Чому українські дівчата – найкрасивіші?

А от чому у нас дівчата найкрасивіші? Це – велика загадка. В усякому разі уряд Януковича-Азарова до цього дійсно не має ніякого відношення.

Пригадую розмову з однією своєю знайомою, чия рідна сестра живе в Португалії. Так от, та сестра – суперстар у своєму містечку. Причина проста – вона носить мініспідничку. Дивлячись на її стрункі ноги, гарячі португальські мачо ведуть себе подібно до кавказців в нас. А що, португалки не носять мініспідничок? Виявляється, в своїй більшості, не носять.

Вперше іноземну молодь мені довелося бачити пізньої осені 1982 року. Тоді в концертному залі біля станції метро «Нивки» відбувалася зустріч радянської та західної, здається, австрійської, молоді. Радянська молодь була представлена підібраними комсомольцями, а де взяли західну, можна тільки здогадуватись… Чи то вони дійсно були якимись ліваками, що співчували Радянському Союзу, чи то їх нагребли в якусь кампусі не самого кращого австрійського вишу, не знаю. Уявіть собі, який шок визиває патлата, нечесана «молодь» в брудних потертих штанях і таких же давно не праних футболках, на фоні комсомольців в костюмчиках і краватках?

Нам, студентам-першокурсникам, довірили бути «дружинниками». Ну, щоб якась місцева «гопота» випадково не потрапила на «танці». Коли вже всі зібрались, ми позачиняли двері та й повсідались за вільні столики, які, можливо, й зарезервували саме для нас. На столиках, крім вази з яблуками та кількох пляшок лимонаду, нічого більше і не було. То ж наїдки з напитками не заважали спогляданню.

До цих пір добре пам’ятаю, як перекладачка щось говорила про «рашшіен сіті Кіев». І те «рашшіен» вона кілька разів повторила, то ж помилки бути не могло. Казала б «сов’єт» чи «юкрейніен», то я б, мабуть, той випадок і не згадав. Але ж пропаганда нас вчила, що на Заході всіх радянських людей сприймають, як росіян. Ну що візьмеш з дурних західняків? А,виявляється, що західняки не винні! А ви, дядьку, питаєте: відкіля у нас націоналісти беруться?

Вже в дев’яності роки мені запам‘яталась фраза одного нашого перекладача про те, що «всі американці — чмошники». Такий висновок він зробив на підставі численних контактів з представниками великої нації і їх типового зовнішнього виду.

Згодом я й сам навчився вирізняти американців у натовпі. Вони всі якісь довгобразі, на вигляд трішки пришибляні, а кольори краватки і піджака кореспондують між собою, як пір’я папуги з амазонської сельви.

Звичайно, Захід – різний. Є там і зірки екрану в Голівуді, і прет-а-порте в Парижі. Місцева аристократія також присутня: до Кейт Міддлтон не маємо жодних претензій. Але все це – винятки з правил. А правила полягають в тому, що типова західна лахудра повсякчас одягається в футболку і потерті джинси. І всі її однолітки одягаються по такій моді.

З півроку тому читав спогади одного нашого еміґранта, який стьобається з наших стереотипів про життя в Західній Європі. На кшталт того, що всі мешканці будинку вітаються між собою. Так, вітаються! Але тільки біля дому і на відстані не більше 10-ти метрів. А вже за 20 – тебе просто не помічають.

Так от, автор пише й про тамтешню молодь. Західна молодь – суцільна жертва західної реклами. Уявіть собі звичайну молоду дівчину, що змушена кожну секунду порівнювати себе з сексапільними рекламними красунями. Звичайно, більшість від такого життя закомплексує. Але реклама обробляє людей уже кілька поколінь, практично, від закінчення Другої світової війни. В результаті такої селекції західні мічурінці вивели от таку породу глибоко закомплексованих на своїй зовнішності людей, які вже давно поставили на собі хрест.

Жартома автор пропонує спосіб, в який в Європі можна відрізнити японців від китайців, за умови, що Ви не антрополог і не знаєте китайської. Це дуже просто: японці одягаються так само, як і європейці чи американці, тобто чмошно. А китайці – зі смаком.

