Під час «подолання» політичної кризи поціновувачі вітчизняного політичного шоу не раз затамовували подих в очікуванні несподіваних кадрових призначень в новому уряді. І це можна легко пояснити – в країні строкатих політичних карнавалів прізвище нового міністра є головною подією у житті аборигенів. Однак ніхто не чекав, що «вінок» з пір’ями не знайде нової голови на Грушевського, 7 і люди в білих халатах залишаться без вождя.
Для того щоб правильно оцінювати факт непризначення міністра охорони здоров’я у новому уряді треба чітко розуміти завдання, яке ставиться «соіскатєлю» цієї посади. А розуміти їх насправді непросто, оскільки ці завдання політичним істеблішментом приховуються і не є публічними.
Передусім, в обов’язки міністра входить «інформаційно-просвітницька» робота. Населенню треба пояснювати, що 50 доларів на душу (у Франції цей показник сягає 5 000 доларів) є нормальною сумою для організації медичної допомоги. З лікарями трохи складніше, їм треба не просто пояснити, а прищепити комплекс провини, переконавши їх у тому, що вони є головною причиною нераціонального витрачання коштів – хворому потрібна послуга, а не оплата лікарської ставки.
Потім, міністру треба створити таку систему, яка б примусила пацієнтів сплачувати гроші за лікування не напряму лікарю, а на рахунок лікарні. Це має забезпечити відчуття щастя у всіх учасників процесу. Люди у білих халатах повинні тішитись з того, що їх діяльність нарешті стала легальною і головний лікар визначатиме кому і скільки дати за виробничу активність, а пацієнти зобов’язані прийняти співучасть у фінансуванні лікарні як безоплатну медичну допомогу, зарахувати це за ніжну турботу держави про їх життя і проголосувати на наступних виборах за мудрих політичних діячів. І це ще не все. Щорічне зменшення консолідованого бюджету охорони здоров’я треба подавати як досягнення і пояснювати нерозумним, що кошти які не доплатили… пішли на оплату медикаментів потерпаючим від хвороб.
Очевидно, що на такі функціональні обов’язки віднайти потрібного фахівця було б не так важко (брехати в нашій країні люблять і вміють), якби не передача повноважень з придбання медикаментів за бюджетні кошти від МОЗ до міжнародних організацій. Треба розуміти, що мало хто погодиться дурити людей за умов відсутності адекватної матеріальної компенсації. Гроші для чергового паяца, звичайно, знайти завжди можна, у крайньому випадку є гранти, проте всі розуміють, що це не дасть потрібних результатів – брехати стає все складніше, та й «правило» Аврама Лінкольна ніхто не відміняв: можна весь час дурити деяких, можна деякий час дурити всіх, але дурити всіх і постійно не вдасться нікому.
Тобто, якщо у когось склалося враження, що політичний істеблішмент країни взагалі не знає, що робити з медициною, то це не так. Насправді Ложкін і Гройсман знають, що треба робити, тільки не можуть знайти того, хто зможе дурити всіх і постійно.
Цілком можливо, що міністра охорони здоров’я у цьому уряді так і не буде, оскільки викристалізовуються команда однодумців, яка буде дурити людей щиро і безоплатно,абсолютно цього не розуміючи. Мова йде про інтелектуалів комітету ВР України з питань охорони здоров’я, які хочуть бути причетним до великого і ввійти в історію українських медичних реформ. Все залежатиме від їх активності у законотворчості. Якщо ця активність буде високою, то все робитиметься руками корисних ідіотів і ми спостерігатимемо несподівані голосування депутатів за деякі, вибіркові, законопроекти, потрібні Борису Євгеновичу та Володимиру Борисовичу. Головне, щоб члени комітету дружно виходили на брифінг і записували «перемоги» до свого активу.
Голосування за 2309а-д про автономізацію лікарень є саме такою перемогою, потрібною для реалізації глобальних прихованих завдань. Рекомендував би пані Богомолець звернути увагу на дуже підозрілий факт – славу за продуктивне голосування Гройсман і Ложкін якось легко віддали профільному комітету, хоча результат у 280 голосів забезпечували саме ці люди.
Оцініть красу гри
Після того, як 16 грудня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні» і представник від Вінниці, нинішній міністр соціальної політики Андрій Рева, виступив з різкою критикою реформ в пілотних областях, а Володимир Гройсман 5 лютого під куполом ВРУ публічно відмовив Арсенію Яценюку у підтримці законопроекту про автономізацію лікарень склалося враження, що з приходом на позицію прем’єр-міністра пан Гройсман нарешті підведе підсумки по реформування «пілотів» і в проведені реформи відбудеться кардинальний злам. Нарешті будуть переглянуті різного роду роз’єднання первинного, вторинного і третинного рівнів з роздуттям адміністративного апарату, належно оцінене запровадження сімейної медицини, а по факту банальне знищення педіатрії з метою заощадження коштів і таке інше, але Володимир Борисович і його «молода команда» пішла традиційним шляхом – не виправлення, а використання чужих помилок у власних корисних цілях.
Для того, аби дізнатися яким чином будуть відбуватися медичне реформування по всій країні на період правління Володимира Гройсмана треба поцікавитись, що відбувається на його вотчині у Вінниці. А відбувається там багато цікавого.
Чомусь навесні цього року керівництво Вінницької області вирішило провести оптимізацію протитуберкульозних закладів. Людмила Грабович, директор департаменту охорони здоров’я Вінницької облдержадміністрації, в інтерв’ю газеті «Місто» пояснила, що чутки про закриття обласного протитуберкульозного диспансеру №2 у першу чергу пов’язані із оптимізацією всієї протитуберкульозної мережі області.
Дуже цікаво, що саме зараз по всій країні розгортається масове скорочення ліжкового фонду на виконання Постанови КМУ від 25.112015 за № 1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис населення». Але ще більш цікаво, що дія цієї постанови не поширюється на протитуберкульозні заклади, а сам протитуберкульозний диспансер №2, який знаходиться в парковій зоні є амбулаторно-поліклінічним закладом і взагалі немає ліжок. Їх він передав в новозбудований диспансер ще у 1976 році. Обґрунтування його ліквідації – відсутність ліжок. Ось воно як: багато ліжок – погано, взагалі немає – ще гірше.
Але про все по порядку. Спочатку ліквідація закладу обґрунтовувалась відсутністю бюджетних коштів. Ці дані власне і підтвердив представник протитуберкульозного диспансеру на громадських слуханнях, які відбулися 28 квітня: «фінансування на ІІ півріччя не передбачено».
Зеленський зустрівся з головою ЦРУ Бернсом: війна закінчиться
Нова пенсійна формула: як зміняться виплати для 10 мільйонів українців
40 тисяч гривень в місяць та понад рік на лікарняному: названі ключові зміни у соціальному страхуванні
Українцям загрожують штрафи за валюту: хто може втратити 20% заощаджень
Після того, як громадськість висловила своє незадоволення, владою було висунуте нове обґрунтування і новий варіант вирішення проблеми. Передача з обласного підпорядкування у міське, продиктовано уже не браком фінансів (хоча їх поки так і немає), а тим, що на сьогоднішній день йде розмежування рівнів надання медичної допомоги – вторинної та третинної. Вторинний рівень передається на рівень міст… І це говориться після того, як у 2006 році цей самий диспансер, відповідно до рішення Вінницької обласної Ради, з міста був переданий в обласне підпорядкування. Тобто у 2006 році диспансер, який з 1976 року функціонував як амбулаторно-поліклінічний заклад, почав вважався закладом третинного рівня і був переданий на баланс області. А ось у 2016 році, коли з’явився інтерес до паркової зони на якому він розташований, диспансер знову став закладом вторинного рівня. Наш диспансер – як хочемо, так і вважаємо.
Виконуючий обов’язки директора департаменту охорони здоров’я Вінницької міської ради Олександр Шиш, мабуть здуру, пояснив схему з передачею диспансеру з області в місто наступним чином: «Нині протитуберкульозний диспансер не здійснює стаціонарного лікування, а лише амбулаторне, тому такий заклад місту не потрібний. А протитуберкульозне відділення можна відкрити на базі клінічної лікарні».
З рештою пан Шиш, зазначив, що кожен хворий на туберкульоз має всі права та свободи, в жодній країні немає гето хворих на туберкульоз, вони не мають спеціального маркування, електронних браслетів чи ще чогось іншого, тому тубдиспансер у скороченому вигляді переводиться на територію Вінницької клінічної лікарні №3, де розташований пологовий будинок №3 промовистою назвою «Центр матері та дитини». Якщо ви не знали, що таке вінницька європейська стратегія, то просимо познайомитись.
З неофіційних джерел стало відомо, що ініціатором цього процесу виступила міська влада. Саме вона «попросила» обласну владу і та розробила два проекти рішення: один проект рішення винесло управління спільної комунальної власності територіальних громад Вінницької області, а другий підготував департамент охорони здоров’я Вінницької ОДА. Тут, як кажуть, взагалі «ноу коментс».
І ось, нарешті, підводимо підсумки і оцінюємо красу гри. Наприкінці 2016 року під час бюджетного процесу тодішній голова ВР України Володимир Гройсман не став захищати медичний бюджет від скорочення на 2,5 млрд грн.. З трибуни ВР він з Андрієм Ревою критикують розвал медицини через недолугу реформу стовпом якої і є, власне, роз’єднання рівнів допомоги. Далі Володимир Гройсман в режимі «між іншим» закидає міністру Квіташвілі, що скорочення ліжкового фонду не є реформою, критикуючи відповідну Постанову КМУ. І ось, у 2016 році, коли всі обласні департаменти охорони здоров’я прийнялись виконувати Постанову КМУ № 1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис населення», прийняту 25.112015 для того, щоб під скорочені ліжка скоротити лікарів і звести фінансові баланси в кінці року, Гройсман, уже з позиції прем’єр-міністра країни, робить вигляд, що не помічає як міська та обласна влада Вінниччини організовує операцію «тубдиспансер».
Принагідно зауважимо, що Постанова КМУ № 1024 не поширюється на протитуберкульозні заклади. В країні, як-не-як епідемія туберкульозу. Але міська влада проявляє ініціативу і пропонує обласній владі для компенсації недостатності фінансування, обумовленого скороченням медичної субвенції, пустити «під ніж» обласний тубдиспансер, припиняючи його фінансування з наступного півріччя. Далі, для надійності, підтягується постулати гостро критикованої Гройсманом і Ревою реформи про розмежування вторинного та третинного рівнів та принципи організації фтизіатричної допомоги на Заході і протитуберкульозний диспансер «легким рухом руки» передається місту. Міські чиновники кажуть: ну що ж, передавайте, але диспансер без ліжок нам не потрібний. А якщо вже так треба зберегти фтизіатрів, то ми їх відправимо на одну територію з пологовим будинком, але приміщення в парковій зоні все одно звільняйте. Красиво, нічого не скажеш.
Донецьких називали биками, оскільки вони тупо «бикували». Назвати вінницьких гієнами, шакалами чи навіть мародерами – це образити тварин та мародерів. Жоден шакал, перед тим як приступити до об’їдання залишків після більш сильних хижаків не вилазить на пень і не починає розпинатися про те, що перегризати горло косулям аморально і неправильно. Він тихо їсть що залишилось після сильніших і плентається далі.
Мародери на війні також спочатку воюють, а потім витягують з рота золоті зуби вбитих, тобто спочатку ризикують життям. Вінницькі ж навчились чужими руками вбивати і навіть витягувати золоті зуби. А як тільки ви чуєте їх виступ з трибуни ВР України, де вони «клеймят позором» олігархів, то знайте це робиться для формування соціальної бази під наступні вибори, а за 5 хвилин вінницькі будуть вечеряти об’їдками з ситного олігархічного столу. Якщо не вийшло з обленерго, то може хоч облтубдиспансерами поживитись. Так що будьмо пильними – вінницькі, це ще гірше як донецькі, від них можна заразитись туберкульозом.