Про яку Україну мріяли есесівські генерали. Євреї, УПА та роль Галичини у планах ІІІ Рейху

Уривки спогадів Казімежа Мочарського «Бесіди з катом», опубліковані на «Хвилі», викликали великий резонанс.

Перша частина була присвячена міркуванням генерала СС Юргена Штроопа щодо майбутнього України у складі німецького Рейху. Продовження присвячене його діяльності в Галичині на посаді заступника шефа СС і поліції Кацманна (прізвище, як бачимо, цілком нордійське для офіцера СС – прим. автора) з резиденцією у Львові. Тут він перебував недовго з лютого по квітень 1943 року.

У цьому уривку ми побачимо, якими пріоритетами керувалися фашисти, вибудовуючи свою національну політику в Галичині. Також розглянемо єврейське питання, оскільки, як випливає зі слів Штроопа, розв'язання єврейського питання та українська лінія тісно переплітались між собою.

Отже, Мочарський запитує Штроопа про те, що він робив у Львові «в цьому чудовому місті»:

— Був заступником генерала Кацманна з багатьох питань. Він давав мені спеціальні доручення. У нас були великі проблеми з аківськими диверсантами (партизанами Армії Крайової – прим. автора), а також нечисленною, але нахабною українською партизанщиною, пов'язаною з тим крилом (слабким, зрештою) українських угруповань, які почали вести обережну підпільну діяльність проти нас. Часом виникали труднощі у відносинах з відданими нам, але мало дисциплінованими відділеннями SS-Galizien (дивізія СС «Галичина» – прим. автора). До речі, тут варто зробити застереження, оскільки набір до дивізії ваффен-СС «Галичина» розпочинався в травні-червні 1943 року, а Штрооп виїхав зі Львова в середині квітня, то можна припустити, що цих слів він не говорив, або говорив неправду, або говорив, переказуючи розповіді своїх колег по СС, які залишились у Львові.

Штрооп намагався не розкривати Мочарському нюансів своєї діяльності в Галичині з очевидних причин. Однак, очевидно, що саме тут він удосконалив методи роботи з розв'язанням «єврейського питання», оскільки одразу зі Львова був направлений до Варшави виконувати завдання зі знищення єврейського гетто. Штрооп визнав, що його начальник Фріц Кацманн переселив з Галичини 550 тис. євреїв. Львівське гетто перестало існувати ще в січні 1943 року, після чого було створено 25 єврейських концтаборів по тисячі ув'язнених у кожному. При цьому держава виділяла 5 злотих на утримання кожного ув'язненого, з яких тільки один злотий 60 грошів йшло на харчування та утримання. За підрахунками Шільке щомісяця за працю ув'язнених СС отримувало не менше 4 млн злотих щомісячно. По суті, це був бізнес Гіммлера, який став серйозною економічною силою Рейху, враховуючи масштаб використання рабської сили.

Тепер торкнемося такого моменту, як опір євреїв у Галичині. Ось що говорить Штрооп:

«Після не дуже вдалої ліквідації гетто в містах і містечках Галичини єврейські біженці завдавали Кацманну багато клопоту. Багато євреїв пішли в ліси, де приєдналися до польських партизанів. У них було багато зброї, яку вони купували у наших союзників – італійців та угорців. Ці лісові банди нам серйозно заважали. Місцевість складна для боїв. Пагорби, ліси, гори, перелісся. Польська інтелігенція і міщанство, а також католицьке духовенство давали євреям ефективну підтримку. Селяни також дозволяли їм користуватися магазинами, пивними та стогами. Навіть українські селяни іноді допомагали євреям, хоча в принципі Галичина (це слово він вимовив по-українськи) співпрацювала з нами в акції ліквідації євреїв, та й до поляків не була лояльною. Вічний бардак у цьому дистрикті! І постійна загроза.

— Одного разу я їхав до Рави-Руської, до штабу наших військ, які боролися з польсько-єврейськими бандами в цьому регіоні. Командувач, штурмбанфюрер СС розповів ситуацію, яка була складною. Я прийшов до висновку, що проти такого хитрого і рішучого ворога наших сил недостатньо. Коли я повертався зі Львова, євреї обстріляли з лісу моє авто.

— З тієї ситуації в дистрикті Галичина я зробив деякі висновки. Перша фаза усунення євреїв відносно легка. Їх просто запихаєш у мішок, як курей. Пасивні маси не лише самі йдуть, як телята на забій до м'ясника, але й паралізують активні елементи. Ці активні євреї навіть організовані, не можуть впоратися з переляканим, істеричним натовпом, не керують ситуацією і часто самі гинуть з натовпом. Натомість друга фаза є дуже важкою, тому що біженці – це люди рішучі, відважні, сильні й винахідливі.

— Крім того, зі Львова я виніс ще один урок, — розповідав Штрооп. — А саме: я зрозумів, що євреї можуть досконало оволодіти інженерно-саперною технікою. Я вивчив у Львові, Рогатині та Золочеві, а також в одному з лісів, який був партизанською базою, систему будови бункерів, укріплень, складів, сигналізації тощо. Знаєте, ви б ніколи не повірили, які це були чудові сховища, канали, коридори, склади амуніції тощо. Які винахідливі пристрої для обігріву та вентиляції! У Рогатині я бачив єврейське сховище, яке було підземним залом-казармою на 60 осіб. Довжина 30 метрів. Побудований глибоко під землею зі стовпчиків, бетонних опор і залізних балок. Під стелею два метри щебеню, землі, покритих травою і клумбами. У непримітних кущах замасковані вентиляційні ходи. Есесівці Кацманна штурмували цей бункер кілька днів. Опір єврейського загону був рішучим. Невідомо, як взяти таку фортецю. Перший знайдений вхід – тільки залізні двері. Коли їх розвалили, побачили коридорчик. Увійшли, а тут вибух. Кілька есесівців були важко поранені. Один упав у замасковану сіткою вовчу яму і наткнувся на кіл. Ми були змушені шукати інші входи. Частина єврейських партизанів була перебита. Ніхто не здався живим. Більшість утекла таємними підземними коридорами, маршрут яких ми дізналися через кілька днів. Виявилося, що євреї використовували середньовічні підземні ходи, якими населення колись тікало від татар.

Цю, другу, нечисленну групу євреїв, цієї сіоністської інтелігентської еліти ніколи не можна недооцінювати. Їхні керівні групи завжди відзначаються характером, знаннями, спритністю і фізичною силою».

Тут можна здогадатися, що відрядження Штроопа до такого складного регіону, як Галичина, було пов'язане з його безпосередньою підготовкою напередодні Grossaktion in Warschau (Великої акції у Варшаві).

Власне, тут варто зупинитися на розумінні нацистами ролі і значення Галичини та її перспектив у Третьому Рейху. На наш погляд, це один з найбільш цікавих моментів у спогадах Мочарського, оскільки тут у відкритій формі розкрито причини залицяння нацистів до українців на Західній Україні.

Ось що говорив Штрооп Мочарському:

— У воєнній, а в майбутньому – і в післявоєнній ситуації Галичина була важливим національно і політично складним регіоном. Місцевість, багата ресурсами, корисними копалинами, хорошими землями. Численні міста, містечка і села, неоднорідно заселені трьома народами (українцями, поляками та євреями), а також народностями і племенами – такими, як гуцули, вірмени, лемки, цигани, чверть угорці, чверть австрійці і так далі. Серйозні економічні, мовні, культурні контрасти, а в Європі Нового порядку Львівщина повинна бути уніфікованою і спокійною. Вона становить природну базу для зв'язку і комунікації Західної та Центральної Європи з Південною Росією, Україною, Румунією і далі з Кримом, Казакією, Чорним морем та Кавказом. Тому ми повинні були з трійки головних національних груп – коли якась пара, співпрацюючи, діяти проти нас (у даному випадку євреї і поляки) – зробити двійку. Ми хотіли мати тільки поляків та українців. Завжди можна було б, за браком третього, тобто євреїв, грати українцями проти поляків і мати відносний спокій.

На цьому спогади Штроопа про український період своєї «діяльності» практично закінчуються. Однак є останній штрих, гідний уваги, який стосується безпосередньо самої Grossaktion in Warschau.

Цей момент стосується інспекції, яку Штрооп провів 18 квітня 1943 року в єврейському гетто Варшави за день до його ліквідації. Юрген Штрооп розповідає Мочарському, як він приїхав до гетто і на його межі з «арійськими» будинками перевіряв функціонування так званого оточення, що складалося з так званих аскарісів. Аскарісами називали бійців, набраних з тубільців, мусульман у колишніх німецьких колоніях. Ось як їх характеризував Штрооп:

— «Ми називали аскарісами добровольців допоміжних служб СС, яких рекрутували з автохтонного населення Східної Європи. В основному це були латиші, литовці, білорусі та українці. Їх навчали в SS-Ausbildungslager (тренувальному таборі) Травники під Любліном. Це були не найкращі бійці, хоча й націоналісти та антисеміти. Молоді, найчастіше без середньої освіти, з диким рівнем культури і схильні до насильства, але слухняні, фізично витривалі і тверді проти ворога. Багато «аскарісів», використаних у Гросакціон (особливо на початкових діях) – це латиші. Вони не знали польської мови, тому їм важко було знайти спільну мову з населенням Варшави. Нас це цілком задовольняло. Ми їх також називали Trawniki-Männer.

