Криза етики сучасного світу

Я пишу есе в момент потужного історичного зламу. Коли незрозуміло коли і в якому обсязі буде американська допомога Україні, коли Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Федорович Залужний у своїй колонці журналу The Economist визнав, що війна зайшла в позиційну пастку, і, водночас, приблизно половина населення України вірить у швидкий вихід на кордони 1991 року.

Можливо, це здаватиметься несподіваним у сучасному практичному світі, але я не бачу жодної проблеми щодо війни в Україні, в підґрунті якої не лежав би низький рівень етики.

Я говорю про рівень етики сучасних лідерів, колективний рівень етики сучасних суспільств і рівень етики окремих людей.

Під рівнем етики я розумію здатність людини або групи людей розрізняти добро і зло, здійснювати вчинки відповідно до уявлення про добро і зло, коригувати свої наміри та вчинки й усвідомлювати наслідки своїх дій на інших людей та спільноти інших людей.

Запрошую розглянути проблематику на трьох рівнях – на рівні США і колективного Заходу, на рівні відносин України із союзниками на колективному Заході та противниками в усіх напрямках і на рівні суспільних відносин всередині України.

Точкою відліку зниження рівня етики на Заході, з моєї точки зору, стала Перша світова війна. Тут я посилаюся на блискучого Андрія Баумейстера, який у своїй лекції про еліти зауважив, що з якогось моменту одна з трьох складових еліти – гроші, влада і відповідальність (служіння) – почала відокремлюватися від двох інших. Я кажу про відповідальність. Відповідальність перестала бути якістю, яка визначає еліту. Залишилися тільки влада і гроші. В еліт перемогла точка зору, що суспільство можна обманювати, а не приводити його до реальності.

Потім була Друга світова війна. Її закінчення ознаменувало перехід до Ялтинсько–Потсдамської системи безпеки і Холодної Війни. І приблизно 1989 року закінчилися перша і друга. Тільки закінчення Холодної війни всі помітили, а крах світової системи безпеки ні.

Спостерігаючи за політикою і суспільним життям уже понад 30 років, я дійшов висновку, що Захід, його еліти і суспільство, перемігши в Холодній Війні, перейнялися зневагою до переможених. У них утворилося почуття переваги на підставі технічного та економічного розвитку. Але у них немає етичної переваги. Більше того, в деяких аспектах, до розвалу Радянського Союзу рівень етики в СРСР був вищим.

Як казав генерал Вермахту у фільмі «17 миттєвостей весни»:

– «Вони почнуть нарощувати свою технічну міць і захлинуться в ній. Вона розкладе їх як іржа. Вони вирішать, що їм усе можна...» ©

І ця зневага лягла на благодатний грунт нашого комплексу неповноцінності, який утворився на травмі краху перебудови. Пам'ятаю, як 1992 року приїхали перші проповідники зі США. Їм мало не в рот заглядали...

– Ти шо, це ж американці!

При тому, що і до Росії, і до нас вони ставилися приблизно з однаковою зневагою. Тільки Росія почала продавати їм нафту і газ, а ми продавали радянську спадщину, щоб теж долучитися до красивого життя. Ми бачили, що вони нас зневажають (Будапештський меморандум, завідомо нездійсненні обіцянки вступу до НАТО і ЄС), але все одно нам хотілося красивого життя.

Проблематика ставлення Заходу і до України, і до Росії лежить у сфері етики. Точніше, в тому, що технологічний та економічний розвиток Заходу випереджає етичний розвиток.

Є такий сучасний американський серіал Yellowstone.

У п'ятому сезоні головний герой, господар великого ранчо, Джон Даттон, щоб захистити ранчо від чужинців, стає губернатором штату Монтана. Коли в Хелену (місто в Монтані) має приїхати Президент США, попередній губернатор і друг Джона Даттона запитує його:

– Джоне, ти будеш завтра в Хелені?

– Ні, мені нічого сказати цьому ідіоту.

