Исполнительный директор Украинского института будущего Вадим Денисенко объясняет логику кадровых перестановок Владимира Путина в России. Путин практически отстранил Сергея Шойгу от руководства армией, убрал главу Генштаба Герасимова, забрал Рамзана Кадырова из Чечни. Россия готовится к затяжной войне с Украиной. Медийная империя Кремля уже разворачивает общественное мнение от СВО к долгой войне. Вадим Денисенко детально объясняет, что происходит в России и к чему готовиться Украине.

Николай Фельдман: Всем привет. Это "Альфа и Омега". Николай Фельдман меня зовут. Юрий Романенко на подходе, попросил начать без него. Буквально несколько минут и он уже присоединиться к нам, чтобы все не ждали, мы начинаем разгоняться. Вадим Денисенко в нашей студии, исполнительный директор Института будущего. Доброго дня.

Вадим Денисенко: Вітаю вас.

Николай Фельдман: Мы обещали вчера аудитории, что российской нарратив пообсуждаем, обсудим, что актуального в самой России, о чем они пишут, как они это пишут, каким образом транслируют смыслы, какие. И, я так понимаю, что в первую очередь связана с этим просьба Вадиму, принять участие в этом эфире. Спасибо, что согласились, во-первых. Во-вторых, давайте начнем с перечисления тем, которых необходимо коснуться. Первое - это перестановки военные в России, Шойгу и остальные товарищи, которые вступили в битву за кресло Шойгу – Золотов, Герасимов, остальные. И второй вопрос – это о чем сейчас пишут, что для них актуально, какие темы преследуют, какие нарративы. Давайте, наверное, так начнем.

Вадим Денисенко: Давайте, як ви сказали, із військової частини. В принципі, те, що написала британська розвідка на минулому тижні, насправді було відомо ще три місяці тому. По суті, і Шойгу, і Герасимов де факто не являються ні міністром оборони, ні керівником генштабу. Тобто вони є такими собі макетами, яких час від часу витягують. Ну, Герасимова взагалі вже не витягують. Герасимову взагалі вже сказали, що можеш пропивати свою старість і ми тебе не будемо садити. А Шойгу вже, в принципі, витягують, на всілякі паради, на великі "Армія-2022", де він в бравом кітєлє розповідати всілякі нісенітниці, але його роль в Міноборони фактично зводиться зараз до абсолютного мінімуму. Тому з цієї точки зору можемо говорити про те, що зараз справді почалася Велика війна за крісло міністра оборони, за шкуру ще не вбитого Шойгу.

По суті, кандидатів не так і багато. Найбільш вірогідним кандидатом являється колишній керівник охорони Путіна, а нині керівник Росгвардії Золотов, який іде в спайці з Кадировим. Кадиров хоче стати керівником Росгвардії, а Золотов хоче очолити Міністерство оборони. Путін поки не поспішає з рішенням. Не поспішає він з кількох причин. Перша – зараз звільнити Шойгу неможливо, тому що це визнати, що щось іде не по плану, а вони, головна мантра це те, що "все идет по плану, мы защищаем мирное население". Другий момент, який не менш важливий, поява спайки Золотов-Кадиров може частково порушити цей крихкий баланс, який зараз є між військовими і ФСБшниками. Тому проти цього, безумовно, виступає цілий ряд людей.

Николай Фельдман: Звідки ми знаємо ці всі історії? Ви кажете, що три місяці ми все це знали.

Вадим Денисенко: По Герасимову все стало зрозуміло в той момент, коли Дворнікова призначили керувати українською операцією, і Герасимов як такий зник взагалі з простору. Тобто в той момент, коли людина такого рівня, яка завжди з'являлася десь в ефірі, просто пропадає, все стає зрозуміло.

По Шойгу це видно по більш опосередкованих речах. Він, насправді, зник на достатньо довгий період часу, потім його почали витягувати назовні, але витягувати виключно на парад і потім на "Армія-2022". Тобто дуже чітко видно, що його роль – це роль, по суті, такого собі весільного генерала, якого просто не можна зараз, тому що дуже розкручена фігура. Давайте не забувати, що до війни у нього був другий за величиною рейтинг довіри в суспільстві після Путіна. Тобто він був людиною номер два після Путіна. У такої людини 100% впізнаваємість, це навіть не Герасимов. 100% впізнаваємість, високий рівень довіри ще 6 місяців тому, і просто так взяти і злити в унітаз, то це означатиме, що щось пішло не так і що нас всіх намахували останні, умовно, 5-7 років так точно, поки Шойгу набирав свою висоту. Тому його просто так звільнити не можна.

І плюс не треба забувати одну з характерних рис, яку ми недооцінюємо в Путіна. Путін неймовірно складно розлучається з людьми. Тобто навіть з тими людьми, які від нього ідуть, але йдуть по-хорошому, він завжди старається тримати їх в полі зору, завжди тримати їх десь поруч і давати їм можливість залишатися в цій обоймі.

Якщо ж від нього йдуть по-поганому, то ми бачимо, що відбувається з Чубайсом і його хворобою, яку я не вимовлю зараз. Тобто із багатьох слів, яка настільки рідкісна, що тяжко навіть уявити, де він її міг підхопити.

Николай Фельдман: Керівництво Міністерства оборони і президентської охорони – це ж не спів ставні речі, хоча у нас, я пам'ятаю, пан Гелетей був такий, він керував УДО, а поті став міністром оборони. Не тривалий час фактично.

Вадим Денисенко: Слава богу.

Популярные статьи сейчас

В ГУР прокомментировали военную угрозу из Беларуси

У Путина отреагировали на решении о признании России страной-террористом

Где могут сойтись интересы США, ЕС и Украины после окончания войны

Украинцев предупредили о сложной неделе: Россия готовит мощную атаку

Показать еще

Николай Фельдман: Так. Але тим не менше, це ж набір певних компетенцій Міністерством оборони керувати. Наскільки Путін обмежений загалом,я к це виглядає з аналізу його наявних можливостей, обмежений реально керувати фіктивним Міністерством оборони?

Вадим Денисенко: Міністр оборони – це не головнокомандуючий, це не керівник Генштабу. Це перше. Я думаю, що за 6 місяців багато хто це вже зрозумів. По-друге, міністр оборони це більш політична функція і більше функція адміністративна, тобто це потоки грошей, перш за все. Ну, і Золотов, давайте не забувати, що він з 2015 року чи 2016 року керує Росгвардією, тобто він не просто із керівника служби охорони президента перейшов зразу в Міністерство оборони. Тому з цієї точки зору теоретично така рокіровка можлива. Теоретично все це можливо.

Інша річ, що Шойгу виглядає просто інтелектуалом порівняно з Золотовим. Золотов це людина, яка з трудом десять слів зв'язує між собою. Але це вже інше питання. Ще раз кажу – поки що це кулуарні ігри, поки що іде пошук кандидата на міністра оборони і ми не впевнені, що завтра Золотов стане або Кадирова тим більше підтягнуть на Росгвардію. Кадиров замість себе хоче залишати Делімханова в Чечні. Тому з цієї точки зору це процес, тому можемо говорити про те, що процеси почалися, розмови почалися.

Чи довго вони триватимуть? Вони можуть тривати до безкінечності, а можуть тривати достатньо швидко, тому на цьому етапі точно вони не можуть просунутись на Донбасі, поки вони не можуть показати ніякого результату. Звільняти Шойгу дуже стрьомно, бо це означатиме, що все пішло зовсім не так, як вони розповідають людям.

Николай Фельдман: Юра Романенко приєднався.

Юрий Романенко: Привет.

Николай Фельдман: Мы проговорили. Давай может по другим вопросам.

Юрий Романенко: Смотри, про Золотова вы уже говорили?

Вадим Денисенко: Да.

Юрий Романенко: Как ты вообще смотришь на вот ту градацию, которую у нас Пастернак-Таранушенко в одном из последних эфиров сказал о том, что у них четыре группы элиты есть. Первая – радикалы, которые сейчас на подъеме. Вторая – статус-кво, то есть это, на самом деле, правящая группа, которая сейчас имеет большее влияние, включая самого Путина, он в нее входит. Третья – либералы или сислибы, как их раньше называли в России. И четвертая – региональные элиты, которые там сейчас где-то под столом лазят.

И Таранушенко говорил о том, что радикалы сейчас начинают набирать вес. И чем дальше конфигурация будет складываться так, похоже на то, что радикалы будут набирать вес. Кого он включает в лагерь радикалов? Кадырова, который уже переместился, туда Стрелкова, Стрелкова-Гиркина, вот такие фигуры, там Дугина, который выступает на (неразборчиво 8:54). И для Украины на самом деле это очень нехорошая новость, потому что у нас все думают, что Путин, устранение Путина автоматически приводит к тому, что наши проблемы решаются. На самом деле наши проблемы могут только усугубиться. Потому что, если тенденция по усилению радикалов будет усиливаться, особенно во внешних всех аспектах, я не знаю вы проговаривали или нет, мы сейчас дальнейший контекст затронем, то, собственно говоря, вопрос смены власти и прихода радикалов будет напоминать то, что происходило в России в 1917 году, когда все ждали, что после развала Российской империи и ухода Романовых сейчас будет равенство, братство и все такое, республика восторжествует. А меньше чем через год большевики пришли к власти.

Вадим Денисенко: Тут зараз багато питань. Я спробую трошки інакше перефразувати. По-перше, чи погоджуюсь я з такою градацією? Ні, я не погоджуюсь. Я вважаю, що станом на зараз ні про якого наступника мова не йде, зараз про зміну влади Путін не думає. І після казахської революції (неразборчиво 10:13) революції, як її називають не важливо, ні про якого наступника мова навіть теоретично не йде. Тобто він вважає, що він при владі, він залишається безкінечно довго, умовно до смерті, і навіть коли він впаде з інсультом його ніхто не доб'є. Тому це перший момент.

Станом на зараз він дуже звузив найближче коло людей. Звузив він через війну, спочатку через ковід, а потім через війну в Україні, тому що відпав цілий ряд людей, яким він так чи інакше довіряв. Перший це Шойгу, а через нього і Сєчін. Цим людям він перестав довіряти тому, що Шойгу показав бездарність, а Сєчін тому, що достатньо близький до Шойгу, і ці люди з однієї когорти.

Станом на зараз, якщо ми будемо говорити про найближче коло Путіна, я вважаю, що воно складається по суті із двох груп впливу. Перша група – це Патрушев і все, що навколо нього, умовно ФСБ, будемо говорити прямо. Друга група – це брати Ковальчуки, з якими дуже близький на сьогоднішній момент Кірієнко. Тобто в даному випадку ми можемо говорити, що Кірієнко поки що не став самостійною фігурою, але ця група Ковальчуки-Кірієнко. Це дві групи, які впливають фактично на все. Це ми бачимо по кадрових рішеннях. Це мі бачимо по тих впливах, які вони мають, і по тих заявах, які багато хто робить. І плюс Кірієнко зараз відповідає повністю за всю конфігурацію з анексіями, з Донбасом і т.д. А це на сьогоднішній момент є ключова "альфа і омега" взагалі для Путіна. Якщо говорити про його розпорядок дня, то 60% саме це.

Якщо говорити про інші групи впливу, то насправді радикали, про яких говориться, які дуже розрізнені, які між собою часто не розмовляють, які часто між собою є в достатньо складних стосунках, вони справді набирають суспільної ваги, ще не політичної. І в них є велике бажання переміститися зараз із другої політичної ліги в вищу. І тут, як це не дивно, їм активно підіграють Симоньян, Соловйов і т.д. Там дуже чітко видно по "Незыгарю", це Телеграм-канал "Незыгарь", за яким стоїть так чи інакше Симоньян, наскільки активно вони починають просувати їхні наративи, їхню повістку дня і взагалі цих людей, крім Гіркіна. Персоналії крім Гіркіна, тому що він взагалі забагато собі дозволяє.

З цієї точки зору вони чітко розуміють, що після смерті Жириновського місце головного клоуна, умовно самого большого русского и более русского, чем Путин, головного клоуна країни зникло.

Юрий Романенко: Сейчас Лукашенко его занимает.

Вадим Денисенко: За нього бореться одразу три людини – Кадиров, Володін і Мєдвєдєв, але є на підході плеяда цих "прілєпіних", які дуже-дуже хочуть увірватися в вищу політику, а Мєдвєдєв і Володін хочуть отримати якусь самостійність. Плюс всі розуміють, що Зюганов це вже по суті мумія, якій невідомо скільки ще залишилось, але небагато. І в силу того, як тепер кремлівська лікарня перестала бути спокійним місцем після вчорашнього дня, коли керівник Лукойлу несподівано вирішив лягти в лікарню, щоб покінчити життя самогубством, випасти з вікна…

Юрий Романенко: Есть такая традиция среди высшего топ-менеджмента энергетического бизнеса.

