"Вся історія західної філософії - підрядкові коментарі до Платона" - сказав, колись, Альфред Норт Уайтхед. Саме тому нам сьогодні має бути цікава доля двох фундаментальних ідей класичної давньогрецької філософії: ідей Парменіда (близько 540 або 515 до н.е. – близько 470 до н.е.) та Геракліта (близько 544 до н.е. н.е.).

Парменід стверджував, що у світі нічого не змінюється («ніщо суще не виникає і не знищується — це нам тільки здається»), Геракліт же стверджував, що все постійно змінюється («На тих, що входять в ті ж річки, стікають в один раз одні, в інший раз інші води».

Таким чином Парменід стверджує, що Буття не схильне до псування і загибелі; інакше воно перетворилося б на небуття, але небуття не існує. А Геракліт вірить у становлення речей (Цитати взяті з «Фрагментів давньогрецьких філософів» Германа Дільса). Саме з цих ідей створив своє вчення Платон.

Платон примирив ці вчення, у своєму навчанні, запровадивши поняття трансцендентності. Трансцендентне (потойбічне), у його філософії, не змінюється, там речі існують у вигляді ідей, але набуваючи сутності, впечатавшись у реальність, вони починають змінюватися і деградувати.

Що ближче до початку процесу змін, то речі більш відповідають ідеям речей. Чим далі йде процес змін реальних речей, тим гірше для реальних речей, і вони менш і менше відповідають ідеям речей.

Оскільки платонівська філософія пронизує всю історію думки західного світу, вона не могла пройти повз розвиток ідей в економічній теорії. Це виявилося у відомій «суперечці про методи», що виникла в економічній науці, наприкінці 19-го століття між представником австрійської школи економіки Карлом Менгером, та представником «історичної школи» Густавом фон Шмоллером.

Історична школа стверджувала, що економісти можуть розробити нові та досконаліші соціальні закони на основі збору та вивчення статистики та історичних матеріалів, і не довіряла теоріям, не заснованим на історичному досвіді.

Австрійська школа, починаючи з робіт Карла Менгера у 1860-х роках, виступала проти цього. «Політична економія є наука теоретико-практична, і вважати її наукою історичною – так само помилково, якби побажали історію чи статистику народного господарства підпорядкувати методологічним поглядам теоретичних чи практичних наук» - стверджував він.

Тобто, Менгер, по суті, стверджував, що економічна наука швидше має прагнути до вивчення платонівських ідей речей, які визначають реальність, ніж вивчати реальні акти економічної історії та передумови їх виникнення. Так, власне, на його думку, має надходити будь-яка наука, займаючись вивченням того, що незмінно, знаходячи незмінні закони існування, роблячи виходячи з цих законів наукові прогнози.

Шмоллер стверджував, що кожен економічний артефакт скоріше носить унікальний історичний характер і знання універсальних законів економіки дає дуже мало в розумінні того, як працює той чи інший артефакт. Він взагалі мало вірив у універсальний характер економічної науки.

Наука можлива у поясненні фізичних явищ, але не тоді, коли її суб'єктами є мислячі учасники-люди.

Які на відміну від фізичних об'єктів, якими займається фізика або хімія, можуть повестися інакше, не так, як задумує експериментатор, у тому числі й тому, що вони знають, яку саме теорію до них хочуть застосувати (рекурсивність). Тому в Шмоллера дії економіки швидше належать до філософії, етики, релігії, ніж до науки про економіку, як її розуміє Менгер.

Вони, тоді, так і не домовилися, не дійшли спільної думки. «Суперечка про методи» досі відкрита.

Популярні новини зараз

"Стрілок готувався": Клименко розкрив важливі подробиці про вбивство Фаріон

Арестович висловився про наслідки замаху на Фаріон та майбутнє України

На Ростовській АЕС нібито стався викид радіації: почалися серйозні проблеми з електроенергією, Кремль мовчить

Незалежно від віку: українцям озвучили умови виходу на пенсію для військових

Показати ще

Шанувальники економічної науки, у розумінні Менгера, вірять в універсалізм економічних законів. Вони вважають, що закони економіки працюють скрізь, у будь-якій країні. Шанувальники історичної школи, у розумінні Шмоллера, допускаючи дію економічних законів вважають, що причиною успіху та розвитку є те, що існує по той бік економіки: мораль, релігія, культура і навіть збіг випадкових історичних обставин.

Сьогодні ідеї Менгера пронизують теорію «Вашингтонського консенсусу» з опорою на вільний ринок (який ніколи в історії не існував у чистому вигляді і є абстрактним поняттям, як і трансцендентний світ ідей Платона); а ідеї Шмоллера пронизують девелопментську традицію: світ промислового протекціонізму та промислової політики, які на відміну від абстрактного ринку (дії безособових сил) є практикою конкретних лідерів, які досягають успіху в економіці від Бісмарка до Пак Чонхі.

На користь історичної школи Шмоллера говорить той факт, що знаємо дуже мало прикладів реалізації ідей австрійської школи, тоді як ідеї історичної школи довели свою дієвість історія. Але філософія Парменіда про незмінність сущого продовжує надавати вирішальний вплив на уми сучасних учених-економістів.

Бажання знайти прості, дієві та універсальні закони економічного розвитку зачаровує їх: дерегулюйте економіку, займіться приватизацією та у вас буде розвиток. Решта культура, релігія, особливості історичного поступу не має значення. Хоча ми бачимо в історії економічного розвитку, що це майже завжди не так, вони продовжують вірити в це.

Питання українського економічного розвитку спирається на ту саму «суперечку про методи».

По суті, це і є головне і єдине питання нашого розвитку чи не розвитку, в економічному сенсі. На що спиратися: на універсальні економічні закони розвитку (чи вони є насправді?), чи на ерудовану практику вчених-правителів, які спираються насамперед позаекономічні чинники? Від цього і залежатиме наш успіх, від ймовірності повного провалу реформ до значних темпів щорічного економічного зростання.