Регуляторні гойдалки навколо тарифів на розподіл енергії або системні зміни в забезпеченні енергією

Пропонована стаття дещо змінює обіцяну черговість публікацій. У першій статті було обіцяно присвяти наступну статтю загальним питанням інституту регулювання на енергетичних ринках. Проте, така зміна викликана нагальністю заходів до виконання, зазначених у черговому указі Президента України, присвяченого енергетичним загрозам, а саме в Указі Президента України №452/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 липня 2021 року "Про заходи з нейтралізації загроз в енергетичній сфері".

Серед іншого, указ містить вимоги щодо негайного проведення аналізу «обґрунтованості та прийнятності параметрів стимулюючого регулювання для операторів систем розподілу електричної енергії» та коригування тарифів (тобто, мова йде про так званий RAB тариф). І мабуть, вже для підтвердження «серйозності» намірів це здійснити, наступним пунктом зазначене запровадження такого «інструменту залякування», як «введення тимчасової адміністрації до суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність в енергетичній сфері».

Що малося на увазі в Указі під вимогою провести аналіз «співвідношення вартості електричної енергії порівняно з вартістю розподілу та передачі електричної енергії в тарифі на електричну енергію, зокрема для побутових споживачів, але не лише на предмет обґрунтованості такого співвідношення», мабуть є зрозумілим лише для авторів цього нормативного акту.

Не в природі автора рефлексувати на чергову подію, змінюючи задуманий напрямок дій. Для цього є досить багато оглядачів та експертних «серфінгістів». Проте питання, які позначені як такі, що вимагають «негайного рішення», згідно Указу, змушують дещо відступити від наміченого порядку речей, проте не сильно, оскільки цей матеріал стосується певних регуляторних аспектів, у розрізі однієї структурної ланки системи, а саме системи розподілу електроенергії. Тому цю інформацію у подальшому пропонується розглядати як приклади для загальносистемних перетворень щодо регуляторної політики в рамках енергетичного переходу.

Суворість директивної вимоги вимагає негайного рішення від відповідних владних органів. Звісно, виправляти попередні помилки завжди добре. Про те, що запровадження регулятором RAB тарифу взагалі, а тим більше саме в такій формі, є цілком помилковим рішенням, говорилося неодноразово.

Як видається, головною передумовою до виправлення помилок, мабуть, має бути усвідомлення справжньої суті хибності попереднього рішення. Проте, все відбувається за звичним сценарієм – «закладення» штурвалу в інший бік ніби має змінити або виправити загальний регуляторний курс. Послуговуючись далі морським сленгом, чи прокладення курсу без лоцмана і карти не схоже на нескінченне рискання прибережними шхерами в надії знайти вихід у відкрите море? Чи варто тоді дивуватися, що досить часто доводиться «попадати кудись не туди». Це нагадує ситуацію, яку чудово змоделював Л. Керрол у монолозі Аліси і Чеширського кота в «Алісі в Країні див» (Л. Керрол, 2009):

«- Чи не були б ви такі ласкаві сказати, як мені звідси вибратися?

- Залежить, куди йти – відказав Кіт.

- Власне, мені однаково, куди йти… - почала Аліса.

- Тоді й однаково, яким шляхом, - зауважив Кіт.

- …аби лиш кудись дійти, - докінчила Аліса.

- О, кудись ти дійдеш, - сказав Кіт. – Треба тільки достатньо пройти.»

Щоб усвідомити, чим була викликана необхідність введення RAB тарифу (тобто, тарифу, який встановлюється у прив’язці до вартості капітальних активів, які перебувають на балансі оператори системи розподілу), варто повернутися в історію. Навіть за умов проголошеної енергетичної реформи, для визначення тарифів для операторів систем розподілу, регулятору у спадок дісталася методика, яка називалася моделлю «витрати плюс». Тобто, регулятор при затвердженні тарифу мав оцінити обґрунтованість всіх витрат системного оператора. Після визначення фактичного складу витрат, регулятор мав встановити економічно виправданий відсоток прибутку для системного оператора і у такому складі затвердити тариф. Мабуть, не треба мати глибокі економічні знання, щоб усвідомлювати, що така модель є цілком хибною, оскільки жодним чином не має будь-яких стимулів для стримування зростання витрат і, відповідно, зростання забаганок системних операторів.