Вадим Денисенко: Сьома людина, між іншим. Раніше могли це робити в Шаріте, а зараз не можуть. Кремлівська лікарня 50 на 50. Власне кажучи, радикали зараз пробують зайняти своє місце під сонцем і отримати свій електоральний шматок для того, щоб їм дозволили стати чи то новою опозицією, чи то новим якимось там радикальним проломом "Єдиної Росії". Конфігурації поки що немає. І от за це вони саме борються, але говорити про те, що вони зараз глобально впливають на щось – цього я не можу сказати. Єдине, що завдяки тому, що градус у зв'язку з війною з Україною підігрівається весь час, то безумовно вони не можуть. Якщо піднято і суспільство розігріте, то його не можна одразу опустити.

Але що відбувається насправді зараз. Ключова подія, яка відбувається протягом цих останніх днів, це дуже чітко стало видно, вони починають перебудовувати свою інформаційну машину з умовного спринту на марафон. Тобто дуже чітко помітно по багатьом моментам. Вони зрозуміли, що їхні наративи про те, що "все идет по плану", що "двигаемся", "мы защищаем людей", перестають працювати.

Соціологія закрита, яка трошки публікується і яку дістають наші товариші з спецслужб, яка кладеться на стіл різним людям в Кремлі, показує тільки одне, що так чи інакше велика частина людей в районі уже наближається до 50% починають розуміти, що "что-то идет не так". І це не може не тривожити Кремль, і вони розуміють, що треба міняти зараз наративи. Вони шукають ці слова. Саме тому вчора у Путіна з'явилося це слово, що "есть антироссийский анклав, который мы должны убрать". А чому він з'явився? Тому що денацифікація і дефашистизація, і щось там іще не працює. Нормальна людина не може вимовити. Це як децентралізація. Щось таке, що ніхто не зрозуміє що це. Щось хороше мабуть, але що це?

Юрий Романенко: Бабусі, як у вас децентралізація?

Вадим Денисенко: Як один мені колись відомий бізнесмен казав, що я пояснював щось своїй мамі, а вона сказала, що це страшніше, ніж космонавт. Ось це приблизно і денацифікація.

Тому вони зараз шукають ці нові слова, вони шукають ці наративи. Вони пробують, що ж може потрапити в голову росіянам, але вони максимально зараз… Вони зараз розігрують двоходовочку. Простеньку, тупу, забрану з Радянського союзу, яка полягає в тому, що "мы хотим переговоров". От сьогодні автоматично, вчора, сьогодні відбулося маса "зливів", починаючи з РБК для однієї аудиторії, для лібералів "Медуза" написала, сьогодні "Левада Центр", нібито головна опозиційна структура соціологічна в Росії дає соціологію, яка інтерпретується про те, що "половина россиян говорит о том, что нужно убивать", а друга половина про те, що вести переговори. Це все робиться для одного. Для того, щоб рівно через тиждень сказати, що "мы же предлагаем этим подонкам переговоры, а фашисты их срывают и хотят войны". І тобто перед нами розіграти ось цю, не перед нами, а перед росіянами, перш за все, цю історію – "мы хотим остановить войну", ну, тому що "что-то идет не так, но эти фашисты не хотят", тому ми маємо воювати далі. Таким чином вони настроюють суспільство на марафон. Ось це ключові речі, які зараз відбуваються в російських наративах всередині Росії.

Юрий Романенко: Ну, плюс вот еще продолжаю про вчерашнее заявление Путина, вчера же и Лукашенко на этот счет тоже высказался, и причем он говорит ровно в том ключе, в котором Симоньян и все остальные каналы разгоняют постоянно, что есть какой-то там конфликт между военными и Зеленским, и что военные не хотят продолжать эту бойню. Это само по себе абсурдный нарратив, потому что мы знаем, что армия как раз вот у нас она настроена на то, чтобы давить гадину, как говорится. Но вот они все время подогревают вот этот конфликт и типа, что вот нужно вывести их в переговорную позицию.

Хотя, на самом деле, мы прекрасно понимаем, что никакой переговорной позиции быть не может. Это раз. Во-вторых, тот конфликт, который они постоянно пытаются обозначить, если бы он был в реальности, он бы привел бы просто к падению государства. Потому что в этих условиях внешнего давления для нас это было бы самое страшное, на что могла бы пойти Украина.

И плюс Запад, который опять-таки. Вдруг почему-то Лукашенко исчез из его нарратива, который постоянно говорил, что это война не с Украиной, это война с Западом, Запад здесь ведет с Россией войну. Соответственно, куда из уравнения делся Запад? Запад никуда не делся. Запад есть, был и будет в ближайшем обозримом будущем. И соответственно, если он присутствует, то мы хорошо понимаем, что, по крайней мере, те месседжи, которые премьер-министр Нидерландов позавчера давал, Баррель позавчера давал, что мы будем поддерживать Украину ровно столько, сколько этого будет необходимо.

Это все опять-таки говорит о том, что Европа, которая подготовилась к зиме, в принципе, уже приняла для себя тоже стратегическое решение, что там как бы шатко-валко, но мы идем туда, вот в этот трек, и никуда из него выходить не будем. Поэтому они вот так начинают сейчас метаться, пытаться прощупывать какие-то такие позиции слабые, которые с нашей стороны можно было подцепить и вытаскивать их наверх. Но с другой стороны это все выглядит несколько абсурдно и смешно, ну, для нас, по крайней мере, выглядит.

Вадим Денисенко: Слава богу, що воно так виглядає. Слава богу, що вони продовжують жити в цих парадигмах. Тобто вчорашня заява Лукашенко про конфлікт армії з президентом, це насправді заява по суті Путіна на 3-4 день війни, коли він сказав про те, що ми знаємо, що армія піде проти Зеленського, який зрадив. Це звернення, де "дорогие солдаты, идите на Киев, потому что вас предали".

Тобто по суті вони повторюють все, що їм раніше було сказано. На щастя, нового поки що знайти не можуть і це величезний плюс, тому що вони взагалі не розуміють до кінця, що тут відбувається. Єдине, що вони роблять, це масовано, як градами, забивають своїми наративами і пробують десь пробивати дірку, пробують шукати, де у нас ця м'яка точка. Переговорний процес їм потрібен з одної сторони про ту двуходовку, яку я с казав, щоб сказати, що "фашисты не хотят", але паралельно їм потрібно як тільки тут хтось їх влади затинається про переговори, ми розуміємо, що починається зразу політика всередині, включається, і починається внутрішній не спокій. Є цілий ряд партій, які починають кричати "зрада", виводити когось на мітинги і т.д. Це те, чого вони хочуть добитися на сьогоднішній день.

Юрий Романенко: Давай вот коснемся еще в этом контексте. Вот эти маневры, ты писал у себя 25 августа пост про плюс 137 тысяч. "Навіщо вони потрібні". В логике этого марафона, который обозначился в последние время, воно виглядає логічним. Їм потрібно більше живої сили, вона вибуває, але фактично, що це змінить реально, як ти вважаєш?

Вадим Денисенко: Перше – цифра 137 тисяч це дуже чітка цифра їхніх втрат. Треба чітко це зрозуміти. Я почув (неразборчиво 21:20). Абсолютно правильно, але указ вступає в силу з 1 січня. Це те, що вони рахують, що буде стільки втрат, мається на увазі вбиті й поранені, без вісти, до умовного 1 січня 2023 року. Для чого це робиться? Вони не можуть інакше нічого робити. Тобто вони вважають, що їм не вистачає живої сили. Їхній генералітет працює в в логіці війни 1941-1945 років, і ця знаменита фраза Ейзенхауера "Коли я просив 100 тисяч тон снарядів і 10 тисяч людей, Жуков просив 100 тисяч людей і 10 тисяч снарядів". Все. Ось для цього їм потрібні 137 тисяч людей.

Плюс не треба забувати, ось зараз відбувається навчання на сході Росії, "Восток-2022", по-моєму, називається. Вони заявили 50 тисяч, а британська розвідка сьогодні пише про те, що там буде від сили 15 тисяч росіян. І у них уже фактично чітко видно, що не вистачає людей для того, щоб тримати кордони навіть по периметру РФ. Саме з цієї точки зору їм потрібно посилюватися людьми.

Звідки вони будуть брати цих людей – це наступне питання, тому що скрита мобілізація, яку вони проводили зараз, вона показала, з якими трудами вони набрали ці 20-25 тисяч. Ми до кінця не розуміємо, скільки вони там набрали в 53-й армійський корпус. І незважаючи на зеків, незважаючи на всіх їх всіх, іде з неймовірним скрипом із тим, що в вкладені шалені просто гроші. Тому в даному випадку можемо говорити, що росіяни почали розуміти, що мобілізація – це погано. Зараз в Росії мобілізацію підтримує приблизно 13%. Тобто можемо чітко сказати, що з цих 13% абсолютна більшість це люди 60+, які найбільше підтримують війну. Тому ось так.

В принципі мобілізацію він боїться проводити. Де брати цих людей він до кінця не розуміє і зараз вони пробують розвертати свою інформаційну машину для того, щоб люди захотіли воювати. Думаю, що їм цього не вдасться, але в цій логіці по інерції вони будуть ще деякий час іти.

Найгірша ситуація для нас полягає в двох моментах. Це ми теж повинні дуже чітко розуміти. Перше – вони взагалі не готові до поразки. Тобто вони не уявляють теоретично нічиєї навіть. Тобто вони вважають, що за будь-яких обставин "великая русская армия всегда побеждает", бо "русские не проигрывают". Навіть в Японську війну вони победили, тому що потопили крейсер "Варяг". Ну, от спитай у пересічного росіянина, що таке русько-японська війна? "Ми хєрнулі крейсер "Варяг" і побєділі". І це завжди так.

Юрий Романенко: Там Цусима еще была, битва под Мукденом, сдача Порт-Артура. Много чего было.

Вадим Денисенко: Про Цусіму це як основне навіяло. Я колись вчився в Чернівецькому університеті і у нас там був знаменитий чоловік, який заробляв на хліб романом "Цусіма", він знав його напам'ять…

Юрий Романенко: Новикова-Прибоя.

Вадим Денисенко: Він знав його напам'ять.

Юрий Романенко: Я его тоже на память знаю практически.

Вадим Денисенко: Він заробляв на водку, тому що ми приводили до нього неофіта і говорили йому "відкривай книжку і на бутилу водки ти говориш сторінку, і говориш рядок" і він продовжував. Ну, це таке.

Юрий Романенко: Кстати, классная работа. Я благодаря ему заинтересовался историей военно-морского флота и даже две курсовые работы написал про Первую и Вторую тихоокеанские эскадры крейсеров.

Вадим Денисенко: Ну, це таке. Вставне слово. Навіяло. На сьогоднішній момент, перше, вони не вірять в будь-яку можливість поразки. Це для нас велика проблема, тому що немає навіть % росіян, які вірять в те, що війна може закінчитись паритетом хоч якимось. І другий важливий момент – вони вважають українські території окуповані своїми. Нажаль він не буде мати проблем з анексією. І тому наша інформаційна машина повинна розвертатися в цю сторону і ми повинні пояснювати їм ціну.

Юрий Романенко: Кому? Нашим или россиянам?

Вадим Денисенко: Росіянам. Наша інформаційна машина там, я маю на увазі. Ми повинні це пояснювати м, що це буде неймовірно дорого. Тобто "вы откупились откупились от Кадырова, но от нас вы уже не откупитесь точно".

Николай Фельдман: Тобто, що Росія не зможе вже утримувати фінансово ці території, що у неї немає ресурсу, що це величезний ресурс.

Юрий Романенко: Но на самом деле у них же есть ресурс, по большому счету, если смотреть на экономику. Да, у них есть там какие-то проблемы, что-то ужимается, технологический этот импорт бьет очень больно по высокотехнологичным кластерам, но по большому счету, в принципе, пока что они не настолько сильно не ощущают.

Вадим Денисенко: Вони будуть відчувати достатньо серйозно, я вважаю, в червні-липні наступного року. В принципі у нього є час реальний до червня-липня, але плюс зараз дуже тяжко говорити, чому? Тому що вони до вересня мали внести бюджет на наступні три роки. У них трирічне планування бюджету. Вперше взагалі за я не знаю скільки років вони прийняли рішення перенести внесення бюджету на 1 жовтня. Тому що Путін сказав, що "я должен лично разобраться". І одним словом зараз вони будуть додатково шукати, щось кроїти, щось кромсати, але ми повинні теж розуміти, що це логіка Радянського союзу, тобто гроші будуть на три речі – на соціалку, на пенсію, умовно кажучи, на зарплати чиновникам, ФСБшникам, військовим і на ВПК. Тобто все інше буде – бог з ним, але три речі будуть захищені статті повністю, а всім іншим буде даватися якась тоненька… розмазувати по всьому, щоб просто не вмерти з голоду. Все інше це буде урізатись наука, освіта, вона вже урізається, це не важливо. Найважливіше – це три категорії, які будуть триматися просто в обов'язковому порядку.

Николай Фельдман: Давайте в логіку підемо. Якщо от червень-липень – це точка їх, умовно, біфуркації, коли проблеми можуть створити турбулентність певну велику…

Юрий Романенко: Это не точка бифуркации. Это просто появление проблемы и как раз, я думаю, что это хорошо вписывается в тот сценарий, который я озвучивал уже не раз в этой студии. В моем понимании есть три сценария, из которых два базовых. Первый - это попытка договориться на саммите G20 в Индонезии и они под это будут делать многие вещи.

Вадим Денисенко: Качать, качать, качать.

Юрий Романенко: Да, они качают. Я просто знаю, что они работают над этим. Вот это первый сценарий. Значит там договоренность предварительная, потому что потребуется люфт по времени чтобы, выйти на какую-то рамочную. Это они к весне как раз вот на это выйдут. Для наших это было бы выгодно, в каком плане? Что нас зимой, условно, не бомбят, и мы сможем проползти, для Европы тоже выгодно, что мы зимой проползаем. А дальше рамочный договор и выходят на какое-то соглашение после переговоров. Первый вариант.

Второй вариант - то, что ничего не прекращается, значит, они повышают ставки, идут на то, чтобы нас бомбить по полной программе, по инфраструктуре, по всему, пытаться развалить нас изнутри. Потому издержки для нас будут увеличиваться, давление социальное будет увеличиваться, соответственно они будут ожидать, что мы начнем коллапсировать. И на Европу то же самое - играть с ценами и соответственно ждать, когда в Европе начнут падать правительства и европейцы побегут к ним "Давайте договариваться", и соответственно давить на Украину. Второй сценарий.

То есть под конец зимы в этом сценарии у Украины возникает угроза очень серьезного коллапса. Плюс мы еще зависим от морозов. Мы тоже понимаем, что это будет напрямую коррелироваться, потому что, если теплая зима, то нам будет легче. Но вот на вторую половину у нас большие трудности тогда намечаются, но я думаю, что самый вероятный третий сценарий. Это когда мы проползаем зиму. Запад нам там что-то дает, мы, в общем, не так все плохо оказывается, очень тяжело, но мы не коллапсируем. За зиму все готовят свои армии. Русские проводят эти мобилизационные свои меры. Мы тоже проводим. К нам после запуска лэнд-лиза с октября подтягивается техника, скорее всего мы получим уже авиацию, я думаю, потому что летчики давно готовятся. И тогда весной начинается следующий этап, который продлится опять-таки все это теплое время до октября следующего года, условно, когда русские попытаются там что-то опять схватить, получится - не получится. Или наоборот мы нанесем контрудар.

И вот с учетом того, что ты говоришь? когда в июле, в июне у них начинаются из-за санкций ощущаться все больше и больше проблемы. А к осени следующего года они будут уже расти дальше и больше, то будет понятно, что формируется некая точка равновесия, которая, в принципе, затягивание вот этой ситуация для России будет все более, более опасно. Потому что они понимают, что Штаты, которые находятся за океаном, которым ничего не мешает нагружать свой ВПК и имеет огромные экономические ресурсы, что, в общем-то, они просто их измотают, и поэтому им нужно будет договориться. Вот я думаю, второй первый и третий вариант.

Вадим Денисенко: Я думаю, що так. Десь так воно, мабуть, і буде, якщо не буде якихось "орних лебедів", які ми не можемо навіть передбачити, але в цілому так, я абсолютно погоджуюсь з цим. Тобто він зараз не готовий до зупинки, до призупинки навіть війни, тому, я думаю, що третій сценарій найбільш вірогідний.

Юрий Романенко: Я теж вважаю, що він найбільш вірогідний.

Вадим Денисенко: Хоча зараз вони будуть качати, вони будуть пробувати піднімати ставки, вони будуть гратися із Запорізькою АЄС і ще з чимось, але не більше того. Станом на зараз те, що ми бачимо, вони можуть воювати на ділянках не більше 20 км, на ширших ділянках у них просто немає сил і можливостей воювати. Це величезний плюс, хоча там, де уже 20 км, це реально страшні просто артилерійські історії. І те, що відбувається зараз на Донбасі це просто страшно уявляти, просто 40 тисяч снарядів за день це навіть важко теоретично уявити, який це жах твориться там.

Юрий Романенко: Это кошмар. И вот Запорожская АЭС. Суть, логика их игры? Потому что вчера у нас был Михаил Шустер, он очень крутой специалист по атомной энергетике, он долго работал и оператором, и закупки потом возглавлял какое-то время. Короче говоря, он снизу доверху прошел и очень хорошо разбирается. Ну, в общем-то, то, что он показал, это чистой воды терроризм вот то, что они делают там. Прячут РСЗО, потом создают ситуации, когда реально там, если станция не получит электричество, то может создаться просто опасная ситуация…

Вадим Денисенко: Три дні дизеля тільки працюють.

Юрий Романенко: Да, и может создаться просто опасная ситуация на этих двух работающих энергоблоках.

Вадим Денисенко: Не тільки на них. На всіх. Просто потрібно розуміти, всі енергоблоки, навіть зупинені, вони потребують охолодження. Тому в даному випадку це проблема всіх енергоблоків.

Юрий Романенко: Да, он говорил, что одно дело, когда охлажденные у него, короче говоря, меньше выделяется энергии, а когда выделяется энергия, то там просто в разы больше последствия от взрыва. Вот но то, что он говорил, по сути говоря, что они ведут такое шантажирование, как самолет захватили и шантажируют весь мир тем, что рванет. На выходе, что они могут получить реально?

Вадим Денисенко: Ну, в принципі з того, що я розумію, з того, що говорять спеціалісти, ну і те, що Енергоатом заявляв кілька тижнів тому про те, що вони отримали програму, отримали софт, який теоретично може дозволити перевести, синхронізувати станцію з російськими енергосистемами. Наскільки я розумію, їхній базовий сценарій, це моя гіпотеза, був такий – вони достатньо швидко, вони вважали, що можуть перевести станцію на Джанкой. Мається на увазі електрику на Джанкой і звідти на Крим і далі на РФ. Вони підключають, синхронізують станцію з російськими системами, запрошують місію МАГАТЕ, місія МАГАТЕ говорить "Ну, они работают" і все. І це був їх базовий ура-сценарій. Потім несподівано падає ЛЕП, а після цього загорається, згорає трансформатор в Джанкої, просто щоб всі розуміли, цей трансформатор неможливо поміняти за один день. Це величезні трансформатори, як двохповерховий будинок.

Юрий Романенко: Их вообще тяжело менять.

Вадим Денисенко: Не знаю. Це штучна робота, вони замовляються. Тобто їхнє виробництво нового складає від 12 до 18 місяців.

Юрий Романенко: Ого.

Вадим Денисенко: Тобто це величезне… Я ж кажу, двохповерховий будинок, умовно кажучи, щоб всі розуміли.

Юрий Романенко: Это, кстати, это то, что они могут по нам бить зимой, потому что трансформатор это как раз наиболее слабая система.

Вадим Денисенко: Одна из самых уязвимых точек, але по ній важко бити теж, тому що це треба мати дуже високоточну зброю. Тому що вони стоять на великих полях, 2-3 га поле різних маленьких, я в цьому не спеціаліст, а серед них є ось цей величезний трансформатор. Тут треба пати дуже високоточну зброю.

Але не в тому діло. Цей трансформатор в Джанкої згорів, вони найближчий як мінімум місяць, як говорять спеціалісти, взагалі теоретично навіть не можуть розглядати можливість переведення на Джанкой електроенергії, але вони вже самі розкачали, що треба місію МАГАТЕ і т.д. Тому вони її запросили, тому вони її пустили. Якихось реальних речей від МАГАТЕ ми не отримаємо, це вже, нажаль. Я би дуже хотів сумніватися, але… Тому що буде звіт, який буде складатися за наступного, що станція працює, все сложно, перестаньте стрелять і таке інше. І вони включаться знову в інформаційну війну, але далі ключова їх задача – це переведення станції Росію.

Тобто їхній базовий сценарій 24 лютого полягав в тому, що вони мають захопити Южноукраїнськ і Запоріжжя, тоді б вони могли теоретично мати можливість зупиняти, по суті, Запорізьку АЕС і достатньо швидко перекидати, пробувати сінхронізовувати її з Російською Федерацією.

Юрий Романенко: Плюс использовать, как такую крепость, куда можно стягивать войска и постоянно…

Вадим Денисенко: Ну, і плюс Южноукраїнськ плюс Запоріжжя – це була б вже досить серйозна енергетична криза в лютому місяці.

Юрий Романенко: Ну да. И мы, по сути, потеряли бы процентов сколько 30 наверное 32 генерации.

Вадим Денисенко: Десь так. І не треба забувати, що Енергодар це ще плюс і величезна ТЕЦ. Плюс є Каховка, тому що все це не тільки Запорізька АЕС. Це цілий каскад інших речей.

Юрий Романенко: Ну да. Часть каскада получается Днепровского. Каховская она тоже большая. И она, кстати, у них до сих пор под контролем, по сути, находится.

Вадим Денисенко: Але вони там нічого зробити не можуть, я так розумію. Вона в зупиненому стані.

Юрий Романенко: Для нас. Имею в виду, что для нас она же не работает. Это просто на зиму нам тоже будет плохо, потому что она же используется для балансировки.

Вадим Денисенко: Поки що це не критично. Всі енергетики говорять, що це не критично.

Юрий Романенко: У тебя есть вопросы?

Николай Фельдман: Да. Я хотел бы вернуться к моменту, связанному с Россией, с российскими нарративами. Вы сказали, что они сейчас прямо град обрушивают всяких нарративов, пытаются смотреть, что вылезет. Если исключить из этой повестки конфликт Залужный-Зеленский, на который они ставку делают, как на основной, какие остальные еще истории, которые они развивают? Что мониторинг вообще показывает? На что еще они делают ставку? Они думают пройти.

Вадим Денисенко: В принципі, зрив мобілізації – це ключовий момент. Плюс вони качають по регіонах, тобто жінки-мобілізація і т.д. Навколо ось цього вони і… І да "Запад вас предаст", Заходу буде не до того, і вони витягують по-максимуму будь-який мінімальний конфлікт. У якомусь там далекому містечку Ірландії хтось там побив якогось хлопчика-українця. І це роздувається зараз до того, що вся Європа кишить людьми, які б'ють українців, Європа втомилась від України.

І тут не менш такі європейські (неразборчиво 38:17), але ключові наративи, це поки що мобілізація, це Зеленський. І я не думаю, що найближчим часом більш активно вони будуть говорити про крадіжки – корупція, і в тому числі заробіток на крові, тобто тут немає чого вигадувати. Я дивлюся, що поки що це уже дрібні речі, вони навіть не можуть за щось зачепитися. Немає якоїсь справи, але по якихось дріб'язках вони це весь час виловлюють, показують і т.д.

Николай Фельдман: Достаточно громкий же был случай на этой неделе, связанный с гуманитаркой.

Юрий Романенко: На позапрошлой.

Вадим Денисенко: Це Україна зробила. Україна сама розкрила.

Юрий Романенко: А им нужен свой какой-то…

Вадим Денисенко: Їм треба інсайд, умовно кажучи. Ми ж всі пам'ятаємо, як розгортався скандал з Порошенко, заробіток на крові, Свинарчуки і т.д. От їм потрібен от такий скандал.

Николай Фельдман: Щоб типу журналісти встановили, але влада без діє і т.д.

Вадим Денисенко: Щось типу цього.

Юрий Романенко: Вопрос такой - мы что можем использовать у них внутри? Этнические конфликты, да? Потому что буквально на днях у них была большая буча такая, когда там чеченцы с армянами на юге, в Краснодарском крае, по-моему, подрались. Армянина убили, приехали чеченцы, их там сразу стопанули, спецслужбы у них сработали, и все могло очень быстро закрутиться, потому что армян на юге у них очень много живет. Ну, чеченцы понятно.

И, в принципе же, вот эти этнические противоречия у них они по мере углубления кризиса будут нарастать. Мы это хорошо понимаем, потому что мы понимаем, что Кавказ тот же самый на протяжении последних 20 лет держался за счет того, что центр федеральный, по сути, откупался и давал транспорт за счет этих высоких цен на энергоносители. И элиты, таким образом, держали в покорности все эти национальные республики. Видишь ты какую-то перспективу? И мониторинг хоть показывает, что там есть, нарастают вот эти противоречия или нет?

Вадим Денисенко: Я не вірю в національні протиріччя взагалі на цьому етапі. Якщо вони будуть, то вони будуть локальними. І це будуть більше бандитські розборки ніж реально якісь національні історії. Я більше вірю в економічні речі в ряді регіонів. Тому що економіка Росії це… 50% Росії – це 400 мономіст. Якщо в тебе є завод, місто яке будується навколо ВПК-заводу, значить у тебе з високою долею ймовірності буде все хорошо. Якщо в тебе, умовно, вугілля вірогідність, що у тебе буде погано зростає. Якщо у тебе високотехнологічне виробництво, значить у тебе точно буде величезна проблема.

Тому в даному випадку я думаю, що можуть з'являтися певні речі економічні. Це перший момент. Другий момент – це страх мобілізації. Він буде одним із самих страшних. Вони будуть боятися мобілізації. Навколо цього можуть виникати достатньо серйозні, якщо влада почне давити, можуть виникати певні, поки що скриті, але все ж таки певні речі.

І очевидно, все ж таки, треба говорити про те, що найбільш, з моєї точки зору, продуктивною історія, пов'язана з тим, як навальністи на днях показали, як заступник Шойгу Саліков має майна на 4 млрд. Тобто от наші воюють, а вони заробляють. От я думаю, що, умовно, опозиція російська, яка б вона не була, почала б грати в цю гру, я думаю, що у них би почалися достатньо серйозні проблеми.

Плюс ми ж всі пам'ятаємо Радянський союз так чи інакше, всі ж все розуміли, все знали, просто боялись сказати. І це до певного моменту. Зараз, що показує соціологія, окрім всього іншого? Вона показує, що різко збільшується кількість людей, які говорять про те, що ми перестали говорити про війну з родичами, близькими, знайомими і т.д. З однієї сторони це страх, з іншої – бажання відійти в сторону і небажання відповідати дії влади.

Ну, і плюс дуже важливий момент. Він дуже важливий для багатьох, але я його можу пояснити. Це їх неймовірно заділа історія з візою. Просто неймовірно заділа історія з візою. А чому заділа? Бо це анти вставання з колін. Тому що 20 років тобі говорили, що "я буду хамить и они все равно нам будут целовать задницу", а тут я хамелю, а нам говорять "пошел в жопу". І ти стаєш людиною другого сорту. От відчуття того, що ти другий сорт, ти ніколи в житті в ту Європу не їздив, але "как? Я теперь не смогу поехать?". Для певних регіонів, типу Санкт-Петербургу, це проблема, тому що там фактично… Фінське консульство, воно ж видало віз за останні 10 років більше, ніж всі шенгенські консульства Європи в Росії взагалі. То одне з найбільших відповідачів віз. Тому ці речі будуть наростати. Все одно все іде за накопиченням.

Юрий Романенко: Смотри у меня вопрос, связанный вот с историей по Пономареву, вот это, что он на днях там… Вот насколько ты вообще смотришь на перспективу этого всего, что у нас создается относительно Беларуси, относительно России организованная оппозиция, которая готова радикально действовать? Насколько Украина, в принципе, может, способна такой площадкой стать? Потому что одно дело, когда они у нас воюют, тысячи, наверное, людей…

Вадим Денисенко: Не так багато, я б сказав.

Юрий Романенко: Не так багато, як нам хотілось би. А другое дело, когда нужно уже это переносить на их территорию, и работать с этим системно, потому что это требует другой системы организации государства. Потому что это серьезная работа, как генштаб там немецкий, австрийский делали, с большевиками работали.

Вадим Денисенко: Я, чесно кажучи, сумніваюсь, що це щось супер серйозне. Я дуже акуратно завжди ставлюся до таких речей. Бо ми чули тільки заяви, що ця армія має відношення до Дугіної. По одній дії судити взагалі неможливо. Тому треба подивитися: А – чи будуть наступні дії, Б – наскільки вони серйозні і т.д. Тому я до цього дуже акуратно ставлюся, тому що всі подібні речі в світі завжди потребують дуже міцної держави і дуже сильних спецслужб.

Юрий Романенко: Ось таке питання, яке дуже доречне: "чому вони бояться мобілізації, якщо не вірять у поразку? Можливо ми перебільшуємо цей страх і для них це ще один невикористаний козир?". Я тоже, честно говоря, об этом думал, что если завтра Путин…

Вадим Денисенко: Мобілізація – це страшно.

Юрий Романенко: Если Путин им скажет, что мы должны в армию мобилизовать 500 тысяч человек…

Вадим Денисенко: Отлично. Це буде бомба.

Юрий Романенко: Що вони неспроможні це зробити? Як вважаєш?

Вадим Денисенко: Якщо говорити, що це 1941 рік, "мы всех хватаем и всех отбрасываем туда", тоді це можливо. Але от в якійсь відносно цивілізованій формі воно буде відкуплятися, втікати, робити все, що завгодно. Воєнком стане найбагатшою людиною взагалі в Російській Федерації. Але вони хочуть дивитися на це в телевізорі. У них був 20 років суспільний договір, згідно з яким "Мы строим великую страну, мы согласны с телевизором, но вы нас не трогаете", і ми маємо свою якусь там свободу.

А зараз, що показав 2022 рік? Він показав дві речі. Перше – телевізор говорить ні, тепер ви повинні робити певні дії, крім того, що сидите під телевізором. А другий момент, який для пересічної людини здається мало важливим, але він один з найстрашніших – вони вводять цензуру на мову. Тобто що таке мова, просто щоб ми розуміли? Це остання барикада раба. Тобто ти ж сам з собою все одно розмовляєш, навіть коли ти мовчиш, то ти все одно про щось же думаєш, і коли ти сам з собою не говориш війна, а говориш "СВО", коли сам собі ти один на один тільки з собою в туалеті. І ти говориш "хлопок" замість "вибух", в принципі, це говорить про те, що залізають на твою територію вже настільки, що далі нікуди. Ця пружина вона в будь якому разі зжимається, тому що люди в своїй масі ж не повні ідіоти, так чи інакше вони все це розуміють.

І цей "новояз" він безумовно зіграє ще з ними злий жарт. Зараз вони зайшли на територію не тільки фізичну, коли тобі говорять, що "завтра ты можешь пойти на войну", і це страшно, бо він так не домовлявся. І плюс вони ще говорять, що ти не тільки підеш на війну, а ще й будеш думати, як я тобі сказав. А це одна з найстрашніших речей. Тобто не в усіх суспільствах це вдавалося. найсильнішим диктаторам. Проти цього були достатньо часто… Всі бунти починаються за слова. Вони не починаються за щось інше. Вони починаються за слова.

Юрий Романенко: Смотри такой еще вопрос, который у меня вначале был. Я там в контекст не успел найти, в котором задать. Вот возвращаясь к Гиркину, помнишь мы говорили, что вот они боятся Гиркина, который позволяет себе вольности, и достаточно такие широкие. И ключевой вопрос - в принципе в современной России, мы же понимаем, что эти вольности они невозможны. Там за лайк можно оказаться в тюрьме. А тут чувак прямым текстом говорит, что этот мудак, Шойгу мудак, на Путина наезжает, по сути, он там не происходит фамилию, но говорит "да, это чучело на фоне там этого, Зеленского даже. Обосрались". То есть постоянно задвигает какие-то такие нарративы.

И это даже нашей аудитории начинает импонировать. Наши дурачки забывают, что на самом деле чувак свою игру играет. И не только свою. И вот об этом хотел спросить. Тебе не кажется, что, в принципе, это невозможно там без поддержки ФСБшников, что это просто вот такая…

Вадим Денисенко: Отдушина?

Юрий Романенко: Да. Такой крысолов, которого запускают, чтобы сбегались…

Вадим Денисенко: Це віддушина. Вони в принципі, коли будували свою, вона ненароком побудована, там не було якогось одного архітектора, але до 2022 року що у них було? У них була видумана достатньо складна система, в якій є 4 партії, які входять в парламент, які розігрують між собою політику. Є так звана несистемна опозиція, з якою то воюють, то не воюють, то дають трошки "бабок", але під них спеціально створена. Там умовно було "Ехо Москви", яке дозволяло собі достатньо багато речей, але воно контролюється Газпромом, тому що "Ехо Москви" входить Газпром. Тобто буде спеціально створена контрольована ніша, куди заганяли всіх цих лібералів і говорили "Ось для вас. Свобода слова. Говоріть собі на "Ехо Москви" в межах розумного".

От зараз розуміють, що зараз потрібно кудись каналізувати злобу. Все одно є ж там… Завжди є певний процент радикалів, а зараз вони звичайно ростуть. От ми х каналізуєм під Гіркіна. І от Гіркін є їхнім вождем. Дивимось, поки що в нього канал, незважаючи на те, що 6 місяців війни, на все, що він говорить, Телеграм, по-моєму, немає мільйона підписників, тобто вони розуміють, що значить поки що все нормально. Перейде мільйон, очевидно, доведеться все ж таки з ним щось робити і щось придумувати. Але поки що він виконує роль каналізації, щоб ці люди, дурачки, не ходили стріляти когось на вулицях, а щоб вони собі спокійно в коментах губились.

Юрий Романенко: Каждый день смотрели вот эти вот обои, где сидит Гиркин.

Вадим Денисенко: От для цього, власно кажучи, вони його і тримають.

Николай Фельдман: Але починають стріляти на вулицях. В Ростові, наприклад, був такий відомий випадок, коли офіцер таксиста завалив через спір про війну. Це перекидається таким чином.

Вадим Денисенко: Такі речі будуть по-любому. Вони будуть наростати. Люди з синдромом будуть приходити з війни по-любому. Але теж треба звернути увагу, між іншим, у них на початках був цілий ряд сюжетів, коли вони заходили в госпіталі і генерали вручали щось там ампутованим людям, ампутантам. Зараз у них повністю заборонені ампутанти. Фактично жодного ампутанта зараз і фото в "Одноклассниках", в "ВКонтакте" ніде немає. Це все просто витиснуто.

Судячи з усього, вони розуміють, що це одна з найбільших анти мобілізаційних речей. І от просто заборонено не знаю чим – чи грошима, чи залякуванням, чи чимось іще, але всі люди з пораненнями тяжкими вони всі фактично вийшли з інформаційного поля, їх просто не існує. Це як Сталін робив. В 1947 році було прийняте рішення. По містах було дуже багато інвалідів. Їх просто всіх зібрали в одну ніч, просто вивезли в певні місця. Вони зникли просто з усіх міст в одну ніч. Ось так це відбулося в Російській Федерації десь на кінець четвертого, на початку п'ятого місяця війни.

Юрий Романенко: Щодо вбитих. У нас многие ждали, когда там начнутся у них шевеления какие-то, потому что по мере того, как будет нарастать количество погибших, то соответственно все больше будут видеть. Ну, как во время Афганской войны. Потому что я помню, у нас даже в глубинке тогда, когда убили там какого-то водителя, это было такое большое впечатление для всего этого городка. И соответственно у них же количество растет, и мы знаем, что потери у них большие. В тех условиях, которые сегодня мы имеем, там HIMARS бьют, помним, в Стаханове уничтожили гостиницу, в которой их несколько десятков человек точно погибло, может и 200, как говорили там. И такие удары происходят постоянно. Это скрывать уже невозможно, но, тем не менее, даже социология, о которой ты говоришь, в принципе, нет фиксации такого чего-то.

Вадим Денисенко: Есть. 35% людей говорить про те, що серед його рідних є ті хто загинув, або ті, хто поранений. То це дуже багато. Реально, я думаю, що до кінця осені 45% точно про це буде говорити. Тобто фактично це вже неможливо приховувати. Це одна з причин анти мобілізації. Це одна з головних причин, чому люди бояться мобілізації. І це одна з причин, чому люди починають говорити, що "что-то идет не так". Тому в цьому випадку вони не можуть це приховати, але поки що це ще не та критична цифра.

Николай Фельдман: А яка цифра критична?

Вадим Денисенко: Я можу говорити за аналогіями. Тобто якщо в росіян в війну менше 50 тисяч вбитих, вони цього майже не помічають, в історичній перспективі, я говорю в сьогоднішньому дня, але в перспективі. 100 тисяч стає для них дуже серйозним. Тобто в даному випадку, нажаль, ми не дійшли ще до критичної межі, але педалювання в цієї історії в інформаційній війні…. Нажаль все працює за накопиченням. Все. Тобто якщо б ми говорили через півроку, то це була б зовсім інша ситуація, вони б це розуміли, вони б про це говорили і т.д. І плюс – поки що це все покривається грішми. Тобто поки що у них є можливості. "Белая Лада за сына" – работает. Поки що це працює.

Але поступово, по мірі того, що коло людей буде розширюватися, і з цієї глибинки, з цього маргінеса воно буде підніматися до більш освічених…

Николай Фельдман: Мейнстрім.

Вадим Денисенко: Більш інтелектуальних людей, тут уже буде трошки інакше все це виглядати.

Юрий Романенко: Хорошо. Спасибо Вадиму.

-----------------------------------------------------------

Рекомендуем по теме беседу с фронтовиком Кириллом Сазоновым.