Типовий і оптимальний шляхи розвитку політичних організацій за методологією Адізеса

Теорія організацій є однією з найбільш затребуваних наук у сфері бізнесу та підприємництва у західних країнах. Велика кількість авторів, різні підходи, концепції та методики, безліч книг та посібників дозволяють детально вивчити та засвоїти предмет, а також успішно використовувати отримані знання на практиці. У число найкращих світових розробок у цій сфері по праву входить методологія Іцхака Адізеса, що висвітлена у чисельних його працях, зокрема, в найбільш відомій з них – книзі «Управління життєвим циклом корпорацій».

У ній автор представляє теорію життєвих циклів корпорацій і принципи здійснення організаційних змін, які він розробляв та застосовував на практиці протягом останніх тридцяти років. Ця теорія та ці принципи дозволяють відрізнити нормальні проблеми організацій від аномальних і здійснити необхідне втручання, яке забезпечить просування організації до її Розквіту. Вони дозволяють також пояснити, чому організації ростуть, старіють та помирають і що необхідно робити з цими процесами. Вони описують та аналізують традиційний шлях, по якому рухаються організації під час зростання і оптимальний шлях, який вони повинні обирати для того, щоб уникнути типових проблем росту та старіння. (Тут і далі довільно цитовані фрагменти книги Адізеса виділені курсивом).

Основні відмінності між політичними та бізнесовими організаціями

М. Оферле у роботі “Політичні партії” (1988) трактує партію як “політичне підприємство”, суть діяльності якого полягає в “обміні політичних цінностей” на “активну чи пасивну підтримку” (див. тут, стор. 34).

У цьому контексті розглянемо окремо ключові зовнішні та внутрішні відмінності між політичними та бізнесовими організаціями. Очевидно, що основною зовнішньою відмінністю між ними є різниця у меті їх діяльності. Для ілюстрації цієї різниці скористаємося інтерпретацією поняття символічної влади і соціального капіталу П. Бурдьє у роботі українського науковця В. Сергєєва. Автор розглядає три типи капіталу, що можуть взаємно конвертуватися: фінансовий, символічний та владний капітали. Символічний капітал є складним і комплексним поняттям, проте у першому наближенні можна вважати, що він тотожний авторитету організації, який кількісно виражається величиною електорального успіху на виборах і відповідає рівню «активної чи пасивної підтримки» виборцями у розумінні М. Оферле.

Очевидно, що основною метою діяльності бізнесових організацій є набуття і нарощування фінансового капіталу шляхом отримання прибутку. Проте, не менш важливим фактором, наявність якого сприяє прискореному зростанню фінансового капіталу, є авторитет організації – її символічний капітал. Для його формування бізнесові компанії виділяють і конвертують у нього частину свого прибутку – розподіляють його на рекламу, знижки, акції, соціальні проекти, заходи з метою вироблення нематеріальних мотивацій у співробітників, тощо. Особливо це характерно для країн відкритого доступу за Дугласом Нортом, де різні суб’єкти у конкурентному середовищі взаємодіють за правилами гри з більшою від нуля сумою.

Проте у країнах, де функціонування системи обмеженого доступу забезпечується вибірковістю дотримання законів і нормативним закріпленням такої вибірковості, де конкуруючі організаційні суб’єкти взаємодіють за правилами гри з нульовою сумою, перед бізнесовими організаціями завжди постає спокуса конвертувати фінансовий капітал у владний з метою цільового переформатування законодавства та рішень владних органів різних рівнів у спосіб, який забезпечив би отримання ними ще більшого прибутку шляхом несправедливого перерозподілу бюджетних коштів. В Україні це залюбки роблять олігархічні клани, частина з яких отримує прибуток безпосередньо з бюджету України через різні нелегальні та напівлегальні схеми в результаті діяльності інкорпорованих у владу власних агентів чи залежних осіб.

У той же час метою діяльності політичних організацій є набуття та системне збільшення величини їх авторитету – символічного капіталу, який дозволяє здобувати електоральний успіх, тобто легально, у відповідності до чинного законодавства, конвертувати його у владний капітал. Проте внаслідок впливу комплексу системних причин, серед яких найбільш вагомою є дія «залізного закону олігархізації» Міхельса, що полягає у концентрації влади і власності у руках керівної верхівки партії при пасивації партійного загалу, ця керівна верхівка присвоює і конвертує набутий в результаті виборчих перегонів владний капітал у фінансовий шляхом корупційних дій та участі у вищезгаданих схемах олігархічних кланів. Якщо ж отриманий таким чином фінансовий капітал у достатній кількості перерозподіляється на відновлення символічного капіталу, то описаний симбіоз політичних і бізнесових організацій може існувати достатньо довго. В Україні це відбувається шляхом безперервного створення та розкрутки нових політичних проектів практично перед кожними черговими виборами, у які переходять одні й ті самі українські політики з політичних організацій, що втратили довіру у виборців.

Таким чином представлена модель взаємоконвертації трьох капіталів дозволяє наглядно ілюструвати основну зовнішню відмінність між політичними та бізнесовими організаціями та причини і механізми їх зрощення у країнах закритого доступу.

Застосування методології Адізеса до аналізу процесів створення, розвитку і занепаду суспільно-політичних організацій дає можливість виявити і сформувати принципову внутрішню відмінність між ними та бізнесовими організаціями.

Адізес вважає, що для виконання дій, які дозволяють вирішувати множину проблем, з якими організація зіштовхується в реальному часі, менеджери бізнесових організацій повинні володіти необхідним обсягом управлінської енергії. Джерелами цієї енергії являються повноваження, влада і вплив (схема 1).

Схема 1. Повноваження, влада і вплив як джерела управлінської енергії в бізнесових та політичних організаціях.

Причому повноваження Адізес визначає як право приймати рішення, право сказати «так» і «ні». Цим правом офіційно наділена особа, яка займає конкретну посаду незалежно від її освіти та зв’язків. Владу він визначає як можливість карати і винагороджувати. Обсяг влади, якою наділений посадовець, залежить від того, у якій мірі ми потребуємо співпраці з ним і якою монополією володіє він над тим, що ми потребуємо. Вплив – це здатність індивіда, не вдаючись до повноважень і влади, спонукати до дії інших людей. Зазвичай, здійснити вплив можливо з допомогою інформації, яка переконує людей поводити себе бажаним чином.

Центральна фігура, яку утворює перетин трьох кіл на схемі відповідає capi – об’єднаним повноваженнями, владою і впливом. Сукупність всіх можливих комбінацій трьох джерел управлінської енергії Адізес визначає як authorance. Адізес вважає, що реальним контролем над ситуацією (можливістю управляти нею) володіє той (ті), у кого є capi на дану ситуацію.

Аналіз політичних організацій з точки зору наявності, розподілу та обсягу складових authorance і capi дає змогу зробити висновок, що влада партійних менеджерів, як можливість карати та винагороджувати партійців зміною розміру грошових виплат, є дуже обмеженою внаслідок самої природи таких організацій: вважається, що члени партії діють не задля матеріальної винагороди, а через ідеологічну захопленість. Владою партійних менеджерів заохочувати грамотами і карати доганами можна знехтувати внаслідок її низької ефективності в порівнянні з грошовою винагородою. Очевидно, що за таких умов в існуючих українських партіях реальна робота, в основному, здійснюється лише тими, хто за це отримує грошову винагороду і тоді, коли така винагорода надходить вчасно і в достатньому обсязі, наприклад, під час виборчої кампанії. За відсутності фінансування партія «згортається», оскільки партійні лідери чи менеджери не володіють достатньою кількістю управлінської енергії для реального контролю над ситуацією – вони не здатні спонукати основну масу партійців до системної діяльності за умов, коли, по-перше, у них вже був досвід діяльності за винагороду, по-друге, коли винагорода розподіляється несправедливо у закритому режимі і, по-третє, коли прості партійці знають, що менеджери, на відміну від них, отримують грошову винагороду протягом всього часу своєї діяльності.

Приведений аналіз дозволяє виокремити основну причину низької ефективності існуючих українських політичних партій та їх вродженої залежності від зовнішнього, як правило, олігархічного фінансування: відсутність у партійних менеджерів ключового джерела управлінської енергії – влади карати і винагороджувати простих партійців зміною розміру належних їм грошових виплат. Вони можуть це робити лише зрідка – наприклад під час виборів доплачувати за роботу спостерігачам, агітаторам, юристам, членами виборчих комісій, тощо.

