Замена руководства «Укрзализныци» отражает общую ситуацию в управлении государством. Вместо реальных реформ – имитация в виде наглядовых рад. Вместо рабочей стратегии развития страны - декоративное государство, состоящее из сплошных "исполняющих обязанности". И все же, в Украине есть люди, способные на реальные и эффективные шаги. Где их искать и что они могут сделать – в беседе с Виктором Андрусивым.

Друзья! Всем привет, серферы, бездельники, девианты. Мы продолжаем наши беседы, и вновь в эфире Виктор Андрусив. Наша с ним прошлая беседа по поводу Стерненко вызвала очень такой неплохой ажиотаж, прежде всего ажиотаж в Офисе Президента, потому что его там очень внимательно просмотрели. И нас это радует. Наша цель – воспитание элит, воспитание правильного образа мышления, как мне кажется. Тем более, что наше государство постоянно дает массу поводов для такого воспитания.

Вот мы сидели перед эфиром и говорили о том, как брутально убрали главу Укрзалізниці позавчера. Это очень такая знаковая вещь не в том плане что его убрали, как его убрали – а в том, что происходит после этого. У нас кадровые ротации не происходят постоянно, и они практически всегда заканчиваются один и тем же. Чем же они заканчиваются?

В мене є така теза, що наш президент він сьогодні виконує обов’язки президента, тобто в.о. президента. Тому що фактично він керує в.о. В нього більшість людей на посадах вони в.о. і в.о. це людина, яка в статусі в.о., вона обрізана в своїх можливостях і повноваженнях. І от у нас виходить така собі обрізана держава, коли держава сама себе обрізає в своїх можливостях чимось керувати чи чогось досягати. І кейс директора Укрзалізниці він полягає в не в тому, хороший чи поганий був він – кейс полягає в тому, що його звільнили, не маючи йому нікого на заміну.

І така ж ситуація в купі сфер, починаючи від міністрів до багатьох центральних органі виконавчої влади. В деяких таких ми в минулого тижня теж звільнили, як уряд звільнив голову Рибагентства, там теж в.о. призначили. В нас країною керують в.о. І якщо в нас президент всіх робить в.о., ну так він виходить сам і є теж в.о.

В.о. почему? Потому что они позволяют формально поддерживать функционал, но при этом не обладают всей полнотой функционала и, как следствие, они еще и зависимы от тех, кто их назначает. Потому что в.о. можно легче поменять и т.д.

Так. Але основна проблема в.о. це те, що він не є лідером підприємства. Тому що він не може керувати. Його вважають тимчасовою фігурою. В.о. це така у вас є діра, і ви там жуйку заліпили. І все. Це ж не ремонт, ці всі жуйки, які на дні нашого корабля.

Це дуже класне зауваження, оскільки така тимчасовість у нас стає постійною. Воно стає сутністю держави. Оскільки в тимчасовості бачать важелі впливу, і в тимчасовості виникають можливості щось тягнути, на потоки сісти…

У мене є така багаторічна алегорія. Я всю країну об’їздив, і в мене така алегорія що ми такі аборигени, які заселили руїни якоїсь імперії. І от ми живемо в цих руїнах, ми поналіплювали рукомийники, шторки повісили. Ці руїни розсипаються, ми їх підклеюємо, щось підмальовуємо. І ми просто розсипаємося разом з ними. Ми просто аборигени, які заселили руїни цивілізації.

Римського амфітеатру.

Ну приблизно. В нас правда він був радянським, але все одно це буда якась імперія, якась інфраструктура, а ми просто оце все заселили, і от доживаємо. Я так часто дивлюся на нас, на українців, тому що у нас настільки велика деградація, що ми навіть радянською інфраструктурою не вміємо користуватись.

Дивись, ключове питання, яке виникає з усього цього – а де тут з’являється спроможність? В принципі, чи можна на руїнах радянського амфітеатру якусь спроможність збудувати? Чи краще його просто нафіг знести і все.

Це якраз дуже класне питання. Я хочу зробити рекламу книги, яка зараз перекладена на українську мову, вона от буквально на тижнях вийде в « Саміт книга». Це книга професорів, які працювали більше 20 років кожен в країнах типу України, але в Латинській Америці і в Африці переважно. І вони написали книжку, яка на мою думку найбільше і найкраще пояснює, що відбувається у нас і в чому проблема з цією західною допомогою. Так от, головна їхня теза полягає в тому, що слабкі країни стають дуже сильно залежними від міжнародної допомоги, так як ми. МВФ сказав, МВФ не сказав, і в нас тут вже паніка, істерики. В нас на Фейсбуці цілі блогери с конкретного пулу вбиваються, не дай бог МВФ нам щось не то скаже.

Популярные статьи сейчас

Украинская разведка разоблачила план России по срыву Саммита мира в Швейцарии, - Зеленский

Укрэнерго вводит новые ограничения потребления электроэнергии

Украинцам назвали варианты узаконить пребывание в Польше без загранпаспорта

Украинцы начали массово "избавляться" авто из-за нового закона о мобилизации

Показать еще

А проблема історії в тому, що слабка країна, вона в принципі неспроможна не просто виконувати то, що вона хоче – вона не може виконати що МВФ хоче, бо вона попсо неспроможна. І в результаті країна, яка постійно хоче цю допомогу, вона починає щось імітувати. Ти їй кажеш: боріться с корупцією. І вона каже: ну ми тут прийняли стратегію боротьби с корупцією. Їй знов кажуть: ну нема ж результатів. Вона: ми, значить, НАБУ і суд зробимо. Нема ж результатів – ну ми зараз приймемо якусь постанову чи президент запише відосік, в якому скаже но-но-но.

І ця імітація вона просто стає наслідком необхідності отримувати цю міжнародну допомогу. І якщо ці речі розмежувати, тобто якщо країна не буде залежати від міжнародної допомоги, або ця допомога не буде залежати від цієї імітації, то тоді все почне відбуватися інакше.

І тут дуже цікаво автори цієї книги дуже круто це розкладають. І вони пояснюють, що ви не можете запозичувати іноземний досвід. Ми можете старатися його запозичити тільки тоді, коли ви зрозуміли свою проблему і побачили, що той досвід вирішує вашу проблему. Банальний приклад: ми можемо взяти якусь фінську школу і збудувати у нас. Все так само класно, ми можемо провести технологію останню і все інше.

Але в нас нема фінів. Тому сам факт, що в нас крута школа, круті стіни, абсолютно може ніяк не вплинути на фактор успішності дітей. Тому що в нас питання зовсім іншої культури ставлення в родині, в нас питання доходів, в нас велика різниця «центр-регіони», питання вчителів. Тому що в нас особливо велика різниця в якості вчителів, а не в якості стін школи.

І от вони про це говорять, що ви не можете запозичувати ті речі, які взагалі вам не підходять. Ти читаєш це все як про Україну, хоча вони в Україні ніколи не працювали. І там дуже багато таких прикладів, і вони дають іншу відповідь. Вони кажуть: дивіться, шлях реформ і шлях взагалі до нормального розвитку, він не може бути імпортований. Це є ваш шлях. Ви повинні його знайти.

І вони дають такий класний кейс, вони кажуть: от уявіть собі, що вам треба прокласти маршрут по території, на якій ви ніколи не були. А для нас, для України, фактично зміни і є такою територією, бо ми ніколи не мінялися. І вони кажуть: як ви будете йти цим шляхом? Ви будете експериментувати, ви будете робити маленькі вилазки, закріплятися на якихось позиціях, до яких ви дійшли.

Так і треба робити реформи. Теж твій улюблений кейс, який ти озвучуєш: як підіймався Китай. Коли вони зрозуміли, що в них все погано, вони запустили експеримент – давайте експериментувати. Давайте ось так, і давайте ось так. О, пішла ця історія, все, рухаємося далі. І вони про це говорять. Вони кажуть: будуйте нову країну і нову систему навколо маленьких перемог. Ви спробували експеримент, він пішов, починайте його укріплювати, витягуйте звідти людей, які цього добилися, робіть з них лідерів. Бо вони вже люди, як вкусили інновацію і вони вже переможці.

І це дуже крутий кейс, який в Україні абсолютно не прикладається, і це наш шлях будівництва спроможності. Потрібно чітко зафіксувати показники, чи якісь маленькі перемоги. Беремо залізницю – запустити приватну тягу, тому що у нас проблема з тягою, давайте запустимо приватну тягу. Чи давайте протягнемо цих 360 кілометрів за 300 мільйонів гривень до Львова євро колю. Львів одразу стане хабом. Але ж і для нас це круто, в нас люди будуть під’єднані фактично до європейського ринку.

Тобто, вибирайте маленькі точкові перемоги, досягайте їх, і люди, які їх досягають, вони стають оцим новим двигуном вашого управління. І ясно, що ви не можете цього досягати в.о. В.о. це людина, яка чекає, поки прийде керівник, він нічого в принципі не робить, він нічим не ризикує.

Конечно. Его функционал для того, чтобы быть просто ширмой, имитирующей что что-то происходит, когда в самом ведомстве, в той же самой Укрзалізниці или в министерстве находятся реальные «смотрящие», которые реально сидят и реально рулят в пользу той или иной ФПГ. Вот так вот он все работает.

В нас же катастрофа реально на Укрзалізниці. Тобто, це гігант, він знаходиться реально в стадії катастрофи. Це все, в нас зношеність інфраструктури складає до 70%.

И при этом заметь – сверху есть Наблюдательный совет, которая в принципе должна выполнять функцию смотрящего в плане контроля.

Ще один кейс імітації – Наглядові ради. У нас придумали таку імітацію, називається Наглядова рада. От ми зробили Наглядову раду – ось вам реформа. Почекайте. Більше того, в нас так смішно кажуть – все, є Наглядова рада, от корпоратизація. Та почекайте, слухайте, ну так не можна. Але це ж просто якась імітація. Суть Наглядової ради не в цьому. Корпоратизація це випуск акцій, це вихід на ІРО, це залучення коштів зовнішніх. От що таке корпоратизація. А Наглядова рада вона є просто маленьким інструментом цієї історії.

Інвестор коли знає що в нас є Наглядова рада, він каже: о, там є Наглядова рада, я довіряю цьому підприємству, тому що там не буде якийсь обезбашенний керівник робити все що він захоче. От у Ілона Маска є Наглядова рада, яка взагалі його звільнила. І всі куплять акції Tesla, тому що вони спокійні, що там не станеться такого, що він щось зробить. Тобто, вони довіряють.

І в нас мали бути Наглядові ради створені для цього. А вони в нас створені для імітації. Ти собі робиш Наглядову раду, набираєш туди своїх людей, і все, і ти тобі ніхто нічого зробити не може, бо Наглядова рада каже, що ти класний менеджер, як у Нафтогазі. Все, Наглядова рада каже, що ти класний менеджер, або ж ти їм платиш зарплату, то що ти їх сам десь познаходив. А в чому реформа? І це те такий просто примітивний приклад, як наша країна імітує, щоб отримати черговий кредит. Там була записана корпоратизація, ми Наглядові ради ввели, а акції ніякі не випускаємо.

При чем заметь, это одна функция. Фиксируем, одна функция для тог чтобы через эту имитацию сидеть дальше на подсосе внешне помощи. А вторая функция – это поддерживать дальше ту модель хищническую, паразитарную, когда есть какая-то ФПГ, которая, используя членов Набсовета, или контроль над менеджментом того или иного института, она сидит на потоках.

Це називається декоративна держава. Ми будуємо декорації, що тут в нас реформи, а по факту в нас нічого насправді не міняється. Я навіть десь на днях спостерігав якісь речі часів Януковича. Я все чекаю, коли у Зеленського буде ця от історія, коли жінка з театру Кропивницького зверталася, я все чекаю, коли буде цей момент, тому що мені здається, що його дуже не вистачає Зеленському, щоб він комфортно плавав в своїй ванні.

Ну смотри, тут мы подходим к базовому вопросу – как это все преодолеть? Ты абсолютно правильно сказал, что инструментарий преодоления вот этой отсталости, архаизма, он заключается в экспериментах и поиске тех людей, которые способны осуществлять эксперименты. Но для того, чтобы запускать эксперименты, должен быть субъект, который способен это осознать и способен дать ход такому порядку вещей.

И тогда получается, что или они пойдут стихийно, на уровне местного самоуправления, или же государство в результате того, что в очередной раз сменится власть, начнет давать ход и обозначит хоть какую-то логику такого экспериментального поля.

Тут ключове це те що ти сказав – це усвідомлення. Тобто суб’єкт є. Умовний кажучи Зеленський це суб’єкт, ця людина може бути унікальним президентом в нашій історії. Тому що так, зараз в нього вже для цього шансів мало, але ти не менш він отримав велику довіру, він залишається лідером поки що перегонів. Але це така абсолютно модель Порошенка, коли Порошенко довго був лідером, тому що він просто грав на пониження всіх інших. А потім просто вийшов Зеленський, якого він не понижував, і виграв.

