Жорстка незворотність еволюції

Історія людства – це не послідовність абстрактних моделей чи історичних періодів, а реальне життя конкретних людей і народів, що має саме такий вигляд, який мають ці народи.

Кожна людина – унікальна, і в кожній людині закладене прагнення створити світ за своїм образом та подобою. І так само унікальним у своїх уподобаннях і прагненнях є кожен народ.

Тому народи живуть кожен за своєю програмою, і якщо ця програма вписується в загальну канву еволюції – вони можуть панувати й процвітати, якщо ні – животітимуть й страждатимуть, але при цьому все одно вважатимуть свою програму правильною, а своє бачення – ідеальним.

«Загальнолюдські цінності» – це абстракція, теоретична модель, синтезована з історичного досвіду, що дає уявлення лише про те, як би жила ідеальна людина в ідеальних умовах, якби мала повну свободу дій та цілковитий достаток в ресурсах.

В реальності ж такий стан не просто не досяжний, але й у принципі неможливий, адже навіть теоретично уявити собі, що всі вісім мільярдів сучасного населення Землі раптом перетворилися на добропорядних громадян «цивілізованих країн», кожен з власним «таунхаузом» та автом і стабільним заробком – це, м՚яко кажучи, вийти за межі адекватності та й взагалі – тверезого глузду.

На Землі немає місця для загального благоденства всіх людей, хоча кожен до нього прагне, як в особистому, так і національному масштабі.

В сучасному світі вже немає логічних підстав стверджувати, що існують якісь об՚єктивні фактори зовнішнього впливу, що обмежують можливості тієї чи іншої нації до соціально-економічного чи культурного розвитку.

Маленький Сингапур на екваторі, населений переважно китайцями, без ресурсів і спонсорів оперативно виходить на перші місця у світі за рівнем життя свого населення.

Але при цьому ті ж Ефіопія чи Гаїті в найбільш сприятливих кліматичних умовах формують «чорні діри», в яких безслідно зникають ресурси ООН, спрямовані на подолання бідності, і єдиним наслідком цих зусиль є геометричне зростання чисельності бідних і голодних.

70% економічно активного населення Землі зайнято в сільському господарстві, але при цьому в США, які годують півсвіту, їхня частка складає лише 0,5%, а в решті країн є тим більшою, чим більше вони голодніші. І тим ці країни голодніші, чим в кращих кліматичних умовах, з точки зору сільського господарства, вони розташовані.

З чого можна зробити висновок, що єдиним вагомим фактором, який сьогодні визначає соціально-культурне «обличчя» тієї чи іншої нації – є її власні генетичні потенції.

Відповідно, одна і та ж історична закономірність у виконанні різних народів об՚єктивно набиратиме різного вигляду.

І той же історичний розвиток обмежуватиметься не теоретичними висновками, а природніми потенціями раси, яка його ж і зумовила.

Сучасна цивілізація сформована германською расою впродовж останніх кільканадцяти століть.

Під «расою» тут розуміється певна сукупність людей, виділена за певними ознаками, які надають кожному з цієї сукупності якихось певних можливостей.

Під «сформована» в даному випадку мається на увазі, що цивілізаційний потенціал германських генів визначив загальну парадигму соціально-економічного й науково-технічного прогресу, і в цьому русі брало участь все ширше коло дотичних народів, аж доки ця цивілізація не набрала глобального масштабу й не зачепила всі сторони сучасного життя.

Саме германці, тим чи іншим способом, вели за собою людство протягом останнього тисячоліття, навіть в тому випадку, коли фундаментальні відкриття робилися євреями чи слов՚янами, через формування рамкових умов у вигляді суспільної кон՚юнктури та імплементації всього корисного та інноваційного.

Основним їхнім досягненням став об՚єктивний юридичний закон як безумовна основа суспільного життя, ефективно перейнятий у занепалих римлян, що дало можливість створити найбільш досконалі суспільні моделі та, в кінцевому рахунку, ув՚язати людство в цілому в єдину системну цілість.

Об՚єктивний юридичний закон – об՚єктивна умова існування цивілізованого суспільства[1], однак усвідомлення цього не є вродженою здатністю людини, як, скажімо, для птахів – здатність літати.

З точки зору біологічної еволюції, системне мислення, необхідне для усвідомлення всіх взаємозв՚язків сучасного суспільства, може трактуватися, в кращому випадку, як генетичне відхилення, адже в природніх умовах можливостей для його застосування, за великим рахунком, не існувало.

Однак, для того, щоб цивілізація ефективно працювала й репродукувалася, необхідно, щоб її сенс був доступним для розуміння, щонайменше, переважної більшості населення відповідної країни.

Люди прагнуть того ідеалу, який живе в їхній свідомості, відповідно, для того, щоб закони виконувалися та реалізовувалися всі переваги цивілізаційної синергії, необхідно, щоб ці закони були природнім ідеалом для тих, що їх писатимуть, виконуватимуть, захищатимуть та відстоюватимуть від будь-кого, хто намагатиметься впровадити на їхнє місце свої власні «поняття».

І, щоб це мало системний характер, здатність до розуміння цього ідеалу мусить бути присутня в цілої сукупності (тобто – раси) людей на генетичному рівні.

В сучасній цивілізації беруть участь всі народи Землі, навіть ті, хто офіційно протиставляється її лідерам, відповідно, всі ці народи в тій чи іншій, але достатній мірі виконують загальноприйняті норми, що, однак, розробляються та впроваджуються у вузькому колі «цивілізованих» країн.

З чого можна зробити висновок, що сенс норм цивілізованого співжиття є доступним для розуміння, в кращому випадку, критичній більшості населення «цивілізованих» країн, тоді як решта просто переймає ці норми, або робить вигляд, що переймає.

Стимулом для останніх є цивілізаційний «медівник» у вигляді міжнародної допомоги, інвестицій, можливості для торгівлі та захисту своїх прав та «батіг» у вигляді позбавлення можливостей цієї допомоги, інвестицій, торгівельних прав і т.п.

Міжнародна співпраця в сучасному світі на основі цивілізованих норм співжиття дозволила збільшити продуктивність праці та рівень життя людства в цілому до небачених величин, що дало можливість людству розмножитися до небезпечних для природнього балансу Землі масштабів.

За останні сто років населення Землі збільшилося приблизно в стільки ж разів, скільки за попередні дві тисячі.

І основою для цього зростання стали досягнення наук та технологій, що під проводом сучасних «сильних світу цього» були адаптовані в досконалі соціально-економічні моделі й таким чином перетворилися на основний фактор життя навіть тих народів, які ніколи не виявляли до них особливих здібностей.

Різниця в чисельності населення тоді й тепер – це різниця в можливостях життєзабезпечення тодішніх і теперішніх технологій.

Тому сучасний «Вавилон» слід розцінювати не як об՚єктивну даність, а всього лише як історичний момент, динамічний стан, досягнутий завдяки взаємодії сукупності найрізноманітніших факторів, які так само динамічно можуть перетворитися на свою протилежність.

Memento mori…

Розвиток людства – це не самостійний і самодостатній процес, а всього лише елемент загального процесу вдосконалення Всесвіту. А будь-яке вдосконалення має циклічний характер, коли процеси в межах циклу напряму суперечать процесам між циклами, й ця суперечність вирішується циклічними переходами.

В межах життєвого циклу спільноти відбувається еволюція та ускладнення суспільних інституцій, через все більшу спеціалізацію та кооперацію все більш спеціалізованих та соціалізованих індивідів.

Це формує суспільний ідеал вузького спеціаліста, нездатного до самостійного виживання й замурованого в умовності високоцивілізованого суспільства.

Відповідно, ускладнюючись, будь-яка цивілізація зосереджується на все вужчому напрямку, закладеному при її становленні, без можливості звернути з обраного шляху.

Навіть тоді, коли актуальна парадигма морально застаріває і починає руйнувати сама себе…

В якийсь момент таке суспільство стає не інструментом для досягнення мети, а тягарем, в՚язницею, що тяжіє над людиною та перетворює її з творця на безвольного гвинтика в самодостатньому русі, сенс якого втрачається навіть для його апологетів.