Очевидно, що зовнішня і внутрішня відмінності між існуючими політичними і бізнесовими організаціями та їх наслідки певним чином взаємопов’язані між собою: низька керованість політичних організацій без повноцінного capi обумовлює їх життєво необхідну потребу в олігархічному фінансуванні з метою обов’язкового здійснення ними мінімального набору необхідних кроків для легального отримання влади в результаті перемоги на виборах.

У цьому контексті важливим є виробити або обрати такі організаційні інструменти та методології діяльності політичних організацій, які б забезпечили активацію їх членів в умовах відсутності у партійних лідерів і менеджерів ключового компоненту authorance і capi – влади (р) винагороджувати і карати.

Типовий шлях розвитку організацій

У своїх роботах Адізес розглядає становлення бізнесових організацій на основі аналізу процесу формування в їх менеджменту чотирьох управлінських ролей: виробничої Р (Produce), адміністративної А (Administration), підприємницької Е (Entrepreneurship), Інтегруючої І (Integration).

Головною функцією менеджменту організації є виконання виробничої ролі Р, яка передбачає цілеспрямовану діяльність і робить організацію результативною в короткостроковій перспективі.

Функцією менеджменту, яка забезпечує ефективність організації в короткостроковій перспективі, є адміністрування А, що включає регламентування, планування та організацію процесів і забезпечує перебіг усіх необхідних подій у потрібний час, із заданою інтенсивністю та у визначеній послідовності.

Для забезпечення довгострокової результативності менеджмент організації має бути здатним здійснювати підприємницьку роль Е, яка робить організаціє проактивною, що включає вміння передбачати та планувати майбутнє і здатність вже зараз діяти відповідним чином.

Ефективність організації у довгостроковій перспективі забезпечує реалізація менеджментом інтегративної ролі І, яка полягає у цілеспрямованому формуванні ним внутрішнього відчуття спільної приналежності і взаємозв’язку між усіма компонентами організаційної системи, що забезпечує перетворення організаційної свідомості з механістичної в органічну.

Адізес зазначає, що всі чотири ролі є несумісними між собою і тому організація не може володіти ними із самого народження. Вона потребує їх освоєння у певній послідовності синхронно з розвитком організації. Причому, якщо організація неспроможна освоїти нову роль або справитися з несумісністю здійснюваних ролей, то вона «застрягає» у своєму розвитку.

Схема 2. Типовий і оптимальний шляхи створення політичних організацій.

На думку Адізеса, розвиток більшості організацій відбувається за типовим шляхом (схема 2), який передбачає розгортання управлінських ролей у послідовності ЕРАІ.

Першим етапом типового шляху є Закоханість [в підприємницьку ідею] (у російському перекладі книги Адізеса вжито термін «Ухаживание»), під час якого в Засновника організації формується відданість ідеї. На цьому етапі конфігурація управлінських ролей описується як paEi (ролі, що позначені малими буквами, присутні у фоновому режимі з певною мірою виразності). Якщо «виношування» ідеї не пройшло перевірку часом і труднощами (наприклад не вдалося виробити і представити інвесторам реальний бізнес-план), то Закоханість трансформується у легке Захоплення 00Е0 і не приводить до народження організації.

В політичних і бізнесових організаціях цей етап протікає практично однаково: захоплююча ідея, перспективні плани, один або кілька засновників, потреба у початковому фінансуванні, пошук адептів. Точно так само, як і в бізнесі, внаслідок труднощів початкового етапу більшість проектів не приводить до народження організації. Тісна взаємодія у складі малої групи ініціаторів створення політичної партії спричинює запуск та інтенсивний перебіг групової динаміки, внаслідок чого група структурується спочатку у неформальну, а потім, на наступному етапі, у формальну ієрархію. Детально соціально-психологічні процеси у створених на базі політичної ідеї самоорганізаційних групах та механізми і наслідки їх трансформації в організаційні групи описані у наших публікаціях тут, тут і тут.

Коли Засновник свідомо бере на себе усі ризики створення організації, то вона переходить на наступний етап розвитку – Дитинство і її природа суттєво змінюється: фокус уваги зміщується з ідей та можливостей на отримання реальних результатів. Таким чином конфігурація управлінських ролей набуває вигляду Раеі. У випадку цілковитої втрати Засновником на цьому етапі інтересу до організації наступає її смерть, яка описується як Р000.

В політичних організаціях, так само як і в бізнесових, перебіг цього етапу залежить від багатьох факторів, у першу чергу від наявності Замовника з відповідними можливостями і доступних ресурсів – фінансових, людських та організаційних. За їх достатку жодних проблем на етапі Дитинства в політичних організаціях не спостерігається. Коли ресурсів недостатньо, то очевидна збитковість політичних організацій на початкових етапах їх розвитку та значна вартість організаційних і медійних заходів суттєво підвищує ймовірність передчасної смерті організації. Причому на цьому етапі вона частіше за все наступає не внаслідок втрати Засновником інтересу до організації, а внаслідок припинення зовнішнього фінансування Замовником. За наявності необмежених ресурсів Замовник швидко знаходить іншого, більш перспективного Засновника, мотивуючи його матеріально. При наявності мінімального, а краще, диверсифікованого фінансування, Засновник політичної організації, подолавши труднощі етапу Дитинства (включно з легалізацією організації), виводить партію на наступний етап її розвитку. При цьому слід зазначити, що в Україні з різних причин практично неможливо зареєструвати політичну партію зі статутом, який запроваджує відмінну від ієрархічної структуру організації. Це обумовлює швидкий перебіг «залізного закону олігархізації» Міхельса в існуючих партіях з концентрацією влади у керівному ядрі при пасивації партійного загалу, негативну селекцію, інноваційну неспроможність та інші негативні якості.

Завершення етапу Дитинства настає після повного освоєння ролей Р та Е, що дозволяє організації перейти на етап «Давай-давай» (конфігурація РаЕі). Високі рівні розвитку Р і Е визначають поведінку організації, яка на цьому етапі орієнтована на «що?» і «чому?». Вона націлена на отримання короткострокових і довгострокових результатів, у неї є мрії, які вона постійно прагне реалізувати. На цьому етапі організація швидко розвивається в багатьох напрямках, демонструючи добру інтуїцію та достатню гнучкість. Однак незабаром вона може виявити, що переоцінила свої ресурси, які необхідні для реалізації взятих на себе зобов’язань. У ній слабне контроль, правила і норми, якщо вони взагалі існують, постійно порушуються, при цьому практично вся влада перебуває в руках Засновника. Тому, дуже часто на цьому етапі реалізація адміністративно не обмеженої підприємницької ролі Е приводить до нестачі енергії та ресурсів на реалізацію виконавчої ролі Р, що, в свою чергу, обумовлює потрапляння організації у Пастку Засновника (конфігурація Р0Е0). Це стається тоді, коли організація переростає можливості Засновника по імплементації свого персонального стилю і філософії управління і не може більше існувати як театр одного актора.

Українські політичні організації, що спромоглися перейти на етап «Давай-давай» та отримати певну електоральну підтримку, бурхливо розвиваються як за рахунок ентузіазму ініціаторів та нових адептів, так і за рахунок появи нових грошовитих інвесторів, в першу чергу – олігархів, що традиційно розкладають яйця у різні кошики. На цьому етапі політична організація, що була створена на замовлення або безпосередньо олігархічними кланами швидко набуває електоральної підтримки за рахунок опозиційної, часто популістської риторики та застосування інтенсивних медійних технологій. Політична партія, створена без початкових фінансових ресурсів олігархічного походження, яка волею долі і внаслідок системної діяльності набула певної електоральної ваги, стає високоліквідним товаром, що має високу ціну і користується достатньо великим попитом серед олігархічних кланів, готових поділитися грошима взамін на право формувати частину виборчого списку у ради різних рівнів. Ця особливість стає непереборною перепоною для молодих і перспективних політичних організацій при спробі перейти на етап Юності внаслідок штучного їх запровадження у пастку Засновника зовнішніми суб’єктами – олігархічними кланами, спецслужбами чи криміналітетом. Так стається тому, що ієрархічно структурована політична організація, в руках одноосібного лідера якої сконцентрована вся повнота влади, є легкодоступним об’єктом для зовнішнього управління, що чітко та беззастережно виконуватиме команди Замовників. Сприяє цьому і типова людська слабкість – непомірні лідерські амбіції Засновника, сформовані внаслідок усвідомленого зловживання абсолютною владою в рамках організації і штучно підживлювані зовнішніми суб’єктами.

Серйозна криза, викликана помилками самовпевненого лідера організації, що досягнула етапу «Давай-давай», стає каталізатором, який стимулює її перехід до етапу Юності (конфігурації від РАеі до рАЕі). На початку цього етапу роль Е слабне і переходить у фоновий режим для того, щоб організація змогла освоїти роль А та налагодити її синхронну взаємодію із роллю Р. В кінці цього етапу роль Е, після її інституалізації, знову виходить на передній план та синхронізується з роллю А. Невдале освоєння організацією ролі А призводить до Нереалізованого підприємництва (конфігурація Р0Е0). Якщо ж організація на цьому етапі починає втрачати дух підприємництва (Е), це призводить до Передчасного старіння (конфігурація РА00).

Цей етап в політичних організаціях, створення яких ініційоване олігархічними кланами, часто накладається на попередній. Наявні ресурси дозволяють у повній мірі і навіть надмірно запровадити управлінську функцію А, яка, зазвичай, повністю вбиває будь-яку ініціативу знизу, обумовлює бюрократизацію політичної організації та, відповідно, Передчасне її старіння (конфігурація РА00). В політичних організаціях, які створювалися без олігархічного фінансування і чудом, часто внаслідок розколів, змогли подолати пастку Засновника, на цьому етапі не вдається ні інституалізація Е, ні освоєння ролі А. Це призводить до Нереалізованого Підприємництва (конфігурація Р0Е0) та повільного згасання організації. Слід зазначити, що велика частина партійно-політичних проектів, що створювалися в Україні на замовлення, із самого моменту народження ніколи не мала ні виразного Е, ні жодних шансів на його посилення та інституалізацію. Тому такі організації вже на ранніх стадіях свого розвитку приречені на передчасне старіння (конфігурація РА00) та невідворотний перехід до етапу Бюрократизму (конфігурація 0А00).

У завершальній частині етапу Юності організації вже володіють всіма необхідними системами (інформаційною, бюджетною та контрольною) для повноформатної реалізації функції А та можуть створювати для себе сприятливі можливості, а не просто реагувати на їх появу, що свідчить про досягнення ними раннього Розквіту (конфігурація РАЕі). На цьому етапі організації володіють талантом і дисципліною, баченням та самоконтролем. Вони приділяють увагу і кількості і якості. Форма і функція взаємно збалансовані, що відкриває дорогу до розвитку організації. Щоб тривало утриматися у стані Розквіту, організація повинна розвивати роль І, причому на повну силу. Роль І повинна бути узаконеною у всій організації, вона повинна стати організаційною, а не індивідуальною роллю. Схожим чином нове організаційне Е також не повинно бути індивідуалізованим. Розвиток інтегративної функції І в організації повинен створити організаційне підприємництво Е і відповідну йому культуру ЕІ періоду Розквіту. У періоді Розквіту організація являється ефективною та результативною в довгостроковій та короткостроковій перспективі, причому на цьому етапі акцент робиться на довгостроковому ЕІ.

Нажаль, в Україні не існує і ніколи не існувало політичних організацій, які б досягли етапу раннього Розквіту. Причиною цього є природне блокування їх розвитку на попередніх етапах життєвого шляху, яке, зазвичай, штучно посилюється зацікавленими зовнішніми акторами.

У подальшому, внаслідок втрати підприємницької функції Е і посилення внутрішньо орієнтованої інтеграції І та адміністрування А, організація старіє та послідовно проходить через етапи Стабільності (РАеІ), Аристократизму (рАеІ), Полювання на відьом (0А0і) та Бюрократизму (0А00), після якого настає організаційна Смерть (0000).

В реальному політичному житті ознаки всіх перелічених етапів згасання організації найбільш виразно можна було спостерігати на прикладі життєвого шляху КПРС.

Таким чином, проведений аналіз дозволяє стверджувати, що розбудова політичних організацій в Україні за типовим шляхом унеможливлює досягнення нею етапу Розквіту зі всім його потенціалом внаслідок поєднання природної тенденції руху в пастку Засновника на етапі «Давай-давай» і цілеспрямованого запровадження їх туди зовнішніми більш складними і потужнішими організаційними Суб’єктами – олігархічними кланами, спецслужбами, криміналітетом.

Інтеграція як ключовий фактор оптимального шляху розвитку організацій

Ключовим фактором, який дозволяє організаціям розвиватися по оптимальному шляху, на думку Адізеса, є інтеграція І. Розкриваючи це поняття, він виходить з існування постійної людської потреби приналежності до певної спільноти. Адізес стверджує, що така потреба існує завжди, що вона породжує постійні і неперервні взаємозв’язки між людьми і не потребує додаткової енергії. На його думку, власне від такої взаємопов’язаності народжується мета, яку він визначає як результат чи процес, який людина хоче досягнути за певний час. У такому контексті задача – це результат, який людина повинна забезпечити, чи процес, який вона повинна здійснити в короткостроковому періоді для досягнення довгострокової мети.

Автор вважає, що постійне і неперервне відчуття взаємопов’язаності та приналежності, не є ні метою ні задачею — воно передує їм. За певних обставин взаємопов’язаність здатна породжувати мету. Тобто мета являється результатом або наслідком нашої взаємопов’язаності, яка існувала завжди.

На думку Адізеса, обізнаність один про одного — де ми знаходимося і що ми представляємо собою по відношенню до чогось іншого, навіть каменів, на яких ми стоїмо — не потребує мети. Це обізнаність без «чому?», «як?» або навіть «що?». Вона існує просто так. Всі істоти в природі обізнані про середовище, в якому вони живуть. Обізнаність мислячих істот охоплює весь Всесвіт і навіть прагне вийти за його межі.

Коли ж з’являється у нас мета? Адізес стверджує, що це відчуття родинного зв’язку, яке існує завжди, є попередньою умовою виникнення спільної мети, а загальна мета, у свою чергу, за визначенням формує нове усвідомлення взаємопов’язаності. Якби кожна людина могла домагатися своїх цілей поодинці, то з цього відчуття родинного зв’язку не виникало б ніяких нових цілей. Усвідомлення взаємозв’язку дає початок появі смислу. Що робить нас людьми, так це те, що ми надаємо смисл нашому усвідомленню. Ми хочемо зрозуміти ту величезну взаємопов’язаність, яку ми спостерігаємо у Всесвіті, і асоціювати себе з нею. Звідси, на переконання Адізеса, виникає Бог.

Автор стверджує, що ми живі завдяки нашій свідомості і то́му, як ми використовуємо нашу взаємопов’язаність для досягнення мети, що надає сенс нашому життю. Чим сильніша наша свідомість і чим більше ми обізнані про нашу взаємопов’язаності з тим, що відбувається навколо нас, тим більше ми надаємо смислу нашому життю. Більш того, це «навколо нас» може сягати на тисячі миль і стосуватися жорстокостей, що відбуваються в далеких від нас країнах. Чим більше ми свідомі, тим більшою мірою ми усвідомлюємо нашу взаємопов’язаність, тим більше ми розуміємо, що в нашому існуванні ми маємо спільну мету. Чим більше ми інтегровані з нашим середовищем, тим сильніше ми всі відчуваємо себе з ним єдиним цілим, тим повніше стає наше життя. Жити — це значить допомагати іншим і отримувати допомогу самому, бути свідомо незалежним і бути частиною загального цілого. Чим більше це загальне ціле, тим «більші» ми самі. Тепер, коли ми маємо спільну мету, ми усвідомлюємо свою взаємозалежність і смисл її виникнення. Але при цьому виникає щось ще: потреба в інтеграції І. Чим більше ми інтегровані, тим продуктивніша наша здатність до досягнення нашої спільної мети.

Адізес вважає, що потреба в інтеграції І розвивається в такій послідовності: обізнаність про зв’язок  робить можливим появу  мети  яка створює  розуміння взаємопов’язаності  яке дає людям  смисл  який вказує на  потребу в інтеграції.

На думку Адізеса, поінформованість, усвідомлення реальної чи потенційної взаємопов’язаності, родинна близькість, почуття взаємопов’язаності та інтеграція є різними проявами I.

Його висновок полягає в тому, що I не створюється. Вона завжди існує як даність. Мета, Е, виникає з I, і чим сильніше I, тим більше Е, що виникає з нього.

Е може змінюватися. В залежності від Е змінюється Р, а зміна Е і Р визначають зміну А. Проте І присутнє постійно. Причому якщо людина не зв’язана з одною групою, то вона може бути пов’язана з якоюсь іншою.

