2 січня 2024 року Харків вкотре опинився під ударами російських варварів. По будинку Олександра Глушка вдарила російська балістична ракета “Іскандера”. Він описує свої відчуття під час та після прильоту.
1. Вплив
Вранці 2-го січня до Харкова прилетіли Іскандери на Чичибабіна, Бакуліна та Новгородську. Перший удар був на Чичібабіна. Він був такої сили, що наш будинок на Бакуліна гойдався як на гойдалці. Вже потім стало відомо, що з боку, зверненого до Держпрому, в середньому під'їзді вхідні металеві двері з кодовим замком увійшли всередину і заклинило. А у багатьох мешканців зірвало вхідні двері на анкерах. Дивний рух ударної хвилі, яка залишила наш балкон незайманим, але вибила і жорстоко покоріжила балкони другого та третього під'їзду.
Було о 7:30 ранку. Я пішов спати під ранок, і ми ще були в ліжку, коли трапився перший удар. Дружина встала і пішла до умивальника. Я залишився в ліжку, коли секунд через 20 прийшов удар по нас. Я цю мить пам'ятаю по мілісекундах. Дуже нагадує велику морську хвилю, коли ти в неї пірнаєш, вона тебе накриває і несе до берега, перемішуючи з галькою та піском. Удар був з іншого боку, у дворі між спорткомплексом «Вірта» та будинком по Бакуліна 11/9. Вирва у дворі, в яку здавалося, можна було помістити паровоз. Багато знайомих потім говорили "ми бачили на фото". Ні, обсягу там немає. У квартирі стояла цементна завись. Команда «спускаємося» була виконана майже блискавично. Пробігаючи до виходу, побачив вивернені й скручені рами, скло скрізь, що повисли незрозуміло на чому штори та перемішані речі в бетонному пилу зі скляною крихтою на підлозі. За вікном горіли машини. Наше бомбосховище, що давно порожнє, знову наповнилося людьми. Дивна радість та підйом. Усі вітають один одного з «доброго ранку», сміх. Це виглядало дико.
Шок почав проходити лише до 14-15 години і тоді на подвір'ї сміху не стало. Моя дружина перетворилася на робота зі згорілою платою пам'яті. Нічого не могла збагнути, забувала, що робить. І це тривало до вечора. Я вийшов на вулицю озирнутися. Колись красива, доглянута, з купою квітів і зелені, маленькими магазинчиками, пивним рестораном вулиця була розгромлена, завалена будівельним сміттям, а всі будинки, що оточували, стояли з роззявленими ротами - порожніми вікнами.
Якісь демони промайнули по ній у частки секунди. Наш будинок із боку вибуху був весь без вікон. Далі вулицею будинки, які не виходили на місце вибуху, були пошкоджені осередками.
Потім, придивившись, можна було зрозуміти - ось ударна хвиля прийшла до нас, відбилася, пішла до будинку навпроти, відбилася, вперлася в торець наступного будинку і від нього вибила смугу вікон у наступному, не торкнувшись ліворуч і праворуч. Поранених було багато. Горів смолоскип газу. І було відчуття нереальності того, що відбувається.
2. Рятувальники
Відому, ставшу легендою швидкість роботи комунальників Харкова я побачив на власні очі. Це був американський фаст-фуд, настільки все відбувалося швидко, узгоджено та налагоджено. Відразу після удару з'явилися люди, які знімали на відео та викликали по рації пожежників, ще більше швидких. Вулицю оточили. Приїхало багато машин та людей, з'явилася будівельна та прибиральна техніка. Тут же виріс намет із чаєм-кавою-бутербродами. Намет ООН з теплими ковдрами, плівкою та ДСП. Медики ходили по квартирах старих людей. Я не встигав усе збагнути, але відчувалося, що це добре відпрацьований і налагоджений механізм. Тут маніпулятор ставив покручені авто на евакуатор, екскаватор засипав котлован, по дорозі снували сміттєвози та збиральні машини. Після обіду катастрофічних слідів руйнування практично не залишилося окрім вибитих вікон, які швидко зашпаровувалися ДСП. До кінця дня дали світло, тепло та газ. Це був мінімум, щоб повернутися до життя. Які емоції та відчуття були спробую описати пізніше.
Фото: ГСЧС/Facebook