Враховуючи, що система розподілу визначена законодавством як природна монополія, тобто, яка не передбачає будь-якого конкурента, який би міг надавати аналогічні послуги на відповідній території, споживачі та інші учасники ринку не мали будь-якої можливості обійти такого природного монополіста. Всі вони були виключно «ціноприймачами», відповідно до бажань системного оператора. Єдиним «брандмауером» на шляху задоволення надмірних забаганок системних операторів мав слугувати саме регулятор. Проте, як відомо, така місія регулятора досить часто виконувалася ним не досить добре, в силу різних причин (корупційних, політичних, інформаційної асиметрії, можливо навіть допустити штучно створений ґвалт навколо «неефективності» регулятора). Навряд чи варто ці причини тут детально перераховувати. Вони, з різною деталізацією та за різних об’єктивних і суб’єктивних поглядів досить добре висвітлені в ЗМІ та літературі. (Проте, про природу регуляторних провалів ми маємо все ж поговорити, але у наступній статті.)

Тож виникла ідея змінити методологію визначення тарифу на послуги операторів мереж розподілу енергії. Саме тоді і був запроваджений механізм стимулюючого регулювання з визначенням регуляторного доходу на регуляторну базу активів операторів мереж, відомий як RAB тариф. Це ще одна з найбільш використовуваних методологій в усьому світі. На жаль, як з’ясувалося з досвіду використання такої моделі, вона принципово мало чим відрізняється від методології «витрати плюс». І саме з цих підстав мислячі країни відмовляються від неї.

Проте, як свідчить указ Президента, дискусії навколо тарифу на розподіл електроенергії розгортаються не навколо самого RAB тарифу, а лише щодо так званого коефіцієнту переоцінки активів та визначення норми доходності у розрахунку на оцінену базу активів. Простежується навіть чітка спрямованість на значне зменшення самої компоненти регуляторної бази активів, щоб тим самим зменшити тариф на розподіл енергії.

Варто зазначити, що як ціна на енергію, так і регуляторна база активів – це синтетичні показники верхнього рівня, які є виключно «запізнілою» фіксацією результатів процесів, які вже відбулися раніше. Якщо і запроваджувати певні зміни, які мають забезпечити вплив на процеси, варто орієнтуватися не на показники, які фіксують або, точніше, «вбирають в себе» результат всіх інших дій і процесів, а саме які скеровують до належних цілей і результатів. Тобто, не фіксують те, що ви вже зробили, а визначають саме те, що ви маєте зробити. Як ціна (тариф), так і регуляторна база активів є важливими показниками фіксації стану, проте, забезпечувати керування процесами через такі запізнілі у часі показники «верхнього рівня синтезу» неможливо. Це досить добре висвітлив Девід Парментер у своїй цікавій роботі щодо ключових показників результативності (D. Parmenter (2020). Він, зокрема, зазначає, що існує чітка відмінність між показниками результату, які фіксують те, що ви вже зробили, та ключовими показниками результативності, які визначають те, що ви маєте робити на перспективу, як критичні фактори успіху. Показники результату він образно називає показниками «на дні обриву», коли вже надто пізно змінити події. Парментер також зазначає, що всі фінансові показники є результатами діяльності. Вони є «корисні, але маскують реальних рушіїв результативності. Щоб повністю зрозуміти, що збільшити чи зменшити, нам потрібно подивитися на види діяльності, які створили фінансовий показник». (Саме цей аспект є одним з двох ключових факторів, внаслідок чого останнім часом доволі часто доводиться казати, що не існує нічого більш економічно невиправданого, ніж «економічно обґрунтована ціна», до пошуку якої також вдаються в директивних вимогах згаданого вище указу Президента.) Щоб вже завершити цитування Д. Парментера, варто, мабуть, навести ще один його влучний вислів, який має важливе значення для подальших роздумів у цій статті: «Є дурістю встановлювати цілі на кінець року, коли ви не можете бачити майбутнє».

Таким чином, щоб оцінити потенційні наслідки можливого рішення щодо значного скорочення регуляторної бази активів та норми доходу на таку базу, варто запитати: «Чи є таке рішення більш ефективним?» Відповідь напрошується сама собою: на досить короткострокову перспективу (на пару-трійку місяців) – можливо, так. Проте, з огляду на фізичний стан мереж розподілу – таке рішення буде неймовірно хибним. Звісно, якщо відповідь розглядати саме в зазначеній площині оцінки, де зміна регуляторної політики щодо тарифу на розподіл не супроводжуватиметься одночасним переглядом усієї моделі забезпечення енергією споживачів та її складової – системи розподілу енергії. З іншого боку, постає інше цілком логічне питання – а чи здатна переважна частина споживачів витримати «об’єктивно необхідний» рівень тарифів за незмінності «правил гри»? Відповідь знову, мабуть, цілком очевидна.

Тому можливо констатувати, що рефлексії виключно навколо тарифу на розподіл енергії, без аналізу та оцінки всієї систему в цілому, досить сильно нагадують особу, яка свариться на градусник за те, що він показує незадовільну температуру. Це саме та ситуація, про яку писав Деніел Канеман, що «Коли питання є важким і кваліфікованого рішення не існує, у інтуїції все одно є шанс: відповідь швидко прийде в голову, але це буде відповідь на інше питання. В цьому і полягає суть інтуїтивної евристики: зіткнувшись з важким питанням, ми відповідаємо на більш легке, як правило, не помічаючи підміни» (Д. Канеман, 2017). А якщо ще той, хто приймає рішення, наділений безконтрольною владою, без відповідальності за власні рішення, досить легко вдатися до стану «когнітивної скупості» (за визначенням Кейта Становича (К. Станович, 2016)), щоб уникнути необхідності думати. Тому і не є дивним звернення до такого інструменту залякування, як тимчасова адміністрація, запровадження якої буде нічим іншим, як демонстрацією власної безпорадності в налагодженні процесів та організації ефективних систем. Як писала Джоді Піколт, «коли у тебе в руках є тільки молоток, тоді все навколо перетворюється на цвяхи».

Таким чином, питання щодо тарифу на розподіл е другорядним у складі фактичних задач для вирішення. Але спочатку все ж варто відмітити, у чому вбачаються ключові проблеми стимулюючої ролі такого тарифу на основі регуляторної бази активів (RAB тарифу)? До чого він саме стимулює і що іманентно властиве такій моделі формування тарифу?

По-перше, як і у складі тарифу за моделлю «витрати плюс», модель RAB тарифу не вводить будь-якого критерію для оптимізації операційних витрат мережевого оператора. Відповідно, не існує об’єктивної бази для оцінки таких витрат, як і не існує умов до стримування зростання або управління такими витратами, за відповідної монопольної позиції мережевих операторів. Все залежить виключно від «здатності домовлятися» та суб’єктивних переконань регулятора щодо «меж зростання». У будь-якому разі, зростання або потенційно можливе зменшення операційних витрат мережевого оператора жодним чином не пов’язане з якістю надання мережевих послуг споживачам та іншим користувачам мережі. У загальній структурі тарифу на розподіл міститься досить багато додаткових критеріїв для «донарахування» (уточнення тарифів), які цілком нейтралізують позитивний вплив згадуваного у регуляторних актах загального показника ефективності, який дорівнює 1 % в рік.

Як зазначає М. Малдер, який довгі роки працював у складі енергетичного регулятора Нідерландів, що у мережевого оператора «мало стимулів скоротити операційні витрати та здійснити оптимальні інвестиції, що дозволяють йому досягти встановлених стандартів якості. Як правило, тенденція спрямована на надмірне інвестування, виправдане на основі інженерних критеріїв, чиї широкі запаси безпеки та надмірність мережі в решті-решт можуть призвести до низького рівня економічної ефективності» (M. Mulder, 2021). Більше того, Малдер зазначає, що «у монополіста немає підстав інвестувати у поліпшення якості, оскільки клієнти не можуть перейти до іншого постачальника. В результаті прибуток, реалізований на новому (інноваційному) продукті, лише замінює прибуток на існуючих продуктах».

