Уже наступного місяця має відбутися дійсно історична подія – двостороння зустріч президента США Дональда Трампа та лідера КНДР Кім Чен Ина на нейтральній території у Швейцарії. Це стане першою в історії зустріччю двох лідерів і одним з найбільших кроків у бік мирного врегулювання ядерної кризи на Корейському півострові. Обидві держави активно готуються до переговорів, а Північна Корея крок за кроком йде на поступки для зниження градусу напруги, особливо перед переговорами зі своїми південнокорейськими колегами наступного тижня. Пхеньян вже заявив, що припиняє ракетно-ядерні випробування, закриває ядерний полігон і навіть оголосив, що виведення американських військ з Корейського півострова не буде передумовою проведення мирних перемовин, як це було раніше. У відповідь, Південна Корея погодилася відновити формат двосторонніх переговорів і припинила трансляцію гучномовців на лінії розмежування. Такий безпрецедентний, навіть занадто різкий, розворот у політиці КНДР щодо США підняв палку дискусію щодо того, чи йде Корея назустріч довгоочікуваному миру, чи все це – хитра гра Кіма.
Мирні переговори між Північною Кореєю і США розпочалися не просто так. Діалог був реанімований після Зимових Олімпійських ігор у Південній Кореї, завдяки яким вдалося налагодити контакти між Пхеньяном і Сеулом. Після цього розпочалася особиста «сага» Дональда Трампа, який несподівано погодився зустрітися з Кім Чен Ином. На мій погляд, три основні фактори вплинули на рішення Пхеньяна розпочати переговори:
Санкційна політика США. Суворі санкції, які запровадили США та їхні союзники, поступово починають бити по слабкій економіці КНДР. Крім того, войовничі заяви Трампа та його команди щодо ймовірності військових ударів по Північній Кореї так само зіграли свою роль і підштовхнули Пхеньян до пошуку альтернативного виходу з ситуації. Усвідомлюючи, що їм необхідна перерва, а також ризики продовольчої кризи, яка може виникнути внаслідок санкцій, КНДР пішла на несподіваний крок з деескалації ситуації на півострові.
Політичні торги Кім Чен Ина. Північна Корея завершила практично всі свої технічні завдання щодо розбудови ракетно-ядерного потенціалу. Пхеньян фактично реалізував свою програму мінімум: отримав водневу бомбу, розробив міжконтинентальну балістичну ракету, має можливість розробляти ядерні боєголовки, розширив ракетний арсенал, має деякі компоненти для створення біологічної зброї. Звісно, потенціал КНДР не є настільки потужним, як в інших ядерних держав, але його достатньо, щоб погрожувати як мінімум Південній Кореї та Японії, як максимум – Сполученим штатам і стримувати Вашингтон від потенційних ударів по Пхеньяну. Відтак, Кім тепер прагне «продати» (не думаю, що віддати повністю) цей арсенал за певні політичні поступки з боку США та Південної Кореї.
Китай. Коли китайці приєдналися до санкцій проти КНДР минулого року, це стало ключовим фактором, який змусив Пхеньян шукати шляхи мирних переговорів для того, щоб послабити санкції, уникнути катастрофи та виграти час. Китай є основним торговим партнером КНДР. Понад 80% товарів до Північної Кореї імпортують з Китаю. Так само й більшість експорту КНДР йде на Китай. Відповідно, саме позиція офіційного Пекіна стала вирішальною для ситуації. Китай має неабиякий інтерес у мирному процесі. Він розглядає Північну Корею як буферну зону для протидії американському впливу на Корейському півострові та загалом у Південно-Східній Азії. Відповідно, зараз Китай фактично досяг неймовірного результату з погляду дипломатії – став посередником на прямих переговорах між своїм геополітичним суперником Штатами та буферною зоною КНДР. Сам Пекін фактично уникає відповідальності за результат перемовин і може контролювати ситуацію, не втручаючись у неї напряму.
Мирні переговори між КНДР і США мають як позитивні, так і негативні сторони. Якщо вони відбудуться, то дозволять реанімувати формат багатосторонніх мирних переговорів щодо ядерного роззброєння на Корейському півострові. Крім того, це дасть друге дихання місії МАГАТЕ в Кореї, яка зможе знову приступити до своїх обов’язків. Перемовини також дають шанс на зниження напруги між двома Кореями, а у стратегічній перспективі за успішних обставин – відкриває можливість для реінтеграції Пхеньяна до світової спільноти. У разі успіху, ці ж переговори можуть підняти репутацію і Дональда Трампа, який доведе світу та інвесторам, що його команда, хоча й представлена «яструбами», але ухвалює раціональні та виважені політичні рішення і боятися нових війн не варто. Ну і наостанок, успіх дипломатичних маневрів навколо КНДР посилить альянс США з Японією і Південною Кореєю.