В цьому русі кожне нове досягнення вимагає все більших зусиль, але при цьому лише віддаляє від першооснови.

Тоді як циклічний перехід повертає людину до реальності, знищує всі надумані нею химери й актуалізує потребу в універсально здібних особистостях, здатних творити нову реальність через нестандартні розв՚язки безвихідних ситуацій.

Циклічний перехід – «шийка пляшки» – відсікає все недосконале, змінює наповнення конституюючої більшості й таким чином зумовлює формування нової системної цілості, що стоїть на досягненнях своїх попередників, але є позбавленою їхніх проблем і відкриває нові горизонти для всебічного розвитку…

Основним маркером переходу системи до занепаду є скорочення відносної чисельності в ній її основного формотворчого елементу, як такого, що вичерпав свою історичну місію й втрачає кон՚юнктуру на свої унікальні риси.

В межах сучасної цивілізації цей момент відбувся з початком ХХ ст., коли унікальні риси германської раси – її цивілізаційні візії та нестримна агресивність у впровадженні цих візій – були визнані її основною вадою.

В цьому сенсі сучасна цивілізація сама визначила свої історичні межі.

Німеччина – найбільш рафіноване творіння германського генія – програла не тому, що була в чомусь гіршою чи неправильною, а тому, що більшість дотичних народів визнали пріоритет власного благополуччя перед «великим походом» до вершин цивілізації.

Будь-яке вдосконалення вимагає елімінації примітивності, відповідно, в процесі руху до якоїсь мети спільнота завжди розділяється на тих, хто прагне до ідеалу будь-якою ціною («Мета виправдовує засоби»), і тих, хто сприймає цей ідеал як загрозу власному існуванню («Жодна революція не вартує сліз дитини»).

Антропоцентризм – базова аксіома сучасної ери – виходив з ідеальності людини та, відповідно, універсальності ідеальної моделі суспільства й тому трактував будь-яку реальну різноманітність рас як відхилення в бік недосконалості чи навіть ворожості, яку необхідно викорінити для загального добра. В цьому сенсі визнання всезагальної рівності як основи і мети людської цивілізації ламає хребет фундаментальній ідеології цієї ери.

Адже, якщо визнати за пігмеями з центральноафриканських джунглів, аборигенами Австралії чи Амазонії таке саме право жити за своїми уподобаннями, як у англосаксонського мешканця Лондона, то необхідно прийняти за даність, що люди є різними не лише в сенсі місця і часу народження, але й за своїми генетичними можливостями та життєвими прагненнями.

І їх неможливо «перевчити» на «цивілізованих» громадян, принаймні – в сучасному розумінні цього слова.

А відтак: неможливо створити суспільство, яке б однаково влаштовувало всіх.

І якщо в сучасному світі сексуальні орієнтації не визнаються вадою чи хворобою лише тому, що в їхній основі лежать генетичні фактори, які для людини, за великим рахунком, завжди будуть об՚єктивними, то чому вадою повинна визнаватися нездатність жити в умовах цивілізованого суспільства західного типу, в основі якої лежать ті ж об՚єктивні генетичні фактори?

Однак антропоценризм, оголошуючи людину «вінцем творіння», що саме по собі було абсурдом, тим не менше, рухався синтонно до природнього розвитку подій, адже давав можливість елімінувати все примітивне на основі переконання в тому, що воно протиставляється досконалому в силу суб՚єктивного небажання «окультурюватися».

Але поступове, по мірі розвитку генетики, усвідомлення того, що антагонізм «цивілізованих» і «нецивілізованих» має під собою об՚єктивну основу й таким чином набирає характеру антагоністичної суперечності актуальної світової цивілізації в цілому – зруйнувало всю світоглядну систему…

Таким чином дилема: «Відсікати все зайве – чи розслабитись і спробувати отримати задоволення» у ХХ ст. була вирішена на користь «прав людини».

