Всі ми чудово пам’ятаємо як Мінськ з майданчику для переговорів у 2014-15 роках перетворився на плацдарм для нападу на Україну цього року, а Лукашенко із нейтрального сусіда, що у 2014 році навіть потайки забезпечував українське військо паливно-мастильними матеріалами, у співучасника окупанта нині. Як і у випадку з мінськими домовленостями, стамбульські переговори мають сумнівного посередника, на якого здійснює значний вплив одна зі сторін – одна й та ж сама у обох випадках. Кремлю завжди було важливо мати перевагу на «нейтральній території» для переговорів. Московія ніколи не погоджувалася на посередника, якщо не мала на нього вплив, який би значно переважав вплив іншої сторони.
Так само як Україна залежала від постачання величезної частки нафтопродуктів з Білорусі впродовж 8 років гібридної війни проти московської орди, так і зараз існує залежність від Туреччини в постачанні добре розрекламованих ударних безпілотників «Байрактар ТБ-2» та в питанні розблокування наших чорноморських портів для експорту українського продовольства. Так як Лукашенко переслідував свої інтереси, перетворивши Білорусь на транзитну країну для відмивання підсанкційних товарів і збуту нафтопродуктів; так само зараз Ердоган переслідує власні інтереси, гарантуючи Туреччині продовольчу безпеку та намагаючись витягнути економіку з глибокої фінансової кризи. Рівень річної інфляції у Туреччині у липні зріс до рекордних 79,6% – це найвищий показник у країні за останні 24 роки. За даними Турецького інституту статистики, найбільше постраждав сектор транспорту. У ньому ціни зросли на 107,6%. На другому місці – сектор продуктів харчування, де ціни зросли на 91,6%.
В Ердогана на кону доля виборів президента наступного року, тому, щоб втриматися при владі та спробувати реалізувати свої імперські задуми, він повторює шлях Лукашенка, перетворюючи свою країну на сателіта московії для відмивання підсанкційних енергоносіїв, що підуть через турецькі прокладки на експорт, та товарів на імпорт. Грузія, ставши подібною прокладкою для москви, збільшила показники ВВП майже на чверть порівняно з даними за аналогічний період минулого року.
На зустрічі путіна й Ердогана в Сочі 5 серпня, що тривала понад 4 години, було досягнуто домовленостей: про сплату Туреччиною за російський газ в рублях; про підключення п’яти турецьких банків до кремлівської платіжної системи «Мір» (на думку Ердогана, такі зміни "є полегшенням як для російських туристів, так і для Туреччини"); про збільшення товарообміну втричі (!!!) з 33 до 100 мільярдів доларів в рік. А також було домовлено про те, про що не афішувалося: турецькі енергокомпанії відкриються для «російських інвесторів», що дозволить відмивати підсанкційні нафту й газ, видаючи їх при продажі за турецькі. Те ж саме кремль хотів робити з казахською нафтою в Новоросійську, на що отримав від Токаєва відмову, значне похолодання відносин та приєднання Казахстану до санкцій на московію. Подібний хід путін зробив нещодавно на зустрічі з президентами Туреччини та Ірану в Тегерані, де було домовлено про 40 мільярдів доларів інвестицій «Газпрому» в енергосектор Ірану, що є конкурентом московії на енергетичному ринку.
У Сочі Ердоган сказав: «Раніше ми заявляли про нашу мету в торгівлі в 100 мільярдів доларів. У цьому напрямку ми хочемо розвивати нашу співпрацю в таких сферах, як торгівля, туризм і сільське господарство, особливо в енергетиці. Ми сповнені рішучості забезпечити, щоб обсяг нашої двосторонньої торгівлі досяг більшого рівня». Міністри торгівлі двох країн навіть підписали в Сочі відповідний меморандум. Сторони домовилися провести наступне засідання Ради співробітництва вищого рівня у Туреччині. Обговорили вони й тему взаємодії у транспортній сфері, промисловості, сільському господарстві, будівництві.
