Минулий рік відзначився низкою болючих зовнішньополітичних ударів, які суттєво похитнули усталене в українському суспільстві уявлення про те, що весь вільний світ підтримує Україну.

Повернення Росії до ПАРЄ, засудження в Італії Віталія Марківа, «Північний потік-2», все більш сміливі і гучні голоси про необхідність зняття санкцій. Все це не може залишити нас байдужими. Але як виходить, попри те, що правда на нашому боці, що ми захищаємо свою країну, а не вдерлись в чужу, ми постійно змушені доводити нашим західним партнерам очевидні речі?

Причина, як це не банально, в безперервному потоці російської пропаганди.

Дехто може подумати, що інформаційна війна це лише російські ток-шоу та фейкові новини. Проте це далеко не так.

Ось далеко не повний перелік того, що саме робить Кремль, щоб маніпулювати суспільною свідомістю:

  • використовує дипломатичні установи як ретранслятори пропаганди;
  • фінансує поширення пропагандистських матеріалів у закордонних ЗМІ;
  • залучає підконтрольні ЗМІ, до кампаній дискредитації визначених персон діячів, політиків, або цілих суспільних груп;
  • використовує в зонах бойових дій спеціально підготовлених представників спецслужб “під прикриттям”, як інспекторів ОБСЄ, журналістів, працівників міжнародних організацій тощо;
  • створив та підтримує низку закордонних “історичних”, “культурних” організацій, що продовжують проросійську пропагандистську риторику на території інших країн;
  • втілює практику використання “корисних ідіотів” у пропагандистських акціях та заходах інформаційно-психологічного впливу;
  • за допомогою спеціально створеної системи інтернет-ботів заповнює інформаційний простір відверто неправдивою інформацією (фейками);
  • проводить дезінформаційні кампанії та інформаційно-психологічні операції.

Це добре налагоджений механізм, що керується з єдиного центру і забезпечується практично необмеженими фінансовими ресурсами. Погодьтесь, що не багато країн можуть собі дозволити так міцно стискати кулак інформаційного удару.

Але в даному матеріалі мова не про російських дипломатів або телеканали на кшталт сумнозвісного RT. Ми також свідомо не аналізували пропутінських журналістів, таких як британець Грем Філіпс чи німець Біллі Сікс.

В цьому матеріалі фокус уваги на тих, хто формує уявлення глибше: політики, експерти, діячі культури та громадські активісти.

  1. Федеративна Республіка Німеччина — одна з опор Євросоюзу. І з перших днів агресії бере активну участь в усіх процесах: входить до «норманської четвірки», запропонувала так звану «формулу Штайнмаєра» і т.п. Важливість цієї країни, а отже і її суспільної думки беззаперечна як для нас, так і для ворога.

Тож хто є ядром проросійського лобі в Німеччині?

«Патріотичні європейці проти ісламізації Заходу» – німецький правопопулістський рух, створений у грудні 2014 року (збіг? не думаю) в Дрездені.

Активісти PEGIDA відомі своїм вимахуванням російськими прапорами під час маніфестацій. Рух закликає до негайної нормалізації відносин між Німеччиною та Росією

Націонал-демократична партія «Альтернатива для Німеччини» — правоконсервативна та євроскептична політична партія в Німеччині, заснована 6 лютого 2013 року. На сьогодні AfD — найактивніша політична сила в Бундестазі, яка підтримує Росію. Партія регулярно відправляє так званих «спостерігачів[1]» за ходом виборів у Росії, на окупованих територіях Східної України, в Нагірному Карабасі, що активно використовується російською пропагандою для надання видимості їх легітимності.

Лідери партії AfD — Олександр Гауланд і Йорг Мойтен[2] стали одними з перших німецьких політиків, які привітали Путіна з переобранням і пообіцяли «докласти всіх зусиль для того, щоб німецько-російські відносини повернулися в конструктивну площину. Це має на увазі й скасування шкідливих для обох сторін санкцій».

Популярні новини зараз

Битва двох найобок: чому українці повертаються на окуповані території

В Україні можуть заборонити "небажані" дзвінки на мобільний: про що йдеться

АЗС знизили ціни на бензин та дизель на початку тижня: автогаз продовжив дорожчати

Путін скоригував умови припинення війни з Україною
Показати ще

Ліва партія (Die Linke) – німецька соціалістична політична партія, утворена в червні 2007 року в результаті злиття східнонімецьких посткомуністів. Депутати від «Лівих» Вольфганг Ґерке та Андрій Хунко 2015 року побували на східноукраїнських окупованих територіях[3]. Представники політсили були спостерігачами на «референдумі» у Криму[4] і дали високі оцінки голосуванню, яке нібито відповідало «міжнародним стандартам».