З цього моменту у світі стали стрімко розгортатися два взаємозв՚язані процеси: розмноження все більш примітивних верств та загальна лібералізація.

Ті народи, що були генетично нездатні до розуміння та культивування норм цивілізації в її германському визначенні, не мали жодного шансу на розвиток в межах цієї цивілізації, тому такий шанс міг бути створений лише через зниження рівня вимог цивілізації до рівня можливостей цих народів.

Пристосування її, так би мовити, до потреб людини, незалежно від її раси, статі, сексуальної орієнтації, а також – освіти, інтелекту, трудової участі чи будь-яких інших особистих рис, на основі яких стає можливою будь-яка дискримінація.

Адже і освіта, і інтелект, і працелюбність – це все прояви індивідуального генотипу, а оскільки гени є об՚єктивними стосовно індивіда, то останній не мусить за них нести якусь відповідальність.

Принаймні, з точки зору сучасного трактування.

Що дало можливість «нецивілізіваним» нарешті відчути себе людьми.

Натомість, ті, що створили цю цивілізацію, стали зайвими, як будівельники, які збудували дім.

Вони, в силу своїх завищених потреб і незрозумілих широкому загалу прагнень, стали також неконкурентоспроможними.

Через що в сучасному світі біле населення «цивілізованих» країн стрімко скорочується, тоді як народи «третього світу» переживають демографічний бум, хоча в ХІХ ст. все було навпаки.

Всього лише півтора століття тому це біле населення складало більше половини жителів Землі, а сьогодні його частка стрімко наближається до меж статистичної похибки.

Однак, цивілізаційна інфраструктура у вигляді суспільних інституцій мусить формуватися зі свідомих адептів цивілізованих норм співжиття, в яких ця свідомість не має ситуативного характеру, тобто – закладена в генах і не може бути вирішально скоригована зовнішнім впливом.

Чим менше носіїв таких генів – тим менше можливостей формувати такі суспільні інституції.

До певної міри дану проблему можна вирішити через впровадження різноманітних інформаційних систем та структурні вдосконалення, завдяки яким можливості «цивілізаторів» розширюються понад межі їхніх опонентів.

Однак, це тимчасове вирішення може працювати лише до тієї межі, доки «цивілізатори» все ж становитимуть конституюючу більшість в центрах прийняття рішень.

Загальна лібералізація, «інклюзивність» та розвиток інформаційних технологій кардинально розширюють можливості не лише «цивілізаторів», але й, в першу чергу, тих, хто вважає будь-які цивілізаційні обмеження для себе обтяжливими.

Нівелювання різниці в правильності чи неправильності індивідуальних переконань за критеріями їхньої інтелектуальної обгрунтованості забирає всі переваги в найрозумніших світу цього та передає їх тим, хто чисельно переважає.

Питання лише часу, коли останні займуть панівні позиції всюди, де лише буде можливість що-небудь визначати.

Якщо виходити з того, що сучасна цивілізація була сформована білими мужчинами, [2] то заперечення їхньої провідної ролі (ідеологія «white supremacy» в сучасному «цивілізованому світі», м՚яко кажучи, переслідувана), «гендерна рівність» та «інклюзивність» остаточно підірвуть цю цивілізацію, і вона впаде, наче хмарочос, в якому метал і бетон замінили на глину й солому.

Як трачі точать благородне дерево на порох, так само люди, нездатні зрозуміти суть об՚єктивних речей, корумпують та трощать всяку цивілізацію.

В даному випадку вже не йдеться про те, чи є актуальна світова цивілізація позитивом чи негативом для людства, адже вона наразі поставила під загрозу саме життя цього людства через нещадну експлуатацію земної екосистеми, але про те, що будь-яка система має свій базовий формотворчий елемент, і будь-яка система занепадає, якщо цей формотворчий елемент вичерпується.

Вичерпання основи сучасної цивілізації відбувається не через дефіцит наук та технологій, і навіть не через дефіцит ресурсів: основна його причина, як і в усі інші історичні періоди – в порушенні природніх законів життя.

