2020 рік почався для світу невдало, причому від слова «взагалі». Ліквідація Сполученими Штатами командувача Корпусу Вартових Ісламської Революції Касема Сулеймані була реальною загрозою початку відкритого протистояння між США та Іраном, конфлікт між Росією та Туреччиною в Сирії загрожував ще більшою військовою ескалацією та міг спричинити нову хвилю кризи біженців для Европи. Однак, якщо вищезгадані події були помічені лише політичними експертами та тими, хто цікавиться політичною тематикою, то криза, про яку піде зараз мова, так чи інакше зачепила, без перебільшення, кожного жителя нашої планети. Мова йде про епідемію пневмонії, викликану новим типом коронавірусу COVID-19.
Засоби масової інформації та звичайні користувачі соціальних мереж вже охрестили дану епідемію «іспанкою ХХІ століття», через схожу клінічну картину, великий ареал поширення хвороби, швидкі темпи збільшення кількості хворих та її вплив на медичну сферу. Незважаючи на те, що смертність від коронавірусу, як і загальна кількість хворих, ще не досягли рівня іспанського грипу, в нашому випадку порівняння коронавірусу COVID-19 та «іспанки» є неймовірно влучним.
Епідемія іспанського грипу, що лютувала в світі в 1918-1920 роках, як не дивно, немає абсолютно нічого спільного з Іспанією, а рішення назвати новий тип грипу «іспанським», було скоріш політичним. Річ у тім, що перші випадки захворювання на «іспанку» виникли в одному з військових фортів США де проходили тренування та підготовку частини американської армії, які згодом мали бути відправлені на фронт для допомоги союзникам США у Першій світовій. Військова цензура того часу замовчувала про нову хворобу що стрімко поширювалась серед солдат та населення через те, що визнання однієї з воюючих країн епіцентром виникнення епідемії, а її солдатів тими, хто є основними переносниками захворювання, мало б дуже негативний вплив для досі воюючих сторін. Зважаючи на це, у ролі своєрідного «цапа-відбувайла» була обрана нейтральна Іспанія, яка не брала участі у Першій світовій війні. Так, епідемія грипу, що забрала життя приблизно 2,7 – 5,3% населення Землі, стала «іспанкою» замість більш логічної «американки».
В постіндустріальному суспільстві ХХІ століття головним ресурсом є інформація, тому той дискурс, у якому та чи інша інформація подається, має чи не першочергове значення. Це спонукає держави світу витрачати значні ресурси на створення та підтримання власного позитивного іміджу. Не є винятком з цього правила і Китай. Як китайський політичний істеблішмент, так і добре освічені та заможні китаці прекрасно розуміють, що імідж Китаю закордоном, особливо в країнах Європи та Північної Америки, залишає бажати кращого. Причинами цього є домінування в світі політичного дискурсу Сполучених Штатів, який зображує КНР у вигляді чи не нової «імперії зла», що прагне контролювати увесь світ, та тим, що відбувається в самому Китаї: всюдисущі камери спостереження з функцією розпізнавання обличчя, блокування багатьох західних інформаційних ресурсів та соціальних мереж, а також тестування іноваційної системи соціального рейтингу, м’яко кажучи, не додають балів до позитивного іміджу КНР в очах тих самих європейців. Тому з активізацією КНР на міжнародній арені після приходу до влади в 2013 році президента (а точніше, переклад з китайської очільника КНР звучить як «голова») Сі Цзіньпіна, Китай все більше і більше коштів витрачає саме на покращення власного політичного іміджу.
В китайському суспільстві на неписаному рівні діє один принцип, згідно з яким втрата власного доброго імені означає втрату соціального статусу, та навпаки – хороша репутація є запорукою успіху як в житті, так і в професійній сфері. Китайською це звучить як 丢脸 (diu lian), що дослівно так і перекладається – «втрата обличчя». Страх «втратити обличчя» впливає абсолютно на всі сфери життя кожного китайця (можливо, за винятком сильно «вестернізованих» молодих китайців). Недарма, як в китайських, так і в західних ЗМІ ми майже ніколи не можемо почути про якісь скандали, у яких були замішані представники політичних еліт Китаю, особливо високого рівня, оскільки участь в такому скандалі рівнозначна смерті. Смерті політичній. Взагалі, тема впливу традиційної китайської культури та світогляду на внутрішню та зовнішню політику КНР варта написання цілих томів досліджень. Для прикладу можна зазначити, що концепція «співтовариства єдиної долі людства», яка була висунута Сі Цзіньпіном в листопаді 2012 року на 18 з’їзді КПК та стала своєрідним лейтмотивом реалізації китайського проекту «Один пояс, один шлях», в своїй основі має запозичені з конфуціанства концепції побудови гармонійного суспільства. До речі, концепція «співтовариства єдиної долі людства» ще з’явиться перед очима читача далі і в контексті епідемії коронавірусу.
