Вчора був особливий день – виник експертний консенсус з приводу долі «Мінських домовленостей» і кришталева ясність серед експертів щодо тієї небезпеки, що нависла над Україною.
Цілий ряд текстів експертів в Інтернет (1, 2, 3) щодо «Мінських домовленостей», а також круглий стіл «Мінські домовленості»: шлях вирішення конфлікту чи рецепт катастрофи?» дозволяють зробити загальний висновок – «Мінський процес» зазнав краху, і тепер питання тільки в тому, як скоро це зрозуміє Президент і Парламент.
Саме згаданий круглий стіл дозволяє коротко визначити, що таке «Мінські домовленості» по своїй суті і які проблеми для України вони принесли.
«Мінські домовленості» (а не «Мінські угоди») так правильніше називати тому, що вони від самого початку до сьогоднішнього дня залишаються поза державним правом та поза міжнародним правом. «Мінські домовленості» не зафіксовані документально правовим чином (на протоколі, меморандумі та комплексі заходів просто нема підписів перших осіб держав, вони не ратифіковані парламентом жодної країни, представники держав та квазідержавних утворень на переговорах не є уповноваженими за якоюсь нормою права, а щоб хоч якось відповідати нормам міжнародного права, ці домовленості мали би торкатись війни, але ні Росія, ні Україна не визнають війни між собою). Підписи є тільки на Декларації, де три Президенти та Канцлер говорять, що вони всього лишень підтримують Комплекс заходів з імплементації Мінських домовленостей, де саме і є вимога про зміну української Конституції.
Отже фіксуємо скандальний факт – домовленості поза нормами національного та міжнародного права реально диктують, яким має бути зміст української Конституції. І якщо раптом станеться катастрофа, то всі перші особи процесу включно з українським Президентом заявлять – ми підписали абстрактну декларацію, а вимоги щодо тексту Конституції ми не підписували Це кричущий скандал загальносвітового рівня. Це міжнародна авантюра, за яку за всіма міжнародними нормами мають понести покарання всі учасники цих домовленостей.
Давайте проаналізуємо «Мінські домовленості». Тут я скористаюся аналітикою експертів, яка була презентована на згаданому круглому столі.
1. «Мінські домовленості» розірвали зв’язок між Кримом і Донбасом, тобто Україна погодилася розглядати окупацію тільки частини своєї території, вивівши розмову про Крим за межі міжнародного обговорення в Мінську. Це призвело до того, що тепер зняття санкцій щодо Росії пов’язується в ЄС здебільшого лише з виконанням «Мінських домовленостей». Крим Європа все частіше готова забути (в цьому напрямку працює Росія).
2. «Мінські домовленості» зробили з Росії миротворця-посередника, а не ворога. Росія нібито примушує Україну до миру, вона отримує всі моральні переваги у цьому процесі плюс відвертає увагу міжнародної спільноти від Криму.
3. «Мінські домовленості» зробили так звані ДНР та ЛНР не просто стороною переговорів – вони дали змогу терористам (так вони називаються Україною) диктувати зміст Конституції для країни, в громадян якої вони стріляють. Цей абсурд – стріляти і диктувати зміни до Конституції – українська влада нібито не помічає.
4. «Мінські домовленості» дозволили Росії переконати ЄС та світ – в Україні таки дійсно йде громадянська війна. Адже Україна не оголосила військового стану на театрі військових дій, а АТО втратило будь-який сенс в правовому полі.
5. «Мінські домовленості» заклали початкові умови для розпаду України. Якщо особливий статус Донбасу буде зафіксовано в Конституції, цей статус буде нелегко змінити, бо він – результат міжнародних домовленостей.
6. «Мінські домовленості» не фіксують чітко спосіб прийняття Конституції на референдумі в Україні. «Мінські домовленості» не мають чіткого правового статусу за способом делегування представників, за способом підписів документів, за відсутністю ратифікації в парламенті хоч якої-небудь країни. «Мінські домовленості» є порушенням всіх відомих демократичних норм на користь таємної дипломатії. За «Мінські домовленості» неможливо спитати ні Росію, ні Францію, ні Німеччину, бо вони ні за що, крім Декларації, там не відповідають.
7. «Мінські домовленості» не принесли Україні миру, і жоден пункт їх досі не виконано ні Росією, ні так званими ДНР-ЛНР.
