Криза у Казахстані: Москва тримає Вашингтон за «Шеврон»?

Держсекретар США Е. Блінкен дав стислу, концентровану і вичерпну характеристику діям Росії проти України на брифінгу 7 січня:

- саме Росія вторглася в Україну майже вісім років тому.

- саме Росія є військовим окупантом частини України та в Криму.

- саме Росія до сьогодні розпалює війну на сході України.

- …Росія знову посилає війська до кордону України.

- усі ці дії є порушенням суверенітету України та викликом миру та стабільності в Європі.

Звісно, було би краще якби ці точні оцінки прозвучали у 2014-му році за часів президентства Обами. За сім з гаком років у США розібрались що до чого відбувається в Україні та навколо України. Чого не скажеш про американські пояснення, що відбулось і відбувається в Казахстані. Звісно, ніхто не може водночас, в режимі онлайн, зрозуміти, що відбувається десь за тридев’ять земель. Тому Е. Блінкен був дуже обережним у висловлюваннях:

- ми дуже цінуємо відносини, які у нас з Казахстаном.

- ми з серйозним занепокоєнням спостерігаємо за ситуацією.

- ми закликаємо всіх знайти мирне та конструктивне вирішення ситуації.

«Коли йдеться про ОДКБ, у нас виникають питання щодо характеру запиту, чому він виник. Ми прагнемо дізнатися про це більше», - обережно заявив Блінкен і продовжив: «Ми, безумовно, закликаємо ці МИРОТВОРЧІ СИЛИ та правоохоронні органи дотримуватися міжнародних стандартів прав людини для підтримки мирного врегулювання».

Те, що ріже слух – це вживання терміну «миротворчі сили» стосовно російських інтервенціоністських сил, надісланих до Казахстану. «США не мають реальних важелів впливу на Казахстан» - це заголовок однієї із свіжих статей в “Politico”.

Значною мірою, це відповідає дійсності. Бо ті впливи, які США мали на Казахстан були зав’язані так чи інакше на піраміду влади Назарбаєва. І це було давно – в 90-ті – на початку 2000-х. Був такий Джеймс Гіффен, бізнесмен, хрещений батько нафтових мегапроектів в Казахстані за участі американських компаній, багаторічний радник Назарбаєва та «безцінне джерело інформації для уряду США». «Казахгейт» поклав цьому кінець ще в нульових. Хоча різноманітних радників зі США, Великої Британії не бракувало і в подальшому, тим не менше, часи змінились.

Зате Росія має реальний важіль впливу на США через Казахстан. І зараз вона його посилює фактом своєї військової інтервенції під прапором ОДКБ. Пастка, в яку потрапляє Білий дім з його політикою умиротворення Кремля називається «Шеврон» в казахстанських проектах.

«Шеврон» є другою за капіталізацією американською нафтогазовою компанією – 164 млрд. дол. США та восьмою в глобальному рейтингу енергетичних корпорацій. Він є найбільшим зарубіжним інвестором в Казахстані. З-поміж інших активів, Шеврон має великі нафтовидобувні проекти в Венесуелі: 30% у спільному з державною PdVSA підприємстві «PetroPiar» та 39% у «PetroBoscan». Компанія також має 34% спільного підприємства «PetroIndependencia» та 25% «PetroIndependiente» на заході країни. Також Шеврон має 60% родовища природного газу Лоран.

Попри санкції США проти Венесуели та заборону американським компаніям працювати в країні, Шеврон являє собою виняток. Він за офіційним дозволом Адміністрації США зберігає присутність в країні. Це пояснюється бажанням і компанії не допустити потрапляння активів, у випадку виходу Шеврона з Венесуели, в руки російських та китайських конкурентів (див. Схему). У свою чергу венесуельська влада не робить різких рухів щодо Шеврона, в той час як ConocoPhillips та ExxonMobil були змушені піти з країни ще за часів Уго Чавеса. Водночас, Шеврон перебуває під постійним пресингом режиму Мадуро, за яким стоїть Росія. Загроза націоналізації активів Шеврона на користь національної PdVSA змушує його лобіювати у Вашингтоні, починаючи з 2019 року, кожних півроку продовження дозволу від Міністерства фінансів на роботи в Венесуелі у вигляді винятку із загального санкційного режиму США проти режиму Мадуро. У листопаді 2021-го дозвіл вкотре подовжено до 1 червня 2022 року.