— Коли я залишав гетто, — закінчив розповідь про свою інспекцію Штрооп, — почув поблизу, з «арійського» боку, постріл. Побіг. Це стріляв молоденький «аскаріс», латиш у чорному плащі. Я відлаяв його, як собаку, а він стоїть струнко і дурнувато, але відкрито каже: «Так нудно, пане лейтенанте (прийняв мене за лейтенанта)...коли ми нарешті почнемо відстрілювати тих звірів за стінами єврейського зоопарку?» — питає він, на диво, німецькою, хоч і мовою «негердойч» (негритянська німецька або ламана німецька). Цей білявин (мав арійське походження) отримав від мене рукавичкою по обличчю і рейхсмарку в лапу. На аскарісів я міг покластися!».

Мабуть, на цьому наша ретроспективна подорож з Юргеном Штроопом і Казімежем Мочарським закінчиться саме в цій точці. Безсумнівно, зацікавленому читачеві варто прочитати всю книгу польського дисидента — вона того дійсно варта.

Юрген Штрооп був повішений о 19-00 6 березня 1952 року за рішенням польського суду. Казімеж Мочарський вийшов з польської в'язниці 24 квітня 1956 року. У 1977 році він вперше видав цю книгу.

Що стосується нашої з вами сучасності, то після прочитання «Бесід з катом» напрошуються пара висновків:

По-перше, як і понад півстоліття тому, очевидно, що ніхто не буде вирішувати наші проблеми за нас. Україна була, є і, судячи з усього, буде інструментом для розв'язання цілей і завдань більш великих народів і держав. Рівно до того моменту, поки ми не дорослішаємо до простої думки, що ні Захід, ні хто б то не було інший «нам не допоможе». Допомогти ми можемо тільки самі собі. Дивно, що така проста думка досі не оволоділа умами і ми 20 років проблукали в трьох соснах «правильного геополітичного вибору».

По-друге, ми не помітили, що найстрашніші плани нацистів щодо України виявилися реалізовані, або реалізуються. По суті, є дві паралельних реальності, як у розповідях Штроопа – реальність панів, де є вище світло, музика, подорожі по Європі і реальність рабів, де безпросвітна боротьба за шматок хліба, хвороби, алкоголізм і регулярна доза співу на ТБ, аби життя не здавалося лайном.

З цієї точки зору заяви, які сьогодні робляться чиновниками, повністю відображають суть нашої кастової системи. Господарі життя вже навіть не приховують свого насолодження існуючим станом справ. Так вчора на міжнародному форумі в Києві заступник глави МЗС України Олександр Горін заявив буквально, що роки, які минули після розвалу Радянського Союзу, для України були «однією з найкращих епох». «Посткомуністичні 20 років були однією з найкращих епох», – сказав він (ще б!)

«Ми живемо у щасливий час», – додав чиновник. Горін пояснив, що у громадян з'явилося набагато більше можливостей для самореалізації, а рівень життя поступово покращується. «Краще стали жити», – вважає він. Те, що відсотків 80-90% населення країни поза межами цього раю на Землі пан Горін очевидно навіть не знає. Втім, йому ли, як і Штроопу, свого часу, думати про долю унтерменшів (недолюдей).

Тому тотальна дегуманізація, яка звучить у кожному рядку спогадів Штроопа, давно вже стала реальністю в Україні, тим самим соціальним пеклом, в якому ми живемо. Ми не так уже відрізняємося від тих євреїв, які, «як телята на забій до м'ясника», стадом йшли на забій. Як ми пам'ятаємо, Штрооп казав, що тільки нечисленні мислячі представники єврейського народу змогли надати опір фашистам. Тим самим вони внесли свою лепту в поразку фашизму, часто ціною свого життя. Зрештою, зло було покаране.

Варто замислитися.

-----------------------------------------------------------------

За темою: Про яку Україну мріяли есесівські генерали і як ми виконуємо план Гіммлера. Частина I

Ця стаття польською мовою тут: O jakiej Ukrainie marzyli generałowie SS i jak realizujemy plan Himmlera. Część I