Ліві закликають замінити НАТО системою колективної безпеки, що включає Росію як країну-члена.

У травні 2014 року партія заявила, що Україна не повинна отримувати будь-якої підтримки від Німеччини, доки в її уряді є «фашисти».

Коментуючи російську військову операцію в Сирії, один з засновників «Лівих» Грегор Гісі підкреслив, що росіян покликав на допомогу Асад (президент Сирії), і тому, з точки зору міжнародного права, вона легітимніша, ніж операції інших держав.

 

Вільна демократична партія Німеччини (FDP) — ліберальна партія в Німеччині, заснована 11 грудня 1948 року. Вирізняється своєю неоднозначною позицією щодо Росії.

Провідний функціонер FDP Вольфганг Кубіцькі останнім часом регулярно виступає за скасування антиросійських санкцій. Інакше, вважає політик, справа дійде до повернення до реалій «холодної» війни. Крім того, Кубіцькі неодноразово заявляв, що німецьке сільське господарство опиняється в невигідному становищі через санкції, а німецька промисловість змушена йти з Росії.

Також політик переконаний, що Великобританія помиляється, звинувачуючи Росію в отруєнні свого колишнього агента нервово-паралітичною речовиною. Він також підтримує резонансний проєкт із будівництва газопроводу «Північний потік — 2».

 

«Об’єднання баварської економіки» (VBW) — найбільше в Німеччині об’єднання представників ділових кіл, містить в собі понад 130 економічних об’єднань і 40 приватних підприємств у Баварії.


Лідер партії — Бертрам Броссардт заявив, що «Росія — важливий для нас торговельний партнер, і діалог не повинен перериватися». Антиросійські санкції, на його думку, «були помилкою: вони не сприяли будь-яким політичним змінам, але серйозно нашкодили в економічному плані».

 

«Центр континентального співробітництва в Мюнхені» (ЦКС) – міжнародна недержавна організація, яка об’єднує політиків, журналістів, науковців і громадських діячів Європи і Євразії для сприяння створенню «загального простору від Лісабона до Владивостока» на основі зміцнення дружби і співпраці між Європейським Союзом і Євразійським економічним союзом. Штаб-квартира ЦКС розташована в Мюнхені.

Задекларованими цілями ЦКC у тому числі є звільнення Європи від гегемонії США у всіх сферах суспільного життя: військовій, політичній, господарській та медійній; створення континентально-європейського спільного економічного, соціального і культурного простору, включаючи Росію як основу для гарантування безпеки, миру і процвітання у Європі. Організація має налагоджені зв’язки з Москвою — її голова Юрій Кофнер є головою «Євразійського руху» Олександра Дугіна, одного з ідеологів російського націоналізму.

 

  1. Великобританія. Одна з найбільш недружніх країн для агресора. Твердо і послідовно підтримує Україну, крім того має до РФ і власні рахунки. Тим більше інтересу має вплив на громадську думку. Тож на які сили спираться Росія в З’єднаному Королівстві??

 

Британська національна партія (BNP) – праворадикальна політична партія, яка публічно демонструє підтримку політики Путіна. Для неї характерна жорстка партійна структура. Електорат партії в основному представлений нижчими верствами середнього класу, робітниками, а також британцями, які потребують соціальної допомоги.

Лідер партії – Нік Гріффін, британський політик, колишній голова Британської національної партії і колишній депутат Європейського парламенту від Північно-Західної Англії. Брав участь як спостерігач на виборах до Держдуми 2011 року і заявляв, що «російські вибори набагато справедливіші, ніж вибори у Великій Британії».

 

Партія незалежності Сполученого Королівства (UKIP) – політична партія Великої Британії, що вимагає виходу країни з Євросоюзу і дотримується консервативних поглядів.

Багато членів відкрито виявляють своє захоплення Путіним і свою підтримку його дій у Сирії.

Найджел Фарадж, лідер партії з 2010 по 2015 рік, член Європарламенту, постійний гість російських ЗМІ, в 2015 закликав нідерландців проголосувати на референдумі проти ратифікації Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною[5].

 

Аналітичний центр Bruges Group – публікує пропагандистські матеріали в річищі політики Кремля, для підготовки яких Росія оплачує поїздки його співробітників. Розслідування The Sunday Times встановило, що російські витрати на поїздки були надані керівникам організацій, пов’язаним з двома високими фігурами в Консервативній партії. У відео з поїздки, опублікованого Bruges Group, Олдз описав український уряд як «хунту» і запитав, чи слід анклаву далі «розширювати свої кордони, щоб певним чином звільнити територію від панування Києва».

Керівник групи – Роберт Олдз, публічно підтримав анексію Криму Росією і поклав на Захід провину за «кризу в Україні».

 

The Bow Group – найстаріший аналітичний центр Консервативної партії Великої Британії. Його керівник Бен Харріс був одним з основних доповідачів в Москві на міжнародному форумі «Багатодітна сім’я і майбутнє людства». Він підтримав російські антигейські закони і засудив атмосферу страху, створену ЛГБТ у Великобританії. Переліт Харріса-Куїні до Москви було оплачено Фондом Св. Андрія Первозванного — швейцарською благодійною організацією, яка має тісні зв’язки з Путіним (про неї в наступних матеріалах).

Пізніше The Bow Group опублікувала доповідь із закликом скасувати санкції проти Росії, а нещодавно закликала британський уряд тісніше співпрацювати з російською розвідкою.

 

 

І на сам кінець шматочок Італії. Шматочок тому, що детальніше ми розберем російське лобі в Італії в наступних матеріалах.

Італія особливо важлива для нас. В Італії проживає чисельна українська діаспора, і саме в Італії, в результаті успішної інформаційної операції російських спецслужб, було засуджено Віталія Марківа. Більше про проросійські сили в Італії ми розкажемо в наступних матеріалах, а зараз, як трейлер, одна громадянка.

Сара Реджінелла, з міста Анкона, психолог. У 2015 році поїхала до окупованого Донбасу. Поїхала звичайно незаконно, зокрема і як фотокор Андреа Роккеллі, у вбивсті якого звинувачують Віталія Марківа. Метою вояжу було «знімання документальних фільмів щодо поведінки людини під час збройного конфлікту». І Сара справді зняла 4 фільми: “Я – італійка”, “Голоси”, “Часи Донбасу” та “Початок війни. Психологія конфлікту”.

Ось як автори описують фільм “Голоси” – “невеличкий фільм про життя на Донбасі в період громадянської війни. Фільм знімався європейцями і для європейців. Сара Реджінелла намагалася прорвати інформаційну блокаду і показати жителям ЄС реальну картину того, що відбувається на Донбасі”.

 

В грудні 2015 відвідала регіональний виконком “Єдиної Росії” в м. Уфа, де зустрічалася з депутатом Думи Анваром Махмутовим та членом парламенту республіки Башкортостан Костянтином Кануніковим, з якими  обговорювала політичну ситуацію в Україні та  Сирії.

Тоді Реджінелла заявила, що вона має на меті зняти фільми про Донбас, в яких буде висвітлена реальна ситуація і показано, що ситуація на сході України є виключно внутрішнім конфліктом.

Раджінелла досить часто відвідувала окуповану частину України,  зустрічалася з представниками російського духовенства, окупаційної влади  та звичайними бойовиками окупантів.

Разом з цим, вона підтримувала російську пропаганду про те, що Захід та США створили конфлікт на Сході.

Також у своїх постах зазначала, що ЗС РФ на Донбасі немає.

 

В травні 2016 Посол України в Таллінні Віктор Крижанівський звернувся до естонської влади з проханням не допустити показу на території Естонії знятого італійським режисером Сарою Реджінелла фільму “Часи Донбасу”, оскільки цей фільм є частиною ідеологічної гібридної війни РФ і покликаний спростовувати російську військову агресію проти України. Щоправда, безуспішно, фільм в Естонії показували, так само, як і в інших країнах Європи. І напевно, це не остання творча робота сеньйори Реджінелли з поширення російської пропаганди в Європі.

Ми не пропонуватимемо вам якісь конкретні висновки в цій першій частині нашого матеріалу. Проте, як можемо побачити на цих конкретних прикладах, росіяни не обмежуються так званим іномовлення на інші країни, чи навіть поширенням фейкової інформації. Вони шукають і знаходять, а потім підтримують тих, хто стає системним ретранслятором російської пропаганди, і водночас є своїм для суспільства, в якому діє. Це системна і тривала робота, але і результат відповідний. Отже, і протидіяти такій роботі можна теж тільки системно.

Далі буде…

[1] Waldemar Herdt, Anton Friesen, Markus Frohnmaier, Steffen Kotré, Dietmar Friedhoff, Ulrich Oehme (Крим) https://www.tagesspiegel.de/politik/praesidentschaftswahl-in-russland-afd-abgeordnete-als-wahlbeobachter-in-russland-und-auf-der-krim/21085526.html

[2]  http://expert.ru/2018/03/19/alternativa-dlya-germanii-pozdravila-putina-s-pobedoj-na-vyiborah/

[3] https://www.youtube.com/watch?v=iKZhUAk6XME

[4] Andreas Maurer, Artur Leier https://informnapalm.org/de/artek-illegaler-besuch-der-annektierten-krim-durch-deutsche-politiker-und-journalisten/

[5] https://cutt.ly/vrqX2bY

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook