Я прибув до Москви минулого тижня 8 грудня о 16:30. В цю пору року в Москві вже темніє в цей час, а сонце піднімається не раніше 10 ранку. Якщо ви живете ближче до екватора, це може завдати вам дискомфорту. Це перша ознака того, що ви не тільки в чужій країні, до чого я вже звик, але також і в чужому середовищі. В Москві є три аеропорти, і ми прилетіли в найдальший від центру міста – головний міжнародний аеропорт Домодєдово. Однак, поки ми їхали в центр Москви, щоб дістатись до якого потрібно було витратити більше години, дорожній рух та роботи були доволі звичними. В Москві постійно йдуть будівельні роботи так реконструкція, і хоча це заважає дорожньому руху, це ознака того, що, принаймні в столиці, триває період добробуту.
Нас зустрів колега з приймаючої сторони, і ми одразу перейшли до робочих питань та обговорення актуальних подій. Мій співрозмовник провів багато часу в Сполучених Штатах і знав набагато більше про особливості американського життя, ніж я про російське. У цьому плані, він був ідеальною кандидатурою для супроводу, пояснюючи мені нюанси своєї країни з позиції російського патріота, яким він, звичайно, був.
Я зрозумів, що турбує Росію завдяки колезі, що мене супроводжував, а також з розмов з російськими експертами по більшості регіонів світу — студентами Інституту міжнародних відносин — та невеликою кількістю людей, яких я вважав звичайними громадянами, тобто людьми, які не є працівниками державних установ, що працюють у сфері економічної політики та займаються питаннями міжнародних відносин. Основні питання, які непокоять росіян не складають особливої таємниці. Проте важливість та першочерговість цих проблем виявились доволі неочікуваними.
Ставлення росіян до економічних негараздів
Я думав, що першочергово росіян турбують економічні проблеми Росії: падіння рубля, зниження цін на нафту, загальний спад в економіці та вплив західних санкцій. Одним словом все, що, як здається західним країнам, має наносити шкоду російській економіці. Проте це не було основною темою розмови. Зниження курсу рубля вплинуло на плани, щодо закордонних подорожей, але населення тільки недавно почало відчувати реальний вплив цих факторів, зокрема через інфляцію.
Але була й інша причина такого відносного спокою, щодо фінансової ситуації. Про таку причину говорили не тільки державні чиновники, але й приватні особи, тому до такої аргументації потрібно відноситись дуже серйозно. Росіяни відзначають, що економічні негаразди це нормальний стан для Росії, а благополуччя є винятком. Завжди є очікування того, що період добробуту закінчиться, після чого знову почнуться звичайні для росіян обмеження бідності.
Росіяни жили в жахливих умовах не тільки протягом 1990-х років при Борисі Єльцині, але і в часи попередніх урядів, починаючи від царів. Проте, як зазначили деякі з моїх співрозмовників, незважаючи на це вони перемагали у війнах, в яких їм потрібна була перемога, і їм вдавалося жити життям, яке варто прожити. Хоча «золотий вік» попередніх 10 років наближається до кінця, такий розвиток подій був доволі очікуваним, тому вони витримають черговий період занепаду. Від урядовців це звучало, як попередження, і я не думаю, що це був блеф. Основною темою розмови були санкції, а її метою була демонстрація того, що санкції не змусять Росію змінити свою політику по відношенню до України.
Сила росіян в тому, що вони можуть витримувати вплив чинників, які можуть зламати інші народи. Крім того, згадувалося про те, що росіяни, як правило, підтримують свою владу коли Росія відчуває загрозу, незважаючи на те, наскільки така влада професійна. Таким чином, зазначили росіяни, не варто очікувати, що санкції змусять Москву капітулювати, незалежно від того, наскільки жорсткими вони будуть. У відповідь вони можуть застосувати свої санкції, перелік яких не зазначався, але які, на мою думку, можуть включати арешт активів західних компаній в Росії і скорочення імпорту сільськогосподарської продукції з Європи. Хоча питання, щодо припинення поставок природного газу до Європи не піднімалось.
Якщо це так, то американці та європейці вводять себе в оману, стосовно впливу санкцій на Росію. Загалом, я не дуже впевнений, щодо користі використання санкцій, а тому, завдяки росіянам, я розглянув це питання з іншої точки зору. Санкції є віддзеркаленням больового порогу європейців та американців. Вони діють таким чином, щоб спричиняти шкоду, якій західні країни не зможуть протистояти. Коли ж санкції застосовуються до інших країн, наслідки можуть бути іншими.