Успеть до декабря: ПриватБанк разослал важные уведомления
Белый дом: Россия предупредила США о запуске ракеты по Украине по ядерным каналам связи
Морозы до -6, снег, дождь и сильный ветер: жителей Киевщины предупредили об опасной погоде
Водителям напомнили важное правило движения на авто: ехать без этого нельзя
Давайте подивимось на те, як імплементуються ці домовленості про зміну Конституції в Україні.
1. Вимоги до змісту Конституції диктують представники Росії.
2. Вимоги до змісту Конституції диктують представники так званих ДНР-ЛНР.
3. Зміни до Конституції підтримують Франція та Німеччина.
4. Президент України вже двічі пропонував зміни до Конституції на вимогу Росії, ДНР-ЛНР, Франції та Німеччини.
5. Парламент України вже двічі умивав руки в конституційному процесі, саботував розробку закону про Конституанту та грався в гру продовження конституційного процесу через запит до Конституційного суду про терміни прийняття Конституції на тій чи іншій сесії.
І кожного разу, коли зміни до української Конституції нам диктували Росія та так звані ДНР-ЛНР, Президент України їх ініціював, а Парламент України умивав руки, був тільки єдиний міжнародний суб’єкт, який в принципі не мав впливу на зміст Конституції, – українська громада.
Чому Франція і Німеччина мають вплив на зміст української Конституції? Тому що вони нам платять. Чому Росія має вплив на зміст української Конституції? Тому що вона почала проти нас війну. Чому так звані ДНР-ЛНР мають вплив на зміст української Конституції? Тому що вони в нас стріляють на цій війні. Чому українська громада не має впливу на зміст української Конституції? Тому що вона не контролює свої податки в бюджет і тому що вона поки що утримується від того, щоб стріляти в українську владу.
Як українській громаді отримати вплив на зміст Конституції? Очевидно почати жорстко контролювати свої податки буде недостатньо – процес довгий і непевний. На своєму фінансовому полі влада швидко переграє громаду.
Отже українська громада швидко доходить до іншого висновку – раз на зміст Конституції можуть впливати лише ті, хто платять та стріляють, то може і собі теж почати стріляти.
Тому висновок дуже простий – «Мінський процес» веде Україну до громадянської війни. Навіть якщо умови «Мінських домовленостей» будуть повністю виконані, українська громада не погодиться на дві обставини: 1) особливий статус Донбасу; 2) явну втрату конституційного суверенітету, за якої текст української Конституції став не результатом всенародного обговорення та референдуму з прийняття, а предметом торгу через таємну дипломатію і зрештою наслідком диктату Росії та ЄС.
Виконання «Мінських домовленостей» = громадянська війна в Україні.
Якщо в найближчий тиждень-два Україна не виходить з «Мінського процесу», в країні починаються необоротні процеси громадянської війни та регіонального розпаду. План Путіна під назвою «Мінський процес» спрацює, українська революція зазнає поразки.
З весни 2014-го року Україна жодного разу не була в такій небезпеці. Ні Іловайськ, ні Дебальцеве не були настільки небезпечними, як нинішня ситуація.
«Мінські домовленості» розкололи українську громаду. І винуватець цього розколу – Президент України, який зваблював українців швидким миром, брехав про можливість швидкого повернення втрачених територій, маніпулював Парламентом, принципово відмовився від участі української громади в конституційному процесі.
Президент не чув і не чує переконань, вмовлянь і попереджень щодо фатальної помилки «Мінських домовленостей» і щодо неприйнятності змісту і способу прийняття Конституції для української громади. Він продовжує бути слугою олігархів і робити все задля олігархічних інтересів, а не для української громади.
Жарти і політичні ігри закінчилися. Ми напередодні громадянської війни в Україні.
Є лише три варіанти виходу з нинішньої ситуації: 1) Радикальні кроки Президента щодо виходу з «Мінського процесу» шляхом публічної заяви і одночасного запуску Конституанти під жорстким тиском громади; 2) Імпічмент Президента або зміщення Президента під тиском громади в разі обструкції Парламенту щодо імпічменту з одночасним послідовним планом перевиборів Парламенту; 3) громадянська війна в Україні, після якої Україна перестане існувати як єдина країна.
Якщо у нинішньої влади немає альтернативи «Мінському процесу», то у громади є альтернатива для нинішньої влади.
Джерело: Українська правда