А що, якщо членами групи виявляються люди, які ніколи не зустрічалися раніше? Припустимо, кожен з них гуляв поодинці з власної метою і кожен зіткнувся з неможливістю продовжувати прогулянку, бо шлях виявився перегородженим уламком скелі. Адізес стверджує, що усунення перешкоди, як і раніше, залишається Р, якщо кожен, не маючи сил зрушити камінь поодинці, хоче пройти по стежці в потрібне йому місце. Кожен має власну незалежну Е, але ніхто не зможе очистити шлях до тих пір, поки не дізнається про наявність інших, які гуляють поряд і про їх взаємної потреби один в одному. Якщо така обізнаність відсутня, то кожен намагатиметься зрушити камінь поодинці, можливо, заважаючи комусь іншому. Почуття обізнаності обов’язково повинно бути присутнім. Тоді спочатку з’явиться мета, потім — усвідомлення взаємопов’язаності і, нарешті, потреба в інтеграції.

Адізес вважає, що компанію створює не підприємницька енергія Е. Компанія починається з взаємної поінформованості. І вона старіє не тоді, коли товарна лінійка виходить з моди, і не тоді, коли пропадають інноваційність, креативність і готовність йти на ризик. Старіння починається зі зниження обізнаності. Який же смисл близькості, усвідомлення, обізнаності про взаємопов’язаність? Адізес описує умови і ступені інтеграції, він визначає інтеграцію як процес перетворення організаційної свідомості з механістичної в органічну. Органічна свідомість передбачає наявність внутрішнього почуття взаємозв’язку: кожна частина цілого знає, що вона існує для обслуговування інших частин заради спільної мети, загальної функції. Усвідомлення потенційної взаємозалежності, відчуття спорідненості, I, передує появі мети, Е, яке передує завданню, Р, і появі будь-яких процесів і процедур, А. Таке визначення органічної свідомості добре корелює з розумінням організації як голографічного мозку Генрі Моргана — системи, в якій властивості цілого містяться у кожній його частині, завдяки чому вона набуває здатності до безперервної самоорганізації та самовідтворення.

У цьому контексті важливим є перехід від теоретичних викладок до практичної реалізації інтегративної управлінської функції І. У першому наближенні можна стверджувати, що ефективність здійснення інтеграції будь-якої спільноти безпосередньо залежить від густини комунікативних зв’язків та рівня системної впорядкованості процесу комунікації між її членами та підрозділами. Тобто сама обізнаність є результатом комунікації, поява спільної мети неможлива без її обговорення та узгодження, а сформоване її появою розуміння взаємопов’язаності не зможе утримувати у фокусі уваги членів спільноти народжений смисл протягом тривалого часу без періодичного підтвердження прихильності усіх до виробленої мети при їх безпосередній комунікації. Додамо також, що ключовим критерієм успішного здійснення інтегративної управлінської функції є поява та системне посилення поля довіри як всередині організаційної спільноти так і в зовнішньому середовищі акторів, з яким вона взаємодіє.

Адізес стверджує, що ступінь інтеграції на початку типового шляху розвитку організацій є суттєво нижчим від ступеню інтеграції, який вона набуває на етапі свого Розквіту і який являється результатом тривалої щоденної взаємодії працівників та підрозділів впродовж всього часу її життєдіяльності. Тому для успішного руху оптимальним шляхом організація вже у момент її створення повинна володіти достатнім ступенем інтеграції І – рівновеликим зі ступенями інтеграції етапу Розквіту організацій, які розвивалися типовим шляхом.

Отже, щоб досягнути необхідного ступеню інтеграції І та планомірно нарощувати його, ініціатори чи засновники організації повинні володіти відповідними організаційними інструментами та методологіями діяльності, що створені на базі сучасних соціальних технологій і дозволяють сформувати та розвивати таку комунікативну структуру організації, яка забезпечить планомірний рух останньої по оптимальному шляху розвитку згідно методології Адізеса.

Організаційні інструменти для здійснення інтегративної функції в політичних організаціях на оптимальному шляху

Сформулюємо ключові, на нашу думку, вимоги до організаційних інструментів та методологій діяльності політичних організацій, які б дозволили їм набути достатнього ступеню інтеграції І для розвитку оптимальним шляхом за методологією Адізеса:

1. Організаційні інструменти повинні забезпечувати здійснення колективної роботи в раціональній площині у складі великих груп людей над вирішенням будь-яких задач, включно з колективним проведенням стратегічного планування. На нашу думку, стратегічне планування в політичних партіях, що здійснюється за адаптованими до партійної специфіки та поточного рівня організаційної компетентності методологіями, має стати основою їх діяльності, а здатність цих організацій системно продукувати різнорівневі стратегії розвитку та інтерактивно планувати свою діяльність по їх реалізації є умовою успішності та конкурентоздатності в сучасному інформаційному суспільстві.

2. Організаційні інструменти повинні забезпечувати безконфліктну колективну роботу членів політичних організацій у складі великих груп, утримуючи їх протягом тривалого часу у позиціях взаємодії «рівний з рівним», що є основною умовою формування поля довіри між ними. В бізнесових організаціях менеджери, володіючи authorance і capi у повному обсязі, можуть гнучко управляти конфліктами. В політичних організаціях, керівники яких позбавлені влади карати і заохочувати з допомогою матеріальних стимулів, взаємодія рядових членів у підрозділах та взаємодія між самими підрозділами відбувається в умовах інтенсивного перебігу процесів класичної групової динаміки, яка супроводжується природним і неконтрольованим рангуванням учасників взаємодії. В таких умовах конфлікт є основним інструментом рангування, яким користуються як претенденти на неформальне лідерство так і всі бажаючі отримати вищий статус в ієрархічній драбині організації. Це справедливо також і для процесу формування взаємостосунків між конкуруючими партійними підрозділами, які змагаються за вплив на вироблення та прийняття ключових рішень в партії. На відміну від бізнесових організацій, у яких учасники з низьким статусом та претенденти на неформальне лідерство, що програли рангування, утримуються в їх орбіті матеріальними стимулами, у партійних організаціях ті, хто програв рангування, зазвичай ідуть геть, а учасники з низьким груповим статусом швидко втрачають інтерес до партійної діяльності у процесі нічим не компенсованої взаємодії з домінантом — неформальним чи формальним лідером партійного підрозділу, у руках якого зосереджена абсолютна влада (детальніше ми це описували тут, тут і тут).

В одній з наших публікацій показано, що більшість класичних політичних міфів у різній мірі експлуатують архетипну інваріанту «рівність» у різних її інтерпретаціях – від утопічної тотальної рівності у комуністичній ідеології до рівності прав і можливостей в ідеологіях ліберально-демократичного спрямування, яка, нажаль, з плином часу всюди і завжди невідворотно трансформується у свою протилежність – «нерівність» внаслідок перебігу процесів класичної групової динаміки. Тому організаційні інструменти для формування та посилення інтеграції повинні забезпечити управління груповою динамікою у підрозділах політичної організації з метою радикальної зміни її перебігу, що дозволить утримувати взаємодію їх учасників у позиціях «рівний з рівним» протягом тривалого часу.

3. Організаційні інструменти повинні забезпечувати ріст ефективності та результативності колективної роботи великих груп при зростанні їх чисельності. Тобто йдеться про те, щоб нівелювати негативний вплив фактору масштабу організації на ці параметри, який безпосередньо задає рівень складності координації та синхронізації колективної діяльності усіх її членів та підрозділів. Відразу зазначимо, що на даному етапі розвитку українського суспільства йдеться про чисельність організаційної одиниці політичної партії від кількох десятків до кількох сотень учасників. На нашу думку, саме таку чисельність можуть і повинні мати ефективні базові партійні організації в короткостроковій та середньостроковій перспективі. Причому тут йдеться про чисельність активного ядра, учасників якого можна кваліфікувати як членів партії, віднісши всіх інших до категорії прихильників, або як членів керівного органу, що самостійно зголосилися до роботи в ньому і є ними за умови системної участі в його роботі, на відміну від усіх інших членів партії, які є лише номінальними членами з пасивною позицією і добровільно-примусовою відстороненістю від вироблення і прийняття рішень. Такий підхід базується на принципі, що передбачає право прийняття ключових рішень лише тими, хто в силу своєї особистої участі в усіх обговореннях володіє достатньою компетенцією та необхідним обсягом інформації для цього. Разом з тим, такий підхід обумовлює обрання базовою структурною одиницею політичної партії обласну організацію, учасники якої в силу географічної близькості можуть періодично, наприклад, щомісяця, збиратися разом на загальні збори, в рамках яких і мають застосовуватися обрані організаційні інструменти та методології з метою набуття та досягнення організацією необхідного ступеня інтеграції І.

4. Організаційні інструменти повинні забезпечувати розвиток та зміцнення індивідуальності кожного учасника і не допускати його «розчинення» у групі внаслідок групового тиску і в результаті деструктивного психологічного впливу зі сторони формальних і неформальних лідерів. Тобто ці інструменти мають унеможливлювати маніпулятивний вплив модераторів колективної роботи, на яких, згідно уявлень групового психоаналізу, проектується образ батька. Причому наявність такого батька є затребуваною самими учасниками великої неструктурованої групи для їх захисту від неконтрольованої агресії зі сторони колег. Проте більшість відомих організаційних інструментів колективної роботи у складі великих груп, успішно використовують цю затребуваність, пропонуючи замінники батька в особі зовнішніх чи призначених внутрішніх модераторів великих та малих груп, які справді ефективно впорядковують їх діяльність та забезпечують якісні результати групової роботи. Однак в реальних умовах політичних організацій взаємодія членів партії у різних, визначених ззовні статусах приводить до статусної сегрегації організації, формування та виокремлення керівного ядра у складі малої групи, концентрації в його руках всього обсягу інформації, а, відтак, і влади при пасивації загалу – тобто до повноформатного відтворення «залізного закону олігархізації» Міхельса, про який йшлося вище.

Взагалі, питання лідерства в організаціях є надзвичайно важливим і неоднозначним. З однієї сторони саме люди лідерського типу, згідно бачення Адізеса, стають Засновниками організацій, саме вони створюють смисли для усіх інших учасників, запалюють їх, ведуть до обраної ними мети, надихають та спонукають до кропіткої нелегкої повсякденної праці. На здатність лідерів виробляти смисли вказував ще один відомий дослідник організацій Генрі Морган. З іншої сторони, сильні лідери – генератори смислів схильні запроваджувати організацію у Пастку Засновника на типовому шляху її розвитку, вибудовуючи централізовану, вертикально орієнтовану жорстку ієрархічну структуру, що особливо характерно для більшості українських бізнесових організацій та практично усіх політичних партій.

Один із способів подолання цього протиріччя був запропонований бельгійським фінансистом і вченим, «архітектором Євро» Б. Лієтаром у його книзі «Душа грошей». У ній він відносить більшість існуючих в минулому і сучасних організацій до чоловічого – вертикального або ієрархічно структурованого типу, що обумовило надмірну активацію архетипу Повелителя (Батька) та подавило архетип Великої Матері. Такий дисбаланс у проявленні цих двох основних архетипів спричинив резонансну активацію тіней цих та інших виділених автором ключових архетипів колективного несвідомого – Воїна, Мага та Коханої, які разом складають архетипну п’ятірку і відповідають відомим архетипним «елементам», що відображені у древніх традиціях: Душі, Землі, Вогню, Повітря та Води. Це, в свою чергу, обумовило формування і панування у сучасному світі грошових систем Ян, що спричинило економічну сегрегацію суспільства, негативно вплинуло на його ціннісний рівень та моральний стан, ініціювало появу криз та перебіг супутніх негативних тенденцій. На думку Б. Лієтара, активувати подавлений архетип Великої Матері можливо шляхом створення та поширення ефективних та конкурентоздатних горизонтальних грошових систем Інь у доповнення до вже існуючих панівних грошових систем Ян, що породжені централізованим ієрархічним управлінням.

У контексті положень теорії Б. Лієтара ми вважаємо, що для встановлення балансу у активності проявлення ключових архетипів колективного несвідомого у сучасному людському суспільстві слід будувати організації зі змінною структурою, у яких рішення виробляються і приймаються у впорядкованій горизонтальній мережі, а виконуються у множині тимчасових ієрархічно структурованих виконавчих груп, які формуються шляхом циклічної реструктуризації мережі в ієрархію. Це, на нашу думку, дозволить поєднати в політичних організаціях, як у неподільному цілому, чоловічий та жіночий типи структур, що гармонізує проявлення архетипів Батька і Матері у їх внутрішньому середовищі, змінить на краще цінності, які сповідують їх члени та обумовить вибір ними стратегій кооперації на противагу стратегіям конфронтації у процесі внутрішньої та зовнішньої взаємодії.

Таким чином, організаційні інструменти повинні утворювати та посилювати додатковий генератор смислів – цілісний колективний організаційний Суб’єкт у складі великої групи своїх членів. На групу будь-якого розміру, у відповідності до уявлень сучасного групового психоаналізу, проектується образ Матері. Причому коли ця проекція в неструктурованих великих групах викликає в учасників неусвідомлений страх перед неконтрольованою агресією зі сторони інших її членів, горизонтально структурована та впорядкована відповідними організаційними інструментами велика група здатна подолати цей страх та змінити його на відчуття захищеності, любові та доброзичливості зі сторони Матері – великої групи. У такий спосіб можна зрівноважити панівний сьогодні генератор смислів — лідерів (ініціаторів, засновників) політичних організацій додатковим генератором – колективним Суб’єктом типу Інь, що унеможливить формування та закріплення централізованої, вертикально орієнтованої жорсткої ієрархічної структури політичної організації, наявність якої і обумовлює запуск низки негативних процесів, що в сукупності складають «залізний закон олігархізації» Міхельса.

Такий підхід повністю відповідає описаному Адізесом переходу організації на етап Розквіту у процесі її розвитку типовим шляхом – якщо організація вдало пройшла етап «Давай-давай», оминувши Пастку Засновника та інституціалізувавши Е, то вона сама стає цілісним організаційним Суб’єктом, який здатний виробляти колективне Бачення і, відповідно, створювати смисли. Очевидно, що у такому випадку лідери організації (Засновник, ініціатори) продовжують виробляти смисли, проте вони врівноважуються і утворюють одне ціле зі смислами, що генерує організація, як колективний організаційний Суб’єкт.

5. Організаційні інструменти повинні забезпечувати достатню простоту та універсальність для їх масового відтворення у всіх партійних підрозділах та поза ними – будь хто, будь-де, у будь-який час та в будь-якому середовищі довільної чисельності повинен мати змогу успішно їх застосувати для обговорення та прийняття рішень з будь-яких питань, не прикладаючи особливих зусиль. Це дозволить ліквідувати монополію лідерів та зовнішніх модераторів або тренерів на організацію ефективної колективної роботи в партійних підрозділах та унеможливить зовнішній вплив через них на зміст колективних рішень.

6. Організаційні інструменти повинні забезпечувати формування множинних комунікативних зв’язків між учасниками партійних організацій та їх підрозділами, які у сукупності сформують горизонтальну комунікативну мережу зі здатністю до періодичного (циклічного) впорядкованого самовідтворення, що забезпечить утримання основних якостей політичної партії протягом тривалого часу. В першу чергу, наявність такої мережі забезпечить підтримку необхідного рівня обізнаності членів партії про внутрішнє і зовнішнє середовище та динаміку змін у них, що дозволить попередити старіння організації, яке, на думку Адізеса, починається саме зі зниження обізнаності.

7. Організаційні інструменти повинні забезпечувати фокусування уваги членів партії на предметі обговорення впродовж всього часу їх взаємодії, а також надавати можливість кожному учаснику обговорення висловитися з усіх питань порядку денного на стадії вироблення рішень. В той же час, ці інструменти повинні утримувати діяльність великих груп членів організації у раціональній площині на кожному етапі їх взаємодії, фокусувати і утримувати впродовж тривалого часу їх увагу на предметі діяльності організації та змістах і смислах програмних документів. Це є особливо актуальним в умовах інформаційного суспільства з його наростаючими потоками інформації, які просто розривають увагу людей та не дозволяють їм усвідомити власні інтереси та сконцентруватися на їх реалізації.

8. Організаційні інструменти повинні забезпечувати системний неадміністративний «невидимий» контроль за вкладом кожного члена партії у колективну діяльність. Очевидно, що це можливо лише за умов роботи членів партії у складі малих груп протягом всього часу їх діяльності – малі групи, на відміну від великих, здатні самостійно контролювати та забезпечувати вклад своїх учасників у колективну діяльність. Тобто обрані організаційні інструменти повинні весь час реструктурувати велику групу у множину малих груп, надійно утримуючи її комунікативну цілісність та суб’єктність.

9. Організаційні інструменти повинні забезпечувати зростання компетентності усіх учасників в процесі їх взаємодії по всьому спектру питань, якими займається організація, стимулювати їх до безперервної самоосвіти та духовного зростання шляхом взаємонавчання в умовах співробітництва і взаємопідтримки під час колективної діяльності. Більш детально про політичну організацію як мультиплікатор інтелекту йдеться в нашій публікації тут.

Окрім того очевидно, що великі групи більш ефективно утримують ціннісну «планку» у порівнянні з малими групами: те, що можуть дозволити собі сказати і зробити учасники великої групи є значно обмежене у порівнянні з тим, що говориться та робиться учасниками малих груп. Тривала впорядкована взаємодія членів політичної організації у складі великих груп приведе до формування та закріплення відповідних групових норм та правил, які матимуть здатність утримувати поведінку членів партії як всередині організації так і назовні у відповідності до задекларованих у програмних документах і загальновизнаних цінностей.

10. Організаційні інструменти повинні сприяти виявленню і залученню до роботи в організації компетентних і активних громадян, а також забезпечувати позитивну селекцію всередині організації – обрання та призначення на керівні посади в партії та у владних структурах найбільш компетентних та порядних членів, які схильні пропонувати стратегії кооперації та взаємодіяти всередині організації і назовні за правилами гри з ненульовою сумою, в якій гравці прагнуть одержати вигоду, співпрацюючи один з одним. Іншими словами, обрані організаційні інструменти повинні забезпечувати можливість формування множини комунікативних майданчиків, в рамках яких місцеві підрозділи партії зможуть періодично і системно інтегруватися з активним громадянським суспільством, відкриваючи перед його активістами перспективу росту в рамках політичної організації.

11. Організаційні інструменти повинні забезпечувати вироблення у членів політичної організації комплексу мотивацій, які охоплюють весь їх можливий спектр, включаючи найбільш енергоємні мотивації, що спрямовані на реалізацію потреб біологічного та безпекового рівнів піраміди Маслоу. Це дозволить організації виробляти, акумулювати та спрямовувати соціальну енергію її членів на системне досягнення задекларованих програмних цілей. Детальніше проблема мотивацій та організаційні інструменти для їх вироблення у членів політичних організацій розглянуті в нашій публікації тут.

12. Організаційні інструменти повинні забезпечувати формування, відтворення та поширення відповідних їм організаційної поведінки та організаційної культури, які б, у свою чергу, забезпечували дотримання всією організацією та її членами задекларованих цінностей у процесі внутрішньої та зовнішньої взаємодії, в тому числі – системно обумовлювали б надання переваги стратегіям кооперації та співробітництва. Умови вибору організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації у процесі їх конкурентної взаємодії нами детально розглянуто тут.

На основі вироблених нами принципів архетипного управління соціальними системами та розроблених для його здійснення організаційних інструментів, а також, враховуючи залежність поведінки людей від контекстів ситуацій, в яких вони перебувають, та позицій взаємодії у них, що описана у книзі Л. Росс і Р. Нісбетт «Людина і ситуація: Уроки соціальної психології», ми розробили методику колективної безконфліктної роботи великих груп людей в динамічній мережі для вироблення, узгодження і прийняття колективних рішень.

ї було створено шляхом поєднання в одне ціле двох складових: 1) методики класичного мозкового штурму, на першому етапі якого учасники висувають ідеї без критики, які обговорюються на другому етапі у групах з іншим складом, та 2) методики перехресних груп, що використовується в педагогіці і включає засвоєння у початкових групах певних масивів інформації та взаємонавчання учасниками один одного шляхом передачі цих масивів у перехресних групах. Безконфліктна робота учасників в рамках розробленої нами методики забезпечується алгоритмічним відтворенням взаємодії учасників не як особистостей, а як представників розформованих перед тим груп – носіїв узгоджених групових рішень. Потенційні міжгрупові конфлікти долаються безперервною зміною складу перехресних груп, що сприяє формуванню поля довіри між усіма учасниками та унеможливлює закріплення групових рамок.

На нашу думку, системне застосування представленої методики роботи у партійних організаціях дозволить ефективно формувати та підвищувати ступінь інтеграції І з метою їх розвитку оптимальним шляхом за методикою Адізеса.

На базі цієї методики ми розробили і запропонували змінну структуру для політичних організацій – динамічну мережу, яка упорядковує та утримує у безконфліктному стані взаємодію усіх своїх членів шляхом їх циклічної реструктуризації у малі групи різного функціонального призначення за певним алгоритмом, що забезпечує вироблення, узгодження і прийняття колективних рішень учасниками у позиціях «рівний з рівним», а виконання – у множині тимчасових ієрархічних проектних, виконавчих та процесних груп з відповідальними виконавцями на чолі у відповідності з положеннями сучасних проектного та процесного менеджментів.

Оптимальний шлях розвитку політичних організацій зі змінною структурою

Згідно методології Адізеса, на оптимальному шляху розвитку організацій першою активується інтеграція І. Причому вона може легко поєднатися з будь-якою іншою управлінською функцією. Активоване І створює обізнаність про взаємопов’язаність: за таких умов активація інших управлінських функцій стане природнім розвитком ситуації, яка не потребує чиїх-небудь вказівок чи координуючих зусиль.

Згідно закону організаційної трансформації Адізеса, кожна система прагне бути ефективною і продуктивною в короткостроковій та довгостроковій перспективі. Далі починає діяти закон збереження енергії: кількість енергії системи є фіксованою і тому вона повинна використовуватися найбільш продуктивним способом. І не потребує багато енергії, її метою являється існування: їй не потрібно навчатися взаємодіяти з іншими управлінськими функціями, не потрібно нічого відчувати, вона просто існує сама по собі. На здійснення функції І не потрібно використовувати наявну обмежену енергію організації. Енергія повинна витрачатися на «розморожування» інших управлінських функцій, на набуття ними готовності та бажання функціонувати разом. Деякий час енергія організації витрачається саме на це.

Для політичних організацій все це є справедливим лише за умови попереднього ознайомлення та засвоєння їх членами відповідних організаційних інструментів, вимоги до яких ми виклали в попередньому розділі. Це обумовлено тим, що процес засвоєння таких інструментів потребує енергії на подолання соціального опору до змін – адже кардинальна зміна організаційної поведінки великої групи людей обумовлює зміну організаційною культури, що само по собі є енерговитратним процесом. Зауважимо, що в середовищах українських активістів така зміна організаційної культури відбуватиметься достатньо легко внаслідок присутності у несвідомому соцієтальної психіки українців габітуальних організаційних практик вічевого періоду. Проте для їх актуалізації необхідно проводити ознайомчі тренінги і семінари з потенційними членами партійної організації з використанням методики роботи в динамічній мережі, що сприятиме швидшому засвоєнню нової організаційної поведінки та відповідної їй організаційної культури до моменту створення політичної партії.

Адізес вважає, що на оптимальному шляху розвитку організації інтеграція І виконує роль живого показника чи маркера правильності цього процесу. Якщо І недостатньо, то все одно зачаття та народження організації буде можливим. Організація зможе навіть рости, проте це зростання буде непростим. Більшість енергії буде витрачатися даремно на внутрішній маркетинг, міжусобні війни та політичні ігри. Бізнесова організація навіть може отримувати прибуток, проте без достатнього І її діяльність буде неоптимальною.

Важливим фактором, на думку Адізеса, є те, що І привносить в організацію елемент духовності. Виникає відчуття, що мета організації не обмежується лише отриманням прибутку. Вона існує для блага клієнтів, працівників, менеджменту і місцевої спільноти. Така організація намагається змінити світ. Духовно вмотивований бізнес, на думку Адізеса, є добрим бізнесом.

Зауважимо, що основною метою політичних організацій є не отримання прибутку, а вироблення власного бачення таких змін та їх реалізація на всіх рівнях суспільного життя. Отримання ресурсів для ведення своєї діяльності являється вторинною і похідною задачею політичних партій. Тому, очевидно, що духовно вмотивована політична організація є доброю організацією з великим потенціалом.

На думку Адізеса, коли люди вірять у те, що роблять, вони стараються працювати більше і краще. Коли люди вірять у те, що роблять, вони не просто механічно вкладають цеглини: вони будують Храм, в якому зможуть молитися Богу. А їх Бог спасе Світ від саморуйнування. Це твердження якнайбільше стосується і політичних організацій та їх членів.

Адізес стверджує, що духовність – це не розкіш і не просто атрибут ідеалістів. Це необхідна риса практиків. Духовність прискорює рух організації до Розквіту, зводячи її проблеми до мінімуму. Організація зростає, навіть якщо її засновник не прагне до цього. Бізнесова організація заробляє гроші не всупереч своїй високій духовності, а завдяки їй.

Відповідно, політична організація набуває власний авторитет і електоральну підтримку безпосередньо завдяки своїй високій духовності, декларуючи у своїх програмних документах обрані цінності і, що головне, відтворюючи їх на практиці як своїми діями і вчинками, так і діями і вчинками кожного зі своїх членів.

