радянським спадком). Східний напрямком є викликом. Гадаю, якщо правильно розвивати стосунки з «мирними» на сьогодні країнами, ми зможемо витримати випробування Росією і нарешті стати незалежними, будуючи державу. І робити останнє треба надзвичайно швидко, адже звідти, звідки сьогодні не очікуєш загрози, може прийти нова небезпека.