Підбиваючи підсумки 2018 року щодо економічного розвитку країни, необхідно визнати: ми таки втрималися «на плаву» і не скотилися до дефолту, який реально Україні загрожував. Проте, 3,4 % зростання ВВП зовсім недостатньо – не лише для того, щоб відновити економічні показники довоєнного 2013 року, а й виборсатися з боргової «ями». Адже в наступному році ми маємо заплатити за зовнішніми зобов’язаннями аж 400 мільярдів гривень, що становить близько 40 % ВВП. А є ж іще внутрішній держборг, за яким виплати в наступному році складуть 210,5 млрд. грн.
Відтак, ціна такої економічної «стабільності» є вельми сумнівною: для покриття поточних боргів, Україна не могла розраховувати на внутрішні резерви, потрібні були нові запозичення. Тому, топ-керівництво змушене було погодитися на доволі складні й невигідні – перш за все, для пересічних українців, – умови від кредиторів. Так, щоб отримати черговий транш від МВФ в 1,4 млрд. дол., уряд зобов’язався підняти ціни на газ для побутових споживачів в кілька етапів. Вже з початку наступного року газ здорожчає на 23,5 %. Це означає, що й комунальні платіжки українських споживачів «поважчають» на чверть, а то і більше. І якщо у 2018 році субсидії у 70 млрд. бюджетних гривень ще більш-менш покривали непідйомне комірне для мільйонів українців, то в наступному році уряд обрав погано прихований курс на скорочення субсидіантів. Умови отримання субсидій стали ще більш жорсткими, а грошей у наступному році буде виділено на 20 млрд. грн. менше, ніж у 2018-му. Це означає, що борги українців за «комуналку» стрімко зростатимуть, і це може стати одним із основних факторів, які можуть призвести до колапсу всієї житлово-комунальної системи.
Так само в 2018 році уряд «латав дірки» в поточних бюджетних фінансах завдяки запозиченням на ринку євробондів – із вкрай невигідними умовами. Так, у жовтні Україна розмістила п’ятирічні облігації на 750 мільйонів доларів з прибутковістю у 9 % річних і десятирічні — на 1,25 мільярда доларів із прибутковістю 9,75 відсотка. До слова, ці запозичення для нашої країни є навіть дорожчими, ніж аналогічні боргові зобов’язання таких африканських країн, як Гана чи Нігерія.
Відтак, борги України є чи не найсерйознішою економічною проблемою, яку доведеться вирішувати в найближчі роки. Для цього уряд навіть ініціював створення Агентства з питань управління державним боргом. Проте, майбутня ефективність роботи цього органу сьогодні виглядає доволі сумнівної – за нинішніх темпів зростання ВВП і відсутності реальних реформ в економіці, Україна зможе віддавати борги лише за рахунок нових запозичень. І ця ситуація не зміниться на краще, допоки зростання ВВП лишатиметься на «стагнаційному» рівні у 3,4 %. Адже, з такими темпами ми вийдемо на економічний рівень довоєнних років не раніше 2032 року.
З іншого боку, незадовільні темпи економічного приросту так і будуть зберігатися, якщо ми і надалі залучатимемо прямі іноземні інвестиції за показниками 2018 року. Йдеться про 2,5 млрд. доларів США – це в 4 рази менше, ніж в наші історичні максимуми, коли Україна отримувала 10 млрд. дол. на рік. Власне, якби такий показник був зараз, то ми б узагалі могли обійтися без кредиту МВФ та інших зовнішніх запозичень.
Економічну стабільність і відносно стійкий курс гривні підтримував у 2018 достатній обсяг золото-валютних резервів. Після недавнього траншу МВФ ця цифра склала 20 млрд. дол. (покриває 3,5 місяця майбутнього імпорту, що все ж таки є не набагато кращим за критичне співвідношення). Багато в чому нинішня макроекономічна стабільність має завдячувати рекордному врожаю зернових у 70 млн. тон і, відповідно, валютній виручці експортерів. Плюс – навряд чи Україна змогла б вберегтися від стрімкої девальвації гривні і економічного дефолту, якби не перекази на батьківщину українських заробітчан – очікується, що до кінця року ця цифра складе 11 млрд. дол. За великим рахунком, ці кошти певною мірою компенсували негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу у 10 млрд дол.
Окрім експорту сировини й переказів заробітчан, додатково українську економіку значною мірою «витягує» активність споживачів на ринку роздрібної торгівлі. За даними Держстату, її обсяг зріс за 10 місяців 2018 року на 13,7 % — до 740,6 млрд. грн. (на 8,1 % більше, ніж за відповідний період 2017 року). І хоч індекс споживчих настроїв у середині росту зріс на 2,7 пункти – до 65,6 балів із 200 (дані GFK-Україна), а реальні доходи українців — на 9,7 % у першому півріччі 2018, всі ці позитиви знівелювала інфляція. Згідно з прогнозом Нацбанку, вона становитиме близько 10 % за підсумками року.
Назагал, у 2018 році українському урядові вдалося втримати економіку від колапсу, а гривню – від катастрофічної девальвації. І це вже є значним досягненням. Водночас, попри те, що рівень ВВП на душу населення зріс у поточному році на 4 %, Україна лишається найбіднішою країною Європи. За даними МВФ, наша країна посідає 134 місце в світі з 2 656 доларів на особу (нас випередила навіть Молдова – 133 місце, 2 694 дол.). Це повною мірою характеризує нинішню економічну картину. А також означає, що довгоочікуваного покращення у добробуті українців так і не відбулося.
На мій погляд, основною причиною стагнації української економіки є половинчастий і здебільшого імітаційний характер реформ. Наприклад, в першій половині 2018 року було прийнято два дуже важливі реформаторські закони – про Антикорупційний суд та валютне регулювання. Втім, суду ще й досі не створено, а процес відбору суддів породжує обгрунтовані підозри, що цей орган влада зробить «ручним». Щодо валютної лібералізації також існують сумніви у тому, що вона взагалі повноцінно «запрацює» у лютому 2019 – адже основні положення стосовно регулювання будуть визначатися не законом, а нормативними актами Нацбанку. А як показує практика, розроблені у відомчому режимі підзаконні норми, дуже часто у нас нівелюють сам закон. Можлива й інша ситуація, коли виконавчі органи «раптом» виявляються неготовими до реалізації закону, і його дію відтерміновують на роки (як це сталося, наприклад, із законом про комерційний облік природного газу – особливо, в частині встановлення індивідуальних газових лічильників для побутових споживачів коштом підприємств-постачальників).
Минулого року уряд плекав значні сподівання на медичну й пенсійну реформи. Проте, пенсійну відкладено «на потім», а медична просувається дуже кволими темпами (до того ж ще й досі незрозуміла ситуація із впровадженням державного медичного страхування). Земельну реформу також відкладено на неосяжну перспективу, ще й досі не розроблено закон про обіг земель – все це позбавляє Україну можливості залучення значних інвестиційних ресурсів і справжнього економічного ривка.
Власне, увесь цей букет «недореформ» унеможливлює вихід української економіки із передкризових ситуацій і стагнації — до динамічного, інноваційного й конкурентного розвитку. А для цього нам необхідні зростання ВВП щонайменше на рівні 5-7 %, і обсяг залучених іноземних інвестицій у 10 млрд. дол. на рік. Втім, за підсумками 2018 року такі перспективи залишаються примарними протягом дуже тривалого часу.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook