Боротьба за свободу. Два стилі, два результати

Вибачте, що про святе. І це навіть не новорічний олів'є :)

У нас поки що війна. Невідомо ще на скільки. Не цілком зрозуміло з яким конкретно результатом. Тому я про боротьбу за свободу і свободи.

У цьому випадку — про стиль. Який досі пропагується й прочитується у презентації себе світові двох націй.

Є щось драматичне в тому, що в одному випадку боротьба сміливих людей за свою свободу призводила до ще більшої залежності, несуб'єктності, нескінченних трагедій, схлопування прав і свобод, таборів, руїн, погромів і злиднів.

А в іншому — до незалежності, суб'єктності і навіть світового лідерства, дедалі більшого визволення громадян, процвітання.

Це те, що зазвичай не порівнюється. Над чим в Україні не дуже прийнято розмірковувати. Одна з цих націй — ключовий партнер, що має відношення до врегулювання питання війни. Чи намагаємося ми його зрозуміти? І чи треба все, що відбувається, прив'язувати лише до «фактора Трампа»? Чи за поведінкою американців стоїть щось більше, тривале.

Я цитую в п.6. «Оливкову гілку» повністю, щоб читачі могли проникнутися. Це близько 50% тексту. Щоб уловити, на що звертає увагу автор, достатньо пробігти очима кілька абзаців. Але можна й вникнути. Пізніше напишу, чому.

Я дивитимусь на факти радше як політичний аналітик, що прагне зрозуміти/описати, як працюють системні чинники, аніж як історик, якого можуть цікавити численні подробиці.

І так, я загострюю. Тому що інакше легко втекти від суті в лабіринти мільйона фактів, поз тощо.

Це не вичерпний погляд. Просто ще одна точка зору, кут зору. Історія будь-якої великої нації практично бездонна. І її можна досліджувати все життя. У політичного аналітика такого шансу немає. Тому що він працює в полі підтримки прийняття рішень. Відповідно, його завдання — прагнути в стислі терміни достатньо коректно узагальнити. Щоб зрозуміти, що працює або чому не працює.

Точно так само дипломатія може відштовхуватися на практиці від приватних інтересів. У цьому її сила. У цьому ж може бути її слабкість. Тому що підводні річки великих процесів і колективного несвідомого можуть впливати на процеси, не рахуючись з інтересами навіть наймогутніших персоналій.

Це стара добра дискусія про роль особистості в історії. Де автор схильний стати на бік великих процесів, що висувають персоналії, дозволяють їм діяти. Радше ніж персоналій, здатних розгорнути історію всупереч великим процесам.

На Фейсбуці публікація викликала живий інтерес. Її на момент відправки на «Хвилю» побачило майже 20 тисяч осіб (при 30 тисячах переглядів, не скажу, скільки людей реально прочитало), у т.ч. у самих Штатах понад тисячу читачів.

Суттєво також і те, що 2/3 читачів усе ще :) залишалися українською аудиторією. Це говорить мені про те, що американська історія і те, як американці бачать світ (спойлер — дуже давно), багатьом українцям цікаво. Тому подумалося, що стаття може бути цікавою й читачам «Хвилі».

І... як говорив один відомий підкорювач космосу, «Поїхали!».

1. Одна з яскравих тем, до яких люблять звертатися в Україні — лист запорожців турецькому султанові. Очевидно, до Мехмеда IV, який виставив у російсько-турецьку війну 1672—1681 рр. 200-тисячну армію, що включала кримських татар і, так, частину запорожців. Тобто до тодішньої надсили в Європі, Причорномор'ї, Присередземномор'ї, Північній Африці та на Близькому Сході.

Увіковічено лист картиною Рєпіна, якого українська Вікіпедія нарешті назвала українським художником, що писав у Російській імперії.

Тут уточню, що питання не в формальному датуванні чи авторстві листа.

А в тому, що до нього дуже багато відсилань і в освіті, і в нашому навколополітичному фольклорі. Взагалі-то, і в стилі звернення української аудиторії, іноді й українських політиків до великих геополітичних гравців, до аудиторій за межами України.

Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш, i самого люципера секретар! Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати; твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колісник, єрусалимський броварник, олександрійський козолуп. Великого й Малого Єгипта свинар, армянська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць у небі, год у книзі, а день такий у нас, як і у вас, поцілуй за те ось куди нас!…

Кошовий отаман Іван Cірко зо всім коштом запорозьким

2. Візьмемо іншу. Петиція «Оливкова гілка», 8 липня 1775 року. Сама назва говорить сама за себе. Незалежність США ще не проголошена, але війна вже йде.

Загальна ситуація. На розуміння того, наскільки виступ був сміливим вчинком.

Населення північноамериканських колоній 2,5 млн (у т.ч. 0,5 млн рабів). Населення метрополії (Британії) 8 млн. 1:3,2.

Британія — глобальна наддержава.

Економіка Британії набагато більша — як через чисельність населення, так і всієї великої, налагодженої машини, що працює на британську економіку.

Королівський флот на старті війни — понад 250 кораблів. У колоній військового флоту немає взагалі. Британський флот за такого стану речей здатний здійснювати блокаду континенту, обстрілювати прибережні райони, висаджувати десанти де завгодно.

Британська армія близько 48 000 осіб, колонії за списком мали 23 000. По факту, в одному випадку це добре організована, дисциплінована регулярна армія, а в іншому — практично ополченці.

Британська армія озброєна за чітким стандартом. У колоністів часто на озброєнні мотлох. Коли Вашингтон прибув під обложений Бостон у липні 1775 року, 15% американських солдатів взагалі не мали вогнепальної зброї, у багатьох вона була непридатна до реального застосування.

3. Британський король відмовився прийняти/розглянути петицію «Оливкова гілка», а 23 серпня 1775 року видав Прокламацію про придушення заколоту, де колонії оголошувалися в стані «відкритого і явного повстання». Це призведе до подальшої ескалації.

4. Детальніше про військову ситуацію безпосередньо на континенті. Тому що тут із співвідношенням сил усе цікавіше.

На момент спроби подати петицію Другий Континентальний конгрес (загальноамериканське зібрання делегатів колоній) уже створив загальну Континентальну армію. Джордж Вашингтон призначений головнокомандувачем. По країні не бігає стихійний натовп, а працюють численні комітети. Координація, дії пропаганди організовуються.

Відбулися перші бої.

З квітня 1775 р. триває облога Бостона колоністами.

10 травня 1775 року колоністами в результаті нападу захоплений форт Тайкондерога. Це мало важливе значення, тому що захоплено 59 гармат. Вони стануть дуже в нагоді при облозі Бостона.

Лексінгтон і Конкорд — 19 квітня 1775 року. Втрати: британці 273 (73 убиті, 174 поранені, 26 зникли безвісти), колоністи 95 (49 убиті, 41 поранені, 5 зникли безвісти). Бій став наслідком рішення Конгресу закуповувати порох, зброю і продовольство, у т.ч. і конфіскуючи британські арсенали.

Банкер-Гілл — 17 червня 1775 року (біля Бостона) Втрати: британці 1 054 (226 убиті, 828 поранені), колоністи 450 (оцінка). Цей бій стає наслідком наполегливо проведеної лінії на те, щоб не випускати армію британців з Бостона.

22 червня 1775 року Конгрес дозволяє випуск континентальних паперових грошей (до $2 млн) на оборону — важливий крок, тому що війна вимагала оплати продовольства, пороху, перевезень.

30 червня 1775 року приймаються «Статути війни» (Articles of War). Робиться крок (реальний крок :) ) до того, щоб різношерсті ополчення стали добре керованою армією, в якій є дисципліна і правила.

Тому що багато колоністів до такого не особливо звиклі.

Вказується на обов'язковість підпорядкування наказам і ієрархії, порядок у таборі, розглядається хто і як розглядає справи, процедури покарання за порушення, уточнюються питання постачання тощо.

Оформляється квартирмейстерська логістика, що відповідає за перевезення, розміщення солдатів, майно. У серпні 1775 року призначається перший квартирмейстер Континентальної армії — Томас Міффлін. Як головнокомандувач Джордж Вашингтон прагне звести розрізнені колоніальні «комісаріати» до єдиної системи звітності й прийому запасів.

Також, майже одночасно з «Оливковою гілкою» Конгрес приймає «Декларацію причин і необхідності взятися за зброю» (6 липня 1775 р.), пояснюючи населенню колоній це вимушене рішення. Комунікація, однак.

Конгрес обговорює і поширює практичні рекомендації з виробництва селітри, як ключового компонента пороху.

Паралельно ведеться робота з індіанськими союзами, щоб їхня позиція в ході можливої подальшої ескалації залишалася стійко нейтральною або була дружньою.

26 липня 1775 Конгрес засновує континентальну поштову систему і призначає Франкліна першим поштмейстером — це різко посилює керованість і швидкість комунікацій на величезній території колоній.

Попри ці заходи, розмах, швидкість, продуманість, системність яких вражає й сьогодні, становище складне.

Під вищезгаданим Бостоном обложених британців підтримує флот. У колоній військового флоту, як я писав вище, поки що немає взагалі. В одного британського лінійного корабля «Бойн» 68-70 гармат. Більше ніж у колоністів (станом на жовтень у них 41 гармата, плюс 10 мортир і 3 гаубиці). Загалом у британського флоту в районі Бостона 318 гармат. Цифри постійно змінювалися. Але на розуміння пропорцій.

На початку серпня 1775 р. Вашингтон (командувач армією колоністів) скаржиться, що пороху є «не більше ніж приблизно на 9 пострілів на людину» для армії. Боєприпасів мало. Тобто до тривалих, виснажливих обстрілів колоністи вдаватися на той момент не могли. Піхота теж у плані пороху не шикувала.

Але, все-таки, сам факт облоги говорить про приблизну рівновагу сил саме в колоніях.

У районі Бостона влітку 1775 р. 15 000, хоч поки що смутних американців, тримають в облозі близько 6 500 британських регулярних військ. Цифри різняться, але приблизно так.

5. Були нюанси. Постачання британського гарнізону, перекидання підкріплень йшли морем. На це йшли тижні, все залежало від погоди тощо.

До Вашингтона все стікалося з найближчих колоній суходолом.

Але головне. Як було згадано, гармат у колоністів небагато, пороху мало. Однак, після прибуття до Бостона Вашингтона колоністи почнуть діяти дедалі організованіше й осмисленіше. У т.ч. приступлять до грамотного розміщення важкої артилерії на висотах, що дозволить надзвичайно ефективно обстрілювати і місто, і море. По суті, перерізаючи постачання. Тому в березні-квітні 1776 р. настане перелом і британці змушені будуть евакуюватися з міста.

З точки зору бойового духу ця перемога матиме більш ніж велике значення для колоністів.

6. Тепер читаємо петицію «Оливкова гілка». Нагадаю, прийняту тим самим Другим Континентальним конгресом, який пізніше затвердить Декларацію незалежності і проголосить створення Сполучених Штатів Америки.

Звертаємо увагу на окремі, незначні стилістичні відмінності :) у двох цитованих у пості документах. Гей, гей, це же пишуть представники майбутньої нації, про яких потім знімуть стільки фільмів про брутальний Дикий захід?! :)

«Його Величності Королю, найблагороднішому государеві.

НАЙМИЛОСТИВІШИЙ ГОСУДАРЕ,

Ми, вірнопідданні Вашої Величності — колонії Нью-Гемпшир, Массачусетс-Бей, Род-Айленд і Плантації Провіденса, Коннектікут, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія, округи Ньюкасл, Кент і Сассекс на Делавері, Меріленд, Вірджинія, Північна Кароліна і Південна Кароліна, — від свого імені і від імені мешканців цих колоній, які уповноважили нас представляти їх на Генеральному конгресі, просимо Вашу Величність благосклонно вислухати нашу смиренну петицію.

Союз між нашою Матір'ю-країною і цими колоніями, а також сила м'якого і справедливого управління приносили вигоди настільки надзвичайно важливі і давали настільки надійне запевнення в їхній міцності та зростанні, що, спостерігаючи, як Великобританія піднімається до могутності, найнезвичайнішої з усіх, які бачив світ, інші народи відчували подив і заздрість.