На думку Адізеса, мета, що спонтанно виникає в умовах достатньо сформованої інтеграції І, може перебувати у діапазоні від бажання спасти Світ або принести користь суспільству і до створення відмінних умов на робочому місці або до виховання гордості за виконувану роботу. Спільним знаменником тут буде відчуття мети, яка перевершує за силою мотивацію до отримання прибутку. Фокус повинен бути не на тому, що ми робимо, а на тому, що ми собою представляємо. Ми є тим, що ми символізуємо. Те, що ми символізуємо, має смисл. Ми повинні запитати себе, який смисл того, що ми символізуємо і на що ми витрачаємо своє життя. Адізес вважає, що коли ми розширюємося, це не слід робити надто швидко, щоб не втратити те, що ми символізуємо – ніколи не слід випереджувати свою організаційну культуру, яка, очевидно, є похідною інтеграції І.

На нашу думку, саме такий підхід дозволить здійснювати системну діяльність політичним організаціям – коли відчуття мети перевершуватиме за силою мотивацію до отримання прибутку, матеріальних чи статусних преференцій. Підхід Адізеса до швидкості розширення є особливо актуальним для новостворених політичних організацій, які, зазвичай, проявляють бажання до прискореного чисельного зростання без вироблення і засвоєння усіма членами власної організаційної культури, і більше того, нехтують її виробленням та підтримкою.

На думку Адізеса, отримавши розуміння цінностей, яке виникає внаслідок взаємодії в рамках сформованої інтеграцією І організаційної культури, слід сконцентруватися на виробленні Бачення: коли є відчуття близькості та взаємопов’язаності, виникає Мета, яка здатна використовувати цю обізнаність. Тепер управлінські функції Е та І здійснюються разом, що обумовлює їх синхронізацію ЕІ. Причому коли типовий шлях розвитку передбачає синхронізацію функцій раЕі, то на оптимальному шляху реалізується синхронізація раЕІ. Адізес наголошує, що ці, на перший погляд незначні відмінності у ступені проявлення інтеграції, в кінцевому підсумку забезпечують велику відмінність результату розвитку організацій на типовому і оптимальному шляхах. Синхронізація типу раЕІ – це взаємодія інтегруючого Бачення. Це Бачення не одного індивіда, за яким спостерігають інші і, можливо, навіть захоплюються ним. Це бачення, яке поділяють усі і якому відданий кожен. Якщо ініціатор зникне чи відсторониться у той чи інший спосіб, то Бачення залишиться. Саме завдяки такому Баченню люди йдуть на війну – готові вбивати і бути вбитим.

У нашому баченні політичної організації зі змінною структурою – динамічною мережею після того, як вона успішно впровадить обрані стратегії та у повній мірі розгорне свій потенціал, ми зазначали, що методологією її діяльності має стати багаторівневе циклічне нормативне планування, яке полягає у вільному виборі засобів, завдань, цілей та ідеалів і є аналогом стратегічного планування в бізнесі – інституціолізованого Е у термінах методології Адізеса. На нашу думку, на відміну від бізнесу, нормативне планування в політичних організаціях має здійснюватися усіма членами її різнорівневих підрозділів. Воно має стати, по суті, основою діяльності політичних організацій, забезпечуючи системне і стабільне виробництво головного продукту – Бачення і Стратегій розвитку кожного району, міста, області, України і Світу, а також стратегічних, тактичних і оперативних планів своєї діяльності по їх реалізації, нових знань та інновацій. У свою чергу, створення і періодичне системне доопрацювання Стратегій розвитку територій із залученням місцевих експертів, бізнесменів, громадських активістів, політиків, чиновників, викладачів, вчителів, студентів, лідерів думки, тощо дозволить сформувати і планомірно нарощувати ступінь інтеграції політичної партії з усім українським суспільством. Таким чином політична партія зможе успішно реалізувати свою функцію суспільного каталізатора, яка полягає у мобілізації ентузіастів, активність яких впливає на всіх інших членів суспільства (див. тут, стор. 192).

Таким чином синхронізація функцій ЕІ та її практична реалізація у форматі раЕІ полягатиме у покроковому здійсненні стратегічного планування загальними зборами базових та центрального підрозділів політичної партії зі змінною структурою за алгоритмом роботи динамічної мережі. Це дозволить формувати інтегруюче Бачення та виробляти інші компоненти методології стратегічного планування, зміст і суть яких поділяють усі залучені до колективної роботи члени партії. Системне відтворення синхронізації ЕІ на практиці дозволить ініціювати і зациклити посилюючий зворотній зв’язок, який обумовить інтенсивне зростання як ступеню інтеграції І, так і якісного рівня інституціоналізованого Е політичної організації, що дасть їй можливість з кожним новим циклом стратегічного планування самовідтворюватися в часі щоразу на новому – більш високому щаблі свого розвитку, акумулюючи та відтворюючи вже набуті знання, компетенції та навики.

У відповідності до методології Адізеса, далі на оптимальному шляху активується управлінська функція адміністрування А. Вона полягає у розробці своїх систем, бюджету, планів діяльності, форм та інструкцій перед тим, як почати діяти. Здійснивши ці приготування, можна починати діяльність, забезпечуючи активацію управлінської функції Р.

При розгортанні політичних організацій зі змінною структурою по оптимальному шляху у відповідності до методології Адізеса реалізація управлінської функції адміністрування А не викликає значних зусиль. Основними її складовими є вироблення та підготовка стандартних, адаптованих до поточного рівня компетентності членів організації, методик здійснення стратегічного планування і створення Стратегій розвитку територій в динамічній мережі у базових організаціях та в центрі, а також адміністрування виконання вироблених планів у відповідності до положень сучасного проектного менеджменту. Ці задачі під силу вирішити будь-якому випускнику менеджерських спеціальностей економічних факультетів українських вузів після нетривалої цільової підготовки в рамках внутріпартійних навчальних семінарів.

Реалізація управлінської функції Р в політичних організаціях передбачає здійснення та менеджмент певної, здебільшого стандартизованої і обумовленої партійними статутами діяльності. Особливість реалізації такої функції в політичних партіях, що рухатимуться оптимальним шляхом розвитку, полягає у високому рівню усвідомленості виконавців – учасників виконавчих, проектних та процесних груп, які діятимуть вмотивовано внаслідок особистої участі у виробленні відповідних рішень, розуміючи як стратегічну і тактичну мету діяльності, так і її очікувані поточні результати. Це дозволить таким організаціям ефективно проводити складну різнопланову статутну діяльність без залучення великих обсягів зовнішнього фінансування, зробить їх незалежним та результативними.

Приведемо метафору танцю, яку використовує Адізес, щоб проілюструвати здійснення представленої оптимальної послідовності розвитку організації, яка дозволяє впоратися з несумісністю ролей РА — ЕІ.

Передусім на оптимальному шляху вже є танцююча пара I. Вона не стоїть у кутку, чекаючи запрошення. I не створює свій власний танець, тому що вона не має ніякої іншої мети, крім присутності та обслуговування інших: I охоче танцює з ким завгодно. Її танець носить загальний характер і узгоджується з будь-яким іншим танцем. Ця пара навіть підморгує іншим виконавцям кадрилі, коли рухається по сцені. Таким чином вона дає їм зрозуміти, що вітає їх вихід і що на сцені є місце для всіх чотирьох пар. Цей танець створює обстановку дружелюбності, атмосферу співробітництва та добросердя, полегшує інтеграцію майбутнього танцю. Чи повинна I відійти в сторону, коли почне танцювати Е? Зрозуміло, що ні. I вміє швидко адаптуватися і може танцювати з ким завгодно. Тому Е і I виконують разом танець довгострокової ефективності та продуктивності. Під час цього танцю ми спостерігаємо формування середовища, в якому належить працювати організації: танець EI виробляє бачення і цінності, що задають напрямок руху організації та визначають межі, в яких вона буде діяти. Відзначимо, що для оптимального танцю наявність духовності — відчуття цінностей і бачення — є обов’язковою умовою. Ця інтеграція може бути гуманістичною, але, нажаль, вона може виявитися і анімалістичною, як у нацистському русі, який також мав потужні бачення і цінності. Оптимальний шлях не має на увазі, що ви обов’язково повинні в тій чи іншій формі вірити в Бога, тому що в протилежному випадку опинитеся на більш повільному «другосортному» типовому шляху. Ви знаходитесь на оптимальному шляху, якщо ви і ваші люди вірите в що-небудь і маєте цінності — нехай навіть і злочинні, як члени мафії або нацисти. У цьому випадку ви знаходитесь на власному оптимальному шляху, хоча він і дезінтегрує суспільство в цілому і направляє його по шляху, далекому від оптимального. Тільки ті рухи, які інтегрують, а не дезінтегруються, спрямовують і організацію і суспільство на оптимальний шлях.