З самого початку керівництво КНР всіляко протидіє спробам покласти відповідальність за виникнення епідемії коронавірусу на Китай. Сполучені Штати та КНР час від часу обмінюються жорсткими висловами, звинувачуючи один одного то в замовчуванні інформації, то в неефективності протидії епідемії. Держсекретар США Майк Помпео 20 березня звинуватив Китай в проведенні кампанії з дезінформації щодо епідемії коронавірусу нового типу, а президент США Дональд Трамп 21 березня сказав журналістам, що жалкує про те, що Китай не надавав Сполученим Штатам повної інформації щодо реального стану подій в КНР. У відповідь на це офіційний представник МЗС КНР Ген Шуан на брифінгу відхилив звинувачення у замовчуванні Китаєм інформації, зазначив про ефективність Китаю у боротьбі з COVID-19, звинувативши при цьому США в неефективності, та закликав Сполучені Штати припинити політизувати ситуацію навколо епідемії. Інколи і сам Китай переходить в атаку, як це було у випадку з твітом заступника генерального директора департаменту інформації МЗС КНР Чжао Ліцзяня, який в своєму офіційному твітері практично звинуватив США в розповсюдженні коронавірусу.
Показовою ця своєрідна «боротьба дискурсів» є і в площині протестів китайської сторони щодо назви коронавірусу COVID-19 «китайським» або «уханським вірусом». Дональд Трамп в своїх публічних виступах не гребує можливістю назвати вірус «китайським», що одразу ж викликає негативну реакцію з боку КНР. Однак, площина такого протистояння не обмежується лише Сполученими Штатами та Китаєм. На початку березня посольство КНР в Москві в своєму офіційному WeChat (найпопулярніша соціальна мережа Китаю – прим.) звинуватило ряд російських ЗМІ у використанні некоректних формулювань при описуванні коронавірусу нового типу. Так, деякі російські ЗМІ називали коронавірус «китайським вірусом» або «уханьским вірусом», що є «наклепом по відношенню до Китаю». В повідомленні китайська сторона також нагадала, що Всесвітня організація охорони здоров’я дала коронавірусу нового типу офіційну назву COVID-19, а сама епідемія є «спільним викликом всьому світовому співтовариству» та потребує «дій в дусі повної єдності». Іншим тригером китайської сторони став твіт депутата бразильського парламенту Едуарду Болсонару (сина президента Бразилії Жаїра Болсонару), який порівняв коронавірус з Чорнобилем та звинуватив Китай в спробах приховати інформацію щодо епідемії. Після цієї заяви як офіційний твітер посла КНР в Бразилії Ян Ванміна, так і офіційний твітер китайського посольства, що називається, «прорвало» звинуваченнями в бік Едуарду Болсонару.
Розбудова китайського позитивного іміджу відбуваться не лише словом, а й ділом. З початку епідемії в Китаї в січні було зафіксовано більше 81 тисячі хворих. Однак, станом на 16:00 24 березня за пекінським часом, кількість хворих на COVID-19 по всьому Китаю становить 5189 випадків, абсолютну більшість з яких становлять пацієнти в провінції Хубей та місті Ухань зокрема. Виходячи з цих даних, можна сказати, що за два місяці КНР практично подолали епідемію коронавірусу в своїй країні. Проте, боротьба Китаю як з епідемією, так і з негативним щодо Китаю дискурсом продовжується. Показовою є стаття опублікована у «Женьмін Жибао» від 11 березня, в якій Китай закликає світ об’єднатись та докладати всіх зусиль як для боротьби з епідемією, так і для спільного розвитку. В статті також зазначається, що Всесвітня організація охорони здоров’я вже багато разів закликала інші країни переймати досвід Китаю у боротьбі з епідемією; вказується, що завдяки перевагам китайського державаного устрою та єдності китайського народу, Китай розглядає розвиток, який в епоху єдиної долі людства є пов’язаним з загальним образом дій, не лише як ціль, а і як засіб для розв’язання проблем. Аби не бути голослівним, уряд КНР надає реальну допомогу країнам Європи, що страждають від епідемії.
Коли Брюссель виявився нездатним дати адекватну відповідь на нову загрозу та не надав якої-небудь чуттєвої допомоги Італії, яка найбільше з усіх європейських країн страждає від коронавірусу COVID-19, вакуум заповнив собою Китай. В умовах нестачі солідарності з боку ЄС, про що писали навіть такі авторитетні видання як Foreign Policy та Financial Times, Китай направив в Італію своїх медичних спеціалістів, обладнання, засоби захисту та тести для допомоги італійцям у боротьбі з коронавірусом. Продовжує надсилати допомогу Китай і сьогодні. Причому не лише Італії. Серед отримувачів китайської допомоги є і Україна. Своєрідний параліч Брюсселю додав політичних балів євроскептикам та правим партіям, зокрема, якщо говорити про Італію, «Лізі Півночі» Маттео Сальвіні. Своєрідний фурор в китайських медіа спричинила промова президента Сербії Олександра Вучіча щодо введення в країні надзвичайного стану через коронавірус. В своїй промові президент Вучіч зазаначив, що звернувся до очільника Китаю Сі Цзіньпіна «не лише як до дорогого друга, а і як до брата», аби попросити КНР допомогти Сербії у боротьбі з COVID-19. «Я вірю в друга та брата Сі Цзіньпіна, я вірю в допомогу китайського народу», - такими словами завершив свій пасаж щодо Китаю пан Вучіч. Важко знайти хоча б одне китайське інформаційне агентство, яке б не опубліковало дане відео або сам текст заяви президента Сербії. Воно з’явилось як в усіх офіційних китайських виданнях, таких як рупор КПК «Женьмін Жибао» або «Хуанцю Шибао» (що також є виданням, в якому висвітлюється думка китайської компартії, однак, використовується дане видання для публікації більш різких заяв), так і в приватних ЗМІ та відеохостингах, таких як Лі Шипін або Пенпай Сінвен (The Paper). Користувачі Weibo (китайський аналог Twitter та Facebook – прим.) одразу ж активно почали обговорювати дану заяву, співати дифірамби Сербії, а сам Олександр Вучіч став своєрідною іконою китайсько-сербського співробітництва та дружби. Не забарився також і уряд КНР, який майже моментально надіслав літак з матеріальною допомогою у Сербію, зустрічати який в аеропорт, до речі, приїхав сам пан Вучіч.
Епідемія коронавірусу на наших очах стає новим полем боротьби, яку поки що впевнено виграє Китай. Централізація Китаю допомогла йому швидко прийняти рішення та мобілізувати всі сили на боротьбу з COVID-19. Доволі жорсткі заходи, такі як ізоляція (причому іноді тотальна: жителям міст Ухань, Сяоган, Хуанган, Ечжоу та інших населених пунктів провінції Хубей, що найбільше постраждали від коронавірусу, було заборонено виходити зі свого житла навіть попри будь-які обставини, тому продукти харчування іноді доставлялись населенню за допомогою прив’язаного до мотузки відра, яке жителі спускали з вікон на вулицю), контроль за переміщенням осіб за допомогою стільникових даних, швидка ізоляція всіх осіб, що контактували з хворим на коронавірус та інші заходи, що їх застосовувало китайське керівництво, показали ефективність у боротьбі з епідемією. Більшість не лише китайських, а й європейських експертів також визнають успіхи Китаю у протидії вірусу COVID-19. На фоні пасивності ЄС та невизначеності Сполучених Штатів китайська модель управління дійсно має шанси отримати нових прихильників в Західному світі. Медична допомога, що її надсилає КНР європейським країнам, може схилити останніх до покращення відносин, поглиблення співробітництва та розширення діалогу з Китаєм. Це і є головною метою керівництва Китаю.
Річ у тім, що вплив Китаю на ЄС, порівняно з тим же впливом США на Брюссель, є набагато меншим, а тому у переговорах з Європою Китай завжди робив ставку на двосторонні відносини між країнами. Це добре ілюструє історія з забороною використання технологій китайських ZTE та Huawei для створення 5G систем в США та країнах ЄС, коли уряди європейських країн лише частково відмовились від використання обладнання зазначених компаній. Ситуація з коронавірусом може допомогти Китаю поглибити партнерські відносини з європейськими країнами та просунути Китаю його ідею «співтовариства єдиної долі людства». Хоча європейським країнам слід мати на увазі, що згідно з китайським стратегічним мисленням, союз або партнерство ніколи не може бути рівноправним, а в таких відносинах завжди існує країна-лідер, яка отримує більшу вигоду від такого партнерства.
Що ж до Європейського Союзу, то зарано казати, що епідемія COVID-19 стала «цвяхом у труну ЄС» - для розпаду ЄС необхідна неможливість відповісти на ще більшу, ще небезпечнішу кризу. Однак, епідемія в Європі продемонструвала, що в Європейському Союзі існують певні проблеми у механізмах реагувань на кризи та прийнятті рішень. Наявна також відсутність консенсусу серед європейських країн. Це повинно спонукати Брюссель якнайшвидше знайти рішення данних проблем, аби європейська єдність дійсно не стала «байкою на папері», як сказав у своїй промові президент Вучіч. Безперечно, свої політичні бали та електорат отримають євроскептики. Поки що зарано казати про те, що допомога Китаю європейським країнам у боротьбі з епідемією стане тим фактором, що штовхне Європу в обійма Піднебесної а європейців змусить одразу полюбити Китай, однак, як казав давньокитайський філософ Лао-цзи: «шлях у тисячу лі починається з першого кроку».
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.