История отношений Порошенко и Медведчука - это история об изнасиловании Украины

Пленки Бигуса вновь подняли повестку событий 2014 года и воздаяния за поражения украинского государства. Последний эфир "Право на владу", где рассматривались вопросы коллаборации Петра Порошенко и Виктора Медведчука заставляют все украинское общество ответить на простой и сложный вопрос - готов ли каждый лично в глаза высказывать сторонникам Порошенко презрение за их поддержку Петра Алексеевича.

Друзья, всем привет, серферы, бездельники, девианты глубокомысленные, надеюсь. И сегодня у нас такой интересный формат. Я думаю, мы его будем развивать с Геной Друзенко. Привет.

Радий тебе бачити.

Да, и мы будем делать рефлексия на эфиры, потому что…

На знакові ефіри.

На знаковые эфиры. Мы по многим эфирам ходим с ним. И вот вчера был знаковый эфир «Право на владу» на «Плюсах», где я бываю, и Геннадий бывает. Он был чем знаковый? Потому что там было столкновение миром порохоботства. Там была Ирина Геращенко, которая пыталась разыгрывать типичную роль страдалицы, как Порошенко. Вот Порошенко когда выступает, он тоже любит роль страдалицы.

Трагічну маску одягає.

Да. Вот эта трагичная маска, бринящая слеза, которая вот тут где-то на этом… И эфир был знаковым чем? Что студия не повелась на это все.

Так. Я тобі більше скажу. В першій перерві вона сиділа, як прокажена. Начебто вона більшість людей знає особисто і роками, але ніхто до неї не підійшов. Тобто всі ходили спілкувались і це дуже здорова рефлексія. Бо, як і до кожного з нас, до Геращенко є питання. Але коли вона вступаєтсья за відвертого негідника, який всій країні очевидний. Ну… хочеш бути в лепрозорії? Нормальний народ в лепрозорій не ходить.

Да, это ее сознательный выбор и я этот вопрос поднимал. Но, как мне кажется, самый цимес, самый жирок, который там был, это была эта твоя фраза, которая на самом деле была в яблочко. Потому что Геращенко в этот момент чуть не рассыпалась. Я смотрел внимательно за ее реакцией, за ее лицом – она просто поплыла после твоей фразы относительно того, что… Со Скабеевой все ясно. Они же все время апеллируют к гибридной войне, пропагандонам этим российским и т.д. Со Скабеевой все ясно, но ты кто? Вы кто? После всего, что произошло, непонятно кто вы на самом деле – свой или враг. И это было, конечно… Это была подача, потому что я думаю, что они никак не поймут, что после того, что произошло, мы не будем к ним относиться, как к нормальным людям. Как ты считаешь?

Насправді, я думаю, що ніхто не збирається знімати там знімати вину з Путіна чи виправдовувати його, але я думаю, що в світлі останніх одкровень, скажемо, зрозуміло, що війна не була б такою брудною, такою кривавою без Петра Олексійовича. Знаєш, що найстрашніше на плівках? Це медведчуківське «хі-хі-хі», такий, знаєш, сміх гієни. І вони ж так хіхікала про все. Їз цього хі-хі зрозуміло, що для них наше життя, чиїсь долі, чиїсь смерті – це все хі-хі. Це навіть немає емпатіі. Тобто те що людину робить людиною. Коли знаєш, нам здається ну от дно, а це люди без дна. В цьому плані вони, мабуть, гірше за Путіна. Бо Путін, врешті решт, це ворог. Ворог, з яким можна воювати, з яким, як довела наша війна, можна десь перемагати, десь показувати зуби. А це удар в спину, бо в спину ти не захищаєшся.

І знаєш, вчора, позавчора. Дякую, що запросив. Вчора я розбив окуляри і не міг дещо озвучити. Дещо я сказав, але спробую розгорнуто сказати. Я менше за все мораліст в політиці. Я знаю, що політика в білих руках не робиться, геополітика в білих руках не робиться. І вся політика в світі – не місце для моралістів.

Смотри, мы потом мораль политики затронем.

Але політика без якогось мінімуму моралі вона перетворюється на криваву м’ясорубку доль, життів, смертей, врешті решт.

Я просто записал обзорчик до тебя, где как раз этот вопрос поднял, что я как раз считаю, что мораль в политику нужно возвращать. В каком плане? Она фрейм.

Каркас.

Она задает фрейм. И человек без фрейма превращается в Медведчука.

