Днями у Ємені сталася подія, яка за всіма параметрами може вважатися поворотним моментом у збройному конфлікті, який триває там вже четвертий рік. Збройні загони південно-єменських сепаратистів захопили владу в одному з головних міст країни – південному порту Аден. Це змістило баланс сил у країні на користь головного спонсору сепаратистів – Об`єднаних Арабських Еміратів, тоді як про-саудівські сили були витіснені зі свого головного оплоту.
Для багатьох людей бої між, на перший погляд, союзниками у місті Аден стали несподіванкою, адже всі звикли до того, що у Ємені триває боротьба між сунітськими нафтовими монархіями та шиїтським Іраном. У цій статті я намагатимуся пояснити, чому такий погляд є доволі поверхневим і яка «чорна кішка» пробігла між Ер-Ріядом і Абу-Дабі. Але почну з одного простого питання, яке завжди лишається поза увагою ЗМІ та простих людей, які читають новини.
Що це за місто Аден і чому воно важливе?
Портове місто Аден розташоване на самому півдні Ємену на узбережжі Аденської затоки, яка з’єднує Аравійське море в Індійському океані з Червоним морем. Ця затока – ключова для транспортування нафти з країн Перської затоки до Європи. Це розташування вже багато століть робить Аден важливим міжнародним торговим портом, який з’єднував два світи – західний та східний. У різні часи Аденом володіли турки, португальці, британці та різні місцеві арабські султанати. З середини XVIII століття Аден був самостійним державним утворенням на чолі із власним султаном, який зумів вигідно «продати» британцям порт та його околиці, завдяки чому Аден став важливим логістичним і торговим пунктом для британських кораблів, а у місті була відкрита факторія Ост-Індської Компанії. Уміла «гра» аденських шейхів допомогла ще більше посилити інтерес і вигоду Адена для британців, і на початку XIX століття вони зробили з міста базу для вугілля. Звісно, довго так тривати не могло, і в якийсь момент британці просто захопили порт, змусивши султана формально продати його. Аден став британським протекторатом, який управлявся місцевими племенами, оскільки Лондон розумів небезпеку запровадження прямого управління таким складним і неоднорідним регіоном.
Коли збудували Суецький канал, значення Аденського порту різко зросло, і для британців це місто та навколишні райони Південного Ємену на узбережжі Аденської затоки стали важливою лінією комунікацій між Європою та Британською Індією. Саме тому у часи Першої Світової війни першим близькосхідним напрямком, на якому почали наступ британці проти Османської імперії був саме Аден. Детально про це писав історик Юджин Роган у своїй книзі «Падіння Османської імперії». Там же він згадав, як британці втратили Аден, зробивши фатальну комунікаційну помилку. Але це вже зовсім інша історія. Повернімося до міста.
Фото №1. Географічне розташування Ємену робить його вкрай привабливим для контролю з боку регіональних і глобальних гравців — контроль над Аденською затокою та протокою Баб Аль-Мандаб.
Саме через те, що Південний Ємен з центром у місті Аден та решта провінцій сучасного Ємену завжди були у складі різних імперій (часто протиставлені один одному), населення на півдні та в Адені мало сильніше почуття самостійності та «від`єднаності» від решти регіонів. А аденські племена мали довший досвід незалежності, аніж інші. До того ж, вони часто вдавалися до спроб повернути собі Аден і його околиці. Повстання спалахували протягом другої половини XIX століття, а кульмінації досягли після Другої Світової війни, коли в горах Радфан розпочалася війна за визволення Південного Ємену з-під колоніального управління британців. Загалом, для Лондона Аден був «перлиною» у їхній транспортній морській мережі, який поєднував торгові шляхи між Індійським океаном, Червоним, Середземним морями та Перською затокою. Не випадково, саме в Адені провела свій «медовий місяць» у 1954 році королева Великої Британії Єлизавета II.
У часи «холодної війни» Аден взагалі був столицею Південного Ємену та мав власний парламент, президента та уряд, поки країни не об`єдналися в одну у 1990 році. Але з того часу антагонізм між двома єменами не згас, адже історико-культурні, політичні відмінності, а також питання «хто буде ділитися нафтовими ресурсами, які зосереджені насамперед на півдні» тінню нависають над Єменом.