Іншою, помітно більшою вразливістю американської компанії є її активи в Казахстані та Росії – родовище Тенгіз, спільне підприємство «ТенгізШеврОйл» (ТШО) та нафтопровід Тенгіз – Новоросійськ Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК), по якому видобута нафта спрямовується на світовий ринок.

Для довідки:

ТШО – спільне американо-казахстанське підприємство, яке розробляє родовище Тенгіз з 1993 року. Chevron належить 50%, національній нафтогазовій компанії Казахстану «КазМунайГаз» - 20 %, іншій американській компанії ExxonMobil – 25%, СП «ЛукАрко» — 5%. З 2019 року на родовищі видобувається 30 млн. тонн нафти щорічно. З 2023 року очікується додаткове збільшення видобутку.

Трубопровід КТК протяжністю 1511 км, забезпечує з 2003 року транспортування видобутої ТШО нафти з Казахстану через територію півдня Росії та її експорт з терміналу Южная Озєрєєвка під Новоросійськом. Пропускна здатність нафтопроводу – 67 млн. т нафти в рік. Найбільшими акціонерами КТК є:

- РФ в особі ПАТ «Транснефть» - 24%,

- АТ НК «КазМунайГаз» - 19%,

- Chevron Caspian Pipeline Consortium Company - 15%,

- Mobil Caspian Pipeline Company - 7,5%,

- LUKARCO BV - 12,5%,

- Rosneft-Shell Caspian Ventures Limited - 7,5%,

- «КТК Компані» - 7%.

Нафтопровід КТК також використовується для транспортування нафти з двох інших казахстанських родовищ-гігантів – Карачаганак та Кашаган.

Основним інвестором КТК були американські компанії, передусім «Шеврон», однак, операторство над трубопроводом перебрала в 2000-х російська нафтотранспортна монополія «Транснефть». Практично, Росія через «Транснефть» контролює нафтовий потік американських компаній з казахстанських родовищ і передусім, з основного азійського активу «Шеврону» - родовища «Тенгіз», яке забезпечує 18% щорічного корпоративного нафтовидобутку. Його частка зростає ще більше у зв’язку з розробкою іншого родовища – Карачаганак, де «Шеврон» має дольову участь в консорціумі з його розробки – 18%. Інша компанія – «ЕкссонМобіл», яка є №1 у нафтогазовому секторі США, має частки як в Тенгізькому, так і в Кашаганському мегапроектах.

У зв’язку з нарощуванням обсягів нафтовидобутку, з 2019 року КТК запустив програму усунення вузьких місць (ПУВМ), яка фактично є новим проектом збільшення потужності трубопроводу Тенгіз – Новоросійськ з нинішнього рівня в 67 млн. тон до 80 млн. тон на рік. Левову частку інвестицій в ПУВМ забезпечує «Шеврон», який не пізніше 2023 р. отримає додаткових 12 млн. тон нафти на обох родовищах – Тенгізькому та Карачаганацькому.

У 2020 році «Шеврон» продав свою частку в азербайджанському проекті Азері-Чираг-Гюнешлі та нафтопроводі Баку – Тбілісі – Джейхан (БТД). Фактично, цим кроком була ліквідована альтернатива КТК – використання БТД для експорту додаткових обсягів нафти по незалежному від Росії маршруту. Він вже використовувався ТШО в минулому, хоча за твердженнями «Шеврону» комерційно був менш вигідним, аніж КТК. Цим «Шеврон» збільшив свою залежність від Росії і російської нафтотранспортної монополії «Транснефть».

Росія відразу ж скористалась збільшенням вразливості «Шеврону», створивши проекцію загрози обмеження з боку оператора ПАТ «Транснефть» доступу ТШО до трубопроводу КТК. Позитивним «стимулом» для «Шеврона» стала перша за історію КТК виплата дивідендів у І кварталі 2021 року.

Е. Блінкен насвоєму вчорашньому брифінгу цілком влучно зауважив «…один з уроків новітньої історії полягає в тому, що коли росіяни опинилися у вашому домі, іноді дуже важко змусити їх піти». Це так, але це не вся правда. Припускаю, що після зміцнення влади Токаєва російськими багнетами, Москва піде далі.

З одного боку, керівництво «Шеврону» завжди було на боці Росії і особливо, після її окупації Криму і надавало безцінні послуги по просуванню її бачень та лобіюванню інтересів в американських коридорах влади. Одним з прикладів системної роботи компанії є «Діалог Форт Росс», де «Шеврон» разом з російськими «Совкомфлотом» та «Транснефтью» «… многолетние спонсоры проекта «Диалог Форт Росс». С 2012 года три компании поддерживает инициативы по сохранению и популяризации русского культурно-исторического памятника в Калифорнии, а также способствуют расширению диалога между Россией и США».

В минулорічному ювілейному 10-му форумі 2 листопада взяли участь посол РФ в США А. Антонов, заступник міністра закордонних справ РФ С. Рябков, президент "Шеврон Нефтегаз Инк." Е. МакГран, відомий своїми проросійськими поглядами політолог з Інституту Кеннана М. Рожанський. Послання з Кремля у Вашингтон звучало так: «Мы настоятельно призываем американскую администрацию передумать и вступить с нами в серьезный диалог, чтобы обнулить существующие ограничения и начать строить вверх с самого основания, а не опускаться вниз».

Показово, що у 2017 році саме найбільші американські корпорації ExxonMobil і Chevron, які працюють в Казахстані, виступили проти законопроекту про посилення санкцій щодо Росії через ризик зупинення їхніх нафтогазових проектів за участю російських компаній. А в Казахстані якраз в рамках мегапроектів західних компаній працюють і російські. Хоча обидві компанії дотримуються санкційного режиму, однак усіляко протистоять спробам його посилити, виходячи з їхніх корпоративних інтересів.

Інший сценарій, який може реалізувати Росія – це вичавлення «Шеврону» та «ЕкксонМобіл» з Казахстану. Точніше, скупити задешево частки «Шеврону» в ТШО та Карачаганаку, «ЕкссонМобіл» – в ТШО та Кашагані. Створити руками нової маріонеткової влади Токаєва проблеми для американців доволі просто. В часи Назарбаєва це не раз робилось через питання екології.

До того ж, за інформацією з казахстанських джерел, охоронні фірми, які надають послуги ТШО в Казахстані, насичені спецами з російських приватних військових компаній. Так що не можна виключати виникнення якоїсь рукотворної техногенної аварії з пред’явленням колосальних штрафних санкцій «винуватцям», після чого вони самі відмовляться від своїх активів і тихо передадуть їх в якості компенсації заподіяних «збитків».

Ймовірно, фактор вразливості «Шеврону» відіграв певну роль і в зміні підходу адміністрації США до «Північного потоку-2» в обмін на збереження лояльного ставлення Росії до діяльності «Шеврону» в Венесуелі та Казахстані. Показово, що минулого року лобіюванням інтересів «Шеврону» у вашингтонських коридорах влади займалась та ж сама GR-компанія, що і «Північного потоку-2» - BGR Government Affairs. Звісно, вона була не єдина, з числа лобістів проекту, але приклад доволі показовий, в контексті того, як Москва може тримати Вашингтон за «Шеврон».

Російські спецслужби можуть оприлюднити чимало компромату про зловживання американців в Казахстані, корумпування ними влади за часів Назарбаєва з тим, щоб спровокувати відповідні турбулентності і розслідування на берегах Потомаку. Згадана вище «справа Гіффена» - це лише верхівка айсберга.

Насамкінець. Російська військова присутність зовсім не випадкова, як може здаватися на перший погляд, з’явилась в Азербайджані у 2020 році, а зараз і в Казахстані. Обидві країни є конкурентами російській нафті на світовому ринку, меншою мірою газу. Тому конкурентів або беруть під контроль і ділять їхні доходи «по-братськи», в якості плати за послуги «захисту», або знищують. На черзі Туркменістан?

А Вашингтону доведеться робити складний вибір – закрити очі на все, що Росія коїть в Казахстані у сподіванні, що це збереже тим самим активи американських корпорацій у цій країні, чи реагувати на антидемократичні дії нового режиму Токаєва та його кремлівського патрона з ризиком втрат цих активів.

Автор - президент Centre for Global Studies "Strategy XXI"

--------------------------------------------------------------------------------------------------------

Рекомендуем к просмотру по теме кризиса в Казахстане беседу Юрия Романенко и Виталия Кулика, где отлично вскрыты подводные камни казахской политики и геополитической игры вокруг этой важнейшей страны Центральной Азии.

По теме: Казахські дзвони - останнє попередження для України