Варто також звернути увагу на те, що у моделі RAB тарифу весь акцент щодо формування прибутку мережевого оператора прив’язаний виключно до капітальних активів, тобто їх вартості, які складають регуляторну базу. Відповідно, прибуток мережевого оператора жодним чином не може бути пов’язаний з оптимізацією операційних витрат. Проте, з розвитком технологій та організаційних змін, все більшої ваги набувають так звані бездротові рішення (nonwires solutions), які забезпечують мережевим компаніям можливості для операційної оптимізації за рахунок участі у програмах управління попитом, організації локального ринку нечастотних допоміжних послуг (non-frequency ancillary service) та послуг із забезпечення гнучкості ((flexibility services)). Більше того, «бездротові рішення» формують для мережевих операторів стимули, щоб відкладати або уникати інвестицій, якщо інші заходи можуть забезпечити достатню потужність, якість і надійність розподілу енергії за менших економічних витрат.

Як відомо, українські регуляторні акти передбачають можливість залишення мережевому оператору економії щодо операційних витрат, але лише протягом регуляторного періоду, у даному випадку – протягом року. Проте, участь системного оператора у програмах управління енергією на стороні попиту або забезпечення енергетичної ефективності споживачів шляхом надання послуг енергосервісу передбачатиме додаткові витрати протягом одного року, з пов’язаними доходами протягом наступних кількох років. Більше того, за умов виходу мережевих операторів на більш системну бізнес-модель, іноді буде дуже важко розділити доходи та витрати, які пов’язані з розподілом енергії та іншими наведеними видами діяльності. Таким чином, ефективне запровадження «бездротових рішень» в деяких випадках вимагатиме навіть додаткових витрат. Відповідно, будь-яка програма з запровадження вимагатиме відходу від оцінки операційних витрат згідно моделі RAB тарифу та звернення до оцінки різниці між сумарними додатковими доходами та витратами за програмою. Крім того, варто буде оцінити, які показники діяльності, крім витрат, впливають на доходи. Тобто, які саме процеси і види операційної діяльності дозволяють отримати доходи, які перевищують сукупні витрати, або інший чистий позитивний результат. Мається на увазі не лише перевищення доходу/чистого результату виключно щодо операційних витрат, пов’язаних з відповідною програмою, але також можливе скорочення або уникнення капітальних витрат, пов’язаних з відкладеними рішеннями щодо нарощування капітальних активів.

Необхідність стимулювання мережевих операторів до «бездротових рішень» була одним із мотивів, чому у країнах, які намагаються приймати економічно виважені рішення, повертаються до регулювання тарифів на рівні загальних витрат (TOTEX), але на абсолютно іншій методологічній основі. Оскільки за моделі RAB тарифу всі такі стимули до загальної оптимізації на рівні системного оператора в цілому знищуються, єдиним стимулом залишається беззупинне, нічим не стримуване нарощування капітальних активів, як панацея від усіх усвідомлених, і на жаль, не усвідомлених проблем та, відповідно, постійне зростання вартості послуг (тарифу на розподіл) мережевих операторів.

Крім того, не менш цікавою другою складовою RAB тарифу на стороні витрат є амортизація капітальних активів, яка нараховується на постійно зростаючі капітальні витрати, що входять до регуляторної бази активів. Нараховані витрати на амортизацію у повному складі завжди мають бути компенсовані у складі тарифу. Проте, на амортизацію, звісно, не розповсюджуються регуляторні вимоги щодо скорочення витрат, аналогічні до вимог щодо операційних витрат. Амортизація зростатиме із зростанням вартості капітальних активів, постійно «штовхаючи» тариф на розподіл також до збільшення. Враховуючи, що складова доходу у складі тарифу, яка спрямована на компенсацію амортизації, є однією з найголовніших джерел для наступного фінансування нових капітальних витрат (про що будемо говорити далі), її «невпинне зрощування» постає одним із декількох головних пріоритетів в діяльності мережевих операторів. Не забезпечення системної оптимізації та підвищення якості послуг для користувачів мережі розподілу, а саме «зрощування» витрат, наслідком чого завжди буде підвищення тарифу.

