Запровадження накопичувального пенсійного забезпечення чи фінансової піраміди?

Незважаючи на взяті Урядом перед МВФ зобов’язання утриматись на час війни від примусового запровадження накопичувальної пенсійної системи, найближчим часом у Верховній Раді планують розглянути проект Закону №9212 про накопичувальне пенсійне забезпечення (автори н.д. Д.Арахамія, Третьякова, Стефанчук та група нардепів-«слуг народу» плюс нардеп з «Голосу» Цабаль, що заблокував доплати військовим).

У Пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що для відновлення належного рівня пенсійного забезпечення в Україні необхідним є впровадження обов‘язкового накопичувального пенсійного забезпечення як додаткового елемента пенсійної системи (так званого другого рівня), з метою формування пенсійних накопичень та збільшення сукупного коефіцієнта заміщення як головного індикатора достатності пенсійних виплат.

Законопроектом передбачено встановити обов‘язкову участь у системі накопичувального пенсійного забезпечення всіх категорій працюючих осіб до досягнення ними 55 років та обов‘язкову сплату роботодавцями пенсійних внесків на користь таких найманих працівників. Так, роботодавці сплачуватимуть 1% у 2023, 1,5 %; у 2024, 2 % у 2025 роках від розміру заробітної плати працівників, а Держава буде співфінансувати такі внески на паритетних засадах за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому, розмір єдиного соціального внеску, який сплачується роботодавцем, залишається незмінним, накопичувальний внесок включається до складу єдиного соціального внеску.

Застереження до законопроекту:

Перше. Необґрунтованим є, що у Пояснювальній записці зазначено, що для відновлення належного рівня пенсійного забезпечення в Україні необхідним є впровадження обов‘язкового накопичувального пенсійного забезпечення враховуючи, що Світова практика свідчить, що 18 країн світу, які запровадили накопичувальну систему, відмінили накопичувальну систему та повернулися до солідарної системи. В Україні діє солідарна система.

Друге. При запровадженні накопичувальної системи дуже важливим повинно бути визначення відсотку доходу при інвестуванні коштів, щоб не сталося так, що при інвестуванні десятками років сума інвестиційного доходу складе за усі роки, наприклад, 3 відсотки при інфляції понад 50 відсотків. В Законах України не зазначено, що інвестиційний дохід повинен складати за усі роки не менше індексу інфляції за усі роки.

Третє. На жаль необхідно констатувати, що в Україні інвестовані кошти можуть бути втраченими з різних причин. В Законах України не зазначено, чи будуть державою відшкодовуватися втрачені кошти громадянам.

Четверте. Складається враження, що ініціатори такого законопроекту намагаються лише сприяти створенню недержавних пенсійних фондів, щоб мати можливість в них отримувати доходи.

П’яте. Занижений рівень пенсійного забезпечення в Україні є наслідком таких рішень на державному рівні: - єдиний соціальний внесок складав близько 40%. Прийнятим Законом його безпідставно зменшено в одноразовому порядку до 22%; - законами про державний бюджет безпідставно занижується розмір прожиткового мінімуму для пенсіонерів, а відповідно і мінімальна пенсія за віком. Так, на 2024 рік затверджено розмір прожиткового мінімуму 2361 грн. при тому, що фактичний розмір у січні 2024 року склав 5574 гривень.

В законопроекті знову без відповіді так і залишаються питання щодо гарантій збереження пенсійних накопичень, ефективності інвестування цих грошей, вартості адміністрування??

І це при тому , що в країнах східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина) в мирний час і при більш сприятливих економічних умовах накопичувальна пенсійна система зазнала краху!

Фахівці міжнародних фінансових організацій (в тому числі МВФ і Світового банку) неодноразове вказували, що для запровадження накопичувальної пенсійної системи повині бути відповідні сприятливі умови, як то стале економічне зростання та значне збільшення доходів населення (хоча б декілька років поспіль).

При цьому інвестиційний дохід від інвестування пенсійних активів має перевищувати рівень інфляції за рік хоча б на 3%.

Слід також звернути увагу, що в Україні слабкі фінансові інститути, нерозвинутий ринок цінних паперів та обмежена кількість реальних інвестиційних інструментів порівняно з країнами західної Європи.

В таких умовах є ризик, що накопичення на пенсійних рахунках можуть бути від’ємними.

Крім того, мають бути низкі адміністративні витрати, не більше 1-1,5%. Як свідчить досвід латиноамериканських країн (Аргентина, Чилі), у яких тривалий час функціонував другий рівень пенсійного забезпечення, високі адміністративні витрати в накопичувальній системі призводять до вкрай низького рівня результатів довгострокового інвестування і відповідно до суттєвого зменшення розміру пенсійних виплат.

Найбільшою проблемою є те, що нема реальних державних гарантій збереження пенсійних накопичень! Нема чіткої системи повернення пенсійних активів у разі ліквідації емітентів цінних паперів і банків.

Таким чином є загроза перетворення за несприятливих умов накопичувальної пенсійної системи на велику фінансову піраміду!

Намагання будь-що в нинішніх умовах запровадити в Україні пенсійну накопичувальну систему виглядає як повне економічне безглуздя під час війни.