Це і є сурковщина в чистому виді. Є така чудова книжка у Померанцева Пітера, яка говорить, що ніщо неправда і все можливо. Це те, теоретиком і практиком чого був Сурков. Ти реальність можеш змінювати, конструювати, сьогодні називати другом, завтра ворогом. І це така конструкція, за яку Європа раз заплатила безумно дорого. От Гітлер був другом і проводили параді в Брестській фортеці.

В Бресте.

А через рік він став ворогом. Треба було переключати мозок. Так що я хочу сказати. Я не проти моралі. Я вважаю, що політика без моралі перетворюється на трагедію, при чому іноді дуже велику. Проти моралізму в політиці. Політика часто це якісь кулуарні домовленості, це баланс інтересів. Тобто якщо ми там залишимо чисту мораль, то у нас вийде «святая інквізіція» просто, бо ніхто не святий. Я з тих людей, які, на відміну від антикорупційних діячів професійних, я по євангельські – перш ніж кинути камінь сто разів подумай, хто без гріха нехай кине перший.

Але це, знову ж таки, не значить, що не повинно бути дна. І от в цьому дні, коли послухав плівки Медведчука, потім запросили на «Владу», у мене почали складатися пазли. Бо я завжди говорив, що не був прихильником Петра Олексійовича, я завжди знав, що він цинік, завжди знав про його безмежну жадібність, але коли говорили, що він грає в піддавки з Медведчуком, що він влаштовує котли, я говорив: «Це занадто». А потім став звіряти речі. Тобто генерал Кривонос, якого вчора намагався витащити, безпосередній учасник боїв. Я говорю: «А хто давав команду на знищувати? Чи були сили і засоби знищити Гіркіна». Бо Донецьк тоді був на пів український. Тобто таке, як на Майдані. Поки туди не ввійшов Гіркін з бронетехнікою не було війни великої. Він говорить: «Я не раз просив наказ у Муженко тоді», який був безпосередньо вже ставлеником Петра Олексійовича. Це не хтось, призначений Турчиновим. «Нас заборонили ліквідувати колону Гіркіна». Тобто велика війна, трагедія мільйонів людей знову ж таки є наслідком якогось договорняка. Ми не знаємо, чи була там (досі на знаємо, сподіваюсь дізнаємось) економічна складова. Можливо просто розмінялись за прапор над Слов’янськом, який піднімав тоді Гелетей.

Перше, що напрягає. Сьогодні я говорив зі своїм товаришем, айдарівцем, науковцем Євгеном Диким. Він говорить, що їм двічі, Айдару, забороняли брати порожній Луганськ. Вони не брали, а сепари і ті їм говорили «Бл***! Какого хрєна ви звідти вийшли». Бо він був оточений фактично в серпні 2014 року. Перший раз заборонили брати, коли Петро Олексійович, який прийшов, оголосив перемир’я, і там, говорить, ми щодня дивились в бінокль як будували укріплення, які ми вже не могли взяти. І другий раз в серпні, говорить, ми оточили і був наказ не брати. Це ж не ті, хто хоче звільнити землю. Тоді ще не було… Ну, були, але якісь квазірегуляри. Тоді ще не було регулярних військ (Росії – прим. ред).

Відповідно постає питання – а чому так? Чому не було, зову ж таки… Ми знаємо, що Медведчук з перших днів з’явився на Банковій. Чи не було частинної домовленості?

Знову ж таки згадую жахливі речі Іловайська, коли просто зробили тир. Чи це був Путіна удар такий під дих, щоб українські добровольці найбільш вмотивовані десь поламались всередині, чи про зелений коридор хтось домовлявся з наших верхів і хтось дав команду виходити через коридор, а не просочуватись чи пробиватись з боєм, коли включається зовсім інша логіка.

У Соні Кошкіної, ще озвучу, є такий дуже не в її стилі текст на межі дуже високої ноти іменем Гелетея, де вона описує як вона в 2014 році сидячи, пишучи книгу про Майдан слала Гелетею СМСки, що йдеться в Іловайську, а він відповідав «А дайте-ка координаты». Гелетей це ж не ставленик Турчинова, Яценюка. Це прямий ставленик Порошенко. І, очевидно, міністр оборони під час війни мав би бути на контакті.

Я своє пам’ятаю, коли ми робили ПДМШ, за чверть шоста наш Генштаб і Міноборони були закриті. У них війни не було. Всі вирішували свої питання.

За чверть шоста вечора?

Вечора, так. Тобто робочий день закінчився, вас можна ****, перепрошую по повній котушці. Ми відпочиваємо. Я своїх медиків з боями туди заводив. Слава Богу тоді був заступник міністра Кабаненко, якого ми ще, як адвокати обслуговували, коли на нього наїхав Янукович. І тільки завдяки бекграунду, матюками… Він при мені піднімав цю слухавку, казав пустіть медиків-добровольців. Не дайте зброю, не дайте ще щось. Просто дайте працювати. І от цими матами і безпрєдєлом ми тільки змогли зайти в 2014 році.

Далі згадуємо Arty Green, Євген Бікренев, це не великий секрет його прізвище. Чоловік який керував арт розвідкою в Дебальцево. Він і ти на «Хвилі» публікував…

Да, на «Хвыли». Более того, я первый публиковал. Было несколько текстов (настоятельно рекомендуем прочитать вот эти тексты: «Кто и как сдал Дебальцево. Свидетельствую»., «Реформа обороны Украины. Цели, возможности, механизмы, принципы и основные компоненты», «Две войны. Наблюдения очевидца», «Правда о российско-украинской войне на Донбассе, которую вам не расскажут в мемуарах» - прим. ред)

«Кто и как сдал Дебальцево. Свидетельствую». Фантастичній текст, де видно, що людина розуміється і знає. Він приходить до якого висновку? Я зацитую: «На самом деле, приказ сверху был только один – оставаться на позициях». І далі він же в іншому інтерв’ю, дослівно також говорить «Утверждаю…», а це людина честі, опер в його бекграунді ( Arty Green работал в МВД в свое время – прим. ред), який вміє вести розслідування. «Утверждаю, что была даже не бездарность. Это была измена. Абсолютно спланированная акция нашего командования. Для меня это факт». Тобто в Дебальцево це мав бути другий котел.

А теперь я тебе добавлю еще с другой стороны. За месяц до Дебальцево приезжал сюда Уэсли Кларк и в том числе, и наши общие знакомые с ним встречались, и я тоже встречался. Мы обсуждали эту всю ситуацию на востоке. И Уэсли Кларк, а это, напомню тем, кто не в курсе, бывший главнокомандующий силами НАТО в Европе. Он сказал: «Ребята, я не понимаю, почему вы там стоите в этом Дебальцево».

Або відрізайте Горлівку, або відходьте з Дебальцеве.

Да. Там явно формируются какие-то проблемы. У вас же есть куда маневрировать, у вас огромная территория. Это не какая-то там Лихтенштейн или Монако. У вас есть, куда уходить, куда наступать, куда отступать. Маневрируйте, иначе у вас будут проблемы. И я более, чем уверен, что он уже встречался там с Порошенко и много с кем еще, и с украинскими военными, потому что он человек авторитетный. И помимо него была масса других и американских, и европейских военных, и эта ситуация с Дебальцево так же, она просто читалась на карте. У меня школьник Родион Пришва на «Хвыле» в начале августа 2014 года написал статью, где расписал на основании битвы под Таненбергом (когда немцы в 1914 году разбили вторую армию генерала Самсонова), как украинскую армию будут загонять в котел в районе Иловайска.

А коли здали Логвіново, то стало зрозуміло, що дають замкнути цю дорогу життя на північ. Ми там уже працювали, бо Дебальцеве я знаю не з чужих слів. Коли Петро Олексійович підписав другі Мінські угоди, до мене пішли фотографії, знаєш, ноги отак відірвані… Тобто наші хірурги стояли три доби від столів. Всі столи в Артемівську були завалені пораненими. Терапевти стояли як медичні сестри. Всі були – хто возив, а хто робив. І це, знову ж таки, якщо ти підписуєш перемир’я і ти щось… Оці великі жертви, велика кров пішли після того, як був поставлений підпис.

Знову ж таки Арті Грін свідчить і я не раз стикався, що операціями через через Муженко керували з Адміністрації президента. Тобто покійний Таранов, який часто перебирав як головний силовик в адміністрації Порошенко і його довірена особа, перебирав на себе керування операціями силовиків. І постають питання, на які досі немає відповіді.

Ідемо далі. Знову ж таки тут у цій студії сидів легендарний альфовець Андрій Дубовик, позивний «Правосєк», який колись починав з опера. Він стверджує про вбивство Олега Мужчіля, він же відомий як «Лісник». Це у нас 30 березня… Це 2015 рік. Працівник ГУР Міністерства оборони. Його вбиває «Альфа» СБУ після того, як його пов’язують… Він став виступати активно після Муженко. Я зацитую Дубовика. Дубовик – це людина, яка відповідає своїм життям і честю за свої слова. Він, врешті решт, в цій війні спіймав три кулі и не зупинився. «Поступила вказівка на ліквідацію. Я не можу точно сказати, хто давав, але на базі ЦСО А «Альфа» був представник Адміністрації президента. За словами очевидців це був Таранов». Тобто це щось неймовірне в країні, коли фактично клерк адміністрації президента високопоставлений перебирає на себе керівництво спецоперацією спецпідрозділу СБУ, яким мав би керувати тоді це був Грицак. І був якийсь зв’язок з Банковою. І він стверджував на камеру, що це було політичне вбивство. Тобто Петро Олексійович просто почав знищувати політичних конкурентів, героїв цієї війни. Мужчіль був доволі радикальним чоловіком, але те, що він робив неймовірні операції в тилу противника доконаний факт. Єдиний, хто робив спецоперації на території Росії з нафтовими заводами в Ростовській області.