Все викладене вище цілком кореспондує з порядком формування регуляторної бази активів та визначенням прибутку на регуляторну базу активів, який формує третю складову тарифу на розподіл за моделі RAB тарифу. Прибуток, який нараховується на сукупну вартість регуляторної бази активів є ще одним джерелом для фінансування заходів зі зростання капітальних активів мережевого оператора – іноді лише разом із коштами, «зібраними» з амортизації, іноді разом зі ще одним потенційним джерелом – зовнішніми кредитами або аналогічними формами (облігації, тощо).

Як було сказано вище, операційні витрати мережевого оператора та нарахована амортизація на впливають на чистий прибуток. Такі витрати мають «покриватися у тарифі на розподіл у повному обсязі, без нарахування на них чистого прибутку для мережевого оператора. Тобто, весь прибуток мережевого оператора цілком залежить від вартості регуляторної бази активів. У свою чергу, регуляторна база активів поповнюється з джерел фінансування, визначених виключно інвестиційною програмою мережевого оператора, яка затверджується регулятором. Оскільки регулятор не впливає на нарахування амортизації, за моделі RAB тарифу у регулятора залишається досить вузьке «вікно можливостей» щодо управління капітальними витратами мережевого оператора. Тобто, єдиними регуляторними інструментами щодо стримування невпинного зростання капітальних витрат є регулювання прибутку мережевого оператора, який нараховується на регуляторну базу активів та обсяг залучених мережевим оператором позикових коштів. Таким чином, регулятор може активно впливати лише на додатковий фінансовий капітал мережевого оператора за двома сценаріями – як щодо його пришвидшеного зростання, так і щодо штучного стримування нарощування додаткового капіталу.

Як зазначав М. Малдер, «У разі регулювання норми доходності, зменшення витрат на капітал відбувається, коли норма прибутку, надана регульованій фірмі, перевищує фактичні витрати на капітал на ринку капіталу. У такому випадку регульована фірма інвестуватиме більше, що може призвести до так званого «позолочення» всередині фірми, а також до підвищення тарифів для клієнтів» (M. Mulder, 2021). Мається на увазі, що у разі, коли чистий дохід для мережевого оператора, затверджений регулятором, є досить високим, мережевому оператору не доведеться звертатися за зовнішніми позиками. Відповідно, будуть відсутні додаткові вимоги щодо управління борговим капіталом і середньозважена вартість капіталу (WACC) буде низькою, що стимулюватиме мережевого оператора до невиправданого нарощування капітальних активів. Цей ефект називається ефектом Аверча-Джонсона. Економічним сленгом такий ефект іменується «ефект золотого покриття водяного охолоджувача» (Gold-Plated-Water-Cooler effect). Тобто, він передбачає абсолютно не виправдане збільшення капітальних витрат, яке жодним чином не призводить до зменшення вартості послуг або оптимізації системи чи поліпшення якості послуг. Такий «результат» підкріплюється іншими мотивами мережевих операторів, які були згадані вище, а саме, що «у монополіста немає підстав інвестувати у поліпшення якості, оскільки клієнти не можуть перейти до іншого постачальника. В результаті прибуток, реалізований на новому (інноваційному) продукті, лише замінює прибуток на існуючих продуктах».

Проте, може виникнути логічне питання: оскільки мережеві оператори є виключно підприємницькими організаціями, який зиск для власників компаній не розподіляти чистий прибуток на дивіденди, а саме реінвестувати його цілком у нові активи? Відповідь досить проста: мабуть, не є значною таємницею, що мережеві оператори працювали переважно як транзитні ланки з «перерозподілу» грошової виручки, зібраної з плати за надання послуг з розподілу енергії (з тарифу на розподіл) до постачальників товарів, робіт і послуг. Саме на етапі останніх операцій і формувався переважно «чистий дохід» власників мережевих компаній. Чим більше обсяг закупівель товарів і послуг, тим більший сумарний дохід. І не важливо, чи є постачальником таких товарів і послуг структура, афілійована до власника мережевого оператора, або це сторонній постачальник. (Всім добре відомо, що конкурентні правила публічних закупівель існують лише для відвертих телепнів. Для інших – це просто неймовірно «корисний» і «дієвий» інструмент відсіювання «зайвих» або тих, хто «не здатен домовлятися».) У свою чергу, самі мережеві оператори жодним чином не розглядалися їх власниками як самостійний суб’єкт для формування для них прибутку. Такі компанії завжди були лише «транзитною ланкою» для потоку коштів. Тим більше, навіщо формувати прибуток, який регулятор у наступному регуляторному періоді ще й може знизити, коли можна заробляти «на витратах».