Однак проблема цих переговорів у тому, що вони занадто політизовані. Зустріч Трампа та Кіма анонсується ледь не щодня, неначе якесь велике шоу, на яке скоро завершиться продаж квитків. Це створює ілюзію завищених очікувань щодо результатів перемовин. У свою чергу, такий інформаційний дискурс не сприяє конструктивному діалогу. А тому переговори можуть завершитися як деескалацією, так і безпрецедентною конфронтацією і навіть війною у разі провалу. Все через те, що обидві держави (насамперед США) створили завищені очікування щодо зустрічі та культивують погляди, які не завжди відповідають реальності.
Основною проблемою переговорів є сприйняття ситуації обома державами, яке чітко прослідковується у ЗМІ та в офіційних заявах. У Сполучених штатах вважають зустріч Трампа та Кім Чен Ина ледь не відчайдушним кроком Пхеньяна, який неначе «приповзе» до Вашингтона, щоб викласти на стіл всю свою ядерну програму та попросити про послаблення санкцій. Зі свого боку, у Північній Кореї мирну ініціативу Трампа вважають визнанням Пхеньяна ядерною державою і рівноправним партнером на переговорах. Таке різне сприйняття ситуації породжує абсолютно різну картинку в головах людей і учасників процесу. Обидві сторони сприймають зустріч як свою перемогу, а не частину довгого процесу врегулювання кризи. Це може призвести до катастрофічних наслідків, якщо перемовини проваляться через непоступливість обох сторін.
Ще одним фактором, який може зашкодити переговорам між Трампом і Кімом є так звана «проблема блефу та довіри» між ними. Річ у тім, що починаючи з 1994 року переговори між КНДР і США ніколи не завершувалося успішно. Це породило кризу довіри між ними, а обидві країни почали вважати один одного нечесним та нещирим партнером. Більше того, систематичний блеф з обох боків призвів до ще більшої деградації сприйняття країнами один одного. Сполучені штати, особливо за часів Трампа, постійно погрожували Пхеньяну у разі перетину різних «червоних ліній», але на практиці нічого не робили, якщо Корея їх порушувала. У свою чергу Пхеньян часто погрожував знищити американський флот біля своїх берегів і вдарити по Сеулу, але теж нічого не робив, коли США посилювали санкції. Внаслідок такої багаторічної балаканини, лідери не сприймають серйозно погрози один одного, а це поганий сигнал для успіху переговорів. Адже на сьогоднішній день Вашингтон вважає Північну Корею «токсичним» режимом, який веде нечесну гру, а КНДР сприймає Штати як державу, яка загрожує їхньому існуванню. Іншими словами, для тих же корейців успіх дипломатії не перекриває ризики, пов’язані з провалом.
У публічних заявах представників США немає відповіді на ключове питання – які межі їхньої позиції щодо КНДР? Із чим Вашингтон готовий миритися? Чимало оглядачів відзначають, що Пхеньян не буде просто так віддавати ядерну зброю і ракети, а попросить щось в обмін на це. Враховуючи те, що Кім Чен Ин вважає ракетно-ядерну програму невід`ємною частиною виживання свого режиму та існування самої країни, то йому необхідно буде запропонувати щось співмірне цьому значенню. Для Кіма та його уряду ця програма – базова річ, на якій була збудована його внутрішня легітимність та основний компонент стримування США у регіоні. Утім у самих Штатах поки що не розголошують, чи є у них відповідь на це питання. Вочевидь, Північна Корея на переговорах добиватиметься не лише пом`якшення санкцій, а, наприклад, зниження військової присутності США в Південній Кореї, скасування договору про військову співпрацю між Сеулом і Вашингтоном або частини його положень, припинення спільних американсько-корейських військових навчань біля берегів КНДР тощо. Все це вдарить по позиціях США у регіоні та гратиме на руку Китаю. Наскільки Вашингтон готовий до таких поступок – питання відкрите.
Наостанок, обидві держави по-різному сприймають «історії успіху». Для Сполучених штатів, принаймні для частини їхніх еліт і населення, Лівія, Сирія, Ірак, Іран – це успішні історії запобігання розповсюдженню ядерної зброї. Для Пхеньяна ж це – свідчення того, що Сполученим штатам не варто довіряти. Особливо красномовною є ситуація іранською «ядерною угодою» від 2015 року. На початку травня Дональд Трампа має вирішити, чи виходити з неї, чи лишитися. Він послідовно критикував угоду та погрожував не виконувати її. Власне, Вашингтон її і не виконує до цього моменту. Для КНДР це означає, що США можуть підписати угоду, а завтра її розірвати з різних політичних причин, а це ще більше поглиблює недовіру між сторонами.
Зустріч Дональда Трампа та Кім Чен Ина завершиться або тріумфом, або провалом, щонайменше у медіапросторі. Навіть якщо переговори не призведуть до кардинальних змін балансу сил у регіоні та негайного прориву з кризи, США будуть позиціонувати її як перемогу. Тому що попереду – вибори до Конгресу, а рейтинг Трампа та республіканців падає. Якщо є переговори проваляться, всю вину покладуть на Північну Корею і почнуть нову ескалацію ситуації навколо півострова – знову-таки заради рейтингу та мобілізації прихильників перед виборами.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook