Як лікувати світ від Росії

Ховаючись від репресій та мобілізації, до країн демократії виїхало багато російських громадян. Це люди, які «просрали» свою власну країну.

Багато хто з них зараз вірить у те, що українці переламають хребет їхньому фашистському, рашистському режиму, а вони повернуться додому і будуватимуть свою прекрасну Росію 'рожевих понів'.

Але це абсолютний самообман лузерів. Вони збирають якісь з'їзди та форуми, і на цих зборах вселяють один одному можливість утопій про побудову «Прекрасної Росії майбутнього». Вони розповідають громадянам цивілізованих країн про можливість побудови у Росії демократії. Але це абсолютна брехня.

Вони видають бажані за дійсне і не відрізняють своїх мрій від реальності.

У цьому полягає загальна проблема росіян, які помилково називають загадковістю російської душі. Війна рашистів в Україні яскраво демонструє, що таке Росія, і чому у рожевих поні нічого не вийде.

Безумовно, громадянам цивілізованого світу теж дуже хотілося б вірити у можливість демократичної трансформації повоєнної Росії. Але треба бути реалістами та розуміти, що це неможливо. Тому що це населення, яке за тисячу років ніколи не обирало собі свою владу. Дві спроби після розвалу СРСР – не вважаються, вони стерті покірним мовчанням.

Вони не розуміють, що влада та відповідальність – дві сторони однієї монети. І покоління, що живуть зараз, цього вже й не зрозуміють. Ці покоління не візьмуть він відповідальність за свій вибір. І єдине, що вони здатні зробити – привести до влади чергового тирана.

Для росіян демократія – це просто гарне слово, яке чарівним чином відчиняє їм двері до цивілізованих країн. Як це чаклунство працює вони не розуміють, та й не хочуть розуміти. Їм це не потрібно.

Тому громадянам цивілізованого світу потрібно усвідомити, що коли росіяни говорять про демократичну Росію, то це гарна, але абсолютно порожня балаканина. Заклинання. Ритуал чаклунства. І нічого більше.

Громадянам цивілізованого світу треба розуміти, що будь-які зміни не відбувалися в Росії, ці покоління росіян уже не зміняться. Все, що вони здатні побудувати – це лише черговий клон тоталітаризму.

Демократія здатна жити і розвиватися тільки там, де за неї готові боротися та вмирати, щодня про неї піклуватися. Росіяни як імперська ідентичність ніколи не готові. Ні зараз, ні раніше. «Країна рабів, країна панів» - писав поет сторіччя тому і мав рацію.

Для адекватної оцінки реальності слід виходити саме з цього факту.

Американці зрозуміли це про Афганістан після багатьох років та багатьох мільярдів зусиль. Пропоную робити висновки з їхніх помилок.

Потрібно також виходити з того, що злочинна спільнота під назвою Російська Федерація – це загроза ядерного тероризму - усьому світу.

І ця проблема сама по собі не розсмокчеться. Її треба вирішувати спільно всім цивілізованим країнам.

Наївно чекатиме, що навіть після гіпотетичної зміни режиму в Москві, нове керівництво Росії добровільно погодиться на відмову від ядерної зброї. Всі ці російські емігранти «демократи» та «ліберали», повернувшись до Москви, одразу заявлять, що їм потрібно захищати периметр їхньої «демократичної імперії».

Скільки б росіяни не говорили слова про демократію та свою миролюбність, питання свого ядерного роззброєння вирішувати вони не будуть, не захочуть самостійно. І це також факт. Ядерне роззброєння Російської федерації може лише Україна. Яка власною кров'ю та жертвами, своїми діями раніше щодо відмови від ядерної зброї, довела свою демократичність, миролюбність та відданість ядерному роззброєнню.

Тому після військової поразки армії агресорів і терористів силами Збройних сил України потрібно одразу вводити зовнішнє управління територіями країни, що програла війну. Спільними силами країн, які підтримали Україну у боротьбі за виживання та незалежність. Якщо не одразу, то поступово.

Можна по етапах звільняти від санкцій території, що виходять зі складу РФ, що здали ядерну зброю і прийняли на себе відповідні зобов'язання. Якийсь час – під зовнішнім міжнародним управлінням, очевидно.

Першими зі складу РФ готові вийти Татарстан та Башкортостан, не кажучи вже про Ічкерію, право на самовизначення якої вже нещодавно визнала Верховна Рада України. І це не я вигадав – так припустив Михайло Касьянов, колишній прем'єр РФ. Інгушетія та Дагестан явно захочуть копіювати дії сусідньої Чечні. Як вони там поділять між собою кордони на Кавказі – погано уявляють усі спостерігачі. Добре, якщо народи зрозуміють небагато зброї та людського ресурсу в них, у всіх і кожного. І домовляться без війни.

Всім зрозуміло відділення Калінінграда, Карелії та Курил. Навіть ніхто й не сперечається із цим. Як із неминучим поверненням окупованих територій Грузії та Молдови. Складніше буде з Білоруссю, яку треба звільнити від окупації. Вона велика і населення замовкло при підкупленому чи знищеному активі її громадян. Доведеться їм допомагати всім сусіднім країнам, як давно на те очікує їх диктатор. Добре, що вже є – кому цим зайнятися.

Якутія теж прокинеться сама, але їй потрібні страховки міжнародної підтримки. Корпорації Якутзолото та Якуталмаз – їм у допомогу! Інші майбутні країни Постросії збиратимуться з думками про незалежність на тлі загального гасла «Досить годувати Москву!» вже з економічних, господарських чи геополітичних міркувань, за національною ознакою.

Далекосхідна та Уральська республіки не забули ще свої попередні пориви до самостійності. В інших регіонах теж швидко стане питання – як жити далі, коли з Москви грошей не приходить. А одні тільки набридлі командири. Я чув навіть про Сполучені штати Сибіру та Тихоокеанську федерацію, але погано їх уявляю.

Країни Північної Європи, що залишилися без ресурсів розвитку, швидко зрозуміють свій інтерес і почнуть допомагати самосвідомості Ямало-Ненецького, Ханти-Мансійського та інших регіонів, багатих на природні ресурси. І бізнеси, потужні корпорації, переключать фінансові потоки від продажу природних багатств цих земель уже без Москви. Але з виплатою Україні репарацій, зрозуміло.

Китай нічого не захоплюватиме силою. А навіщо воювати, купувати чи орендувати, якщо самі все принесуть, самі референдуми проведуть і будуть проситися, зубожілі? Ну, хіба що, допоможуть Казахстану згадати про 2-3 області, які вони відібрали ще за часів СРСР. Ну, навіщо ж вони пообіцяли Казахстану захист територіальних інтересів?

Мусульманські інтереси та ідеї «Великого Турану» я не забув, просто мало про них знаю. Так, азербайджанська мова мало відрізняється від турецької. От нехай Туреччина й адмініструє інтереси «Великого Турану».

Зміцніла в останні роки Монголія з розумінням прийняла потік біженців із Бурятії. Для багатьох монголів та казахів буряти, калмики та тувинці – це свої люди, яким треба допомогти.

Немає необхідності згадувати чи припускати всі можливі варіанти нових незалежних країн Постросії, але кожна з них матиме можливість стати незалежною, заможною економічно та зручною для своїх громадян державою. Не знаю, наприклад, що вирішить собі Пітер, але в Московії точно не залишиться, так? А як місто-порт, воно вже точно виживе.

Україна вже продемонструвала свою здатність вирішувати питання щодо демілітаризації Росії. Вона ж здатна провести і денуклеаризацію, і демократизацію на територіях Постросії. У такому ж тісному співробітництві з країнами цивілізованого світу, як це робиться зараз – забезпечити адміністрування цього процесу. Має бути грандіозна за масштабами та тривала за часом робота з освіти та виховання нових поколінь громадян цих нових країн. Навчання цього покоління колишніх росіян практикам відповідального громадянства та місцевого самоврядування буде недостатньо. Робити це необхідно і доведеться, але недостатньо. Доведено слабкою результативністю багатьох зусиль у Німеччині та Японії після Другої світової війни.

Роботу таку вже треба розпочинати. Настав час продумувати дії, збирати експертні групи, розробляти бюджети, визначатися з ресурсами, готувати кадри та плани реалізації. В Україні над цим вже працюють кілька різних груп та запрошуємо зацікавлених осіб взяти участь.

Це не лише завдання державної ваги для України, Польщі, Грузії, Молдови та країн Балтії. Це завдання всіх країн світу, зацікавлених у безпеці.