Не обійшлось без торгів за Сирію та Карабах, які, вочевидь, і є тим «товаром», заради якого Ердоган готовий наразити свою державу на санкції. Судячи з новин про загострення в Нагірному Карабасі, де московитські «миротворці» без єдиного пострілу відходять та здають остатки вірменського населення краю на поталу азербайджанській армії – торги пройшли успішно і москві вдалося продати Анкарі клаптик землі на Південному Кавказі в обмін на більші вигоди для себе у сочинських угодах.
Окрім того в спільній заяві президентів росії та Туреччини наголошено про необхідність повного виконання стамбульської “зернової угоди”, а саме – про безперешкодний експорт російських добрив та зерна. Раніше, 22 липня у Стамбулі Україна, Туреччина та ООН підписали угоду, яка стосується розблокування портів та вивезення українського зерна. Дзеркальну угоду з Туреччиною та ООН також підписала московія.
«Результатом діяльності наших делегацій є кроки щодо енергопостачання, експорту сільськогосподарської продукції та зерна Чорноморським шляхом, переговори щодо туризму, транспорту, а також деякі кроки в регіоні. Водночас наша сьогоднішня двостороння зустріч є дуже важливою з точки зору розкриття ролі Туреччини в регіоні» – сказав Ердоган опісля зустрічі в Сочі.
Оскільки Туреччина допомагатиме московії обходити санкції і компенсувати їх – ЄС готує санкції проти Анкари. За інформацією джерел Financial Times, в ЄС вже вирішили, як “покарати” Анкару за нові домовленості з москвою в галузі енергетики, фінансів і торгівлі.
Що для України означатиме поглиблення московсько-турецького співробітництва? А те, що все більше важелів впливу на «посередника» у стамбульському форматі переговорів буде в руках нашого ворога, та, очевидно, цей майданчик стає дискредитований, як раніше мінський. А стратегічно для України це означає, що на наступному витку ескалації протистояння між Заходом і Сходом Туреччина становитиме аналогічну загрозу, як зараз Білорусь, тільки у значно більших масштабах. Так як Лукашенко прямував шляхом побудови неосталіністичної «Союзної держави» (яка мала мавпувати СРСР, який планувалось «відновити» на 100-ліття від дня проголошення – 30 грудня 2022 року); так і Ердоган прямує шляхом побудови «Євразії», з надією колись заволодіти «шкурою вбитого ведмедя». Лукашенко мріяв стати генсеком відновленого СРСР2.0, а став рабом кремля. Ердоган мріє стати султаном Євразії/Тартарії, а йде в ту ж пастку. Совок йде в совок, а Азія йде в Азію.
Туреччина є троянським конем Євразії в НАТО, що за нагоди розвалить альянс зсередини війною проти Греції – чого так вичікує кремль. Турецька стратегічна морська концепція «Блакитна Батьківщина» передбачає окупацію половини Егейського моря з грецькими островами – а отже, незворотну внутрішню війну в НАТО, в якій на боці Греції включиться Франція, як стратегічний супротивник Туреччини в Африці. Хаос та колапс НАТО є мрією москви, адже лише це може дати їй шанс загарбати країни Балтики та Польщу.
Спільність інтересів виливається в союз. Тандем Анкара-москва має спільні погляди на дроблення Балкан, на витіснення США з Сирії та Іраку, на спільну противагу Китаю в Центральній Азії. Обидві потуги є регіональними гравцями, що прагнуть ослаблення Заходу та переходу до багатополярного світопорядку.
На жаль, наразі Україна вимушена користуватися «посередницькими» послугами, як стало ясно, геть не нейтральної Туреччини задля реалізації експорту продовольства та металургії. Проте мусимо засвоїти урок на майбутнє – ніколи не можна надіятись на країни, на які більший вплив має ворог. Коли спалахне війна в Егейському морі, протоки Босфор і Дарданелли будуть закриті, і ніякої морської торгівлі ані української, ані інших чорноморських країн не буде. Тому мусимо розвивати сухопутну транспортну інфраструктуру з країнами Тримор’я, партнером-учасником якого Україна стала в червні, та мати вихід до Адріатики та Балтики. А ударні безпілотники Україна може розробляти та вробляти спільно з Польщею та Чехією, і значно кращі ніж байрактари, адже українська авіаційна науково-технологічна база одна з найкращих у світі.