Пам’ятаєте Ганну Герман, уродженку села Колодруби, Миколаївського району, Львівської області? Так, це та сама, що колись працювала на радіо «Свобода» і називалася Ганна Герман-Стеців, а потім, коли стала особою наближеною до Віктора Януковича позбавилася «ганебної» приставки «Стеців» у своєму прізвищі. Пригадуєте чим Герман займалася у часи прем’єрства та президентства Віктора Федоровича? Вона ходила по телеканалах і намагалася донести один ключовий меседж: «помаранчеві» нічого не можуть і ні нащо не здатні. І треба сказати, що пані мала рацію.
Після того як директор донецької автобази перебрався з Києва до Ростова, завершивши цикл розвитку, Ганну Герман і таких як вона перестали показувати по телевізору. Замість пані Ганни і телевізора з’явилася газета «Вєсті». Ця газетка уже не обмежується дискредитацією влади, а намагається показати недолугість всіх хохлів одразу – владних, провладних, навколовладних, зачарованих і розчарованих. Як ви думаєте «Вєстям» складно робити хохлів ідіотами? Правильно, дуже легко. І для цього «Вєстям» не потрібно звертатись за коментарями до Дугіна, Жириновського чи Вассермана. Коментарі дають герої Майдану, громадські активісти – люди, які приймали безпосередню участь в революційних подіях і багато чим ризикували. Вони чесні, відкриті, принципові і дуже активно приймають участь у реформах, зокрема і медичній.
Медична сфера є тієї сферою, де, за даними соціологічних опитувань, ще 2013 року 70% громадян вимагали позитивних змін. Зрозуміло, що після буремних подій 2014 з приходом у реформаторські кола загону сповнених рішучості революціонерів, таких самих революційних подій очікували і в охороні здоров’я. Не вдаючись у переповідання етапів реформаторського континууму лише зазначимо, що серед численних інноваційних напрямків, більшість з яких обґрунтовано піддаються критиці, ідея тарифікації медичних послуг лікарським середовищем сприймається загалом прихильно.
Серед відомих людей, які вказували на необхідність тарифікації медичних послуг були Борис Тодуров – директор Національного інститут серця та Ольга Богомолець – народний депутат України. Можливо ще хтось. Тарифікація давала б змогу претендувати приватним клінікам на часткове відшкодування з бюджету витрачених коштів, а державним клінікам офіційно виставляти рахунки зарубіжним страховим компаніям.
Але дана ідея окрім медично-прикладного значення має велике соціальне значення. Тарифікація примушує державу чітко визначити об’єм медичної допомоги при будь-якій нозології, встановити повну вартість лікування хвороби та визначити ту частку вартості, яку держава готова платити. Наприклад, середні валові витрати на лікування та реабілітацію інсульту (ішемічний/геморагічний) — 21 тис грн. (цифра мінімально орієнтовна). Держава покриває 20 тис, пацієнт – 1 тис грн.. Ну, й так далі. У тариф включається оплата праці всіх учасників процесу, а також вартість медикаментів, витратних матеріалів, комунальних послуг тощо. В Україні 100 тис інсультів на рік. Якщо цю кількість помножити на 20 тис грн., то отримаємо 2 млрд грн. Дольова участь пацієнта – 4,75%. Якщо 2 млрд для 57 млрд бюджету є неприпустимою цифрою, то можна заявити про готовність фінансувати лікування інсульту в розмірі 10 тис грн., а 11 тис повісити на хворого (дольова участь – 47,6%). Але пацієнт буде знати, що потрапляючи до інсультного відділення, йому потрібно мати мінімум 11 тис грн.. Якщо він з цим згодний, то він накопичує ці гроші, об’єднується в товариства взаємодопомоги, страхується і таке інше. Якщо не погоджується, то працює над розробкою форм боротьби за справедливість. Все ясно і зрозуміло.
І ось 21 січня газетка «Вєсті» публікує матеріал з промовисто назвою «Конец бесплатной медицине: государство оплатит элементарное, за остальное раскошелимся» У статі журналіст посилається на коментар Андрія Гука – члена так званої експертної ради МОЗ, який говорить, що швидка допомога, пологи, лікування онкологічних хвороб будуть безкоштовними, а ось за планову хірургію та стоматологію доведеться платити. Далі «Вєстям» повідомили з МОЗ, що, наприклад, цифровий рентген може коштувати 250-300 грн, УЗД черевної порожнини — 300-450 грн, кардіограма — 120-150 грн, консультація терапевта — 150 грн. Далі МОЗ повідомляє, що всі тарифи будуть меншими на 10-20% ніж у приватних лікарів. Якщо спиратися на ціни приватників, пишуть «Вєсті» то, наприклад, видалення апендициту коштуватиме в такому випадку від 6 тис. грн до 8 тис. грн залежно від стану пацієнта. Хоча цю операцію можуть записати в термінові, а значить, безкоштовні. Ось так.
Таким чином, МОЗ та постреволюційна експертна рада при ньому, представляє нам дуже оригінальне розуміння тарифікації медичних послуг. В розумінні держави тарифікація – це прейскурант, який вона, держава, виставляє пацієнту. А ви думали, що тарифікація – це сума яку вам держава гарантує на апендектомію? Чи може ви нарешті знатимете скільки держава виділяє на пологи чи певну онкологічну нозологію? Як би не так. Вам чітко пояснили – ЕКГ – 150 грн, УЗД – 350 грн, а пологи та онкологія безплатно. Що таке «безплатно» можна запитати у ветеранів АТО, яким дали безплатний проїзд.
Тобто давайте ще раз оцінимо красу гри. МОЗ бере на озброєння ідею тарифікації і замість того, щоб визначити об’єми медичної допомоги при окремих нозологіях, порахувати загальну вартість лікування і визначити власну частку у фінансуванні «розбирає» медичну допомогу на складові (ЕКГ, УЗД тощо) дізнається через інтернет їх вартість на ринку медичних послуг, віднімає 20% і в присутності експертної ради МОЗ, формує прейскурант для пацієнта. Андрій Гук дає коментар. Завіса.
Остап Бендер тут просто відпочиває. Особливу увагу хочеться звернути на шахрайську поведінку МОЗ, яку міністерство, мабуть, запозичила в недобросовісних укладачів паркету. Ці доброзичливі дяді «розбивають» вартість 1 кв. метра на складові і окремо тарифікують всі маніпуляції: підготовка стяжки, прибирання, ґрунтування, поклейка фанери, шліфування фанери і так далі. Так виходить значно вигідніше. Порівняння з паркетниками навіяно вартістю ЕКГ у 150 грн, яке пацієнтові за добу нерідко треба зняти декілька раз.
Насправді небажання МОЗ провести справжню тарифікацію легко пояснюється відсутністю медичних стандартів (не плутати з клінічними протоколами) та катастрофічно неадекватним консолідованим бюджетом охорони здоров’я, який забезпечує 55 доларів в перерахунку на душу населення.
Це найнижчий показник у Європі. Болгарія та Румунія, для порівняння, мають у 10 разів більший. Для того, щоб зрозуміти, що в Україні тарифікація медичних послуг з бюджетом в 57 млрд не можлива не потрібно мати ніякої спеціальної освіти. Для цього достатньо військової «смєкалкі» звичайного радянського прапорщика. Він би не застосовуючи калькулятора і так зрозумів би, що якщо все правильно і добросовісно порахувати, то до купи це не складається. Будь-якій тверезій людині очевидно, що справжня тарифікація, а не її підміна – це візуалізація державної неспроможності в медичній сфері.
Навіть якщо припустити, що газета «Вєсті» займається маніпуляціями, виникає просте питання: не вже так складно хоча б революціонерам з експертної ради МОЗ зрозуміти, що тарифікація – це зобов’язання держави перед пацієнтом, а не навпаки. Не вже не зрозуміло чим реально займається міністерство і яку політику воно проводить?
Ну, добре, у голові щось не те. Голова не справляється, але ж є серце. Не вже велике серце революціонера не болить лише від уяви того відчуття, яке може виникнути, наприклад, у мами закатованого російськими окупантами кулеметника Ігоря Брановицького, після звернення до київської лікарні, де замість медичної допомоги вона отримає прейскурант. Виникає питання, а для чого така держава, яка не може бодай чесно назвати суму, яку вона виділяє на лікування апендициту? Не кажучи уже про включення апендектомії в гарантований мінімум, про який так довго нам всім розповідали.
Баррозу: Путін казав мені, що не хоче існування України
Встигнути до грудня: ПриватБанк розіслав важливі повідомлення
Зеленський: Путін зробив другий крок щодо ескалації війни
Аудит виявив масові маніпуляції із зарплатами для бронювання працівників
Однак не треба вважати, що якщо з медіапростору прибрати газету «Вєсті», то нашим експертам не буде, де висловлюватися. У нас є інші газети, а головне у нас є журналісти, які, судячи з напору, також приймали активну участь в революції.
20 січня газета «День» друкує статтю під назвою Чому «засидівся» Квіташвілі? Читаючі такі статті завжди згадуються запитання цинічних київських обивателів: ось нащо ви робите цю революцію, ви ж не дасте собі ради.
Цитата зі статті: «У Києві планувався пілотний проект, та абсолютно нічого не зроблено. А чим далі, тим ситуація гірша. Приміром, автор днями шукав дитячого дерматолога для термінової консультації та огляду, раніше в районній поліклініці таких фахівців було двоє, зараз — жодного, на чималий спальний район Києва. Звісно, у цьому Квіташвілі не винен, але лише частково. Якщо раніше хоч імітували реформу, розповідали в міністерстві про підготовлені для неї законопроекти, то зараз — тиша, ідеальна».
У цьому абзаці вся медична «журналістика» і все «розуміння» реформи.
Ось хтось собі може уявити ситуацію, коли молода єврейка у 1942 році, блукаючи вулицями Варшавського гетто шукає вчителя музики для своєї дитини і будує плани по її вступу до мюнхенської вищої школи музики та театру? Зустрівши комісара гетто Гейнц Ауерсвальда, єврейська мама починає закликати комісара негайно прискорити реформи освіти і здивовано запитується у нього куди поділися два єврея, які вчили дітей грі на скрипці.
Мабуть, такої неадекватності важко собі уявити. Адже кожна єврейка якщо не знала, то бодай здогадувалася що гетто – це проміжний концентраційний табір для євреїв Польщі і Німеччини на шляху до табору знищення Треблінка. І якщо з вулиць Варшави кудись зникли два викладачі музичної школи, то, напевно, про їх долю не треба питатися у комісара гетто, тим більше не треба вимагати у нього активізації реформ.
Зникнення скрипалів – це сигнал для того щоб вирішувати питання фізичного порятунку, але ніяк не планів по вступу у музичну школу Мюнхена.
Але до деяких наших мам не доходять такі речі. Вони продовжують ходити по поліклініках у пошуках зниклих дитячих дерматологів, а потім прийшовши додому пишуть статті з вимогою активізувати реформи. Ні розуміння ситуації, ні відчуття небезпеки. Дивний ми народ.