«Богдани». Це 2018 рік. Знову ж таки, гіршого варіанта зробити з китайської машини, на неї тут надягнути корпус, важко було придумати. Якщо навіть Міноборони, яке повністю контролював Порошенко і начальника Генштаба, і міністра оборони, визнало, що половина «Богданів» на доїхало до фронту. Я вже не кажу про те, щоб вони там працювали. Ця історія дійшла до New York Times. 19 лютого 2018 року було подано в основній газеті світу, як приклад корупції в статті “In Ukraine, corruption is now undermining the military” («В Україні корупція зараз підриває обороноздатність»). Знову ж таки і тоді постає питання, а чи не були наші поразки як мінімум частково штучними. Якщо за них розраховувались заводами, трубою, медійними ресурсами, випалюванням політичного або героїчного навколо себе. Бо Петро Олексійович, коли став грати на патріотичному полі, головною його задачею було, щоб не дай Бог не з’явився справжній герой цієї війни, не з’явився український Де Голль, український Ататюрк , український Вашингтон. Бо як тільки ми бачимо умовного Кривоноса поряд з Петром Олексійовичем ми бачимо хто з усіх питань політичних, хто герой війни, а хто ряжений герой. І в цій ситуації… Тобто це тільки що я знаю. Я не мав доступу до якихось засекречених матеріалів, я спеціально не відстежував. Я просто говорив зі знайомими людьми,які краще розбираються в цій ситуації.

Я тебе могу свои истории рассказать, потому что я когда делал доклад по Донбассу, то я встречался с очень многими людьми на Донбассе, я ездил туда, с функционерами государственными, которые, когда все начиналось, бежали из Луганска, из Донецка и других городов. Так вот мне один рассказывал из Луганска мужик. Он занимал высокий пост там. Что когда начиналось все в марте, апреле, когда пошли эти все шевеления, когда появились казаки, мужички все эти, он сам неоднократно ездил в Киев, в СБУ Наливайченко докладывал, встречался с Турчиновым, много с кем еще. И он говорит о том, что: «Мы кричали, что я вот ехал мимо хутора, а там он просто забитый казаками, с которыми мы общались, и мы приехали в Киев сказали, что ребята, а что там происходит? Там русские, там завели казаков, там что-то назревает, вот-вот будет. А нам говорили постоянно, ничего не делать, все в порядке, все под контролем, никуда не встревать. Мы все решим». И таких ситуаций было очень много.

Знову ж таки, Тарута, який був тоді головою Донецької ОДА, розповідав, як був готовій третій полк спецназу тоді ще Кіровоградського штурмувати ОДА захоплене сепаратистами. Єдине, що вони казали – «Мы не Альфа. Мы работаем не точечно. Будете робити ремонт». В останню мить з Києва передзвонили і сказали не штурмувати. І тоді постає питання, чи це не була цинічна розторговка. Врешті решт, якщо послухати Медведчука, коли люди - це мразь, слизь, расходний матеріал. Ти відсікаєш чужий електорат, ті граєш тоді, весь токсичний, якщо думати про людей, як про електорат. Якщо допустити такий рівень цинізму, а він з плівок Медведчука просто сквозить, то тоді точно не тільки Путін винуватий в цій війні. Кривонос на твоєму місці сидів і стверджував, що вони взяли російських спецназівців і ті їм свідчили на допиті, що в Криму була вказівка – якщо українці чинитимуть спротив, згортати операцію. Я повторюсь, я не знімаю в жодному випадку жодної провини з Путіна.

Это очевидно.