Її суперники, бачачи, що немає жодних ознак того, що цей щасливий зв'язок розірвуть внутрішні чвари, і побоюючись її майбутніх наслідків, якщо залишити її й далі без перешкод, вирішили завадити тому, щоб вона безперервно і грізно приростала багатством і силою, — зупинивши розвиток тих поселень, з яких ці прирости мали відбуватися.

Але, здійснюючи цей задум, вони зіткнулися з подіями, настільки несприятливими для їхніх цілей, що всякий, кому дорогі інтереси Великобританії і цих колоній, живив приємні й розумні надії побачити, як союз, що діяв досі, негайно отримає ще більшу міць і розмах — завдяки розширенню володінь корони і видаленню давніх і войовничихворогів на ще більш далеку відстань.

Тому, після завершення недавньої війни — найславетнішої і найвигіднішої з усіх, які коли-небудь велися британською зброєю, — ваші вірні колоністи, багатократно і самовіддано сприяли її успіху та не раз заслуговували тим самим на особливе схвалення Вашої Величності, покійного короля і парламенту, не сумнівалися, що їм буде дозволено, разом з рештою імперії, розділити благословення миру і плоди перемоги та завоювань.

Поки ці недавні і почесні визнання їхніх заслуг зберігалися в журналах і актах того високого зібрання — парламенту, і поки на них не лягала ані тінь обвинувачення, ані навіть підозра в якомусь проступку, їх стривожила нова система законів і постанов, прийнята для управління колоніями, — система, що наповнила їхні душі мучительними страхами і підозрами; і на свій невимовний подив вони побачили, як небезпека зовнішньої війни швидко змінилася внутрішніми небезпеками, в їхніх очах ще страшнішими.

І ці тривоги нічим не пом'якшувалися: в самій цій системі не було помітно прагнення сприяти благу Матері-країни. Адже хоча її наслідки найбезпосередніше відчувалися нами, її вплив, як здавалося, шкодив торгівлі і процвітанню Великобританії.

Ми ухилимося від невдячної праці — перелічувати тяжкісне множення уловок, що застосовувалися багатьма міністрами Вашої Величності, їхні оманливі приводи, порожні погрози і безплідні суворості, якими вони час від часу намагалися здійснити цей нерозумний план; або простежувати через ряд минулих років розвиток нещасних розбіжностей між Великобританією і цими колоніями, що випливали з цього фатального джерела.

Міністри Вашої Величності, вперто наполягаючи на своїх заходах і приступивши до відкритих військових дій заради їх проведення, змусили нас озброїтися для власного захисту і втягнули в спір, настільки глибоко протилежний почуттям ваших усе ще вірних колоністів, що, розмірковуючи про те, кому нам доводиться протистояти в цій боротьбі, і якими можуть бути наслідки, якщо вона триватиме, ми вважаємо наші приватні лиха лише частиною загального горя.

Знаючи, до яких лютих образ і невиліковних ворожнеч люди, як правило, доводять одне одного в громадянських чварах, ми вважаємо, що на нас лежить невідкладний обов'язок перед Всемогутнім Богом, перед Вашою Величністю, перед нашими співгромадянами-підданими і перед самими собою — негайно вжити всі засоби, які в нашій владі і не суперечать нашій безпеці, щоб зупинити подальше пролиття крові і відвернути наближувані лиха, що загрожують Британській імперії.

Покликані таким чином звернутися до Вашої Величності у справах настільки важливих для Америки і, ймовірно, для всіх Ваших володінь, ми палко бажаємо виконати цей обов'язок з найбільшим пієтетом; і тому просимо, щоб Ваша королівська великодушність і благожелательність витлумачили наші слова в найсприятливішому сенсі — за такої незвичайної обставини. Якби ми могли передати в усій силі ті почуття, що хвилюють уми нас, ваших слухняних підданих, ми впевнені: Ваша Величність віднесла б усяке начебто відступлення від благоговійного тону в нашій промові — і навіть у наших діях — не до осудливого наміру, але до неможливості поєднати звичайні зовнішні знаки поваги з належною турботою про власне спасіння від підступних і жорстокихворогів, які зловживають Вашою королівською довірою і владою заради нашого знищення.

Віддані Вашій Величності — Вашій особі, родині і правлінню — з усією ревністю, яку можуть внушити принцип і почуття; поєднані з Великобританією найміцнішими узами, які можуть зв'язувати суспільства, і сумуючи про всяку подію, хоч найменше послаблюючу ці узи, ми урочисто запевняємо Вашу Величність: ми не тільки палко бажаємо відновити колишню гармонію між нею і цими колоніями, але й прагнемо ствердити згоду на настільки міцному підґрунті, щоб благословення його передавалися без перерви, без майбутніх чвар, прийдешнім поколінням в обох країнах, а ім'я Вашої Величності було передано нащадкам, прикрашене тією особливою і непереминущою славою, яка супроводжувала пам'ять тих видатних осіб, чиї доброчесності і здібності виводили держави з небезпечних потрясінь і, забезпечивши щастя інших, споруджували найблагородніші і найдовговічніші пам'ятники власній славі.

Дозвольте також запевнити Вашу Величність: попри страждання ваших вірних колоністів у ході нинішнього спору, наші серця зберігають надто ніжну прихильність до королівства, з якого ми походимо, щоб просити про таке примирення, яке хоч найменше суперечило б його гідності або благу. З ними, враховуючи наш зв'язок, нас спонукають підтримувати і розвивати честь і обов'язок, так само як і схильність; і як тільки будуть усунені побоювання, що нині гнітять наші серця невимовним горем, Ваша Величність знайде на цьому континенті своїх вірних підданих готовими і бажаючими — завжди, як вони були завжди, — життям і станом стверджувати і захищати права й інтереси Вашої Величності і нашої Матері-країни.

Тому ми благаємо Вашу Величність: хай буде Ваша королівська міць і вплив милостиво вжито, щоб позбавити нас мучительних страхів і підозр, викликаних вищезгаданою системою, і запровадити мир у всіх межах Ваших володінь; і, смиренно віддаючи на мудрий розгляд Вашої Величності, чи не буде корисно — для сприяння цим важливим цілям — щоб Ваша Величність благоволили вказати такий порядок, за якого спільні звернення ваших вірних колоністів до престолу, вироблені їхніми спільними радами, могли б привести до щасливого і міцного примирення; і щоб тим часом були вжиті заходи, що запобігають подальшій загибелі підданих Вашої Величності; і щоб ті закони, які найбезпосередніше тяжіють на якихось з колоній Вашої Величності, були скасовані. Бо ми переконані: які б розпорядження не влаштувала мудрість Вашої Величності, щоб зібрати єдиний голос вашого американського народу, Ваша Величність отримали б настільки задовільні докази розташування колоністів до свого монарха і до батьківської держави, що бажана можливість знову була б їм повернена — довести щирість своїх запевнень усіма свідченнями відданості, належними найслухнянішим підданим і найлюблячішим колоністам.

Хай дарує Вам Господь, щоб Ваша Величність насолоджувалися довгим і благополучним царюванням, і щоб Ваші нащадки керували Вашими володіннями з честю для себе і щастям для своїх підданих, — така наша щира і палка молитва».

7. Я нагадаю, що пізніше під керівництвом конгресу колонії переможуть наддержаву. А потім їхні нащадки побудують, створять нову.

Не просто гаслами і яскравими сміливими відповідями, а всією тією масштабною і завчасною підготовкою до практичного захисту своїх інтересів, яка прочитується за обстановкою «на землі». На випадок, якщо їхній інтерес так і не буде враховано, а голос не буде почуто.

Багатьом в Україні може здатися, що тяга до «угод» замість кровопролиття, до здорового глузду, до врахування інтересів різних сторін, де ведуться важкі торги в пошуках балансу — особистий стиль Трампа.

Але коли ми читаємо «Оливкову гілку», де це проступає практично в кожному абзаці, читач може поставити собі питання: «Чи тільки в Трампі справа? Чи в американській історії і традиції є щось суттєве, тривале? І чи не воно вплинуло на те, що США стали тими, ким вони стали».

Леді і джентльмени, Ви можете підтримати публікації автора, задонативши на картку в Приватбанку:

5169330530068839

Сторінка автора на Фейсбуці: https://www.facebook.com/profile.php?id=100005250438755

Сторінка автора в Телеграмі: https://t.me/pasternak_taranushenko