У мене таке відчуття, що росіяни були чесними у цьому питанні. Це могло б пояснити, чому введення нових санкцій, а також падіння цін на нафту, економічні негаразди та решта проблем, що мали похитнути впевненість росіян, не мали суттєвого впливу, на що був розрахунок з самого початку. Достовірні результати опитування громадської думки показують, що Володимир Путін все ще доволі популярний. Чи буде його рівень підтримки залишатись таким, як і раніше за умови подальшого розвитку кризи, і чи буде еліта, що несе болючі фінансові втрати, так само оптимістично налаштованою, це інше питання. Для мене, напевно, найважливіший урок, який я отримав в Росії — це те, що росіяни не реагують на економічний тиск так само, як західні держави. А слоган, що використовувався у відомій президентській кампанії — Дурнику, це ж економіка — не варто застосовувати у тому самому значенні до Росії.
Українське питання
Обговорення України було набагато напруженішим. Існує розуміння того, що події в Україні це крок назад для Росії, та обурення процесами, які, на думку росіян, є пропагандистською кампанією адміністрації Обами, що направлена на те, щоб зробити з Росії агресора. В обговоренні постійно піднімалися два аргументи: по-перше, Крим — історична частина Росії, і він вже був фактично під контролем російської армії згідно з договором, а тому там не було ніякого вторгнення, а лише утвердження реального стану речей; по-друге, росіяни наполегливо переконували, що східна Україна населена росіянами, які мають отримати широку автономію. Один вчений поставив за приклад канадську модель і Квебек, щоб продемонструвати, що Захід, як правило, не має жодних проблем з регіональними автономіями для етнічно різних регіонів, але був шокований, коли росіяни захотіли застосувати таку форму регіоналізму, що є звичайним явищем на Заході.
Випадок з Косово є надзвичайно важливим для росіян, оскільки вони відчувають, що їх зауваження не були враховані і тому, що ситуація з Косово створила прецедент. Хоча пройшли роки після падіння сербської влади, що загрожувала албанцям у Косово, Захід все одно забезпечив Косово незалежність. Росіяни стверджують, що кордони було змінено, незважаючи на відсутність будь-якої небезпеки для Косово. Росія не хотіла, щоб так сталося, але Західний світ зробив це, тому що мав таку можливість. На думку Росії, західні країни не мають заперечувати проти зміни кордонів України після того, як вони намалювали нову мапу Сербії.
Я намагаюся триматися осторонь дискусій про «правильність» і «неправильність» якихось дій, не тому, що я не бачу різниці, а тому, що історія рідко вирішується відповідно до моральних принципів. Я розумів, що росіяни розглядають Україну, як необхідний стратегічний буфер, і притримуються думки, що без такого буфера вони можуть зіткнутися з серйозною загрозою, якщо не зараз, то в майбутньому. Вони згадують Наполеона і Гітлера, як приклад ворогів, які зазнали поразки за рахунок «глибини» території.
Я намагався викласти американську стратегічну точку зору. Сполучені Штати протягом минулого століття намагались досягнути єдиної мети: перешкодити виникненню єдиного гегемона, який зможе використовувати західноєвропейські технології та капітал, і російські ресурси та робочу силу. Сполучені Штати ввійшли в Першу світову війну в 1917 році, щоб заблокувати появу німецької гегемонії, і зробили це знову під час Другої світової війни. Метою Холодної війни було запобігання російській гегемонії, тому стратегія США залишається незмінною протягом цілого століття.
Сполучені Штати мають бути обережними, щодо появи будь-якого гегемона. У цьому випадку, страх перед Росією, що відроджується, є нагадуванням про Холодну війну, хоча й не розумним. Як зазначили деякі співрозмовники, економічна слабкість рідко супроводжується слабкістю військовою, або політичною роз’єднаністю. Я погодився з цією точкою зору, і зазначив, що саме тому у Сполучених Штатів є обґрунтоване побоювання, щодо дій Росії в Україні. Якщо Росії вдасться відновити свій вплив в Україні, що тоді буде далі? Росія має військову і політичну силу, з якою вона могла б почати загрожувати Європі. Саме тому, природно, що США, і принаймні деякі європейські країни,хочуть забезпечити свій вплив на Україну.
Коли я виклав цей аргумент високопоставленому співробітнику МЗС Росії, він відповів, що не має ні найменшого уявлення про те, що я намагаюся сказати. Хоча я думаю, що він повною мірою розуміє геополітичні інтереси, якими керується Росія в Україні, для нього основні інтереси США останнього сторіччя занадто об’ємні, щоб застосовувати їх до українського питання. Справа не в тому, що він розуміє тільки свою точку зору. Швидше за все, мова йде про те, що для Росії Україна є актуальним питанням, а моя картина американської стратегії є настільки абстрактною, що вона, на перший погляд, не має ніякого відношення до сьогоднішньої реальності. Американці автоматично реагують на те,що, на їхню думку, є зростанням російського впливу. Проте росіяни вважають, що наразі вони ще навіть не розпочинали наступ, і тільки обороняються. На думку цього чиновника, американці занадто перебільшують загрозу російської гегемонії, і це питання не варто розгляду.