Продовжуючи розгляд схеми «транзитної ланки», варто також відмітити цікавий латентний ефект: набуття капітальних активів, які містять «чистий прибуток» для власника в їх ціні, крім зиску власника компанії, збільшує ціну капітального активу. Відповідно, збільшується вартість регуляторної бази активів, на яку нараховується прибуток мережевого оператора за встановленою ставкою. Також зростає сума амортизації у складі витрат мережевого оператора. Нарахована сума амортизації, у свою чергу, зменшує податок на прибуток мережевого оператора.

Серед іншого, існування схеми «транзитної ланки» є однією з головних причин того, чому розвиток мережевих операторів не здійснюється за рахунок збільшення внесків власників до статутного капіталу мережених операторів. Формування статутного капіталу за рахунок чистого прибутку, тобто, після оподаткування, з подальшим використанням коштів на зазначені цілі з набуття капітальних активів, є «економічно нерентабельним». Звісно, існує дещо модифікована форма більш «економічно виправдана», коли внесок до статутного капіталу здійснюватиметься шляхом передачі власником до мережевої компанії придбаного матеріального активу. Але ми не будемо тут розгортати опис такої та інших аналогічних схем. Лише мусимо констатувати, що протягом усього життєвого циклу мережевого оператора, єдиними витратами власників є витрати на набуття компанії у власність. Подальше утримання мережевого оператора, як природного монополіста, здійснюватиметься виключно за рахунок споживачів.

Інший сценарій, коли регулятор буде надмірно стримувати норму прибутку на регулятору базу активів. За необхідності значного оновлення мережевих активів (що маємо наразі), єдиним джерелом для розширеного оновлення залишатиметься позиковий капітал. Відповідно має зрости середньозважена вартість капіталу (WACC) та додаткові витрати на обслуговування боргу і сплату відсотка за кредитами (проценту за облігаціями, тощо). Така ситуація дещо стримуватиме фізичне нарощування капітальних активів, при зростанні регуляторної бази активів додатково на вартість боргу. Враховуючи вартість коштів на внутрішньому ринку кредитних ресурсів, фактична сума боргових зобов’язань має подвоїтися менш ніж за п’ять років. Відповідно, таке збільшення має віднайти своє відображення у зростанні тарифу на розподіл енергії.

Крім того, мережевий оператор може зіткнутися з труднощами з фінансуванням і штучними обмеженнями, які накладатимуть кредитори при залученні позикового капіталу, зокрема, щодо джерел покриття боргу у складі доходів мережевого оператора. Такі обмеження є особливо актуальними при необхідності значного залучення додаткового капіталу за необхідності прискореного оновлення та розвитку мережевих активів.

На завершення першого розділу варто, мабуть, зазначити ще два додаткові ефекти RAB тарифу. Перший: під час затвердження тарифу, ставка тарифу і, відповідно, дозволені доходи, завжди базуються на очікуваних обсягах надання послуг з розподілу енергії користувачам мережі. Проте, оскільки фактичні обсяги надання послуг можуть бути меншими за розрахункові, відповідно зменшиться також фактична сума доходу. Згідно регуляторних норм, зменшення доходу більш ніж на 5 % є підставою для перегляду тарифу у бік його збільшення. Враховуючи статус природного монополіста мережевого оператора, у наявних споживачів не залишиться іншого вибору, ніж прийняти такий результат. Така модель не містить жодних стимулів для мережевих операторів щодо розширення бази користувачів мережі і, відповідно, обсягу надання послуг. Тобто, потенційне збільшення складу користувачів, як кажуть економісти, перебуватиме для мережевого оператора десь на кривій байдужості, де «додавання» користувачів не приносить для мережевого оператора додаткової користі і, відповідно, він залишатиметься «байдужим» по відношенню до такого вибору.

У свою чергу, фактичні обсяги надання послуг можуть перевищувати розрахункові, відповідно буде зростати також фактична сума доходу. Перевищення доходу більш ніж на 5 % буде підставою для перегляду тарифу, звісно – у бік зменшення, з відповідними майбутніми ризиками для мережевого оператора. Чи варто тоді дивуватися, чому, за існуючих регуляторних правил, мережеві оператори абсолютно не зацікавлені у нових підключеннях?

І другий додатковий ефект RAB тарифу: оскільки ключовим чинником з оцінки результату діяльності мережевих операторів та нарахування прибутку є регуляторна база активів, відповідно, такі фактори, як забезпечення загальносистемної оптимізації та якість послуг для користувачів мережі розподілу енергії, будуть зведені до «обслуговування» саме ключового фактора оцінки діяльності. Було б, мабуть, несправедливим не відмітити, що регуляторні акти містять «поправочний коефіцієнт», який певним чином впливає на прибуток мережевого оператора, нарахований на регуляторну базу активів. З усіх найбільш використовуваних показників якості послуг мережевих операторів та якості електричної енергії, які передбачені, зокрема, мережевими кодексами ЄС, український регулятор обрав один, найменш критичний для мережевих операторів, а саме індекс тривалості перерв в електропостачанні (SAIDI).

Проте, яким чином, з практичної точки зору, регулятор матиме можливість забезпечити ефективний контроль за виконанням вимог щодо забезпечення якості послуг та енергії? Справа навіть не у тому, що такий «поправочний коефіцієнт» набере законної сили дещо пізніше. Питання полягає саме у доступі регулятора до надійної, підтвердженої та своєчасної інформації стосовно дотримання мережевими операторами стандарту якості послуг та енергії.

Так, варто зазначити, що оператори систем розподілу значним чином є вигодонабувачами від використання даних комерційного обліку. За відсутності системи «розумного вимірювання» (smart metering) з безперервною фіксацією параметрів в реальному часі, результати комерційного обліку можуть ними досить легко піддаватися викривленню, зокрема, щодо фактичного обсягу споживання в певних періодах часу та визначення погодинного небалансу для значної частини дрібних непобутових споживачів. Теж саме стосується фіксації фактичних результатів переривання постачання енергії значній частині споживачів, які не мають розумних лічильників з погодинною фіксацією даних. Але саме такі дані покладені в основу розрахунку Індексу середньої тривалості перерв у системі (SAIDI).

На додаток до зазначеного, покладання на мережевих операторів функції постачальників комерційного обліку, тобто, єдиних на ринку, хто наділений юридично підтвердженими даними комерційного обліку, часто призводить до безвиході, коли споживачі намагаються спробувати звернутися до мережевих операторів з вимогою компенсації збитків і втрат, які виникають при неналежному забезпеченні якості енергетичних послуг або якості енергії. Проблема виникає саме в тому, що у споживачів відсутні будь-які можливості довести свої вимоги належними даними, сформованими системою комерційного обліку в режимі реального часу.

Всі ці регуляторні провали добре відомі як регулятору, так і всім учасникам енергетичного ринку. Відповідно, варто вважати, що показники оцінки якості надання енергетичних послуг системними операторами за моделлю RAB тарифу є суто ефемерними, не підкріпленими достовірними та надійними даними, отриманими з незалежного джерела в режимі реального часу. Проте, «карнавал вдавання результативності» продовжується. Чому? Забігаючи дещо наперед, можна зазначити, що безглузде мавпування чужих методик, без належної їх оцінки і без впровадження цілісного складу інструментів їх забезпечення, завжди призводить до подібних результатів.