Так само буде з Зеленським. Я переконаний, що анти рейтинг Зеленського, Порошенко, Бойка просто заведе якогось умовного Кличка чи когось нового хто вистрелить і вискочить. Але тим не менш, на сьогоднішній день він залишається лідером рейтингів, в нього є якась там більшість складна у Верховній Раді. Бракує тільки оцієї усвідомленості, прийти і сказати – стоп, все іде не туди. От буде два роки в квітні, час сказати що все іде не туди. Але для того щоби це сказати, у тебе мають бути інші установки.

Ти як менеджер мусиш мати критерії того, що ти визначаєш як успішно, а що ні. От він визначає будівництво доріг як успішну історію. Ну по перше, він не розуміє, що президент такими речима не може гордитися. Це початок ХХ століття в крайньому випадку, коли хтось гордиться тим, що він дороги будує. Я не коментую куди ділася велика частина цих доріг цієї зими. От що я згадав, схоже з регіоналами, вони теж дороги ремонтували, а кожну зиму дороги разом зі снігом сходили.

Він має розуміти, що президент – носій якоїсь віри, яку він передає, він має передавати якусь віру. Це якась ідеологія. Неважливо, ти там віриш в енергоефективність, зелене майбутнє, чи ти там якийсь соціаліст, ти за рівність, усім хочеш роздати грошей – це неважливо. Вона в тебе мусить бути.

Это второе тело короля. Есть два тела короля: первое физическое, а второе символичное.

Так. Ти як чіп в системі, і від тебе сигнали, які йдуть, це ідеологія – те, що ти є центром системи. Система вибудувана навколо тебе, і ти коли відправляєш сигнал, це ідеологія. А він не відправляє сигналів – він приймає сигнал. Фактично система працює не в тому напрямку. Він питає, що треба зробити, йому кажуть – ну давай зробимо тут, туалети побудуємо на КПВВ, чи ще щось. І то не змогли побудувати туалети.

В этой же плоскости лежит их вера в социологические опросы. Когда постоянно каждую неделю делается соцопрос, и ориентироваться на то, что люди подумают… Так ребята, это же заблуждение. Функция власти в том, чтобы давать людям картину.

Вести. Треба вийти і людям сказати: слухайте, там не може бути, ми не можемо так мало платити за світло, тому що насправді в нас мінус 5 мільярдів в Енергоатому. Або прийти і сказати: послухайте, Ахметов і Коломойський, так не може бути. Просто зрозумійте, мене знесуть – і вас знесуть. Ми міняємо ці правила.

І він може їх перемагати, Коломойського з Ахметовим. Не на РНБО, тому що РНБО це просто вистава. Я взагалі переконаний, що те що відбувається з Коломойським, домовлена з ним вистава. В мене сумнівів що до цього немає. Я просто дивлюсь, як голосують його депутати у ВР.

Они дальше продолжают голосовать.

Підтримують все що треба президенту. Давайте чесно, його Порошенко не налякав, а Зеленський вже точно його не налякає. Але він може. І він буде мати силу так, як це було в 2019 році. Тому що в 2019 році вони такі були дуже присівші по відношенню до нього, тому що за ним був народ. За ним була міць: 73% які тебе вибрали. І тут ти можеш бути олігархом, але ти не можеш на це не звертати увагу. Зовсім інша справа, коли ти вже обрубався, і твій анти рейтинг вже прямує до анти рейтингу Порошенко, а ти взагалі борешся з ним на одному полі за його ці відсотки дрібні на Західній Україні.

Вся криза його управління полягає в тому, що він не ретранслює ніякої ідеології і віри. А тому він не може знайти своїх прихильників. Тому що прихильник – це той, хто розділяє то, в що ти віриш. Але якщо в тебе немає віри, то любий чувак з вулиці він твій прихильник. Ну давай дороги побудую, бо це ще й комфортна і прибуткова історія і тому подібне. І тому не працює це все. Чому в.о? Хай буде в.о., яка різниця. Ну був там якийсь менеджер, не сподобався, хай в.о. посидить. Система сама себе якось перезбирає і підтримує. А він не ретранслює нічого. І в результаті вона просто колапсує на навіть природно.

Кстати, смотри, ты тоже очень хорошо подвел к СНБО. Мы в последней беседе с Дацюком подошли к тому, что Дацюк абсолютно точно, мне кажется, сказал, что СНБО сегодня – это орган простых неожиданных решений, функция которых опять-таки ширмовая, ты правильно сказал.

Поскольку фактически в условиях, когда Зеленский не может взять на себя ответственность, и вести в том ключе, о котором ты говоришь, то СНБО начинает выполнять функцию, что вот там люди, которые собрались и приняли решение, и потом Зеленский говорит – ну да, там же мудрецы собрались, начиная от Арсена Борисовича и заканчивая Даниловым, что мы подумали там, решили, и вот все, теперь таким образом идем.

Но это же ни функционально, ни институционально не разрешает вопрос вот этого узла, который вместо того, чтобы на законодательном принять законы, которые позволяют решить вопросы паралича судебной системы, которая не может наказать Медведчука. Мы же понимаем, что СНБО принимает это решение, потому что в судебной плоскости они бы уперлись.

Це ширма його неспроможності. Але з іншого боку, давай так скажемо по зрозумілому – чи РНБО сьогодні виконує роль його яєць? Ні. Тобто це не його яйця. Він як президент насправді, він би мав бути цим лідером, цим драйвером. В кінці кінців, в нього є СБУ. Так чи інакше, в нього є то самий Аваков. Вони ж працюють, повне розуміння, підтримка є. Баканов і Венедіктова – це взагалі його люди. Так як це, ти маєш органи, якими ти нічого не можеш робити, і ти йдеш в інший орган, і ви там приймаєте якісь рішення, на яких ти сидиш як один із учасників цієї наради. Так в тому твоє лідерство? Куди ти ведеш?

І сьогодні, до речі, буде ще одна теж така цікава імітація – вони там будуть проводити якусь Нацраду реформ. Взагалі він зараз впадає якраз в от такий супер імітаційний період. Наприклад, останній виступ його, я взагалі був шокований. Він розказує, що ми виконуємо якусь програму… Послухай, то що ти Медведчука пресанув, це загалі не було частиною твоєї програми. Ти виконуй те, що в тебе в програмі написано. Ти написав податок на виведення капіталу – де він? От тобі приклад. Якійсь товариш Гетьманцев тебе отак от може розводити вже пару років. Ну він тебе розводить і все. Якийсь просто депутатішка, голова комітету Верховної Ради. Він тебе постійно розводить і все. А ти нічого не можеш зробити.

В тебе конкретно написано – ми введемо податок на виведений капітал. Бізнес український тобі каже: введи податок на виведений капітал . Всі тобі кажуть – зроби це. А один чувак, який вперся, н дає тобі це зробити. Так скільки ти будеш робити там круглих столів, конференцій – це ж все інструменти імітації, тобто, в нас немає результатів – ми проведемо конференцію.

В мене є такий жарт, що всі українські президенти в другій половині свого президентства перетворюються на «агентство завтрашніх новин». От вчора Кирило Тимошенко заявляє, що до 2023 року ми зробимо 20 тисяч кілометрів доріг. Ну це ж «агентство завтрашніх новин». Давай поговоримо, в якому стані ті чотири, що нібито оновили минулого тижня.

Так сначала ты должен положить это все на логику, зачем ты это делаешь.

Звісно. На економіку.

Я общался недавно с людьми с востока. И допустим, я понимаю, что есть Мариуполь, там нужно до Покровска вверх провести железную дорогу, автобан провести.

Я добре знаю цю ситуацію. Це навіть з питань міркування війни треба зробити, щоб перекидати війська. По друге, розблокувати Маріуполь. Взагалі треба зробити це, щоби розблокувати його, щоби він міг грузи відправляти на Миколаїв, на Одесу по залізниці. Але немає цієї логіки. Так само, наприклад, якби минулого року була логіка в будівництві теж там… Це хороша історія. Якби не було, просто ми вже в такому жалюгідному стані, що коли в нас будують дороги, ми радіємо. До нас приїхав президент Швейцарії, ми йому дорогу показували. Дорогий президент Швейцарії, подивись, будь ласка, от ми побудували розв’язку транспортну. Значить, досягнення народного господарства України в ХХІ столітті. Але це факт. Ми дійсно дуже такі жалюгідні, і це добре що їх будували. Але немає логіки.

Тому що якщо б, наприклад, була логіка, то побудували би одну дорогу, але повністю до Миколаєва, тому що по ній везуть зерно. Просто її вбивають, і там дорога в катастрофічному стані, тому що всі везуть зерно в Миколаївський порт. Так її, значить, треба в першу чергу зробити ідеальною, тому що це питання нашої економіки, питання оборотності вантажів. Чи запустити ріку. Ми в інституті робили доповідь, що якщо запустити ріку, щоби вантажі сплавлялися по ріці, то оді буде конкуренція тарифів: Укрзалізниця, машини, і ріка. І вони конкурують, чим тобі зерно тули відправити. Відповідно, наприклад, знімається навантаження на дороги.

Але це конкретика, тут є економіка, тут є логіка. І ти спочатку робиш це, тому що ти спочатку мусиш заробити. А коли ти заробив, то будь ласка, будуй світломузичні фонтани по всій країні. Але в тебе немає з чого їх будувати. Тому в нас через брак цієї спроможності є брак результатів. В нас їх будуть зараз імітувати.

Класний кейс про імітацію реформ був у Ющенко. Значить, Ющенко у своїй програмі заявив, що він створить 4 мільйона нових робочих місць, чи 5 мільйонів. А в 2009 році Безсмертний заявив, що Ющенко виконав цю обіцянку. Я коли це почув, мене щелепа впала. Але виявилось, що реально виконали. Вони просто поміняли в статистиці графу і почали рахувати безробітними тільки тих, хто стояв на біржі, а всіх інших називали самозайнятими. Все. Опа – і статистично в нас 5 мільйонів робочих місць появилося. Ну але зрозуміло, що це просто була банальна імітація, і Ющенко закінчив тим, чим закінчив. І імітація Зеленського мені просто надзвичайно нагадує те, що робив Віктор Андрійович.

Тоже на таможне с Нефедовым было, когда они стали недобирать по 10 миллиардов в месяц сборов. Они что сделали – они просто понизили уровень сборов и сказали, что о, уже 100% как бы. А то, что 10 миллиардов по сравнению с тем что они собирают, так это…

Ключова проблема митниці це контроль різних кланів. Є прості рішення, наприклад, по тій самій митниці це синхронізація всієї інформації в Україні, щоби ми зрозуміли, хто, що, де їхав, де він записав, як і тому подібне. І друге – це синхронізація інформації з сусідами, з торговими партнерами. Тому що коли з Польщі заїжджає IPhone, в Україні він не має ставати зеленим горошком. Чим займався Нефьодов? Ми, значить, якійсь додаток зробимо, де люди будуть з автобуса їхати і писати хто везе сигарети… Ну чесно, от рівень мислення.

Зайти на сайт Министерства финансов Польши, и там написано, что на 1. 200 000 000 больше ввезли в Украину, чем это зарегистрировано, и еще получили возмещение из польского бюджета за это потом.

Ясно. В тому вся суть. Цю проблему треба вирішувати не так, але тут немає державного мислення. Люди думають, що ага, треба якусь красиву фішку зробити. Тому що історія, щоби синхронізувати інформацію – це складна історія, це треба провести купу перемовин, об’єднати і тому подібне. А додаток, в якому нібито ти там форкаєш чувака, який сигарети в Польщу везе, його можна завтра показати.

І оця гонитва це як дрібноту по кишенях красти. Оце такі дрібні успіхи. Успіхи таких дрібненьких проектів. І оце насправді зараз філософія Офісу Президента це підганяти йому якісь такі дуже такі дрібні по своїй цінності і впливу проекти, і далі думати, що завдяки піару можна з цього зробити перемогу. Ні, так це не працює.

Да, маленький хайп не приводит к большим победам. Смотри, давай коснемся государственной школы управления, которую ты возглавляешь и которую сделали недавно вместе с институтом. Объясни, кто эти люди, которые идут сегодня в школу учиться? Чего они хотят, какая у них мотивация?

Очевидно, что в этой плоскости лежит ответ на вопрос, откуда эти люди начнут браться. Нужно понимать, что это за социальная среда и чего она хочет.

До речі, це дуже цікава історія. Тому що в нас насправді дуже великий наплив людей. Дійсно, в нас там зараз 100 людей навчається на спільному курсі зі Школою Лі Кван Ю. В нас вже реєструються люди з ОТГ. В нас кожний місяць 20-40 людей бере участь в кадровому резерві, ти там теж деколи виступаєш. Я умовно робив зріз цих людей. Їх є декілька категорій.

Перша категорія – це бізнес і бізнес-менеджери, менеджери бізнес компаній. Чому вони проявляють до цього інтерес? Тому що в принципі вони там досягнули якогось мінімального успіху в бізнесі, і вони розуміють, що може так трапитися, що вони підуть в політику. Вони в принципі починають туди дивитися, тому що з позиції свого бізнесу вони бачать, що ти впираєшся в якусь стелю, і вони не йдуть, тому що це переважно малий і середній бізнес, вони не йдуть туди щось красти. В них немає такої логіки.

Це Ренат Леонідович чи Ігор Валерійович можуть так робити, тому що їм треба вагони. А малому і середньому бізнесу цього не треба, тому вони цю логіку не так прямо розуміють. І вони дивляться як на те, що треба починати готуватися. Вони починають роздивлятися цю сферу. Вони усі такі досить достойного рівня, тому що вони мають якийсь досвід: це старші люди, це не студенти. І от бізнес, середній і малий, топ менеджмент і власники – це одна така велика група.

Друга група – це чиновники середньої ланки і місцевого самоврядування. Дуже багато людей, які працюють десь на рівні агентств і тому подібне, вони підтягуються, тому що вони розуміють, що треба ставати конкурентними. Вони бачать, що вони втрачають якісь там свої можливості, і вони розуміють, що у цій чехарді кадровій завжди можна десь піднятися трішки вище, якщо в тебе там є нові підходи, ти вже презентації робиш красиві, а не просто якісь доповідні, говориш слово КРІ а не якісь індикатори ефективності. Це друга така група.

Третя група це рідше, але це такі потенційно політики, які починають себе пробувати. Це депутати районних рад, міських рад. Вони видно пішли попробували себе в політиці, і в них зараз з’являється запит на свій розвиток, тому що вони хочуть далі рости. Вони бачать, що можна конкурувати, що в них це вийде, і вони подаються.

Взагалі наша школа відкриває українську «консервну банку». В чому суть була нашої «консервної банки», це ти колись сформулював – це оцей консенсус «ви там крадете, і тут нас не трогаєте». Ми собі якось живемо, люди в нас живуть, в нас є тіньова економіка, в якій люди живуть – і ми усі якось там живемо, ви нас не трогаєте. І ми оцих людей «ви нас не трогаєте» ми починаємо їх відкривати, тому що вони себе проявляють тим, що вони йдуть до нас на навчання.

І ти розумієш, що ми все таки країна з дуже великим населенням. Тому що в нас постійно кажуть, що от, 40 мільйонів, а кого призначити немає. Є, просто ці люди вони з тобою не взаємодіють. Вони тобі не довіряють, вони за тебе проголосували на виборах, далі ти не показав їм, що можна прийти до тебе в партію чи до тебе прийти на ті ж самі навчання. Що, таку саму школу не могла би собі зробити «Слуга Народу»? Та змогла б, напевно. Просто в них немає цього розуміння, вони не хочуть працювати зі своїми виборцями. Вони не створили людям можливості до них прийти.

І виходить, що менеджерів нормальних і керівників тобі може дати тільки олігарх. Так ні, є ці люди, вони є. Вони є, вони стають на ноги, вони створюють якісь бізнеси. Зараз, наприклад, дуже багато подалося таких з бізнесів банківських, портфельних. Я зараз знайомлюся з цим класом людей – так вони є, вони працюють в Україні, вони грамотно вибудовують ризики для Заходу, і вони служать таким страхуванням ризиків західних капіталів, які сюди приходять.

Тому що, наприклад, ми тебе знаємо, ми з тобою вчились в Оксфорді. Ти з Україні? Так. Давай ти в нас тут будеш нам помагати, тому що ми тебе знаємо, ти напевно знаєш, як все розрулити, давай ти будеш нам помагати. І це дуже якісні люди. Це люди, які хочуть навчатися самостійно в дорослому віці, платять, знаходять для цього час. Це дуже перспективні люди. З них можна робити просто нову армію і нову Україну.

И это вдохновляет. На этом заканчиваем. Мне кажется, что беседа получилась, несмотря на то что начинали мы со смурных вещей, но закончилась оптимистично. Я в принципе буду стараться привносить больше оптимизма такими разговорами.

Последние беседы, которые я стараюсь делать, это как раз по поводу того, что мы реально можем сделать, что мы можем реально изменить. И я считаю, что с помощью таких шагов ми как раз создадим новую институционную, социальную, экономическую реальность, в которой нам всем будет комфортно жить.

Спасибо тебе.

Дякую.

Пока.