Саме на цих почуттях південних єменських племен і аденських еліт і зіграли Об`єднані Арабські Емірати, коли почали їх підтримувати та підсилювати під час війни з шиїтами, яка спалахнула у 2015 році.
Хто такі єменські сепаратисти?
Сепаратистський рух на півдні Ємену представлений рухом «Аль-Хірак». Його ще називають «Південним рухом». Ця громадсько-політична організація була заснована ще у 2007 році, а її паростки сягають часів «холодної війни», коли існували два незалежних Ємени – південна Народна Демократична Республіка Ємен зі столицею у Адені та північна Єменська Арабська Республіка зі столицею у Сані. Після об’єднання двох ворогуючих держав в єдиний Ємен, ворожість у відносинах між елітами обох частин лишалася, і початок відкритого конфлікту був лише питанням часу. Саме тому, вже у 1994 році південні сепаратисти здійснили спробу відділитися та захопити владу в Адені. Тоді повстання, яке очолювала Єменська соціалістична партія, було придушене північно-єменськими військами, а жертвами боїв стали понад 7 тисяч людей. Більшість лідерів сепаратистів емігрували з країни.
З того часу протистояння між південними єменськими сепаратистами та центральним урядом у Сані перейшло у режим «тліючого конфлікту». Після збройного повстання центральна влада продовжувала політику, яка була й до цього – зосередження у руках Сани всіх грошових потоків, особливо нафтодоларів, які вони отримували переважно з нафтових родовищ у південній провінції Хадрамут біля Адена. Дискримінація відносно півдня країни, який ставав дедалі біднішим за північ, призвела до спроби реваншу сепаратистів у 2007 році, коли з`явився рух «Аль-Хірак», який сьогодні є опорою прихильників незалежності Південного Ємену.
Чекаємо на Трампа: Зеленський сказав, коли Україна може закінчити війну
ПФУ показав несподівану динаміку зарплат для розрахунку пенсій у 2024 році
Зеленський дорікнув депутатам Верховної Ради за "вихідний" 22 листопада
Водіям пояснили, що означає нова розмітка у вигляді білих кіл
Фото №2. Лідер сепаратистського руху «Аль-Хірак», колишній губернатор Адена, генерал-майор Айдарус Аз-Зубайді
Рух «Аль-Хірак» сьогодні користується фінансовою, політичною та військовою підтримкою з боку Об`єднаних Арабських Еміратів і має власні воєнізовані загони. Крім того, сепаратисти мають й власний політичний орган, який вони створили у 2017 році для управління Південним Єменом – Південна Перехідна Рада (ППР). Їхнім лідером є колишній губернатор міста Аден генерал-майор Айдарус Аз-Зубайді – палкий прихильник незалежного Південного Ємену. Власне, як і його попередник на посаді – багаторічний південно-єменський функціонер, генерал-майор Джаафар Мухаммед Саад, якого в 2015 році вбили терористи «Ісламської держави».
Рух «Аль-Хірак» виступає за відділення південних регіонів Ємену та проголошення їхньої незалежності зі столицею у місті Аден. За їхнім задумом, нова держава має відповідати кордонам колишньої південної Народної Демократичної Республіки Ємен. Єдиною перешкодою для сепаратистів донедавна були про-саудівські війська, які з 2015 року контролюють Аден як «тимчасову столицю» єменського уряду на чолі з про-саудівським президентом Абд Раббо Мансуром Хаді.
Що сталося в Адені?
Рано-вранці 28 січня на заході міста Аден спалахнули збройні сутички між воєнізованими загонами сепаратистського руху «Аль-Хірак», підтримуваними з боку ОАЕ, та урядовими військами, лояльними про-саудівському єменському уряду. Цьому передував цілий тиждень взаємних погроз. Сепаратисти провели серію масових антиурядових демонстрацій, вимагаючи відставки прем’єр-міністра Ємену Ахмада Обайда бін Дагра – ставленика Саудівської Аравії та соратника президента Абд Раббо Мансура Хаді. Сепаратисти дали уряду час до 28 січня, інакше пригрозили застосувати силу.
Час «Ікс» настав 28 січня, коли й почалися бої із застосуванням танків і артилерії. Сутички охопили квартали Хормаксар, Дар Сад та Аль-Мансура і швидко поширилися містом. Того ж дня сепаратисти зломили спротив урядових сил і захопили урядові будівлі в Адені. Наступного дня сепаратистські сили отримали підкріплення з провінцій Шабуа та Далі, і бої посилилися. Але вже 30 січня урядові війська зазнали поразки та були витіснені з Адена. Сепаратисти оточили президентський палац «Аль-Машайк», де перебував єменський Кабмін на чолі з прем’єром, та заблокували його. Тоді ж бойові дії припинилися, а сепаратисти на чолі з лідером руху «Аль-Хірак» Айдарусом Аз-Зубайді оголосили про перемогу.
Прем`єр-міністр Ємену Ахмад Обайд бін Дагр назвав наступ бойовиків «державним переворотом», але закликав урядові сили припинити вогонь та покинути Аден. Подібну заяву опублікували й від імені президента Абд Раббо Мансура Хаді, який нині перебуває у вигнанні в Саудівській Аравії.
Після взяття під контроль Адена, сепаратисти заявили, що місто тепер перебуває під юрисдикцією їхнього головного політичного представницького органу – Південної Перехідної Ради. Вони також анонсували проведення референдуму про незалежність Південного Ємену зі столицею в Адені.
Рух «Аль-Хірак» сьогодні користується фінансовою, політичною та військовою підтримкою з боку Об`єднаних Арабських Еміратів і має власні воєнізовані загони. Крім того, сепаратисти мають й власний політичний орган, який вони створили у 2017 році для управління Південним Єменом – Південна Перехідна Рада (ППР). Їхнім лідером є колишній губернатор міста Аден генерал-майор Айдарус Аз-Зубайді – палкий прихильник незалежного Південного Ємену. Власне, як і його попередник на посаді – багаторічний південно-єменський функціонер, генерал-майор Джаафар Мухаммед Саад, якого в 2015 році вбили терористи «Ісламської держави».
Рух «Аль-Хірак» виступає за відділення південних регіонів Ємену та проголошення їхньої незалежності зі столицею у місті Аден. За їхнім задумом, нова держава має відповідати кордонам колишньої південної Народної Демократичної Республіки Ємен. Єдиною перешкодою для сепаратистів донедавна були про-саудівські війська, які з 2015 року контролюють Аден як «тимчасову столицю» єменського уряду на чолі з про-саудівським президентом Абд Раббо Мансуром Хаді.
Що сталося в Адені?
Рано-вранці 28 січня на заході міста Аден спалахнули збройні сутички між воєнізованими загонами сепаратистського руху «Аль-Хірак», підтримуваними з боку ОАЕ, та урядовими військами, лояльними про-саудівському єменському уряду. Цьому передував цілий тиждень взаємних погроз. Сепаратисти провели серію масових антиурядових демонстрацій, вимагаючи відставки прем’єр-міністра Ємену Ахмада Обайда бін Дагра – ставленика Саудівської Аравії та соратника президента Абд Раббо Мансура Хаді. Сепаратисти дали уряду час до 28 січня, інакше пригрозили застосувати силу.
Час «Ікс» настав 28 січня, коли й почалися бої із застосуванням танків і артилерії. Сутички охопили квартали Хормаксар, Дар Сад та Аль-Мансура і швидко поширилися містом. Того ж дня сепаратисти зломили спротив урядових сил і захопили урядові будівлі в Адені. Наступного дня сепаратистські сили отримали підкріплення з провінцій Шабуа та Далі, і бої посилилися. Але вже 30 січня урядові війська зазнали поразки та були витіснені з Адена. Сепаратисти оточили президентський палац «Аль-Машайк», де перебував єменський Кабмін на чолі з прем’єром, та заблокували його. Тоді ж бойові дії припинилися, а сепаратисти на чолі з лідером руху «Аль-Хірак» Айдарусом Аз-Зубайді оголосили про перемогу.
Прем`єр-міністр Ємену Ахмад Обайд бін Дагр назвав наступ бойовиків «державним переворотом», але закликав урядові сили припинити вогонь та покинути Аден. Подібну заяву опублікували й від імені президента Абд Раббо Мансура Хаді, який нині перебуває у вигнанні в Саудівській Аравії.