Це ж саме можна сказати щодо інших ланок системи комерційного обліку на ринку електричної енергії. Зокрема, для забезпечення загальносистемної ефективності енергетичної системи важливе значення має управління небалансами. Проте технічні та організаційні можливості щодо доступу до юридично підтвердженої (сертифікованої) інформації зосереджені у руках НЕК «Укренерго», як адміністратора комерційного обліку, який забезпечує доступ всіх інших учасників ринку до таких сертифікованих даних. Одночасно, на НЕК «Укренерго» покладена відповідальність за забезпечення балансування на електроенергетичному ринку. Відповідно, НЕК «Укренерго», будучи природним монополістом з відповідною ринковою силою, є значним вигодонабувачем щодо небалансів, які можуть виникати у кожного з учасників ринку, оскільки, крім торгівлі електроенергією на балансуючому ринку, компанія також накладає на кожного з учасників відповідні санкції за небаланс.

Відсутність доступу до даних комерційного обліку в режимі реального часу, тобто, до настання моменту фіксації факту небалансу, позбавляє учасників ринку можливості прийняття рішень для виправлення власного небалансу або щодо прийняття рішень в межах балансуючої групи. Така «відсутність доступу» до даних штучно організована правилами комерційного обліку і підкріплена функціями адміністратора комерційного обліку електричної енергії.

З огляду на зазначене, було б, мабуть, більш логічним покладання функцій постачальника послуг комерційного обліку електричної енергії на незалежних операторів, які будуть позбавлені будь-якого статусу вигодонабувача від даних комерційного обліку, за іншими операціями на ринку, крім забезпечення всіх зацікавлених сторін своєчасною, надійною і достовірною інформацією. Можна було б також розглянути можливість передачі функції адміністратора комерційного обліку іншому учаснику ринку, наприклад, суб’єкту, який в Законі України «Про ринок електричної енергії» поіменований як оператор ринку електричної енергії, з більш розширеними функціями. Такі зміни мають ліквідувати можливості неконкурентного впливу на інших учасників галузі або отримання зиску внаслідок відсутності своєчасного доступу до даних. Крім того, оскільки незалежні постачальники послуг комерційного обліку не матимуть жодної вигоди від неналежного обліку та «запізнілого» надання даних, у них буде значно більше стимулів і мотивацій до розвитку систем розумного вимірювання, запровадження яких значно стримується як адміністратором, так і чинними постачальниками послуг комерційного обліку, наразі – операторами систем розподілу.

В першому розділі ми обговорили лише деякі проблеми, які виникають навколо оцінки діяльності операторів систем розподілу енергії та тарифу на розподіл енергії. Власне, ця стаття спрямована на те, щоб звернути увагу на потенційну складність та системність щодо кожного питання, пов’язаного з функціонуванням енергетичного ринку. Вона також спрямована на те, щоб спробувати застерегти від непродуманих регуляторних «гойдалок» і пошуку рішень, особливо у тій площині, де їх взагалі не існує. Останнє є особливо важливим, оскільки значне старіння мережевої інфраструктури, трансформаційні зміни у складі учасників енергетичних ринків, зокрема, стрімке розширення розподіленої генерації на відновлюваних джерелах енергії, вимоги щодо зменшення впливу на довкілля та забезпечення більш ощадливого ставлення до енергії, а також щодо системної оптимізації вимагатимуть, серед іншого, значного посилення та «порозумнішання» саме мережі розподілу. Проте, як відомо, висвітлення проблем є важливим, але недостатнім кроком для забезпечення трансформаційних змін. Тому у другому розділі будуть запропоновані певні пропозиції щодо таких трансформаційних змін та забезпечення енергетичного переходу.

Цитовані джерела:

M. Mulder (2021): Regulation of Energy Markets: Economic Mechanisms and Policy Evaluation, Springer Nature Switzerland AG 2021

D. Parmenter (2020): Key Performance Indicators: Developing, Implementing, and Using Winning KPIs, Fourth Edition, 2020 John Wiley & Sons, Inc.

Д. Канеман (2017): Мислення швидке і повільне, видавництво «Наш формат», 2017.

Л. Керрол (2009): Аліса в Країні Див, видавництво А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2009.

К. Станович (2016): Рациональное мышление: Что не измеряют тесты способностей, Карьера Пресс, 2016.