Того, що не залежить ні від наук, ні від технологій, ні від віри, ні від переконань, ні навіть від матеріального доходу, але лежить у фундаменті всіх людських досягнень і занепадів.

А це вже не пробачається нікому й ніколи…

Ніщо не може розвиватися без мети, однак неможливо визначити мету системи, перебуваючи в тенетах її умовностей.

В будь-якому випадку: анігіляція мети усуває всі підстави чимось задля неї жертвувати, але одночасно робить незворотнім занепад системи в цілому.

Отже, сучасне суспільство загального процвітання, де навіть найбільш примітивні народи ефективно долають дитячу смертність, подовжують тривалість життя, спілкуються через айфони та розмножуються небаченими темпами, стало можливим виключно завдяки досягненням цивілізації, яка, в свою чергу, є творінням «the inevitable white man».[3]

Очевидно, що усунення «the inevitable white man» від провідної ролі в житті людства спричинить природній колапс цієї цивілізації.

І очевидно, що колапс цієї цивілізації радикально змінить загальну ситуацію.

Протягом якогось часу це не зауважуватимуть через тотальну «свободу» в сенсі неконтрольованої можливості «прихватизації» надбань колишніх поколінь, однак поволі, але впевнено ситуація загострюватиметься.

Хоча це, звичайно, сприйматиметься більшістю людей, як трагедія, з точки зору Землі як біосферної цілості, та навіть Всесвіту в цілому, в колапсі сучасної цивілізації немає нічого об՚єктивно негативного: некерований прогрес актуальної парадигми вже давно втратив усі розумні обгрунтування й у будь-якому випадку становить собою загрозу життю на Землі як такому.

Виходячи з цього, катастрофа мрій та надій мешканців сучасних «цивілізованих» країн – це насправді найменше з усіх лих.

Європейська цивілізація піднесла людство до небачених висот, але сама й створила собі межі, сформулювавши антропоцентризм в якості фундаментальної домінанти.

Вона сама наплодила собі своїх катів і могильщиків…

Очевидно, що ті люди, які не розуміють ні сенсу, ні мети цивілізації, створеної білою статевою меншиною, списуватимуть все не на свою обмеженість, а на «стихійні лиха», «ворогів народу», «гнів богів» і т.п. «об՚єктивні труднощі», як свого часу вважали динозаври, коли були загнані в «шийку пляшки» черговим метеоритом.

Однак, жоден метеорит не завадив пройти через «шийку пляшки» нашим далеким предкам. Лише тому, що вони знайшли спосіб, як пристосуватися до нових умов і вийти переможцем зі смертельної борні за життя.

Сам термін «шийка пляшки» сприймається наразі суто абстрактно, як прогноз погоди про грозу і зливи. «Хтось виживе, хтось вимре, – апатично міркують моральні авторитети та «сильні світу цього», – ми цього знати не можемо».

Однак головний нюанс: шанс на виживання в «шийці пляшки» – це не індульгенція, подарована «обраним» з можливістю для них вести життя as usual.

Це винагорода за перемогу в смертельному протистоянні, де кожен прагнутиме вижити з усіх сил.[4]

Весь сенс «шийки пляшки» полягає у виявленні всіх корисних потенцій генотипів, придатних для майбутнього процесу творіння кращого світу, та відборі найкращих заради майбутньої досконалості.

Загальна опінія тих, що живуть на Землі: наша планета – це достатньо комфортне місце у Всесвіті. Все у ній знаходиться в балансі та гармонії – і ріки, і озера, і ліси, і льодовики. Все грає життям та яскравими барвами.

Однак, те, що ми бачимо сьогодні – це зовсім не даність, не раз і назавжди створений рай, а результат послідовного та впертого процесу вдосконалення через систематичне і безжальне елімінування примітивності.

І те, що примітивність в цьому процесі сама про себе думає – не відіграє в цьому процесі жодної ролі.

Мало того: інтегральне благополуччя сучасних поколінь є прямим наслідком ігнорування об՚єктивною історією індивідуальних побажань кого б там не було.

Вимирання динозаврів чи римлян – це все закономірні та незворотні процеси.

На зміну динозаврам – «страшенним ящерам» – прийшли лагідні ссавці.

На зміну розпусним та пихатим римлянам – чесні та сильні духом германці.

На зміну сучасним завойовникам природи з потягами троглодитів прийдуть люди з космічним мисленням.

В основі сучасного домінуючого системоутворюючого світогляду, що претендує на роль бути «єдино правильним», стоїть індивід з його найбільш «нормальними», отже – найбільш типовими й приземленими, потягами, які не виходять за межі розуміння найпримітивніших особистостей.

Щоб вийти за межі цих умовностей і мати шанс пройти через «шийку пляшки», потрібно створити якісно досконалішу систему, що не тільки твердо стоятиме на фундаменті природнього стану речей, але й використовуватиме переваги складної організації.

Ця система мусітиме якістю своєю компенсувати практичний брак усяких ресурсів, принаймні, на початках свого становлення, конкуруючи з усталеними «сильними світу цього».

Людина – явище соціальне, і є невід՚ємним органічним елементом тієї системи, яку вона формує – чи це сім՚я, чи це країна, чи це людство, чи це Всесвіт в цілому.

І тому всі її риси, можливості та досягнення – це відображення рис, можливостей та досягненнь її системної цілості.[5]

В цій системній цілості найрозумніший на своєму місці піднімає найдурнішого на найвищий рівень, а дурень на місці найрозумнішого опускає всіх до своїх меж.

З огляду на це, будь-які інтереси людини, що суперечать інтересам її системи – є контрпродуктивними та шкідливими, в першу чергу, для неї самої.

Чим вищого порядку елементи залучає система – тим більші переваги вона надає кожному з них. Фундаментальне питання, отже, полягає в тому, щоб оптимально узгодити інтереси кожного елемента в одній системній цілості.

Найбільш захоплюючий феномен полягає в тому, що участь в досконалих системних зв՚язках є такою самою генетичною потребою досконалих людей, як і відраза до таких стосунків – у людей примітивних.

Відповідно, всеохоплююче прагнення одних та непереборна ненависть інших до розвитку і вдосконалення – це цілком об՚єктивний і природній процес.

І він щоразу розколює популяції на антагоністичні полюси, спричиняючи циклічні переходи…

Ера, яка відходить, підняла людство на рівень усвідомлення системної організації глобального масштабу.

Наступна ера – вихід людства на рівень усвідомлення себе як елементу Всесвіту.

Цей рівень не лише відкриє широкий шлях для небаченого прогресу, але й встановить нові норми відповідальності та мислення.

Однак оволодіти ними на рівні практичної імплементації в загальноприйняті норми життя зможуть далеко не всі…

[1] Термін «цивілізація» стосовно суспільств, заснованих на звичаєвому праві, можна застосовувати лише умовно, і лише в тій мірі, в якій це звичаєве право носить об՚єктивний характер.

[2] Дана теза була панівною аж до того часу, коли її оголосили неполіткоректною, тобто – до кінця ХХ ст. Відоме наступне висловлювання В. Черчіля: «I do not agree that the dog in a manger has the final right to the manger even though he may have lain there for a very long time. I do not admit that right. I do not admit for instance, that a great wrong has been done to the Red Indians of America or the black people of Australia. I do not admit that a wrong has been done to these people by the fact that a stronger race, a higher-grade race, a more worldly wise race to put it that way, has come in and taken their place.» (Виступ 1937 року на комісії Піла щодо єврейської держави в Палестині)

[3] Назва відомого оповідання Дж. Лондона 1910 року.

[4] Як би страшно не виглядав, скажімо, Голодомор в суб՚єктивних переживаннях – це лише дуже ніжна та ласкава версія «шийки пляшки» в глобальному масштабі.

[5] В цьому сенсі генетичні потенції людини та їхню соціальну реалізацію можна порівняти з автом як технічним пристроєм та його реальною продуктивністю. Найкраще авто в руках невмілого водія може стати вартим лише купи металу. Але й найкращий водій не перетворить легковик на багатотонажну вантажівку.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook