Чому радянська армія завжди перемагає сили НАТО?

…Радянська тактика механізованих військ працювала на гральному полі настільки добре, що я не програв жодної гри, виступаючи за “росіян”. Велике питання: чи спрацювала б вона, якби фаза “холодної війни” у Європі обернулася справжнім, «гарячим» Центральним фронтом?

Я грав чи не в усі військові тактичні ігри часів “холодної війни” на тему “Варшавський блок [військовий союз 8-ми європейських соціалістичних держав на чолі з СРСР] проти НАТО».

І навіть якщо й пропустив якусь гру, зате точно перепробував усі існуючі на той час зведення правил військових ігор.

Серед цих правил були цивільні розробки — наприклад, “Сучасна війна” від британського класика військових ігор Wargames Research Group або “Комбриг НАТО” від Тіма Ґовса.

Але я також грав у професійні воєнні ігри з їхніми правилами, розробленими кадровими військовими. У канадський армійський симулятор “Contact!” (1980), в американський “Dunn Kemp” (1978), в “Battlegroup Trainer” (армія Великобританії), в ігри британської обоpoнної компанії BAE Systems.

В ході цих ігор виявилася одна особливість — щоразу, коли випадало виступати на боці Варшавського договору, моя армія перемагала.

Чи грали ми моделями танків масштабу 1 до 35 на подвір’ї приміської садиби, чи в традиційні настольні військові ігри, чи на підлозі величезного ангару з моделями масштабу 1 до 300, моя сторона завжди вигравала.

Будучи командиром радянських сил, я здобував перемогу, за якими правилами ми б не грали. В тому числі й за тими, які складала військова еліта — найкращі спеціалісти зоперативного аналізу.

Ця стаття про те, чому радянська тактика здається такою ефективною у військових іграх.

Надалі в тексті я використовуватиму на означення цієї тактики взаємозамінні терміни “Росія”, “Радянський Союз” та “Варшавський договір”.

РОСІЙСЬКА ТАКТИКА

Цитата з правил тактичної військової гри Армії Канади “Contact!”:

“Радянська тактика засновується на досвіді бойових дій на Східному фронті під час Другої світової війни. Вона досить проста, однак змогла успішно подолати проблеми недосконалої техніки, відсутньої мотивації, різноманіття мов — а часто й неграмотності армії — дозволивши відкинути німців назад до Берліну.

На Заході стало поширеним висміювати радянську тактику як недосконалу або другосортну. Але це не відповідає дійсності.

Радянська тактика була іншою, оскільки радянські командири мусили вирішувати дуже різні тактичні проблеми — відмінні від проблем, які доводилось вирішувати технологічним арміям Заходу”.

На противагу до жорсткої радянської системи, у тактиці НАТО був очевидний наголос на тому, щоб привчити молодших командирів мислити гнучко і нешаблонно.

Тактика НАТО є швидше тактикою принципів, що їх мають засвоїти молодші офіцери — щоб потім іноваційно застосовувати ці принципи на полі бою.

Наприклад, масованість та концентрацію вогню, економію сили, кругову оборону… плюс цілий ряд бойових вправ — як базу для того, щоб командир міг розробити свою власну тактику.

Приклад хорошої тактики НАТО проти наступаючого ворога: заздалегідь підшукати вогневі позиції для танків — щоб машини зробили по одному прицільному пострілу і швидко повернулися в укриття.

Тобто вони будуть в укритті ще до того, як ворог визначить їхні позиції та завдасть удару у відповідь. Після цього натівська броня приховано переміщується на наступні вогневі позиції.

Якщо грамотно використовувати цю тактику, кожен танк в ході відступу — нехай цей шлях складе дві третини ігрового поля — може зробити 5-6 прицільних пострілів. Потім бронетехніка приєднується до піхоти, яка окопалася, щоб дати ворогу бій.

Особливо добре цей метод працює в тих симуляторах військових дій, де ігрове поле покрите реалістичною кількістю декорацій — щоб перешкоджати прямій видимостівашого опонента.

Єдина проблема — як і справжні солдати, гравці потребують чимало часу для вивчення та відпрацювування тактичних прийомів НАТО.

На противагу натівським, радянська тактика — проста. Її можна вивчити за день, якщо у вас є хороший підручник.

Припускаю, що з двох новачків у військових іграх виграє той, хто використовує російську тактику, оскільки її легше вивчити.

КОНЦЕНТРАЦІЯ

…Російські тактики незрівнянні у концентруванні вогню.

У складі російських підрозділів менше артилерійських спостерігачів/коригувальників, ніж у їхніх західних візаві — що змушувало командирів дивізій Варшавського блокувикористовувати всю доступну на даний момент артилерію для знищення щойно виявленої цілі.

[Те ж саме стосується концентрування сили]. Російська тактика дуже чітко вказує на важливість розміщення своїх військ таким чином, щоб якомога більше з них могли атакувати ворога одночасно.

СТРІМКЕ ЗБЛИЖЕННЯ

Частина радянської зброї значно поступається натівській (приблизно на третину в ефективності), особливо на великих відстанях. Щоб подолати цей недолік, росіяни виробили спеціальний метод.

Його суть — наступати похідною колоною до перших суттєвих утрат від ворожого вогню (наприклад, вибухає танк). Після цього швидке (протягом хвилини) розгортання у бойовий порядок — і атака.

Припустімо, що рота в наступі потрапила під ворожий вогонь за милю [1,6 км] до позицій противника. Цю відстань рота спробує подолати за три хвилини, якщо рухалася колоною (тобто результативного ворожого вогню не очікувалось) або за дві хвилини, якщо вже розгорнута в бойовий порядок.

Російські підрозділи не використовують тактичний прийом “вогонь і маневр” [коли частина підроздрілу рухається до противника, а інша частина прикриває] на рівні нижчому, ніж рота (принаймні не в бою механізованих підрозділів).

Друга рота радянського батальйону прагне опинитися на ворожих позиціях, щойно дозволить тактична ситуація — приміром, через 2-3 хвилини після того, як туди дісталася перша рота.

На полі бою ці хвилини означають, що ворожі оператори ПТРК [протитанкових ракетних комплексів] встигнуть випустити по наступаючій техніці максимум пару ракет.

Ще зо два постріли встугнуть зробити гранатометники. А потім стріляти доведеться вже впритул, бій триватиме на критично близьких дистанціях.

У військових іграх та симуляторах швидко проведене “стрімке зближення” мінімізує перевагу НАТО в озброєнні.

Переваги — наприклад, значно точніші натівські приціли — не мають значення, якщо ворожа бронетехніка стріляє по тобі з відстані менше 200 метрів.

БОЙОВИЙ ДУХ

Під цим я розумію справжній бойовий дух самих гравців, а не умовний моральний стан змодельованих військ на гральному майданчику. Правильне застосування російської тактики може підірвати бойовий дух вашого супротивника.

Я це вперше помітив під час військо-тактичних навчань, коли ми відігравали вторгнення на острів Вайт [британська територія у північній частині протоки Ла-Манш].

Тоді — в ролі російського радника — я запланував вторгнення в тому ж порядку, в якому рухається на марші радянський полк.

Мені вистачило 15 хвилин, щоб скласти план логістики та переправи, який відповідав російській доктрині.

Вочевидь, інші радники почувалися не у своїй тарілці через те, що їхні опоненти спланувалися так швидко і вже другу годину п’ють пиво.

З подальшим перебігом гри виявилося, що штаби противника були деморалізовані швидкістю прийняття рішень у радянському штабі.

Не має значення, як робляться ходи — по черзі чи одночасно. В будь-якому випадку, після початкового планування гравцям, які грають за “Варшавський блок”, вистачає лічених хвилин для організації переміщення всіх своїх військ. На відміну від НАТО.

Поки НАТО ретельно планує розміщення найменшого підрозділу, росіяни просто визначають головний напрямок наступу, після чого вишиковують бронетехніку в маршову колону.