Да. Але Путіну тут підігравали. У мене питання – чи нас грали не з двох сторін? І тут же. Я не даремно вчора згадав про ситуацію з Ніксоном. Ніксон на відміну від Петра Олексійовича просто був красавчик, гордість Республіканської партії. Справжній офіцер, який був із сім’ї квакерів, але пішов на фронт, мав «білий білет», як спадковий квакер, які могли не служити через релігійні переконання. Сам записався на фронт підчас Другої світової. Брав участь у війні. Не так просто поїхати по фотографуватися. Він служив у флоті. Він дійсно пройшов школу, був вдалим політиком. І, врешті решт, стає президентом, економіка хорошо йде, на Луну висаджуються, Радянський Союз наздоганяють, починають розрядку з Брежневим. Виграє другі виборі. Розгромно виграє і через два роки спливають плівки. Порівняно з українськими плівками не тільки Медведчука, а й Кучми… Ну, дєтский лєпєт. Говорить зі своїм помічником, як завадити ЦРУ и ФБР розслідувати підслуховування просто свої опонентів в Демократичній партії. Ха-ха-ха! Українці скажуть. Але чим це закінчується? Дивись, в Америці. В чому відміна, де є еліта і де немає політичної еліти. Він президент, на піці слави, з великим рейтингом. Його вказівки відмовляють виконувати прокурор Еілот Річардсон, йде у відставку, говорить «Я не буду закривати цю справу по Уотергейту. Вступає на посаду Вільям Ракелсгаус. Він теж відмовляється виконувати вказівки Ніксона. При чому це ж пряме підпорядкування. Спеціальний прокурор, призначений для розслідування Уотергейту Арчибальд Кокс відмовляє президенту прикривати його. Він його звільняє. Трьох людей звільняє. З’являється заступник спеціального прокурора. Він стає спеціальнім прокурором. Леон Джаворскі. И Леон Джаворскі відмовляється виконувати. Всі могли зробити, як Муженко, фантастичну кар’єру, або як Грицак. Грицак кращий приклад. Всі відмовляються, бо це еліта.

Врешті решт, чому Ніксон. Він був зі стальними яйцями, як сказав би один білоруський опозиціонер. Чому він йде з поста президента? Бо до нього приходять його колеги і говорять: «Чувак, ну напевно це була така розмова дуже…». Республіканці не будуть тебе покривати в Сенаті і Палаті представників. Максимум, на що ти можеш розраховувати, - 15 голосів. Ми знаємо зараз по Трампу, щоб завалити імпічмент, треба 30-31 голос в Верхній палаті. Він розуміє, що це єдиний шанс уникнути імпічменту. Наступного дня він виходить перед радіо, перед телевізори і говорить, що він йде у відставку. І це країна, в якій є еліта, яка має отой мінімальні рівень гідності. Те, що ми побачили в ефірі «Влади» говорить, що еліти в цій країні немає. Вони не розуміють, що це настільки токсичний зараз персонаж, що бути біля нього це як біти біля зачумленого. Тобто або ти ізолюєш зачумленого, або ти сам потрапляєш в лепрозорій. ЄС переплюнула сумнозвісне Біле братство, яке тут захоплювало, або вони настільки мазані одним миром, або вони просто втратили відчуття реальності. Я не знаю, чого більше, але це не важливо.

І тут мій головний месседж, яким я вчора хотів завершити, якщо у нас немає еліти, яка б сьогодні мала просто… Ось сидить Петро Олексійович, навколо просто ніхто не сидить в парламенті. Журналісти навіть на його каналі мали б зрозуміти, що завтра їх дітей, чоловіків, синів пошлють і зроблять з них м’ясорубку, картинку. Когось залишать на місяці в полоні, просто тому, що Петру Олексійовичу треба картинка. І теж, якщо таке не вдається, то це має бути здорова реакція суспільства. Ми ж колись змогли, коли Мороз зробив фантастичній фінт від «помаранчевих» до «біло блакитних». Де Мороз? Одразу він став політичним пенсіонером, історією, нікому не цікавим. Якщо у нас збереглось таке основне відчуття, моральний імунітет у нації, то сьогодні «ЕС» має просто зникнути. Навіть мають почати сипатись осередки, мають почати люди просто виходити. Ну, якщо ні, то суспільство настільки хворе, що я дійсно починаю за нього турбуватись. Бо це, знаєш, як реакція на лайно. Можна не знати склад лайна, але кожен просто підходячи просто на нюх розуміє, що треба обійти і йти кудись далі.

Но если ты нюхаешь лайно и при этом говоришь, что «Боже, як смачно»…

Так! Оце вчора, що Геращенко говорила. Тобто чому я згадав про Скабєєву? Власно кажучи, Скабєєва, все ж таки, працює на зовнішню аудиторію проти українців, а ці працюють проти своїх. Тому це найгірший варіант з того, що буває. І це ж війна проти реальності. Це ж не війна проти політичних супротивників. Вони хитають те найфундаментальніше, що є. Коли, як я всім говорив, «что такое хорошо и что такое плохо», що певні речі робити не можна, що людьми не можна торгувати, що не можна задля того, щоб вирішити свої фінансові питання зробити там…

И никакой информационный повод не стоит страданий человека…

Якщо вони втратили нюх, напевно це ковід. Є такий нюх етичний. То я сподіваюсь, що, все ж таки, українців, цей нюх залишився цей електоральний. Якщо зараз «ЄС» не стане історією, ганебною історією української політики, я думаю, що цю країну тільки спасе диктатор, який нагадає людям, «что такое хорошо и что такое плохо» хорошим кийком. Але сподіваюсь, що вистачить. В якийсь критичний період у українців десь береться розуміння, що ось оцю лінію переходити не можна.

Ну, и смотри, я думаю, что очень важно, чтобы многие понимали, что нужно в глаза это все говорить. Они боятся, потому что…

Руконеподаваемость має стати.

Потому, что в эфире вчера, по сути, только ты вот так макнул…

Ну, вони ж всі спілкувались, пили разом, але це треба зрозуміти. Що це було вчора, а сьогодні…. Всі знають, перепрошую за лайно, але всі знають, що іноді люди роблять потребу, але коли людина починає каляти на стіл, то… Це та ж людина. Ти вчора міг з нею там сидіти, їсти спільно, але після цього припиняються будь-які стосунки.

Я вот к чему хочу подвести, что такие реакции людей это нормально. Что наоборот это является нормой.

Це і є норми здорової людини! Ти відсмикуєш руку від цього, бо ти заражаєшся. От не даремно всі зачумлені ходили з дзвіночками, щоб всі їх сторонилися, бо насправді як тільки ти сприймаєш це як реальність – це постріл не в ногу, це постріл в голову. Тоді не зрозуміло взагалі, за що ми воюємо, чому ми проти руського міра, бо це просто інша фарба на тій же реалії.

Такой же русский мир…

Колись Забужко, ця велика адептка Петра Олексійовича, любить розповідати про якусь на пів міфічну історію Москві, що хтось з російських олігархів сказав, що обслуговувати трубу вистачить 10 млн, нехай інші повиздихають. Це ж ми бачимо такий же підхід. Та же сама сутність, тільки під іншим прапором і в вишиванці. Але це ж нічого не змінює. Будь-яка людина, в який є хоч трохи людськості має від цього сахнутись. Це просто інстинкт, що ти живий чоловік і що не помер всередині, не мертва душа.

Поэтому я и говорю, что они там у себя в пабликах беснуются, пишут, что такие…

Гебельсы…

Геббельсы и т.д. Я считаю, что мы как раз должны эти дзвіночки развешивать.

Ми точно. Ми, публічні інтелектуали, маємо нагадувати українському народу, нашим слухачам, що це ті прокажені і стороніться від них, бо вони вас заразять. Ми бачимо як Петро Олексійович заразив, як мінімум, всю свою фракцію. Вони просто припинили відрізняти реальність і нереальність. Я ж вчора і говорив, слухайте те, що зробили,якщо ви витягнули хоч одну людину – честь і хвала, але це не привід захищати просто монстра, негідника, сіамського близнюка Медведчука. При чому до Медведчука у мене менше питань. Медведчук підносив снаряди. Без владної гармати Порошенко нічого б не було. Не було б труби, не було б електромереж, не було б смертей, не було б іншого.

Да. Потому что ты вспомни постоянные его эти месседжи. «Я посоветуюсь со старшим», «Я спрошу у главного», «Я скажу Петру Алексеевичу».

«Я ему позвоню», «Я уже перезвонил». Так.

«А он им сказал, что все будет в порядке», «Все будет хорошо». То есть он выступает в качестве постоянного субъекта, который постоянно принимает окончательное решение.

При чому Медведчук не міг його ґвалтувати. Тобто ти заручник, у тебе стоїть біля скроні пістолет, ніхто не знає як поведеться. Він був з розв’язаними руками. Ти пам’ятаєш цю мобілізацію українського суспільства. Моя покійна мама ночами в’язала шкарпетки для фронту, царство їй небесне. Тобто дійсно пенсіонері пенсією ділились з ними, а хтось виявляється ось так розчерком пера дери банив країну на двох… Я думаю, що не тільки з Медведчуком. Із росіянами. Ми бачимо, як все виходило.

Ну, да. Там же возникал и Григоришин, и все эти…

Григоришин. Контракти, ми бачимо, як з Газпромом раптом мінялись позиції.

Особая ситуация по Фирташу. По титану крымскому. Говорили, что там был как кабель такой, по которому электричество подводилось, чтобы он мог дальше работать.

Так. Стоїть навіть видно з Херсонщини. Наочно. І ми бачимо, що насправді… Я думаю, що для Петра Олексійовича патріотична риторика – це димова завіса, за якою краще красти. А виявляється, що і війна зі справжніми снарядами, справжньою кров’ю, смертями, каліцтвами – це теж була завіса для справжнього бізнесу, який за нею робився. Нажаль прислів’я «кому війна – кому мать родна» тут було б найбільш негідному сенсі продемонстровано.

Более того, прислів’я «бизнес на крови» оно оказалось буквальным.

І тому дивись, з одного боку це ставить перед нинішньою владою дуже просту дилему – посадить одного Медведчука не можливо. Або вони вдвох сідають, бо це поплічники, причому юридично Медведчук міг тільки мріяти без інструментаріїв влади, які були в руках Петра Порошенко. Я сумніваюся, що Петро Олексійович сяде, бо я бачу наскільки імпотентна наша судова система, а у в’язницю РНБО поки не може відправляти.

Пока.

Хто зна?! Тому постає питання, знову ж таки. Ось це видавання себе за того, не ким ми є, воно ж просто вразило Україну як іржа. Тут безліч славлять Бандеру. Бандера висить майже на кожному розі і дивно, що в Києві ще немає окрім проспекту іще вулиці Бандери, провулка Бандері и бульвару Бандери. Якби в цій країні був хоч один справжній бандерівець, то і Медведчук, і Петро Олексійович, ми б до них ходили, квіти носили. Бо всім відомо, що Бандера був прихильником політичного терору, а це просто знищення ворогів. Знову ж такі, ось ці ряжені бандерівці, ряжені судді, які не можуть посадити, залишається той спосіб, який відомий з часів там тисячу столітньої давнини – руконеподаваність. Коли ти переступаєш певну межу, з тобою припиняють спілкуватись, тобі припиняють подавати руку. Це кодекс честі.

Остракизм.

Так, оцей дзвіночок. Ти дуже правильно сказав. Наша місія – повісити на кожного прокаженого з ось цього політичного лепрозорію «ЄС» по дзвіночку, щоб люди як мінімум чули, що йдуть прокажені.

Знаешь, ты когда про этих бандеровцев говорил, то я вспомнил разговор, который у меня ночью состоялся с одним из подписчиков. Вот как раз на эту тематику, только вот в бытовом преломлении. Он говорит: «Какое количество сегодня появилось таджиков, пакистанцев, которые сейчас оккупировали все такси. Доставка сейчас садится там. І всі оці бандерівці, які кричали про те, що ми врятуємо білу расу, все інше, що мова понад усе, що потрібно, щоб всі розмовляли на українській мові. Они вообще никак ничего не могут сказать по поводу того, что эти несчастные таджики или пакистанцы, они вообще непонятно на каком языке. Непонятно на белорусском или на украинском, или на польском». Понимаешь, и вот эта фиктивность, на самом деле…

Симулякры.

Симулякры национализма, симулякры патриотизма, симулякры президента. Симулякры просто по всем фронтам. Это зло. Оно зло реально, потому что ты правильно сказал, оно искажает реальность.

Це іржа, вона роз’їдає з середини.

Оно искажает реальность настолько, что люди просто не могут на фоне этих фиктивных систем координат они не решаются сделать правильный шаг.

Дивись, тобто вчора стратегія, свідома чи несвідома, Геращенко в ефірі її, тобто Ірини, була до болі схожа на інформаційну стратегію росіян. Вони ж не говорять, що вони білі й пухнасті, ви ж самі такі, подивіться. Ми забрали цю, а ви ж Косово, тупі, оттяпали. Ми розхерачили цю, а ви подивіться на Сербію. Подивіться на себе. Ми ж просто робимо як ви. Вони доводять, що все лайно. І вчора вся її була стратегія, вона ж не захищала в пряму Петра Олексійовича. Говорить, давайте подивимось на Зеленського. І от, знову ж таки, це говорить наскільки внутрішньо, при всій антиросійській риториці, наскільки вони плоть від плоті, і кров від крові. І от для всіх українців… Я думаю, що багато з них щиро повелись на цю риторику. Сучий син, але наш сучий син. Хочу сказати, що насправді, якщо він ваш сучий син, то вас від руського міра не відшрябать. Вас вели ы продукт сурковщини просто буде блєстєть. Український світ, якщо він є, він відрізняється від руського міра в його сучасній версії мовою. Я не думаю, що відмінностей так багато там як з угорцями. Навіть не прапором, а простою річчю. Бо українці, коли все ж таки прийшов час Х, коли побили людей на Майдані, у них вистачило назвати зло злом. І ніхто з нас не вірив в великі європейські ідеї, завтра в Євросоюз, але так не можна робити. Так не можна робити! Не можна бити людей просто тому, що вони сидять і грають на гітарах і гріються біля цього… Точно так же пішли на штурми знову ж таки, коли з’явились трупи на Майдані. Точно так же багато людей пішло на війну, а інші допомагали, бо так не можна. Бо є якийсь базовій рівень правди. І вони підважують свій рівень правди, а як тільки вони його підважать – це все розсиплеться на друзки.

Да. Поэтому я все время говорю последние эти недели, когда пошли эти пленки, что это очень важный момент расстановка всех этих акцентов по Порошенко, по этой силе, по всей этой ситуации, которая была, начиная с 2014 года. Поскольку именно она раскрывает. Вот эта расстановка она открывает коридор – переход украинского общества в качественно новое состояние. Когда люди схавают это все и перестанут вестись на эту чепуху гибридную, которую они щедро вешают на всех эфирах, то тогда Украина получит возможность перейти в качественно новое состояние.

Так. Бо насправді нам потрібен каркас, здоровий каркас, кістяк. І це етика. Це дійсно про цінності, бо далі інтереси це як м’язи, які наростають навколо цінностей, які є кістяком. І тут ми не можемо, немає зараз інструментів влади, але як інтелектуали ми маємо і мусимо нагадувати, що без цих кісток все решта це амеба. І ця амеба нафіг комусь треба. Якщо українці хочуть відчувати свою суб’єктність, то треба знати, що є певні речі, за якими ти стаєш суспільним ізгоєм, за якими починається нормальний остракізм. І от сьогодні кейс Порошенко, мені не треба доказі, тобто на рівні стилістики зрозуміло, що навіть якщо це змонтовано, стиль дуже сильно видає. Це от «хі-хі» дорожче всіх експертиз СБУ, які будуть проведені. Тобто ця автентичність просто по Станіславському – верю. І якщо ми сахнемося цього і скажемо «Так не можна», то значить ми здорове суспільство. Якщо ми не відсахнемося від Петра Олексійовича і тих, хто його захищає, знову ж таки повторюсь, я буду дуже хвилюватись за це суспільство так як не хвилювався в 2013-2014 роках, коли все начебто зовні було набагато складніше. Бо це та іржа, яка поточила нас зсередини. Значить ми припинили відрізняти добро і зло.

Из того, что ты говорил на протяжении эфира, вытекает одна простая мысль, что мы часто говорим, что Украина должна стать субъектной, что вот ми повинні, державна мова, державність, прежде всего. Но субъектность она есть продукт наличия моральности

Так! Це те, за що ти готовий помирати. Так не можна!

Да. Внутреннего сторожа. И вот появление внутреннего сторожа, поэтому мы должны быть Церберами украинского общества. Появление внутреннего сторожа оно приведет его в нормальное, здоровое состояние.

Суб’єктивізації. Бо як тільки ми розуміємо, що так не можна, і цінності, за які ти готовий щось віддавати, а може іноді навіть і помирати, то це і робить людину суб’єктною. Не можна дискутувати, скільки коштує зґвалтувати твою жінку. Так, можуть пограбувати, покалічити, але ти маєш там гризтися до останнього, а як тільки ти входиш в цю дискусію, говорити немає про що. Так от я вас всіх закликаю не дискутувати, скільки коштує зґвалтувати нашу жінку чи чоловіка

Чи нашу Україну.

Власне кажучи, вся історія Петра Олексійовича – це про це. От він, власне кажучи, дискутував з Медведчуком і Путіним, скільки коштує зґвалтувати Україну. Я думаю, що ми точно не хочемо брати участь у цих розмовах. Тут варіант – або ми вб’ємо ґвалтівника інформаційно, морально, або, думаю, в дзеркало можна буде тільки плюнути.

На этом заканчиваем. Спасибо тебе за традиционно глубокие мысли.

Чіпляємо дзвіночки. Це наша функція. Це дуже добра метафора.

До новых встреч! Подписывайтесь на Геннадия в Facebook.

И на Юрия.

На его канал тоже дам ссылку обязательно. И на беседы, которые у тебя там есть, потому что ты приглашаешь действительно интересных, неординарных людей. И помните, что позитивные перемены начинаются с внутреннего сторожа. Его нужно взращивать.

Дзвіночки!

Да. Пока!

Щасти!

--------------------------------------------------------------------------------------------------------

Рекомендуем к просмотру беседу Юрия Романенко и Александра Харебина о Зеленском, его свите, перспективах его величия, отношениях с мэром Киева и ушах Ермака в окружении Кличко, также о борьбе с олигархами в Украине и формировании нового класса олигархов.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook, страницу Юрия Романенко в Instagram