Сомалійське піратство: причини занепаду

Масштабне піратство біля узбережжя Сомалі, схоже, закінчилося. З 2012 року не було зафіксовано жодної успішної спроби викрадення. Однак, це не означає, що піратство та збройні пограбування в Індійському океані більше не відбуваються і зійшли до нуля. Це не так. Пірати продовжують полювати на місцеві торгові та риболовецькі судна, які знаходиться поза межами будь-яких радарів міжнародного співтовариства, але велика здобич вже їм не по зубах. Можливо, різні заходи, спрямовані на стримування піратства в регіонах, показали ефект. Чи справді піратство біля узбережжя Сомалі було викорінено раз і назавжди? Забігаючи наперед скажу, що не варто недооцінювати піратів, а навпаки, краще засвоїти ті уроки, які принесли плоди у боротьбі із морськими розбійниками. Мій основний аргумент полягає в тому, що якщо цих уроків не засвоїти і не докласти певних зусиль для вироблення стійких рішень, які можуть в довгостроковій перспективі подолати морську небезпеку, піратство може повернутися в регіон.

Основні причини занепаду морського розбою можна побачити в заходах, прийнятих морськими відомствами країн, що наближені до цього регіону або проходять по торгових шляхах. Сюди можна віднести залучення збройної охорони на торгові судна, успішну міжнародну морську програму та міжнародне переслідування, а також зменшення підтримки місцевих громад діяльності піратів. Дослідження цих причин показує, що багато чинників, які сприяють піратству, все ще продовжують мати місце серед населення, а погана морська захищеність додатково сприяє піратству. Тому головною метою повинно бути покращення якості та ефективності управління морською безпекою в регіоні. Це стосується важливості ширшого контексту морської небезпеки, характеру морських загроз, взаємозв’язку між політикою безпеки та розвитку, а також важливості функціональної співпраці та приватно-державної координації.

Причини появи сомалійського піратства

Книги та література з дослідження піратства дозволяють зрозуміти, які фактори викликають спалах піратства. Дослідження першопричин піратства, а також регіональні варіації піратських операцій та їх ускладнення розробили різні фактори, якими класифікується морський розбій. Література дає п’ять тригерів: географія, слабкі правоохоронні органи, морська незахищеність, економічна нестабільність та культурна прийнятність. Разом взяті вони дають нам хороше розуміння того, чому піратство виникло в Сомалі.

Географія

По-перше, географія посилається на очевидний факт, що в регіонах, які знаходяться в безпосередній близькості від морських торгових шляхів, як правило, трапляється піратство. Близькість до основних транспортних смуг та основних портів робить піратство більш прибутковим і, отже, збільшує ймовірність його виникнення. Географія також допускає існування криївок, тобто прибережних смуг або островів, до яких важко дістатись або контролювати. Схованки необхідні для підготовки піратської операції та для випадку викупного закріплення судна. Піратські притони потребують базової інфраструктури, наприклад, доріг або прилеглих сіл, щоб забезпечити логістику, необхідну для проведення операції. В принципі, піратські операції також можуть запускатися з портів, особливо якщо вони слабо керовані та контролюються. У географічному відношенні Сомалі має вражаюче узбережжя в 3025 км. Аденська затока, південна брама Суецького каналу, є одним з основних торгових шляхів, по якому 20 000 кораблів щороку здійснює транспортування товарів, велику кількість яких займає сира нафта. Значна кількість віддалених прибережних сіл забезпечує притони та достатню інфраструктуру для викрадення людей для викупу.

Слабкі правоохоронні органи

Фактор слабких правоохоронних органів підкреслює, що чим менший ризик бути спійманим та покараним за піратство, тим більша ймовірність того, що піратство буде поширюватися. Це стосується різних рівнів правоохоронних органів, починаючи від берегової охорони та військово-морських сил, за допомогою яких берегові лінії та море патрулюються та контролюються, до поліції, розвідки та сил переслідування на суші, а також ефективності судового сектору, що дозволяє переслідувати піратство. Як було показано в різних дослідженнях, поширеність офіційної корупції є ще одним основним фактором, що впливає на ймовірність піратства, оскільки пірати не завжди діють поза законом, а часто у співпраці з правоохоронними органами. Нарешті, якість регіональної міждержавної співпраці у питаннях морської безпеки також слід враховувати. Пірати діють через (морські) кордони, і необхідні ефективні механізми співпраці, щоб забезпечити гаряче переслідування злочинців, а також обмін розвідданими та доказами між національними відомствами. Морські, прибережні та територіальні правоохоронні органи Сомалі були неспроможними обороняти країну після багатьох років конфлікту. Проте Сомалі ніколи не перебували у беззаконні. Основні правоохоронні органи підконтрольні елементарним правоохоронним та судовим особливостям регіональних урядів, таких як уряд Пунтленда.

Очевидно, що в Сомалі, а також у прибережних країнах бракувало спроможності ефективно контролювати узбережжя Сомалі та море або переслідувати підозрюваних. Крім того, часті звинувачення в тому, що частини урядових еліт Сомалі отримують вигоди або навіть беруть участь у піратських операціях, вказує на те, що корупція є ендемічною у сомалійському суспільстві.

Морська незахищеність

Фактором, тісно пов’язаним із слабким правозастосуванням, є ступінь небезпеки морського середовища регіону та схильності до насильства. Піратство, як правило, трапляється в морях, в яких відбувається безліч інших незаконних дій, таких як торгівля людьми, контрабанда та незаконний промисел. Це пов’язано не лише з питанням берегової охорони та правоохоронних органів на морі, але й з тим, наскільки насильство та незахищеність на морі вважаються нормою.

Прибережні води Сомалі були слабо керованими за часів режиму Сіад-Барре. З моменту падіння режиму та виведення морської операції ООН у 1995 році незахищеність у водах Сомалі постійно зростала. Слабко регульований промисел був основним джерелом небезпеки. З практикою продажу ліцензій на риболовлю іноземним компаніям воєначальниками у 1990-х роках та надання послуг збройного захисту рибальським компаніям, а також тим фактом, що міжнародні рибальські судна дедалі частіше стають озброєними, води Сомалі дедалі більше стають сек’юритизованим і мілітаризованим простором.

Економічна нестабільність

Піратство часто описували як бізнес-модель і розглядали як діяльність, яка, передусім, є економічно мотивованою. Хоча піратство обіцяє значні доходи, прямого причинно-наслідкового зв’язку між бідністю або відсутністю можливостей працевлаштування та піратством неможливо побудувати. Замість бідності як такої, вирішальним фактором є економічна дислокація. Громадами, які, як правило, займаються піратством, є ті, які були економічно маргіналізовані, потрапили в неблагонадійний стан у зв’язку з економічним розвитком та процесами глобалізації або не мають права брати участь у накопиченні багатства. Економічна дислокація стосується Сомалі принаймні у двох сенсах. З одного боку, із закінченням втручання ООН у 90-х роках, Сомалі перетворилося на територію, яка отримала лише незначну увагу з боку міжнародного співтовариства. Поки гуманітарна допомога продовжувала надходити, до того, як піратство змінила картину, Сомалі не скористалась широкомасштабною підтримкою міжнародного розвитку, ані отримала частку економічного багатства, спричиненого глобалізацією. Отже, що сомалійське піратство можна «розуміти як творчі (і вигідні) спроби розвинути енергійну економічну сферу в місцях, маргіналізованих від світової економіки більше століття».

З іншого боку, слід також врахувати той факт, що прибережні громади належать до маргіналізованих частин населення в межах Сомалі. У переважно скотарському суспільстві, в якому велика рогата худоба передбачає престиж, прибережні громади, які значною мірою покладаються на натуральний промисел, мають нижчий статус.

Зі збільшенням морської незабезпеченості та експлуатації іноземної риболовлі з 1995 р., прибережні громади опинились у непропорційно неблагополучному становищі та принципово загрожували своїм існуванням.