Зазначимо, що анімалістична інтеграція, на яку вказував Адізес, можлива лише в рамках централізованих, вертикально орієнтованих політичних організацій з жорсткою ієрархічною структурою. Такі організації, згідно класифікації Дж. Гараєдагі належать до організаційних систем з одним розумом біологічної моделі. Їх системною метою є виживання за рахунок росту шляхом більш чи менш агресивної експансії та поглинання інших акторів зовнішнього середовища. Міру агресивності таких організацій посилює звуження єдиного розуму системи до розуму однієї людини шляхом концентрації в її руках усієї повноти влади і, зрештою, тотальної її узурпації.

Політичні організації зі змінною структурою за цією ж класифікацією належать до мультирозумних систем соціальної моделі, системною метою існування яких є узгодження інтересів своїх цілеспрямованих елементів та рух в узгодженому напрямку. Тому, за умови обрання, впровадження, стабілізації і повноформатного функціонування такої структури в них неможливо здійснити анімалістичну інтеграцію, про небезпеку якої застерігав у своїй книзі Адізес.

Тепер настає черга А приєднуватися до танцю. А не повинна танцювати сама по собі, створюючи свій власний танець без участі Е і I. Це було б формою заради форми і не сприяло б обслуговуванню функцій Е і Р, чим і повинна займатися А. Тому А повинна розробляти свій танець разом з іншою парою. Чи повинен хтось із Е і I відійти в сторону? Давайте, подивимося. I може танцювати з ким завгодно. Отже, А потрібно навчитися танцювати тільки з Е, яка вже танцює. Але чи не виявиться така комбінація найбільш важкою? На типовому шляху ця комбінація створювала найбільші проблеми. Різниця тут полягає в наявності I. На типовому шляху I була слабкою або була відсутня зовсім. Чим меншою була I, тим більш, руйнівною була боротьба між Е і А. Присутність I забезпечує ефект «змащення», тобто згладжування існуючих протиріч. Тому тепер може починатися танець pAEI.

Необхідно зробити лише два кроки, щоб створити цей танець. Внаслідок цього ми вже на крок випереджаємо тих, хто йде по типовому шляху.

Тепер настав час для приєднання Р. В дійсності, хтось повинен вчити цю пару танцювати, в той час, як дві інші будуть спостерігати за цим процесом, але при наявності I танець AEI виглядає як танець всього двох пар, а не трьох. Таким чином, насправді Р необхідно навчитися танцювати лише з А і Е. Якщо форма і функція вже танцюють разом і це виходить у них непогано, то Р зможе приєднатися до них без особливих проблем. Спочатку, коли Р тільки підключиться до танцю, Е зробить собі тимчасову перерву, дозволяючи короткостроковій ефективності замінити довгострокову ефективність. Це буде танець PAeI. Протягом короткого періоду не слід генерувати нових ідей, увагу слід зосередити на тому, щоб змусити працювати ті ідеї, які вже існують. Е повертається після відпочинку готовою до освоєння нових ринків та / або створення нових продуктів. І знову ситуація нагадує типовий шлях, але при цьому I виступає в якості активної, провідної пари. Повернення Е виявляється не дуже важким (якщо А знаходиться під пильною увагою). Ми досягли Розквіту і можемо залишатися в цьому стані. Це час PAEI.

На оптимальному шляху всі переходи з одного стану в інший здійснюються простіше. Коли виробляється довгострокова EI, системи короткострокової А відображають довгострокову мету і реальну взаємопов’язаність. Якщо в момент приєднання Р є цінності, бачення і системи, то можна вважати, що все готово. Р не потрібно з’ясовувати, «чому, що і як?» їй слід робити. Все вже визначено. Треба просто братися за роботу і виконувати її.

Представлена Адізесом метафора танцю дозволяє проілюструвати можливий розвиток політичних організацій зі змінною структурою — динамічною мережею по оптимальному шляху, що у повній мірі відповідає запропонованому нами покроковому порядку її розгортання.

Отже, розгортання та рух політичної організації оптимальним шляхом за методологією Адізеса полягає у послідовному і плавному переході між такими етапами:

1. Створення здатного до зачаття лона раеІ полягає у формуванні та нарощуванні ступеню інтеграції І середовища потенційних членів політичної організації до необхідного рівня, який забезпечить її рух оптимальним шляхом розвитку. На практиці це включає проведення низки семінарів та тренінгів з метою засвоєння учасниками такого середовища нової організаційної поведінки і відповідної їй організаційної культури у процесі їх колективної діяльності в динамічній мережі. Це необхідно для здійснення найбільш енерговитратного процесу подолання соціального опору потенційних членів партії до змін під час формування і посилення інтеграції від і до І ще до початку створення політичної організації.

2. Зачаття раЕІ полягає у здійсненні синхронізації ЕІ для вироблення інтегруючого Бачення і включає реалізацію повного циклу стратегічного планування на загальних зборах ініціаторів створення політичної організації в центрі та кандидатів у члени базових обласних організацій в регіонах з використанням обраних організаційних інструментів, що забезпечують формування і ріст ступеню інтеграції І. В даному випадку – з використанням методики колективної роботи в динамічній мережі. Для реалізації повного циклу стратегічного планування необхідно провести від трьох до семи сесій роботи в динамічній мережі під час загальних зборів тривалістю по 2,5 — 3 години кожна. Найкраще це робити під час одного кількаденного виїзного заходу, однак цілком можливим є проведення послідовності щоденних, щотижневих чи щомісячних зборів, на яких почергово здійснюються усі заплановані кроки стратегічного планування. На кожних загальних зборах окрім модератора має бути присутній представник центрального органу, який забезпечує відповідність колективної роботи до стандартизованого покрокового порядку реалізації методології стратегічного планування в динамічній мережі. Іншу важливу функцію представника центрального органу представимо у термінах групового психоаналізу: вона полягає у проекції на нього образу батька учасниками загальних зборів, які складають велику групу, що дозволяє зняти гостроту рангування між претендентами на неформальне і формальне лідерство в обласній організації до моменту засвоєння та закріплення у якості групової норми алгоритму колективної роботи в динамічній мережі та, відповідно, інституціолізованого ІЕ з притаманними йому організаційною поведінкою, організаційною культурою та здатністю генерувати смисли.

3. Вагітність рАЕІ полягає у активаціі адміністративної функції А та синхронізацію її взаємодії з парою ІЕ і включає розробку власних стандартизованих методик проведення стратегічного планування та вироблення стратегій розвитку територій, розробку планів діяльності тимчасових виконавчих, проектних і процесних груп, у які структуруються члени партійних організацій між загальними зборами, складання їх бюджетів та формування звітності згідно зі стандартами проектного і процесного менеджментів, розробку необхідних форм та інструкцій перед тим, як почати діяти, тощо. Особливістю цього етапу побудови політичної партії є можливість перенесення зразків вже підготовлених документів центральним органом та обласними організаціями, які були створені першими, до організацій, створення яких відбулося пізніше. Це дозволить суттєво скоротити тривалість етапу вагітності у них і сприятиме швидкому росту їх ефективності внаслідок врахування помилок першопрохідців.

4. Народження розквіту РАеі полягає у активації діяльнісної функції Р з одночасним зниженням рівня активності управлінської функції Е, що дозволить зупинити вироблення нових та сконцентруватися на практичній реалізації вже існуючих ідей. Цей етап включає започаткування і системне здійснення діяльності тимчасовими виконавчими, проектними і процесними групами, які були створені для реалізації сформованих у процесі стратегування різнострокових планів у проміжку між загальними зборами обласних партійних організацій чи засіданнями центрального органу.

5. Зрілий стійкий Розквіт РАЕІ полягає у активації управлінської функції Е в умовах злагодженого функціонування активної і синхронізованої трійки Р, А та І. Цей етап починається разом з початком одного з наступних повних циклів стратегічного планування на загальних зборах обласних організацій чи засіданнях центрального органу і включає повноформатну діяльність політичної організації з усіма активованими і синхронізованими управлінськими функціями. Кількість циклів, які необхідно здійснити для виведення організації на цей етап, залежить від багатьох факторів, але в першу чергу – від активності, настійливості та цілеспрямованості її засновників.

Підсумовуючи зазначимо, що типовий шлях розвитку політичних партій в Україні вичерпав себе і показав свою організаційну неспроможність.

На нашу думку, створення і розвиток політичних організацій оптимальним шляхом за методологією Адізеса дозволить Україні здійснити інноваційний ривок у сфері модернізації її політичної системи, що обумовить подальший прискорений розвиток усіх інших сфер життєдіяльності українського суспільства внаслідок появи політичних суб’єктів з необхідним потенціалом і політичною волею до змін.

Изображение: Early summer