Під час інших зібрань зі старшими співробітниками Інституту міжнародних відносин, я використовував іншу тактику,намагаючись пояснити, що росіяни поставили президента США Барака Обаму в незручне становище в питанні, стосовно Сирії. Обама не хотів атакувати, коли в Сирії було використано отруйний газ, оскільки це було складно здійснити у військовому плані, і тому, що якби президента Сирії Башар аль Асада було повалено, сунітські джихадисти отримали б контроль в країні. Я наголосив, що Сполучені Штати і Росія мали однакові інтереси, і спроба Росії поставити в незручне становище президента США, зробивши вигляд, що Путін змусив його відступити, спровокувало реакцію США в Україні. Чесно кажучи, я думав, що моє геополітичне пояснення ситуації було набагато більш зрозумілим, ніж цей аргумент в цілому, але я спробував його застосувати. Дискусія була за обідом, але я витратив час не на їжу, а на пояснення та суперечки. Я переконався, що я можу відстоювати свою власну позицію, але я також виявив, що вони розуміють тонкощі поведінки адміністрації Обами в аспектах, які я ніколи не осягну.
Майбутнє у відносинах Росії та Заходу
Більш важлива проблема полягає в тому, що буде далі. Я поставив офіційному представнику МЗС очевидне питання, стосовно того, чи буде поширюватись українська криза на країни Балтії, Молдову або Кавказ. Він декілька разів зазначив, звертаючи на це особливу увагу, що ця криза не буде поширюватись. Я гадаю, що це означає, що в країнах Балтії не буде проросійських виступів, в Молдові не будуть відбуватись громадські хвилювання, а на Кавказі не будуть проводитись військові дії. Я думаю, що він був щирий. Зараз росіяни на межі. Вони мають владнати питання з Україною, і вони повинні впоратися з існуючими санкціями настільки, наскільки вони здатні витримувати економічні проблеми. Захід має ресурси, щоб впоратися з кількома кризами, а Росії необхідно стримувати цю кризу в Україні.
Росію влаштує надання визначеного рівня автономії для росіян в деяких районах східної України. Яким є цей рівень автономії, я не знаю. Вони очікують на суттєвий крок назустріч, який захистить їхні інтереси і підтвердить їх значення. Їх точка зору, що регіональна автономія існує у багатьох країнах достатньо переконлива. Проте історія визнає силу, і Захід використовує свою силу, щоб тиснути на Росію. Але очевидно, що немає нічого більш небезпечного, ніж поранити ведмедя. Краще його вбити, але час показав, що вбити Росію не легке завдання.
Я поїхав з двома переконаннями. По-перше, Путін почувається більш впевнено, ніж я думав. В загальному стані речей, це значить не багато. Президенти змінюються. Але це нагадування про те, що ситуації, які можуть прибрати західного лідера, не завдадуть лідеру Росії жодної шкоди. По-друге, росіяни не планують відвертої агресії. І тут я більше всього стурбований: не тому, що вони не хочуть вторгнутись в якусь країну, а тому, що народи часто не знають про те, що може відбутись, і їхні вчинки можуть здивувати їх самих. Це найнебезпечніше в цій ситуації. Небезпечними є непередбачувані дії, як з боку Росії, так і з боку інших учасників.
Однак, мій загальний аналіз залишається незмінним. Незалежно від того, що може робити Росія в інших місцях, для неї Україна має фундаментальне стратегічне значення. Навіть якщо схід України отримає автономію, Росія буде як і раніше глибоко зацікавлена у відносинах інших територій України із Західним світом. Наскільки б важко це не було для Заходу зрозуміти, російська історія — це розповідь про «загорожі». Буферні держави рятують Росію від західних окупантів, тому Росія хоче виробити механізм, який зробить Україну принаймні нейтральною державою.
Будь-яка держава в Євразії, що набирає потужності, викликає автоматичну реакцію США, що обумовлено столітньою історією. Хоча, здається, росіянам це важко зрозуміти, за майже півстоліття Холодної війни США стали надто чутливими, щодо можливого повторного відродження Росії. Сполучені Штати провели минуле століття блокуючи об’єднання Європи навколо однієї ворожої держави. Але наміри Росії і побоювання Америки – різні речі.
У США та Європи існують проблеми у розумінні страхів Росії. Росія погано розуміє, зокрема, американські побоювання. Страхи ж обох сторін є реальними та виправданими. Це не питання непорозуміння між країнами; це питання несумісних імперативів. Всі добрі наміри у світі – а таких залишилось не так вже й багато – не зможуть вирішити проблему двох великих країн, які змушені захищати свої інтереси, загрожуючи при цьому іншим. Я багато чому навчився під час свого візиту. Я не знайшов вирішення цієї проблеми, але зрозумів, що, принаймні, кожна зі сторін має розуміти побоювання іншої сторони, навіть якщо вони не можуть заспокоїти свої власні страхи.
Источник: Stratfor, перевод Констатина Орла, «Хвиля»