Ворота в нову еру

Російсько-українська війна наробила багато лиха. Десятки, а, можливо, сотні тисяч убитих і поранених, мільйони переселенців, постраждалих і знедолених. Сотні мільярдів доларів економічних утрат, декотрі з них незворотні. Очевидно, що це вкрай важкий удар для країни. Наш внутрішній інформаційний простір це підтверджує: коли його проаналізувати, то Україна скидається на країну жалю, сатири чи то пак сарказму та шукачів російського лайна. Нас явно вибили з колії, бо така картина суперечить нашій суті. Але завжди так не буде. Наша країна підніметься високо вгору. Це твердження – не предмет віри, а результат аналізу. Аргументи викладені далі.

Пам’ятаєте твердження, що успіх – це 1% таланту та 99% важкої праці. Можливо, для когось воно здасться банальним. Але річ у тому, що праця – це досвід. Важка, наполеглива праця – це багато досвіду. А кількість, як казав класик, завжди переходить в іншу якість. Україна має не просто багато досвіду. Ми маємо багато іншого досвіду, на сьогодні недоступного переважній більшості населення світу. А це означає, що потенційно ми як нація можемо стати підґрунтям для принципово нового досвіду у глобальних масштабах. Тобто якісними (не кількісними) воротами в нову еру.

Якщо філософія попереднього абзацу комусь не зовсім зрозуміла, то проілюструю її на прикладі Ізраїлю. Увесь світ захоплюється тим, який потужний технологічний сектор розвинула ця країна, яку називають нацією стартапів. Але мало хто розуміє принципові причини цього явища. Технологічні досягнення Ізраїлю - це продукт, логічний наслідок винятково їхнього національного досвіду, а саме – життя в оточенні ворогів, постійної загрози війни та перманентної необхідності підтримувати боєздатність на найвищому рівні.

Коли отримуєш по зубах один раз, то можеш образитися, заплакати, втекти чи спробувати відплатити тією ж монетою. Але коли розумієш, що спроби дати тобі по зубах повторюватимуться кожного дня аж до повного знищення, то ця проблема еволюціонує, набирає зовсім іншого сенсу, а більшість реакцій, можливих при одноразовому отриманні по зубах, відпадають. Ти збираєшся, стаєш серйозним, відповідальним і шукаєш оптимального рішення проблеми. Тобто в тебе змінюються кут зору, пріоритети та цінності.

Іншими словами, національний досвід Ізраїлю сформував світогляд його населення, цінності ізраїльтян, які значно відрізняються від решти світу, у якої такого досвіду немає й ніколи не буде. Наприклад, якщо протягом десятиліть ви живете в умовах вкрай високих ризиків ракетних обстрілів, то чи будете ви інвестувати зароблені гроші в нерухомість чи інші матеріальні активи?

Якщо відповідь – ні, то ось вам причина величезних інвестицій у знання й технології, які з часом дають результат – освічену націю та розвинутий технологічний сектор. Коли тебе в будь-який момент можуть обстріляти ракетами, ти вкладаєш у те, що залишиться з тобою при будь-якому сценарії розвитку подій. У цьому контексті національний досвід, з одного боку, звужує смислову рамку, в якій може розвиватися народ, а з іншого – спрямовує суспільство саме в тому напрямку, який у звичайних обставинах ніхто не може визначити та який у підсумку може виявитися надзвичайно й парадоксально успішним. Це немов наосліп із сотні однакових дверей вибрати ті, які ведуть у кімнату зі скарбом.

Якщо відповідь на поставлене вище питання – так, то ви шукаєте способи, як захистити свою нерухомість від ракетних ударів або побудувати її так, щоби звести до мінімуму ризики для людей, які мешкатимуть у ній. Вирішуючи цю проблему, із часом ви отримаєте «залізний купол» та потужні будівельні компанії з унікальним портфелем замовлень, здатні побудувати багатофункціональну стіну на кордоні з Палестиною та багато чого іншого. Жодні уряди світу, жодні стратегії, жодні фінансові вливання не здатні забезпечити те, що з’являється в результаті іншого досвіду. Як не можна цілеспрямовано зайти в кімнату зі скарбом наосліп, спершу не підглянувши, що там і чи варте воно уваги.

Досвід трансформує систему цінностей. А інша система цінностей, поширена на ціле суспільство, створює передумови для геніальних, проривних, непередбачуваних рішень, придатних для масштабування. У цьому сенсі глобалізація вбиває різноманітність національних досвідів та систем цінностей і зменшує ймовірність прориву. Але це окрема тема. А от унікальний досвід Ізраїлю навпаки різко збільшив імовірність прориву, який у підсумку вдався цій країні в багатьох галузях.

Нюанс полягає в тому, що Ізраїль – невелика країна, населення якої становить лише трішки більше за одну тисячну частину від населення світу. Якими б видатними не були її успіхи, вона не здатна стати воротами, через які світ перейде в нову еру. Потрібен хтось більший із іншим досвідом, хто генеруватиме проривні рішення у значно більшому масштабі. Україна може стати такою країною. Якою б не була болючою для нас ця війна, вона змушує нас накопичувати такий досвід у величезній кількості. Багато прикладів підкріплюють цю тезу. Ось кілька з них.

Перший – енергетика. Суттєво пошкоджена війною енергетична інфраструктура України – це, звісно, велика проблема в короткотривалій перспективі, особливо на найближчу зиму. Але на майбутнє в цьому є й однозначні плюси. По-перше, ми зможемо відбудовувати енергетику так, як захочемо. Очевидно, ми це робитимемо з використанням новітніх технологій. Можна очікувати, що Україна стане полігоном для випробування новітніх енергетичних технологій. Власне, не тільки енергетичних. По-друге, найбільше постраждали наші розподільчі мережі. Можливо, це спонукатиме нас робити міста й села енергетично самодостатніми, щоби електромережа не була нашим уразливим місцем. По-третє, тепер сам Бог велів Україні стати тим хабом зеленої енергетики, зокрема головним постачальником «зеленого» водню в Європу, яким її бачать у різноманітних стратегіях ЄС. Це той випадок, коли майбутнє, описане на папері, саме проклало шлях до своєї реалізації. Хоч який він тернистий.

Другий – військово-промисловий комплекс. На цій війні ми перепробували зброю з усього світу. Це унікальний досвід. Ні, не так. Це суперунікальний досвід, якого світ не бачив до цього й не факт, що побачить коли-небудь потім. Знаючи золоті руки українських механіків і золоті мізки українських інженерів, можна спрогнозувати, що щось ми з цього та й витягнемо для розвитку економіки, країни, народу. Головне – розірвати окови бюрократії.

Третій – безпілотники. Ідеться і про повітря, і про море й, можливо, в підсумку про сушу. І не тільки про військове призначення. Ця війна перейшла в фазу безпілотників. Можливо, ця фаза стане прототипом новітніх воєн. І тут ми задаватимемо тон у стратегії таких бойових дій, бо ми вже це все переживаємо на власному досвіді. А може, попри шалений спротив бюрократії ми просто почнемо стрімко ставити безпілотники на озброєння армії за державні гроші та станемо передовою ультрасучасною армією світу. Або навчимося робити такі безпілотники, які здатні виконувати задачі, яких дотепер перед ними ніхто не ставив. У кожному разі тут теж є величезний простір для розвитку.

Четвертий – медицина. Під час служби в армії до мене доходить інформація, що наші хірурги роблять дива з пораненими. Це теж результат досвіду, яким би сумним і кривавим він не був. Із часом ми зможемо побудувати на цьому галузь новітніх медичних технологій або розвинути медичний туризм. Розвиток новітніх систем протезування також неможливий без України.

П’ятий – постапокаліптичний туризм. В Україні зараз є чимало місць, у яких можна було б знімати фільми-антиутопії про апокаліпсис без спецефектів. Це результат роботи «другої» армії світу. Ці місця можуть бути не втратою, а здобутком, який на багато десятиліть стане глобальною туристичною Меккою, що увіковічнить перемогу свободи над тиранією. Тут можна побачити символ на символі. А такі місця приваблюють людей. Бо це місця сили, хоч і незвичні.

Шостий – транскордонні платежі. Мільйони українців живуть «там» у сенсі фізичного існування та живуть «тут» у сенсі роботи, сім’ї, підключення до інформаційного поля тощо. Взагалі-то це формат існування людини майбутнього. Він потребує напрацювання певних механізмів, які полегшуватимуть таке існування. Один із них – розвиток транскордонних платежів. Або поширення на весь світ тих здобутків інтернет-банкінгу, які відомі українцям, але зовсім нерозвинені у світі.

Сьомий – толерантність. Пам’ятаєте, як ставилися до «інвалідів» у радянські часи? Якщо одним словом, то ексклюзивно. Їх не приймали. Тепер кожен українець без руки чи ноги – це з високою ймовірністю герой, гідний якнайвищої пошани та поваги. Як на нього можна дивитися згори вниз? Крім того, таких людей буде чимало. Суспільство звикне до того, що вони – повноправні його члени, й перестане розповідати байки про інклюзивність, водночас забуваючи будувати пандуси й інше, що необхідно для зручності таких людей. Суспільство просто візьме та включить їх до свого складу.

Восьмий – різноманітність досвіду. Попри те, що всі українці сильно потерпають від війни, але все-таки досвід тих, хто пережив обстріл «градами», приліт ракети чи іншу безпосередню воєнну шкоду, відрізняється від досвіду тих, хто просто переїхав і перечекав. Доведеться напрацьовувати механізми толерантності. Треба сказати, що в нашому суспільстві вони й так були розвиненими, але тепер будуть змушені вийти на новий рівень.

Дев’ятий – генерація культурних сенсів. Думаю, після нашої перемоги всьому світові буде цікаво, як це – бути отакими вільними й безстрашними, як ми. Нас запрошуватимуть на гастролі, нашому бізнесові відкриватимуть двері, на нас дивитимуться, як тінейджерки на своїх музичних кумирів. Ми показали всьому світові свою національну зрілість – тепер пожинатимемо її плоди на економічному, соціальному, культурному рівнях. Усім країнам, навіть тим, які в цій війні зберігають відносний нейтралітет, буде цікаво поспілкуватися, попрацювати з українцями, дізнатися про наш досвід, який, можливо, надихатиме цілі покоління.

Можливо, не всі приклади тут наведені. Наш інший досвід ще формується, накопичується й породжуватиме нові та нові плоди. Але зрозуміло одне: яким би болючим він не був, російсько-українська війна забезпечила українців активом, який буде найліквіднішим у світі в найближчі 50 років – унікальним досвідом. І, можливо, цей актив у підсумку стане визначальними для переходу світу в нову еру. Тому так, нам важко, ми страждаємо, ми дещо дезорієнтовані, але ми багаті досвідом, а Україна багата нами. Розпорядімося цим активом із розумом.