Українські дівчата також одягаються з більшим смаком, ніж європейські. Ну, і більш сексапільно, тобто не ховають ноги, груди та інші принади. Європейським чоловікам «унісекс» давно вже надоїв, але нічого кращого тамтешнє жіноцтво їм не пропонує. Врахуйте і те, що пересічна «мегера», якщо вже не лесбіянка, то феміністка напевне.

А в Україні нічого такого ще нема, бо ж нам, щоб стати «цивілізованої країною» з демократією, лесбіянками, феміністками і ювенальною юстицією, ще треба «йти і йти» до Європи. А поки, завдяки нашому азійському менталітету (китайцям – респект!), проклятуща західна реклама спонукає наших дівчат лише до самовдосконалення.

Може котрась і кривонога, а в міні – наче й нічого… Глянеш збоку на її криві ноги, а вони вже й не криві… Одріже якась кусок мішка, причепить його собі зав’язками на плечі, ото вже модний топік має. Цімес тут у тому, щоб бретельки від бюстгальтера було видно… Витріщиш очі на її груди (в профіль) – сексапільно! Може так і треба? І розумієш шведа, який бачив таких дівчат тільки в рекламі, та й то, по телевізору.

Як не парадоксально, але красота має свою інфраструктуру. Це різні спортивні споруди і майданчики, санаторії-профілакторії, лікарні і пансіонати. Зрештою, красота людського тіла це всього-на-всього — демонстрація здоров’я. Мала б Україна уряд, що бореться за національні інтереси, то абстрактну фізкультуру варто було б замінити художньою гімнастикою для дівчат і гопаком, а потім, в старших класах – бойовим гопаком, для хлопців. Тут тобі і краса, і військово-прикладний вид спорту. До речі, в старших класах – ще й теніс хай би був для обох статей. Бо від футболу людям користі нема, ну, крім Ахметова, а від гімнастики, спортивних танців і тенісу — є.

Ото ж, висновки. Не думаю, що в українських дівчат існує якийсь особливий фенотип (зовнішній вигляд), що характеризує їх, як більш красивих в порівнянні з представниками інших націй. Якщо й існує, то передовсім для нас, українців. Є така теорія, що хлопцям подобається дівчата, що нагадують їхню матір, а дівчатам – свого батька.

Антрополог вам скаже, що наука знає три головних етнічних типи українців і що всі українці характеризуються короткоголовістю (брахіцефалія, кругловидість). Звичайно, найменше брахіцефалів на Заході України, а найбільше —  в Центрі та на Сході. Пояснюється це тим, що українці, як етнос, виникли від змішування слов’ян з багатьма тюркомовними народами на протязі VII—XV сторіч. Звідси — численні тюркізми в мові і географічних назвах. Офіційна наука боїться це визнати. За радянських часів воно протирічило теорії про Київську Русь – колиску трьох братніх народів, зараз – «теорії», що «поскреби русского – найдеш татарина».

Є ще теорія про так звані гетерозисні шлюби. Вважається, якщо чоловік і дружина виросли у віддалених одна від одної місцевостях, то мають кращий (різноманітніший) генотип, ніж подружжя з однієї місцевості, де відбулося спрощення генотипу. А тому діти перших, за однакових обставин, матимуть кращі генотип і фенотип. Гетерозисність використовується селекціонерами у дослідах, при селекції рослин і тварин. Були спроби пояснити цим чинником навіть збільшення середнього зросту японців від часів Другої світової війни. Але американці напівжартома-напівсерйозно пояснюють це наявністю в Японії американських військових баз.

То ж доведеться визнати, що українські дівчата такі красиві внаслідок дії наступних чинників:

• Ще не зовсім розвалили радянську спортивну інфраструктуру: ще є місця для занять спортом;
• Особливість менталітету: реклама поки що не призводить наших двічат до закомплексованості;
• Сексапільність, як наслідок подолання радянських моральних обмежень;
• Цінність сім’ї і бажання вдало вийти заміж у конкурентному середовищі, як наслідок недостатньої «демократизації» і емансипації української жінки.

Ну і насамкінець про тенденції. Чи збережеться краса наших дівчат в майбутньому? Мусимо констатувати, що коли ввійдемо «в Європу», то в нас зрештою все стане, як там. Отже, не збережеться.

В Україні і так людей вмирає більше, ніж народжується. А керівники «золотого мільярду» ставлять за мету зменшення популяції отого мільярду. Звідси курс на знищення сім’ї і популяризацію гомосексуалізму на Заході, а тепер і в нас. Яка ж ви цивілізована нація, коли порушуєте права геїв?!

Сім’ю знищують економічно, законодавчо і методами пропаганди. Не так то легко погодитись завести діток, коли самі батьки ледь зводять кінці з кінцями. І навіть, коли згодились, то що сказати тій дитині, коли вона підросте і спитає: Чому в мене немає того, що є в однолітків?

У згаданого автора вичитав, що в Австрії існує закон, який вимагає, щоб колишня дружина утримувала колишнього чоловіка-алкоголіка, навіть, якщо вдруге вийшла заміж. Тут тричі подумаєш, а чи виходити заміж? І вже точно жінка не вийде заміж вдруге, коли довічно змушена платити аліменти.

Залишається шлях матері-одиначки. Але для цього треба створити «матеріальну базу», що на практиці навряд чи більшості вдасця до сорока років. А там і фертильний вік скінчився! В усякому разі медики радять жінкам народжувати дітей у молодому віці, коли організм матері здоровий. В старості різко збільшується можливість народити дитину з патологією. І є висока вірогідність того, що коли діти з патологіями виростуть, то самі вже нікого не народять. Що й потрібно керівникам «золотого мільярду».

А тут, в телевізорі,  Голівуд показує щасливе життя. І молоді дівчина чи хлопець бачать, що в них такого життя не буде ніколи. Просто для цього немає об’єктивних передумов. Казочка про чистильника взуття, що став мільйонером, і твердження про те, що треба дуже в себе вірити, тут не допоможуть. Мрія створити сім’ю і завести дітей вимагає надзвичайних зусиль.

Знову ж, факт з прочитаної статті про австрійське життя. Батьки на старість вже мають будинок (виплатили іпотеку). Жити б тут з дітьми і доглядати б онуків… Але ні. Криза сім’ї починається з кризи довіри. Замість щасливого життя з дітьми й онуками, старі продають свій будиночок і на виручені гроші купують пожиттєвий пансіон у домі для пристарілих, де їх доглядатимуть до смерті. Бо хто дасть гарантію, що тебе догледять власні діти?

Що лишається робити молодим людям в подібній ситуації? Хто може створити сім’ю, — створює. Хто не може, живе, як може. Тобто живе один, або знаходить собі такого, як сам. Дівчина з модельною зовнішністю перетворюється на лахудру, бо знає, що лахудрою й помре. Замість сімейного життя – «дилдо» з сексшопу. Неможливість влаштувати сімейне щастя знаходить ідеологічне підґрунтя в фемінізмі. «Кину його першим, поки він не кинув мене» та ще й грошову компенсацію з дурня отримаю.

Ще один «вихід»: протиприродні стосунки. Так, маємо на увазі лесбіянок і гомосексуалістів. Це в голлівудських фільмах режисери обсмоктують перипетії одностатевої любові між двома чоловіками. Серйозна сексологічна література, спираючись на дані медичної статистики, стверджує, що тривалі одностатеві відносини якраз виняток. Правило у гомосексуалістів полягає в перманентному процесі швидкої зміни партнерів. Інакше й не буває: зв’язки протиприродні, діти у одностатевих «сім’ях» не народжуються, і, крім сексу, «подружжя» ніщо не об’єднує.

Жартівливий персонаж «Нашої Раші» — гей-робітник Іван Дулін з Нижньотагільського заводу, — наводить на роздуми. Геїв-робітників дійсно ніхто не бачив. Бути геєм – привілей представників артистичної богеми або безробітної молоді неробітничих професій. Аналіз статистичних кореляцій – заняття не для сексопатологів, а для економістів.

Природа помиляється, але не часто. Навряд чи природних гомосексуалістів народжується більше за 1%. Подавляюча більшість тих, хто називає себе лесбіянками і геями, колишні натурали, які в силу життєвих обставин стали гомосексуалістами. Крім того, в кілька разів більше від гомосексуалістів повинно бути бісексуалів. Але бісексуали не заморочуються власним «гомосексуалізмом» і на одностатеві зв’язки дивляться, як на статеву пригоду. Тому про бісексуалів ми нічого не чуємо.

А от послідовні гомосеки змушені весь час шукати нових партнерів, звичайно ж, у середовищі натуралів. Бо де їм взяти стільки нових геїв? В цьому аспекті їх поведінка подібна до поведінки членів релігійної секти або шпигунської мережі. Одним словом, гомосексуалістам потрібні прозеліти. Ось для чого від нас вимагається свобода проведення гей-парадів та інших видів гомосексуальної пропаганди.

В читача неминуче повинно виникнути питання: як з цим боротися? За нинішнього режиму можна лише робити те, що робиться: розганяти зборища гомосексуалістів і влаштовувати мітинги проти інших проявів гомосексуальної пропаганди.

Лесбіянці Галині з лесбіянкою Оксаною, також як геям Іванку і Петрику, важко усвідомити, що «покохали» вони одне-одного не через велику любов, а внаслідок відповідного рішення членів Більдерберзького клубу. Оригіналу протоколу я, як і ви, не бачив, але не сумніваюся в його існуванні.

Всі наші проблеми можуть і будуть вирішені, коли наша нація сама буде вирішувати свою долю, а не підкорятись наднаціональним органам. Скажімо, проблему гомосексуалізму, раз вона є, можна вирішити шляхом регламентації дій гомосексуалістів, як це зроблено з вампірами у фільмі Тимура Бекмамбетова «Нічний дозор». Пропоную зробити те, чого на словах більше всього хочуть гомосексуалісти — легалізувати їх «сім’ї». Насправді такої проблеми не існує, бо кредит (один отримувач, інший — поручитель) чи оформлення заповіту на іншого члена «сім’ї», прекрасно можна зробити й за діючим законодавством. Одночасно треба заборонити вербовку (у фільмі — ініціацію)натуралів.На практиці це означатиме, що геї повинні трахатись виключно між собою. А за «подружню зраду» того, хто сходив «наліво», повинна чекати кастрація на підставі доносу «постраждалого» члена «сім’ї». Звабленого натурала – на перший раз не будемо карати. Ви ж не проти здорової гомосексуальної сім’ї?

Казочку про латентних гомосексуалістів залишимо на совісті самих гомосексуалістів. Вони люблять переповідати новітню історію перетворення Савла у Павла.

Був такий собі гомофоб Савл, який щоб заглушити свій протиприродний статевий потяг, записався до націоналістів, з якими бив морди гомосекам. А тоді, очевидно після статевого контакту, прозрів і став нормальним гомосексуалістом, одночасно позбувшись всіх своїх комплексів і страхів.

На практиці, на момент отримання паспорту, молода людина вже має свідоме уявлення щодо власної сексуальної орієнтації. А латентність так і залишиться латентністю, якщо ніхто не допоможе її проявити. А от з лесбіянками пропоную все залишити, як є, бо навряд чи хто на них одружиться.

Отже, будемо сподіватись на те, що до Європи Україну не візьмуть або ЄЕС ще до того само розвалиться від економічної кризи. Нас вражають руїни Колізею, римські мости і акведуки. «Ото цивілізація була!» — в захваті говоримо ми. Але самі римляни не жалкували за втратою власної цивілізації, бо не така вже й добра вона була. Зокрема, Арнольд Тойнбі, аналізуючи написи на могильних плитах ранньосередньовічних римлян, вказує на маркер варваризації  — зміну свідомості. Корінні римляни перетворюються на варварів, коли починають давати своїм дітям варварські імена. Римляни більше не хочуть бути римлянами. То ж і нам не варто плакати за загибеллю Європи. Хай компрадори плачуть. А нам – вперед іти!

Примітка: В тексті частково використаний кіровоградський суржик і діалектизми.