І від цих людей залежить допомога Україні. Можна на них ображатися, а можна працювати з ними. Вони голосуватимуть за допомогу і постачання зброї нам, тільки якщо розумітимуть, як це позначиться на них особисто. Або в негативному ключі, або в позитивному. Якби я опинився перед губернатором Даттоном, я сказав би йому:

– Вам завтра неодмінно потрібно їхати до Хелени, містере Даттон! Навіть якщо ви гребуєте зустрічатися «з цим ідіотом». Бо якщо США не гратимуть глобально, то ви або ваші діти майже без варіантів втратять ранчо. Тому що Америка ослабне і в Монтану прийдуть китайці. Багато китайців. І той устрій, який Ви зараз відчайдушно намагаєтеся зберегти, зруйнується. Він зруйнується назавжди. А що йому сказати, вже придумали ваші колеги. Це дванадцять запитань від республіканської партії до його адміністрації і до України. Змусьте його працювати на благо Сполучених Штатів. Їдьте завтра до Хелени, містере Даттон! Інакше скоро ви або ваші діти будуть у становищі індіанців, у яких ваш прадід відібрав землю 150 років тому.

Я думаю, що ті лідери, які повернуть етику в міжнародні та в суспільні відносини, і зможуть почати переговори про нову систему безпеки. Нинішнім заважає це зробити саме відсутність етики – ніхто нікому не вірить.

Я впевнений, що питання послаблення нам допомоги все ж таки дуже пов'язане з етикою. Минулого року ми їх здивували, вони вирішили нам допомагати ще й тому, що ми показали високі етичні стандарти. Але потім ми опустилися на низький сценарій і вони зрозуміли, що ми етичні самозванці, які загрузли в корупції. І їм нема чого вчитися в нас. І розчарування від цього – одна з причин зниження допомоги.

Я повністю згоден з тим, що відносини із Заходом потрібно будувати на основі інтересів і за допомогою калькулятора. Але це робити легше, маючи вищий рівень етики, ніж усі навколо. Це в принципі один із важливих показників суспільства як системи. У бізнесі є правило, що швидкість змін, організація та ефективність всередині системи має випереджати швидкість змін, організацію та ефективність зовні. Я б додав до цього ще й рівень етики.

А поки що, через те, що ми дуже хотіли красивого життя, хотіли бути схожими на «білого господаря» і не відповідали власним уявленням про себе, ми нахапали у Заходу багато того, що знизило наш рівень етики.

Про наші еліти красномовно свідчить той факт, що Президент Ющенко сидить на інтерв'ю і цілком серйозно ставить запитання:

– При мені були найвищі темпи розвитку, чого ж вам ще не вистачало?

Те, що при ньому ми розпродали найбільше військове угруповання в Європі, він не згадує. А я спочатку говорив, що етика – це, зокрема, усвідомлювати наслідки своїх дій.

Нинішній президент ще може все змінити. Але потрібно перестати спілкуватися з народом через західну пресу. І перестати грати в президента. А вийти до народу і сказати як є:

– У нас не виходить як ми хотіли. І є труднощі. І ми зробили помилки. Я зробив помилки. Було бажання і намір швидко вирішити питання і закінчити війну. Але наші помилки і підстави союзників не дозволили нам це зробити. Поки що не дозволили. І ось наш новий план...

Як було б, якби всі сторони діяли етично.

США і союзники допомогли б Україні захистити себе вчасно і в повному обсязі.

А потім прийшли б до Росії і сказали: «Хлопці, ви неправі. І вам потрібно поприбирати за собою – вибачення, компенсації, репарації... А потім вирішуйте, як жити далі».

А потім прийшли б до України і сказали: «Друзі! Ми вам допомогли. І тепер ви з нами. Але щоб далі бути з нами, вам потрібно відповісти за злодійство, за корупцію, за плитку, за стадіони. І вам потрібно вирішити, як жити далі і не повторювати помилок, які привели вас до цієї війни».

Якби високий рівень етики був в Україні, то в перші місяці війни волею політичного керівництва було б покінчено з тією системою влади, яка привела нас до війни. Були всі шанси і зручний момент. І можливо вже зараз війна мала б інший характер.

Чи була б Росія суспільством із високим рівнем етики? Це було найскладніше завдання. Я вважаю, що у Росії правда був шанс у 90–ті. Вони могли створити такий привабливий проєкт країни і спокусити ним сусідів, що ніяка війна була б неможлива в принципі. Я колись читав книгу про Євгена Чичваркіна. Не ручаюся за точність, але автор, Максим Котін, запитав у нього:

– Євгене, а який би ви бізнес створили, щоб показати привабливою Росію і закохати в неї?

– Я б створив туристичне село, таке як Мандроги, тільки крутіше.

Росія проміняла Мандроги на Куршевель. Вона хотіла стати Заходом сильніше ніж стати собою. І це трагедія і одна з причин нашої війни.

Геннадій Охрімчук – автор, маркетолог, українець.