Це вибиває з колії інших гравців — щойно ті усвідомлюють, що їхній опонент завершує свої ходи за набагато менший час, ніж потрібно їм самим.

Реалізація тактики НАТО на практиці потребує чимало часу і зусиль — як на ігровому столі, так і в реальному житті.

Швидкість укупі з концентрацією бронетехніки та артилерійської підтримки, разом із великою кількістю особового складу, схоже, підриває бойовий дух інших гравців.

ХИБНЕ РОЗУМІННЯ КОНЦЕПЦІЇ

Воно притаманне арабським арміям, які використовують завчену від росіян тактику та російське озброєння, і при цьому програють.

Так було в ході арабо-ізраїльських конфліктів або під час першої війни у Перській затоці. В останньому випадку іракські танки не змогли завдати втрат танкам антихусейнівської коаліції навіть з близької відстані.

Джеймс Данніґен у книзі “Як воювати” (“How to Make War”) зазначав, що Ірак зекономив — замість дорогого радянського боєкомплекту війська Саддама використовували дешеві снаряди місцевого виробництва.

Танкові снаряди — це 60% від сучасного основного бойового танку. А радянський еквівалент американських снарядів з осердям зі збідненого урану з легкістю пробивав би західну броню з відстані 1-2 км.

В арміях Заходу для навчання танкових екіпажів використовуються комп’ютерні тренажери.

Окремі неуки іноді критикують розробників цих тренажерів — мовляв, західні танки під час комп’ютерних учбових місій чомусь не вважаються “апріорі захищеними” від вогню противника (як це зазвичай було під час першої війни в Затоці).

Ця критика не є виправданою. В ході тренувань передбачається, що противник може придбати сучасні танкові боєприпаси, ПТРК та інше в Росії чи Китаї. Тожпозиціонування західного танку як практично невразливого для ворожого вогню може обернутися сумним уроком для танкістів НАТО.

Арабська тактика значно відрізняється від радянської. “Тактика радянських сухопутних військ” (Army code 71031, гриф “Для службового користування”, 1975, стор. V) стверджує, що між ними “є суттєві відмінності. Хоча араби мали радянське озброєння та радників, це не означає, що їхня тактика калькою з радянської”.

Повідомлялося, що військові радники з СРСР були розчаровані арабськими командирами, які не застосовували отримані знання повною мірою.

З точки зору радянських спеціалістів, їхня тактика була розрахована на погано навчену, малограмотну армію, котра воює радянською зброєю в умовах відсутності нормального зв’язку — і араби зробили помилку, що не дотримувалися учбових настанов буквально.

В Радянському Союзі історію воєн вивчали ретельніше, ніж у будь-якій іншій сучасній армії — і невірно було б казати, що в результаті СРСР створив провальну тактику. Їхня тактика відрізняється від натівської, оскільки обом сторонам доводиться вирішувати різні проблеми.

Той факт, що араби не змогли використати російську тактику так, як їх учили, свідчить хіба що про стан військової та загальної культури в цих країнах Сходу.

ПРИКЛАД 1. Як радянська тактика допомагає у військовій грі

Місце дії — величезний авіаційний ангар часів Другої світової, який використовувався британською оборонною компанією BAE Systems для експериментальних досліджень того, як військовослужбовці оцінюють обстановку на сучасному полі бою.

Поле гри являло собою макет масштабом 1:300, на ньому презентувалася частина Західної Німеччини в районі Гофського коридору [зручний для танків Варшавського блоку прохід зі Східної Німеччини в долину річки Рейн, розташований у районі баварського містечка Гоф, тоді прикордонного]. Ігрова територія була настільки великою, що нею можна було ходити.

Сценарій перед цим програвався разів 80. Така велика кількість репетицій потрібна була для того, щоб забезпечити достовірні дані симуляції.

Я грав за атакуючу сторону — проти команди місцевих фахівців, яка за час репетицій встигла вивчити правила, рельєф місцевості та сценарій гри від А до Я, назубок.

Однак ці спеціалісти не підозрювали, що кожному гравцеві з нашого боку доводилося командувати “Силами помаранчевих” [стандартний колір противника в ході натівських навчань — Ред.] на різних рівнях під час навчань НАТО. Ми були росіянами і мали намір діяти, як вони.

Аналіз місцевості був простий. Через наші передові позиції текла річечка, її протилежний берег вивищувався, пануючи над прилеглою територією.

Далі, ліворуч від осі нашого наступу, лежало місто, а ще далі (15 км) — більша річка. Подолати цю водну перешкоду можна було в кількох місцях, над переправами височіло кілька горбів — пануючих у районі висот.

Також на ігровому полі була відповідна кількість лісів, ферм, асфальтованих і польових доріг.

План наш теж відрізнявся простотою. Наступаємо на трьох напрямках, залишаючи резерви в тилу. Щойно на одному з напрямків дійде до прориву ворожої оборони, визначаємо цю вісь наступу як головну. Після цього вся підтримка перекидається на цей напрямок.

Для складання цього плану нам вистачило 10 хвилин, що дуже розвеселило опонентів. Вони очікували, що ми будемо дві години узгоджувати проміжні етапи наступу, цілі для артилерії, давати детальні вказівки тощо…

Битва розпочалася з артилерійської (в тому числі й ракетної та мінометної) підготовки, яка викликала згадки про битву на Соммі [йдеться про Першу світову, за сім днів артпідготовки до наступу французька артилерія випустила по німецьких позиціях 2,5 млн снарядів — Ред.].

Це армії НАТО могли сподіватися на своєчасне надання артилерійської підтримки, щойно чергова ціль буде виявлена. Ми ж були радянською армією і не мали впевненості, що отримаємо необхідну підтримку вчасно.

Ми просто визначили всі можливі позиції ворога на високому березі річечки — і вдарили по них з усіх можливих стволів, згідно з зазделегідь заготовленим планом артпідготовки.

На нашій частині фронту могли бути мінні поля, однак російська доктрина каже наступати так, ніби їх там немає.

Тому керівники оборони НАТО дещо здивувалися, коли замість проводити попередню розвідку та шукати міни наші механізовані підрозділи почали наступ трьома колонами на максимальній швидкості.

Це зруйнувало натівський план, який потребував більше часу, щоб вирахувати основний напрямок наступу “помаранчевих” і контратакувати.

Коли ми увійшли в місто ліворуч від осі нашого наступу, воно виявилося добре укріпленим. Тож, відповідно до російської доктрини (“міста треба обходити”), піхота висадилася з броні в готовності до бою в населеному пункті.

А основна колона тим часом, визначивши найслабкіше місце у ворожій обороні — шириною з вулицю, не більше — прорвалася прямо через усе місто на його протилежний бік.

Наші противники були шоковані тим, що їх обійшли, а стан їхнього лідера можна описати хіба що словосполученням “параліч командування”.

Зрештою сили НАТО контратакували на центральному з трьох напрямків нашого наступу. Просування уздовж центральної вісі повністю зупинилося.

Але замість надавати підтримку цьому провальному наступу, ми спрямували резерви на інший напрямок. Підтримка дивізійної артилерії також зосередилася на двох успішніших осях наступу.

Зупинити наш наступ було важко, оскільки щоразу, коли противник блокував головну дорогу, ми продовжували шлях уперед найближчою вулицею. Російська тактика передбачала, що годиться будь-який шлях у західному напрямку (бо власне Росія — країна поганих доріг).

За будь-якої нагоди наші сили знову шикувалися в похідну колону — щоб забезпечити максимальну швидкість наступу. Швидке просування зменшувало ефективність ворожого вогню, оскільки артилерія НАТО, налякана темпами нашого наступу, змушена була змінювати вогневі позиції.

Відтак противник почав панікувати: ситуація змінювалася надто швидко, а ми, схоже, грали не так, як вони звикли. І коли арбітр-посередник почав розповідати про небезпеку можливих засідок, про те, що моїй колоні варто — суто про всяк випадок! — сповільнити рух… тоді я зрозумів, що ми перемагаємо.

Гра закінчилася після того, як наш правий фланг захопив висоти, з яких проглядалися всі можливі шляхи відступу противника через більшу річку. На додачу до штатних танкових гармат і протитанкових ракет в інтересах цього підрозділу почала працювати ще й ціла наша артилерійська дивізія.

Розпорошені сили НАТО виявилися обійденими з боків, у них закінчувалися боєприпаси, а шлях відступу пролягав через територію, яку противник міг обстрілювати прямою наводкою.

ПРИКЛАД 2. Конференція гравців у військові ігри, 2007

Ми були іракцями, які захищали аеродром у Кувейті. Гра відбувалася за правилами “Комбриг НАТО” Тіма Ґовса.

З історичної точки зору, ми отримали роль статичних мішеней, на яких американські артилеристи будуть відпрацьовувати своє вміння.

Я і Джон Солт командували бригадами під загальним керівництвом Міка Елліота. Свої сили ми вивели вперед від аеропорту, розмістивши позиції на зворотньому схилі лінії пагорбів.

Нас насправді турбувала очевидна перевага американської техніки — хоч вона була переважно легкоброньована, проте з легкістю могла знищити іракців із відстані 3-4 км. Тому з деяким занепокоєнням ми чекали ворожого наступу, окопавшись на зворотніх схилах.

Перші американці, які з’явилися в полі зору, рушили прямісінько в долину між чотирма ротами наших танків — по дві з кожного боку. Дещо здивовані, чотири танкові роти відкрили вогонь по легких бронемашинах із відстані до 1 км, чим трохи засмутили наших опонентів.

Після цього американці відступили долиною назад, викликаючи на підтримку свої танки. З черговим подивом ми виявили, що вони вирішили перегрупуватися поза нашим полем зору, але всього лиш за 1 км від нас.

Згідно з нашим планом, ми тоді еее… атакували. Кинули мотопіхотний батальйон прямо у фронт американської колони, а дві роти наших танків тим часом вийшли американцям у фланги і відкрили вогонь.

Зрозуміло, що ми зазнали великих утрат, але хвилі наших атак збили-таки американський батальйон з позицій.

Коли перший мотопіхотний батальйон був розбитий, ми відправили в наступ наступний.Ми кинули в бій навіть наші розвідувальні [легкоброньовані] машини і штаб бригади.

Нарешті прибули американські танки. І хоча ми підбили легкі бронетранспортери, які першими виїхали з-за пагорбів, нам довелося відійти до найближчої забудови — щоб не бути знищеними в артилерійській дуелі на далекій дистанції, в умовах відкритої місцевості.

Наприкінці гри наша добряче побита дивізія вийшла в аеропорт на перегрупування, а американці, що вижили, займали пагорби над злітно-посадковою смугою.

Правила спрацювали добре і спричинили результат битви, який можна було очікувати і від інших правил. Висновок — американське озброєння надзвичайне, але, використовуючи його, слід дотримуватися дистанції. Бо значна частина їхньої техніки має тільки легку броню.

Ніколи не дозволяйте арміям, що діють за радянською тактикою, наближатися до вас на відстань 1 і менше км.

Бо вони тоді використають єдиний тактичний прийом, який вивчили досконало — атаку.

Під час бою на близькій дистанції технологічна перевага західних армій втрачає своє значення. Через невірно обрану тактику може програти навіть армія, оснащена найкраще у світі.

ПІДСУМКИ: тактика Варшавського блоку у військових іграх

Російська тактика здається такою ефективною у військових іграх через те, що її легко засвоїти, вона заохочує командира концентрувати війська і вогневу міць, а швидкість, із якою її можна застосувати, здатна деморалізувати противника.

З мого особистого досвіду, радянська тактика механізованих військ працювала на гральному полі настільки добре, що я не програв жодної гри, виступаючи за “росіян”.

Велике питання в тому, чи спрацювала б вона, якби фаза “холодної війни” у Європі обернулася повноцінним Центральним фронтом?

Оригінал тексту: Modern era wargaming, переклад «Тексти«