Після взяття під контроль Адена, сепаратисти заявили, що місто тепер перебуває під юрисдикцією їхнього головного політичного представницького органу – Південної Перехідної Ради. Вони також анонсували проведення референдуму про незалежність Південного Ємену зі столицею в Адені.
Що не поділили ОАЕ та Саудівська Аравія?
Протистояння Саудівської Аравії та ОАЕ у Ємені триває з самого початку конфлікту. Обидві країни підтримують різні військово-політичні сили, мають різні інтереси щодо Ємену та свої плани на нього. Відповідно, бої між колишніми союзниками, які сталися в Адені – не є несподіванкою для тих, хто давно слідкує за ситуацією в країні. Якщо не вдаватися в довгі балачки, то загалом можна виділити чотири причини, якими керуються ОАЕ та Саудівська Аравія, воюючи між собою у Ємені.
Геополітичний регіональний вплив. Об`єднані Арабські Емірати вже багато років прагнуть проводити власну, незалежну від Саудівської Аравії, зовнішню політику. Хоча вони зберігають тісний союз з Ер-Ріядом, але часто відмежовуються від «генеральної лінії партії» і починають свою гру із використанням власних ресурсів, яких в ОАЕ більше ніж достатньо. Ця тенденція посилилася після того, як почалася криза навколо Катару, коли Саудівська Аравія вирішила покарати маленький газовий емірат за його занадто велику самостійність у прийнятті рішень і запровадила наземну, морську та повітряну блокаду. Тоді чимало арабів, навіть у самій Саудівській Аравії, засудили такий крок Ер-Ріяда та назвали його «зрадою». Для ОАЕ це був не менш потужний сигнал: «Ось, що можуть зробити з вами братні саудити, якщо ви будете відхилятися від загального зовнішньополітичного курсу, прийнятого в кабінетах Ер-Ріяда».
Фото №3. Військова ситуація у Ємені. Червоним — проурядові війська та сили Саудівської Аравії. Чорним — терористи «Аль-Каїди» та «Ісламської держави». Зеленим — про-іранські шиїти.
Відповідно, Абу-Дабі не подобалося те, що Саудівська Аравія намагається підім’яти їхню політику під себе, а тому саме після катарської кризи проблеми еміратсько-саудівських стосунків почали виливатися на поверхню. Крім того, ОАЕ не вигідне тотальне домінування серед країн Перської затоки Саудівської Аравії, і ділитися ресурсами просто так вони не хочуть. Конкуренція між ними вже окреслилася у стосунках з Північною Африкою та навколо кризи у Лівії, де ОАЕ підтримують власних сателітів. Але ці ситуації принаймні не свідчили про явну та відкриту ворожість між двома державами, як це сталося на півдні Ємену. Звісно, говорити про розрив між Еміратами та Саудівською Аравією поки що не доводиться, оскільки їхні інтереси збігаються у багатьох інших питаннях. Крім того, в обох країн існує спільний ворог – Іран, і поки ця загроза зберігається, вони не будуть розвалювати своїми руками тісний союз умовно «сунітського блоку». Утім внутрішня конкуренція між ними за лідерство та тертя, які викликає боротьба за ресурси регіону однозначно триватиме. Питання лише – наскільки успішно й надалі обидві країни утримуватимуться від того, щоб поставити боротьбу за ресурси вище за двосторонній союз?
Політичний устрій Ємену. Окрім загальної регіональної боротьби, ОАЕ та Саудівська Аравія мають абсолютно протилежне бачення політичної ситуації у Ємені. Обидві країни підтримують різні політичні сили, мають різних фаворитів серед представників місцевих еліт.
Якщо Саудівська Аравія прагне бачити Ємен єдиним та із про-саудівським сунітським урядом, то в ОАЕ навпаки – воліють розколоти країну, щоб відсікти проблемний північ та викарбувати південь в окремий анклав, звідки можна бути викачувати ресурси. До того ж, розкол Ємену на дві ворогуючі частини надовго затягне конфлікт і буде постійним джерелом тиску та дестабілізації для Саудівської Аравії. А це повністю відповідає намірам Абу-Дабі ослабити регіональні амбіції Ер-Ріяда та тримати його «в тонусі», щоб не допустити домінування саудитів серед країн Перської Затоки. Для Саудівської Аравії єдиний Ємен – запорука стабільності їхніх південних кордонів. Для ОАЕ – це поширення саудівського впливу, яке призведе до посилення позицій Ер-Ріяда серед нафтових монархій. Тому Абу-Дабі взяли курс на підтримку південних єменських сепаратистів, а саудити виступають проти них.
Фото №4. Лідер про-саудівських сил і партії «Аль-Іслях», генерал Алі Мохсен Аль-Ахмар.
На цьому тлі в обох союзників – різні політичні фаворити, які представляють їхні інтереси. Для Саудівської Аравії – це генерал-лейтенант Алі Махсен Аль-Ахмар. Він колишній командувач 1-ї бронетанкової дивізії, який є близьким до Ер-Ріяда та командує частиною урядових військ та ісламістських формувань, які дуже не подобаються Еміратам (про це нижче). А для Абу-Дабі таким фаворитом є Ахмад Алі Салех – син вбитого нещодавно екс-президента Ємену Алі Абдалли Салеха. Ахмад Алі вже тривалий час проживає в ОАЕ та є лояльним до них політиком. Саудівська Аравія, хоча вороже й не ставиться до Ахмада Алі, але поки не готова підтримати його кандидатуру як нового лідера Ємену, особливо враховуючи те, як Абу-Дабі розігрують «сепаратистську карту» на півдні.
Фото №5. Екс-президент Ємену Алі Абдалла Салех (ліворуч) та його син Ахмад Алі (праворуч у військовій формі)
Релігія. Між Саудівською Аравією та ОАЕ є ще один момент, який розводить їх по різні сторони барикад у Ємені. Це релігійні питання. Оскільки Саудівська Аравія багато років підтримує чимало ісламських радикальних рухів і організацій, насамперед через близькість власної ідеології до них (ваххабізму), то вони не гребують підтримкою подібних сил й у Ємені. З цієї причини, саудити активно фінансують та озброюють воєнізовані формування ісламістської партії «Аль-Іслях». Одним з засновників цієї релігійно-політичної сили є генерал Алі Махсен Аль-Ахмар, якого підтримують саудити. Він зумів об’єднати ісламістів «Аль-Іслях» і частину урядових військ в єдину структуру, яка воює з про-іранськими шиїтами на півночі. «Аль-Іслях» тісно пов’язана з ісламістським рухом «Брати-мусульмани», і саме це є проблемою для ОАЕ.
Міжнародний рух «Брати-мусульмани» вважається терористичною організацією у Саудівській Аравії та її союзниках. Саме фінансування «Братів-мусульман» й було головним приводом до запровадження блокади проти Катару, який їх підтримував. А партія «Аль-Іслях» як представники «Братів-мусульман» у Ємені ще у 2014 році були визнані в Ер-Ріяді та інших країнах терористичною організацією і заборонені. Втім це не завадило тим же саудитам скасувати це рішення і нормалізувати стосунки з ісламістами «Аль-Іслях» заради боротьби з шиїтами вже наступного року, коли останні захопили владу в Ємені. Та якщо Ер-Ріяд змирився з цим заради війни проти Ірану, то в ОАЕ були зовсім іншої думки.
Фото №6. Король Саудівської Аравії Сальман бін Абдель-Азіз Ас-Сауд та один з шейхів ОАЕ Саїд Аль-Мактум в Абу-Дабі.
Річ у тім, що Абу-Дабі не має настільки екстремістського погляду на іслам, який побутує в Саудівській Аравії. Відповідно, вони виступають проти підтримки в Ємені та включення їх у політичний процес будь-яких ісламістських радикальних сил, особливо партії «Аль-Іслях». ОАЕ відмовилися фінансувати «Аль-Іслях» і продовжують вважати їх терористами. Тому, окрім війни за політику та ресурси, у Ємені окреслилася ще й боротьба за релігійне домінування.
Нафта. Нарешті, найважливіша причина, яка розсварила союзників і завжди буде каталізатором їхнього протистояння. Поклади нафти у Ємені зосереджені у південних регіонах біля міста Аден. Це насамперед провінції Хадрамут, Аль-Джауф, Шабуа та Маареб.
Фото №7. Ключові протоки та канали, які забезпечують транспортування нафти світом.
При цьому, найцікавішим є те, що ніхто достеменно не знає, скільки там точно нафти. Жоден уряд ніколи не проводив там глибокої розвідки, а деякі ЗМІ прямо писали, що Саудівська Аравія та США платили єменській владі, щоб ті й не піднімали це питання і не проводили там жодних робіт. Але за різними оцінками, біля південного узбережжя Ємену та під землею у цих провінціях можуть бути найбільші у світі нафтові родовища. Відповідно до численних оцінок, Ємен може мати більше нафти, аніж усі країни Близького Сходу разом узяті. І це неабиякий приз за перемогу у війні в Ємені. Через таку кількість нафти (навіть тієї частини, яка вже відома і видобувається) центральний уряд у Сані на півночі завжди грабував південь та викачував звідти «чорне золото». Це було однією з ключових причин зіткнення інтересів північних та південних єменських еліт. А Саудівська Аравія активно брала участь у викачуванні нафти. Після початку катарської кризи, телеканал «Al—Jazeera» почав публікувати інформацію про те, що саудити, у змові з єменським урядом і французькою нафтовою компанією «Total», нібито крадуть 65% нафти з південних регіонів Ємену.
Фото №8. Ключові протоки, які забезпечують транспортування нафти з Близького Сходу — протока Баб Аль-Мандаб, Ормузька протока та Суецький канал
Окрім нафти є ще один не менш важливий трофей з єменської війни – можливість реалізувати амбітні геоекономічні проекти. Вони пов’язані з багатостраждальною Ормузькою протокою. Вона розташована біля північно-східного узбережжя Саудівської Аравії та поєднує Перську затоку з Індійським океаном. Вже багато десятиліть нафтові монархії залежать від цієї вузької протоки, оскільки це єдиний шлях транспортування нафти до решти світу. Головна ж проблема полягає в тому, що по той бік протоки розташований ворожий саудитам Іран, який завжди тінню нависає над протокою, погрожуючи заблокувати її у разі війни або потопити нафтові танкери. Тому в Ер-Ріяді зусиллями активного принца Мухаммед бін Сальмана створили план, який дозволяє позбавитися історичної залежності від Ормузької протоки. Проект передбачає будівництво штучного 950-кілометрового каналу з північного узбережжя Саудівської Аравії до південних регіонів Ємену. Такий канал поєднував би Перську затоку та Арабське море і звів би значення Ормузької протоки до нуля. Вартість такого проекту оцінюють у близько 80 мільярдів доларів. І саме цим виправдовують мовчання США та інших західних країн щодо ситуації у Ємені та повна відсутність критики на адресу Ер-Ріяда. Але до чого ж тут ОАЕ?
Фото №9. Проект будівництва саудівського мега-каналу в обхід Ормузької протоки.
Для Об`єднаних Арабських Еміратів питання позбавленні залежності від Ормузької протоки також має важливе значення. Але вони мають власний погляд на її вирішення. В Абу-Дабі розробили свій проект будівництва каналу. Він має пролягати просто через сусідній Оман і поєднувати Перську затоку з Аравійським морем і Оманською затокою. Цей проект набагато дешевший за саудівський, а протяжність такого каналу менша – лише приблизно 120 км. Крім того, Емірати були зацікавлені, щоб саудівці почали прокладати свій канал не на власній території на півночі, а на території ОАЕ, оскільки так набагато зручніше з логістичного погляду. Але Ер-Ріяд в якийсь момент відмовився від цієї ідеї та вирішив взяти все під свій контроль у стилі «нічого особистого, просто бізнес».
До чого тут острів Сокотра?
Уся ця ситуація з протистоянням ОАЕ та Саудівської Аравії у Ємені ускладнюється питанням навколо острова Сокотра. Цей шматок землі розташований біля узбережжя Ємену та є об’єктом територіальної суперечки між Єменом і Сомалі. Вже кілька років на території острова функціонує база ОАЕ, де вони тренують та озброюють найманців, які воюють у південному Ємені. За різними даними, на острові перебувають до 10 тисяч еміратських військових та їхніх найманців з інших країн. Хоча це не доведено офіційно, але арабські ЗМІ неодноразово писали про те, що президент Ємену Абд Раббо Мансур Хаді передав острів Сокотра в оренду Еміратам на 99 років, підписавши відповідний договір ще у 2014 році перед війною.
Фото №10. Ємен та острів Сокотра
Зараз питання навколо належності острова знову захопило заголовки місцевих ЗМІ. Справа у тому, що після захоплення про-еміратськими сепаратистами міста Аден на півдні Ємену, Сомалі знову висунули свої претензії на острів Сокотра та пригрозили подати на ОАЕ до суду. Будучи де-факто «failed state», Сомалі також вважається (і небезпідставно) сателітом Саудівської Аравії. А тому те, що офіційний Могадішо раптом підняв це питання після боїв у Адені, свідчить про те, що саудити почали їхніми руками нагнітати ситуацію навколо надмірної мілітаризації єменського узбережжя еміратськими силами, що є також об’єктом критики з боку ООН. Острів Сокотра з 2008 року внесений до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та підпадає під міжнародний захист як національний заповідник. Однак його розбудова з боку ОАЕ, починаючи з 2000-х років і особливо після 2014 року, викликала занепокоєння з боку ООН та інших країн. І якщо раніше Ер-Ріяд особливо не звертав уваги не ці крики, то тепер саудівці активно розганяють тему «знищення світової спадщини» поганими еміратцями. Про це також свідчить низка заяв з боку про-саудівського єменського уряду, який звинуватив Абу-Дабі у нищенні флори та фауни острова, а також у монополізації туристичного сектору Ємену (острів визнаний одним з найкрасивіших на планеті). Останні звинувачення, до речі, мають під собою грунт. За час своєї присутності на острові та оренди, ОАЕ почали масштабний проект розбудови на Сокотрі справжнього туристичного раю. І все б нічого, якби це не відбувалося під повним контролем Абу-Дабі і без консультацій з Єменом. Наприклад, з квітня 2017 року авіакомпанія ОАЕ «Rotana Airlines» почала здійснювати авіарейси на острів Сокотра в обхід території Ємену та з цінами на квитки, встановленими самими еміратцями. А на сам острів єменських авіаперевізників не пускають.
Окрім острова Сокотра, ОАЕ ще контролюють сусідній острів Абд Аль-Курі та острів Перім біля протоки Баб Аль-Мандаб. Все це – частина плану ОАЕ по посиленню своїх позицій на півдні Ємену та у районі Баб Аль-Мандебської протоки. А Сомалі в усій цій схемі виглядають як слухняний інструмент Саудівської Аравії по дискредитації Абу-Дабі та намаганнях стримати їхній вплив через міжнародні організації. Окрім острова Сокотра, Сомалі погрожують вдарити ще по одній ланці Еміратів у їхньому «поясі безпеки» в Аравійському морі – портовому місті Бербера. Це сомалійське місто розташоване на території самопроголошеної держави Сомаліленд, яку не контролює центральний уряд у Могадішо. Саме цей порт ОАЕ «викупили» у місцевих еліт для будівництва там військової бази, яка б закріпила вплив Еміратів біля Аденської затоки. Це викликало негативну реакцію центральної влади Сомалі, яка звинуватила ОАЕ у порушенні міжнародного права та співпраці з терористами.
Острів Сокотра – життєво-важливий для будь-якої країни, яка хоче домінувати у цих водах. Адже саме цей острів дозволяє контролювати всі морські перевезення через Аденську затоку та протоку Баб Аль-Мандаб, які є ключовими сьогодні для транспортування нафти. А оскільки Емірати вже контролюють Аден, більшу частину південного узбережжя Ємену, узбережжя Сомалі по інший бік та острови у самій Баб Аль-Мандебській протоці – Сокотра є важливим «штрихом» для розбудови їхньої системи безпеки та домінування у регіоні. До речі, про важливість Сокотри та цих вод для посилення впливу в Індійському океані вказував ще відомий американський контр-адмірал, один із засновників геополітики Альфред Мехен у кінці XIX століття.
Чим загрожує вся ця ситуація?
Захоплення міста Аден на півдні Ємену про-еміратськими сепаратистами призведе до нової фази загострення конфлікту. Керівництво руху «Аль-Хірак» дало зрозуміти, що вони мають серйозний намір запустити процес відділення південних регіонів Ємену та проголошення незалежності під патронатом ОАЕ. Це створює ризик поглиблення конфлікту між ОАЕ і Саудівською Аравією та ще більше послаблює анти-іранську сунітську коаліцію.
Саудівська Аравія нині має виробити низку заходів, щоб натиснути на ОАЕ. Саме тому розганяються питання релігії, територіальних суперечок, нагнітається інформаційний клімат навколо Еміратів. Крім того, саудитам необхідно буде шукати заміну чинному президенту Ємену Абд Раббо Мансуру Хаді. Поразка його сил в Адені остаточно закріпила за ним статус «політичного трупа», який він отримав після захоплення шиїтами влади в Сані у 2015 році. Ймовірно, Ер-Ріяд розпочне розкрутку свого фаворита – генерала Алі Махсена Аль-Ахмара та ісламістської партії «Аль-Іслях». У свою чергу, Абу-Дабі почнуть реакційно посилювати допомогу сепаратистам на півдні, і це призведе до ще більшого насилля.
Фото №11. Президент Ємену Абд Раббо Мансур Хаді та принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Сальман
Проблема поглиблюється ще й тим, що на тлі «срача» між сунітськими арабськими союзниками в Ємені та збільшення інтенсивності бойових дій між ними та про-іранськими шиїтами з півночі, з хаосу має користь третя сила у конфлікті – терористи «Аль-Каїди» та «Ісламської держави». Вони вже зараз контролюють приблизно 30% території Ємену, включаючи кілька населених пунктів на південному узбережжі. Вони можуть зірвати будь-який проект з будівництва каналу в обхід Ормузької протоки та відволікати ресурси арабської коаліції від війни з шиїтами. Тому чим більше хаосу в Ємені, тим сильніші терористи, якщо з ними, звісно, не домовитися.
Компромісом у ситуації між Саудівською Аравією та ОАЕ може стати поява компромісної для обох держав політичної фігури. Таким був екс-президент Ємену Алі Абдалла Салех. Прямо перед його загибеллю, Емірати зуміли переконати Ер-Ріяд у доцільності підтримати Салеха як єдиного впливового політика, який може об`єднати Ємен. Але щойно Саудівська Аравія погодилася на його кандидатуру і запропонувала переговори, Салех був убитий своїми союзниками-шиїтами, з якими до цього разом воював проти саудитів. Його смерть утворила вакуум, який намагаються заповнити як Емірати, так і саудівці. ОАЕ пропонують сина колишнього президента – Ахмада Алі – як компромісну фігуру та менш токсичного для Ер-Ріяда, аніж радикальні сепаратисти з півдня. Але поки що Саудівська Аравія відмовляється від кандидатури Ахмада Салеха, а до його здібностей оратора та воєначальника є купа питань.
Нині Ємен розриває війна та епідемія холери (понад мільйон інфікованих). Об`єднані Арабські Емірати форсують ідею незалежності Південного Ємену та гонять лояльні їм військові загони убік порту Худейда, щоб остаточно захопити все узбережжя. Саудівська Аравія посилює допомогу ісламістам і урядовим військам на чолі з генералом Алі Махсеном Аль-Ахмаром і вже політично мертвим президентом Абд Раббо Мансуром Хаді. Паралельно з цим, вони намагаються реалізувати свій геоекономічний проект будівництва каналу, який принц Мухаммед бін Сальман бачить як історичну подію. Все сильнішими на цьому тлі стають терористичні організації «Аль-Каїда» та «Ісламська держава», а самі регіони, віддалені від центру, стають все менш контрольованими. У конфлікт у Ємені вже втягуються Сомалі, Оман, Судан, Франція, Велика Британія та США. Адже приз за війну – захмарні поклади нафти та можливість підірвати геополітичний інструмент впливу Ірану в регіоні – частковий контроль над Ормузькою протокою. У купі з мілітаризацією Червоного моря, яке поки що ніхто в ЗМІ не помічає, та посиленням військових позицій ОАЕ в Аравійському морі конфлікт у Ємені може вийти далеко за рамки Південної Аравії.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.