Конфлікти завжди звужують поле сприйняття їх учасників, про що б не йшла мова: родинні сварки, організаційні перипетії чи суспільні потрясіння – як от недавній спермоскандал про знищення біоматеріалу військовослужбовців. Конфлікт – це завжди зсув сприйняття в емоційну площину, де реакції набувають некерованості, і учасниками подій легко маніпулювати.
Після того, як всі бажаючі висловились, обговорення в соцмережах майже припинилось. Наші законотворці пообіцяли владнати ситуацію якнайшвидше та якнайадекватніше. Здавалося б, прецедент вичерпано? Ні, це не так.
Нагадаю, що в Україні відсутній Закон про допоміжні репродуктивні технології (ДРТ), а значить, відсутня загальна система координат для визначення наріжних параметрів того, що в Україні можна, чого ні, та за яких умов. А це не лише медичні аспекти, але й соціальні, цивільні, з сімейного права: цілий айсберг питань. У нас відсутні базові визначення понять в сфері ДРТ. Відсутня лікарська спеціалізація «репродуктолог». Відсутній реєстр донорів – а це величезна проблема з точки зору майбутнього здоров’я нації. І так далі, можна перераховувати довго.
Тому адекватне вирішення «задачі підвищеної складності» з кріоконсервацією біоматеріалу військовослужбовців було й залишається принципово неможливим. Навіть за умови, що зараз наприймають точкових правок до складних комплексних нормативно-правових актів, таких як Цивільний та Сімейний кодекси. Адже це відбуватиметься реактивно та хаотично, для того, щоб заспокоїти суспільство, проте без належного усвідомлення, пропрацювання та визначення загального ДРТ-ландшафту в країні.
Тож, поки що населення отримало ще одне підтвердження того, що влада неадекватна і прагне лише шкодити. А репродуктологічна спільнота отримала чергове свідчення того, що фахівців не залучають до розробки високоспеціалізованих та чутливих законів та підзаконних актів. Їх просто ставлять перед фактом дивних змін, відповідати за які прийдеться не депутату в Верховінй Раді, а лікарю на прийомі, дивлячись в вічі пацієнтам.
Тут повернусь до того, з чого почала статтю. В реактивних жестах влади в ході цього конфлікту абсолютно не застосовувались референси на досвід інших країн в частині репродуктивних програм для військовослужбовців. Це так, тому що апеляція виключно до емоцій дозволяє «владнати» ситуацію швидше та простіше. Тож заповнимо прогалину. Що відбувається з репродуктивними правами військовослужбовців в світі?
Перш за все, в розвинених країнах кріоконсервація сперми та яйцеклітин поступово стає плановою поведінкою населення навіть поза контекстом війни. Це пояснюється збільшенням середнього віку материнства та батьківства та бажанням людей зберегти та використовувати власний генетичний матеріал – молодий та здоровий. Використання замороженого біоматеріалу після смерті його власника в багатьох країнах також ВПОРЯДКОВАНЕ загальним законодавством про допоміжні репродуктивні технології.
В таких випадках реалізація відповідних прав військовослужбовців з медичної та юридичної точок зору повністю забезпечена законом і визначається лише індивідуальним рішенням комбатанта з підписанням всіх необхідних дозволів та розпоряджень на випадок загибелі. Тут дискусії про збереження генетичної спадщини військових та роль держави зводяться лише до того, хто візьме на себе фінансові витрати. Тим більше, що збереження біоматеріалу – це лише частина історії про репродуктивні права військовослужбовців. Адже наступний крок – це використання, а саме – екстракорпоральне запліднення з метою народження дитини в разі, якщо військовослужбовець втратив здатність до зачаття внаслідок поранення або взагалі загинув.
Пентагон висунув ідею забезпечення кріоконсервацію яйцеклітин і сперми для військовослужбовців ще в 2016 році. На жаль, фінансування не отримало підтримки, залишаючи солдатам можливість збереження народжуваності коштом із власної кишені – в межах загального законодавства в сфері ДРТ.
Однак зʼявилися ті, хто прагне йти далі. Так, Сенатор Патті Мюррей та конгресмен Рік Ларсен до сьогодні продовжують долати бюрократичні бар'єри, пропонуючи законопроекти щодо репродуктивної допомоги військовослужбовцям, і не лише зберігання біоматеріалу, але й подальшого використання. Наприклад, у 2021 році Мюррей розробив законопроєкт щодо покращення лікування безпліддя, включаючи екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ), який підпадає під дію військового плану охорони здоровʼя США, відомого як TRICARE. Але і цю можливість Конгрес не пітримав. Вже цього року Ларсен намагається запровадити пілотну програму, яка дозволить військовослужбовцям на дійсній службі безоплатно заморожувати свою сперму або яйцеклітини перед відправленням у зону бойових дій. Як бачите, США не поспішають фінансувати всю цю історію… а бюджет Штатів, звісно, дозволяє більше, ніж український сьогодні.
В британських репродуктивних клініках все більше випадків кріоконсервування сперми та яйцеклітин військовослужбовців. Цікаво, що переважає мотивація з боку подруг та дружин, які виражають бажання мати дітей у випадку нещасного випадку з хлопцем або чоловіком – це засвідчили результати двох офіційних досліджень.
Ізраїль йде ще далі, дозволяючи не лише кріоконсервування та подальше запліднення в разі загибелі військовослужбовця, але й посмертне вилучення сперми за заявою дружини чи батьків. Після нападу Хамас в жовтні 2023 року процедура отримання дозволу була значно спрощена. Про це я писала тут.
Етичні міркування стосовно кріоконсервації статевих клітин тісно пов'язані з релігійними переконаннями. Однак, основні релігії лише починають формулювати свої принципи відносно цієї технології, залишаючи простір для обговорень та визначень. Зауважте, що в рамках релігійного свідогляду найбільш критичні питання – до донорства статевих клітин. В разі ж забезпечення репродуктивних прав військовослужбовців йдеться про збереження власних клітин та народження генетично рідних дітей. Потенційно, це потужне підґрунтя для продуктивного діалогу з релігійними лідерами (які можуть просто не усвідомлювати суті технологій, про які дискутує соціум!) для досягнення розуміння та прийняття з їх боку.
Підсумовуючи, я вважаю, що по-справжньому адекватною була б наступна послідовність дій:
- Прийняття Закону про допоміжні репродуктивні технології (який мусолили кілька років, проте наразі занурили в стан «глибокої кріоконсервації»).
Нам треба спочатку визначити загальні правила стосовно зберігання та використання статевих клітин в випадку загибелі власника, порядок набуття спадщини та інших соціальних прав дітьми, що зачаті після смерті батьків, можливості використання кріоконсервованого біоматеріалу не лише дружиною чи чоловіком, але й батьками (як в Ізраїлі), тощо. І це далеко не весь перелік принципових питань. І потреба в їх вирішенні існує давно, і не лише в контексті війни.
- Ґрунтовний аналіз закордонного досвіду в частині репродуктивних програм для військовослужбовців: фактичного досвіду, переваг, недоліків, обмежень та ризиків.
- Розробка відповідної національної програми з врахуванням пп. 1-2.
Акцентую: за нормального законодавчого регулювання в сфері ДРТ мова йтиме переважно про питання фінансування та гарантії держави тим, хто її захищає. А в визначенні моделей фінансування ДРТ-послуги для військовослужбовців з боку держави слід чітко розділити зберігання від використання. Останнє вимагає значно більших бюджетів, окрім визначення безлічі умов.
Рекомендуємо по темі ефір Юрія Романенка з Оленою Черненко та Мирославою Вацик.