Культурна прийнятність та навички

Піратство також має значний культурний вимір. Для того, щоб воно переважало, йому потрібно певне відчуття законності. Потрібно набрати піших солдатів і переконати, що участь у піратстві є законною діяльністю, і більшість піратських операцій залежать від підтримки місцевих громад, які надають притулок, їжу та інші товари. У випадку Сомалі культурна прийнятність в основному забезпечується завдяки поширеності оповіді, яка виправдовує піратство як законну відповідь на морську небезпеку. У цій «розповіді про берегову охорону» піратство проєктується як законна, майже подібна до держави практика захисту прибережних вод від зовнішніх загроз, таких як незаконне використання ресурсів або екологічна злочинність. Ця розповідь про доброзичливий захисний характер піратства була вирішальним фактором при вербуванні, а також для забезпечення підтримки місцевих громад.

Іншим культурним виміром є наявність у населення навичок, необхідних для піратства. Такі навички включають навички навігації, посадки на борт, поводження зі зброєю чи ведення переговорів. Навички, необхідні для піратства, широко поширені в Сомалі та є частиною традиційного культурного репертуару. Сюди входять навігаційні навички рибалок та торговців, або навички ведення переговорів, надані суспільством, що регулюється звичаєвим правом та неформальними процесами управління. Такі навички, як поводження зі зброєю, були засвоєні за десятиліття громадянської війни; інші, такі як поводження з навігаційними пристроями або навички посадки, були здобуті при спробах встановлення берегової охорони. Стіг Джарле Хансен показав, що багато навичок, необхідних для сучасного піратства, включаючи використання GPS, морського відстеження або техніки посадки на кораблі, були передані Сомалі приватним підрядником із охорони, який був найнятий для навчання вартових на узбережжі Пунтленду. Також викрадення людей та викуп стали широко розповсюдженою практикою в Сомалі, і призвело до зростання піратства. Як зазначає Кен Менхаус, «акт піратства – це не що інше, як продовження діяльності, якою озброєні групи займаються протягом багатьох років: незаконний промисел, вимагання, викрадення дітей для викупу - основні джерела доходу для банд та ополчення в Сомалі».

Підприємці

У сукупності ці фактори забезпечують необхідне підґрунтя для умов, за яких піратство виникає та процвітає. Різні комбінації забезпечують пояснення різних форм піратства та його рівнів. Однак, ці фактори значною мірою підкреслюють структурні умови. Додатковий вимір, тобто акторський вимір, також потребує розгляду. До певної міри піратство завжди буде залежати від окремих суб’єктів, які планують, готують та інвестують у піратські операції.

Отже, значна рушійна сила піратства завжди буде кримінально-мислительськими «підприємцями». У випадку Сомалі серед таких підприємців були такі особи, як Мохамед Абді Хасан «Афвейн» та лідери піратів раннього покоління Гарад Мухаммед, Боя або Фара Абдуллахі, які після Хансена винайшли та запровадили форму викрадення та викупу.

Розуміння занепаду сомалійського піратства

На тлі занепаду піратство в Сомалі є прикладом сучасного піратства. Як це допомагає нам зрозуміти занепад сомалійського піратства та які висновки він пропонує щодо ймовірності повернення піратства? Із 2008 року для боротьби з сомалійським піратством було запущено досить вражаючий арсенал міжнародних заходів. Діяльність включає міжнародні морські операції, заходи самооборони судноплавству, глобальну програму переслідування, реформу сектору безпеки та інфраструктурні проекти, такі як в рамках програми боротьби з наркотиками та злочинністю (UNODC), місія Європейського Союзу з розбудови інфраструктури EUCAP Nestor, Кодекс поведінки Джибуті (DCoC) під керівництвом Міжнародної морської організації (ІМО), а також низка кампаній з підвищення обізнаності щодо боротьби з піратством та проєктів відновлення.

Три причини, що передбачають падіння сомалійського піратства, пов’язані зі зміною характеру правоохоронних органів. Міжнародна морська програма безпосередньо впливає та вдосконалює правоохоронну діяльність у водах регіону. Глобальна програма переслідування, підтримана в морі роботою військово-морських сил та на суші програмою боротьби з піратством УНП ООН, однаково впливає на якість правоохоронних органів та ефективне переслідування підозрюваних у піратстві.

Побічно, ми можемо також включити сюди заходи самооборони, зокрема використання збройної охорони на борту суден. Хоча озброєні охоронці не знімають ризик «потрапляння у пастку» і можливості бути переслідуваними, вони становлять значний ризик чинити опір та спричиняють значні оперативні витрати на піратські операції. Якщо їх розглядати в середньостроковій перспективі, ці три типи заходів, безперечно, не забезпечують стійких рішень. З огляду на нинішнє зниження рівня інцидентів, цілком ймовірно, що підтримка міжнародної військово-морської програми суттєво впаде, а витрати скоротяться, врешті-решт до такої міри, що міжнародні та національні морські місії будуть відкликані. Ймовірно, також відповідність міжнародної судноплавної галузі BMP знизиться, а враховуючи значні витрати озброєної охорони на дуже конкурентному ринку, цілком ймовірно, що вони будуть зняті протягом короткого проміжку часу.

Програма переслідування, зокрема робота УНП ООН, має більш довгострокову спрямованість і призначена для реформи сектору морської безпеки та верховенства права. Проте програма збройних дій ЮНОДК залежить від добровільних внесків (як і інші проєкти, такі як проєкт DCoC ІМО). Дуже ймовірно, що найближчим часом фінансування проєктів УНП ООН та ІМО для боротьби з піратством буде значно скорочено. Тоді ми можемо обґрунтовано очікувати, що ці фактори суттєво не змінили проблему слабкого застосування правоохоронних органів у середньо- та довгостроковій перспективі. Однак, це не означає, що інвестиції, які вкладені в інфраструктуру боротьби з піратством, не принесуть користі в майбутньому. Дійсно, існуюча інфраструктура може забезпечити, якщо вона буде належним чином інституціоналізована та фінансуватиметься в середньостроковій перспективі, трансформацію якості правоохоронних органів у водах регіону в довгостроковій перспективі.

Четвертий фактор – зростаюча відсутність підтримки чи навіть спротиву піратським операціям із боку місцевих громад, можна інтерпретувати у світлі економічної дислокації, а також культурної прийнятності. Можна вважати, що зменшення підтримки громадою піратських угруповань багато в чому пов’язане з рівнем незахищеності піратів у громадах, і це слід розглядати у зв’язку з повідомленнями, що свідчать про зростання насильства між піратами та поширення злочинності, вживання наркотиків та проституції в селах, які підтримували піратські операції. Вбачаючи у світлі економічної дислокації, міжнародна програма боротьби з піратством, по-перше, чітко підвищила увагу до потреб місцевих прибережних громад. Зустрічі між військово-морськими силами та сільськими старійшинами, а також пожвавлені інвестиції у розвиток, наприклад, у рибальському секторі, вплинули на рівень, в якому ці громади визнаються дійовими особами та мають економічне розташування. Як наслідок, ці громади стали менш маргіналізованими. Разом із збитками, які доводиться платити через піратську присутність, це також вплинуло на результати економічної діяльності місцевих громад.

У світлі культурної прийнятності, зростаючий опір показує спад довіри до міфу про піратство, як захисників берегової лінії країни. Міф був своєрідним засобом легітимації піратства. Це пов’язано із зростаючою недовірою до основного елементу міфу, що піратство є формою захисту, а також з ефектом кампанії боротьби проти піратства, яка представляє піратство як аморальне та злочинне. Громади продовжуватимуть відігравати важливу роль у боротьбі з піратством. Однак, підтримка їхнього несхвалення піратства залежатиме від постійної допомоги, наприклад, у формі допомоги на розвиток, інфраструктурних програм або забезпечення можливостей працевлаштування.

Завдяки своєму географічному розташуванню та довгій береговій смузі узбережжя Сомалі завжди буде плідною місцевістю для піратських операцій. Навички, необхідні для піратства, все ще широко поширені, а регіональні води залишаються зоною незахищеності, що приймає широкий спектр нелегальної діяльності. Хоча якість правоохоронних органів, міждержавного співробітництва, обміну розвідданими та доказами та судовий сектор покращились, залишається сумнів у тому, наскільки стійким є цей розвиток. Загалом, піратство в Сомалі може повернутися, якщо не засвоїти уроки минулого та не запровадити стійкі та дієві структури.

Основні уроки сомалійського піратства

Які важливі уроки сомалійського піратства варто запам’ятати? Я вважаю, що їх є декілька. Піратство багато в чому є не тільки найбільш помітним викликом морській безпеці, але й парадигматичним. Отже, ці уроки пов’язані не виключно з Сомалі чи Східною Африкою, а з уроками, що стосуються більш широкого міжнародного підходу до управління морською безпекою.

Взаємозалежна морська незахищеність

Як обговорювалося вище, піратство розвивається у більш широкому контексті морської небезпеки. Якщо узбережжя, ексклюзивні економічні зони або міжнародне море слабо регулюються, проводиться широкий спектр незаконних дій, морське насильство натуралізується або морський транспорт мілітаризується, тоді частіше виникають такі загрози, як піратство. Різні протизаконні дії посилюють і породжують одна одну. Отже, морські загрози слід розглядати як взаємозалежні, і метою повинно бути вирішення всього спектру морських небезпек.

Загрози морській безпеці є стійкими, асиметричними, швидко наростають і можуть мати глобальні наслідки. Воно показує, що загрози безпеці на морі, як правило, є непосильними. Як тільки вони з’являються, їх важко викорінити. Отже, стратегії та механізми профілактики мають вирішальне значення. Як показує зростанням піратства в Сомалі між 2005 і 2010 роками, загрози безпеці на морі можуть швидко наростати. Якщо запобігти загрозам неможливо, важливо мати механізми раннього попередження та раннього реагування, щоб уникнути ескалації. Крім того, загрози морській безпеці є асиметричними. Вони не можуть бути вирішені лише за допомогою військової або вогневої сили. Вони вимагають складних та скоординованих реакцій та тактичних інновацій. Крім того, сомалійське піратство наполегливо показує, як очевидно місцеві проблеми можуть мати значні глобальні наслідки. Отже, морську незахищеність слід розуміти як проблему, що вимагає постійної міжнародної уваги та дій.

Морська безпека знаходиться у взаємозв’язку безпеки та розвитку

Піратство підкреслює, що загрози морській безпеці включають як безпеку, так і розвиток. Такі фактори, як корупція, економічна дислокація, прийнятність культури, підкреслюють, той факт, що розвиток має вирішальне значення у вирішенні проблеми морської небезпеки. Це включає кампанії з підвищення обізнаності, програми реінтеграції, а також професійне навчання або заходи щодо інфраструктури, які є корисними для маргіналізованого прибережного населення. Крім того, як підкреслюється у звіті Світового банку (2013 р.) про проблему піратства, воно має значні економічні наслідки. Вигоди портів, узбережжя та виключної економічної зони країни можуть бути реалізовані лише у сфері належного морського управління. Це вимагає тісної координації між політикою безпеки, розвитком та учасниками. Проте, як показали дослідження взаємозв’язку безпека-розвиток, координація або навіть інтеграція політики безпеки та розвитку є дуже складною. Різні стилі мислення, словниковий запас, інституційні структури, нормативні рамки, а також загальні забобони між політиками призводять до важких наслідків для розвитку і безпеки. Хоча в концептуальному плані координація є логічною, на практиці цього важко досягти.

Функціональна співпраця

Найбільш успішними механізмами співпраці для стримування сомалійського піратства були ті, які працювали на функціональному, а не на дипломатичному чи політичному рівні. Частково причиною того, чому DCoC або Спільний механізм обізнаності та розв’язання конфліктів (SHADE) успішно координують різні суб’єкти (деякі з них супротивники), є те, що вони є технічними та зосереджені на координації, навчанні та обміні інформацією, передусім, серед фахівців та експертів в якості працівників берегової охорони, морських офіцерів або морських спеціалістів. Це наполегливо підкреслює, що проблеми морської безпеки не обов’язково, або передусім, повинні вирішуватися на політичному рівні. Замість того, щоб ставити політичні декларації чи великі стратегії на перше місце, угоди, як правило, працюють найкраще, якщо вони мають прагматичний, проблемний та технічний характер.

Технологія – це лише одна частина рішення

Наголошення на важливості функціональної співпраці не означає, що технологія є найважливішим компонентом у вирішенні питань морської безпеки. У Східній Африці багато уваги приділяється розвитку потенціалу морського нагляду (обізнаність про морські домени) та платформам для обміну інформацією. Потрібно пам’ятати, що з огляду на природу та «непокірність» морського простору, спостережні можливості ніколи не зможуть дати повне зображення того, що відбувається в морі, у реальному часі. Отже, технологічна інфраструктура є лише однією частиною більш широкого спектру заходів, необхідних для забезпечення морської безпеки.

Хороший закон не означає доброго правозастосування

Потужний урок сомалійського піратства полягає в тому, що він демонструє, що хороший закон – це не те саме, що хороший правоохоронний орган. Хоча UNCLOS забезпечила достатню правову базу для вирішення такої загрози, як піратство, міжнародна спільнота зіткнулася з тим, як забезпечити виконання закону. Сюди входять такі проблеми, як робота над різними правовими режимами, наприклад, при передачі підозрюваних. Отже, навіть якщо держави вдосконалюватимуть свої правові кодекси у відповідь на виклики морській безпеці, це не обов’язково або безпосередньо перетворюватиметься на належну правоохоронну діяльність.

Приватно-державна координація є надзвичайно важливою

Однією з причин успіху у стримуванні сомалійського піратства були заходи, прийняті державним апаратом. Це включає централізовано найкращі практики управління (Best Management Practices). Успіх BMP свідчить щонайменше у двох відношеннях. По-перше, BMP були розроблені у формі державно-приватного партнерства. Спочатку розроблені групою представників державного сектору, керівні принципи були вдосконалені та доопрацьовані в ході консультацій з ІМО, а також з Контактною групою ООН з протидії піратству біля узбережжя Сомалі. BMP є формою саморегулювання, і дотримання цих вимог здійснюється самостійно або підтримується страховими полісами. По-друге, наріжним каменем BMP є співпраця між державними органами та промисловістю. Судноплавні компанії погоджуються координувати з морськими агентствами реєстрацію їх руху. Координація між приватними агентствами, тобто учасниками судноплавної, рибної та ресурсної промисловості, та державними органами має вирішальне значення для морської безпеки. Сюди також входять відносини між приватними постачальниками охорони та державними суб’єктами.

Висновок

Проблема сомалійського піратства призвела до фундаментальної переоцінки важливості морської безпеки для африканського континенту, і справді існує сильний міжнародний консенсус щодо дій та підтримки регіональних суб’єктів для вирішення проблем морської безпеки. У цьому сенсі піратство відкрило вікно можливостей для реорганізації управління морською безпекою та побудови стійких інституцій. Однак, із занепадом сомалійського піратства існує також ризик того, що «імпульс» може швидко загубитися і вікно можливостей закриється. Життєво важливо, щоб міжнародне співтовариство почало вивчати піратство, країни реструктуризували свій морський сектор, а також було надано достатню кількість ресурсів для реалізації програм, що стосуються морської небезпеки.

Потрібно провести фундаментальні реформи сектору морської безпеки на національному та регіональному рівнях, які визнають вищезазначені уроки. Варто буде врахувати проблеми морської безпеки в рамках міжнародної політики донорів. Якщо морська небезпека породжує загрози, то довгостроковою метою має бути робота над десекьюритизацією морської справи та побудова регіональних спільнот морської безпеки. Врешті-решт, це може бути основним парадоксом нинішніх стратегій: для досягнення десекьюритизації моря в довгостроковій перспективі спочатку потрібна секьюритизація, тобто визнання серйозного впливу морських загроз на економіку, засоби існування та національні та міжнародні інтереси.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook