Сергей Дацюк 6

Ще до того, як вести збройну війну, економічну, політико-правову і навіть війну непрямими засобами (гібридну), ми маємо вести війну мислення.

Виграна війна мислення навіть поразку оберне на перемогу. Програна війна мислення навіть перемогу оберне на поразку.

Зрештою лише перемога мислення та нав’язування нового дискурсу є справжньою. Відтак справжня безпека – коли мислення випереджає всіх опонентів, конкурентів та ворогів.

Якось один китайський воєначальник у скрутній ситуації загрози військової поразки запитав Сунь-Цзи: яку з 36 його стратагем варто застосувати. На що Сунь-Цзи відповів, що тут стратегія не допоможе, тут думати потрібно.

Отже існує якась така позиція у війні, яка є вищою за стратегію. Ця позиція мислення – початки, установки, моделі, які лежать вище стратегій або виникають до стратегій.

Перш за все – що варте того, аби його убезпечувати? Які засновки безпеки? Наскільки це щось має бути універсальним? Чи війна за російський світ, європейський світ, американський світ, китайський світ може бути цікавою для усього людства?

Є лише одне, що варто убезпечувати – людство і світ людства. Лише той, хто створює нові смисли та позитивні перспективи для всього людства, має право на безпеку. Ті ж, хто навіть позірно не пропонують позитивних перспектив для людства, не мають морального права на безпеку.

В цьому сенсі різні моделі безпеки базуються на різних цивілізаційних устремліннях, в тій чи іншій мірі універсальних і спрямованих на єдине людство. Різні цивілізаційні моделі безпеки це різні рівні домагання на універсальність, відтак це когнітивна конкуренція за світ майбутнього.

Ми можемо по-різному ставитися до СРСР, але це була універсальна потуга, яка апелювала до цілого людства.

Не лише Росія, але і Європа сьогодні відмовилися від універсальних домагань. Китай все ще їх не пропонує. Лише США хоча би щось пропонує для цілого людства.

Як Україні убезпечити себе? Вочевидь, ще до того, як вибрати модель безпеки, зрозуміти ядерний засновок убезпечення – домагання універсальності, творення світу єдиного людства.

Тут ми поговоримо про моделі безпеки, які є принциповими як універсальні цивілізаційні уявлення про безпеку, що знаходяться в принциповій онтологічній конкуренції та транзитологічній єдності.

Популярні новини зараз

"Велика угода": Трамп зустрінеться з Путіним, у США розкрили цілі

МВФ спрогнозував, коли закінчиться війна в Україні

Нова пенсійна формула: як зміняться виплати для 10 мільйонів українців

"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні

Показати ще

Сьогодні світ знаходиться в процесі високої турбулентності. Росія здійснює архаїзацію світу. США і в їх фарватері Європа та Китай намагаються заявити сингулярні домагання, тобто просувають трансформацію людства аж до його межі, аж до можливої втрати ним нинішньої антропоцентричної якості. Тому передсингулярна війна вже почалася.

Це означає не лише те, що конфлікти, що виникатимуть між основними суб’єктами, будуть розвиватися швидко, але і те, що такі конфлікти можуть привести до суттєвої зміни структури світової безпеки в напрямку її універсалізації. Хто ж кращий претендент на сингулярну суб’єктність? Адже за великим рахунком різні безпекові процеси це лише процеси убезпечення позитивної перспективи людства.

Базові трансформації світу та моделі безпеки України

Основні структурні безпекові процеси, які є можливими на майбутнє в конкуренції за універсальну безпеку:

1) Реструктурування НАТО (вихід з нього деяких країн чи навіть їх об’єднань або зміна їх повноважень через зменшення можливостей впливу на прийняття рішень).

2) Поява Європейської системи безпеки, яка буде альтернативною до НАТО, хоча і співробітничатиме до певної міри з цією організацією.

3) Унаочнення в тому чи іншому вигляді військово-політичного союзу Росії та Китаю (незалежно від цілісності самої Росії, впливу на неї Китаю і т.д.), який протистоятиме НАТО.

4) Розкол Європейського Союзу на країни Європейської системи безпеки та інші країни, які можливо залишаться в НАТО чи створять свою систему безпеки;

5) Відтак як результат попереднього пункту можливість створення Інтермаріуму (міжмор’я) як окремої системи безпеки (Литва, Білорусь (?), Україна, Польща).

Оскільки на фоні світової кризи та постійного підвищення ймовірності світової війни ми не можемо передбачити ймовірність того чи іншого сценарію, ми компактифікуємо їх наслідки та сформулюємо чотири моделі безпеки для України.

Модель 1 – «Україна в НАТО».

Модель 2 – «Україна в Європейській системі безпеки».

Модель 3 – «Україна в системі безпеки Інтермаріуму».

Модель 4 – «Україна як фортеця по периметру кордону» («Фортеця навсібіч»).

Кожна з цих моделей підлягає детальному опису. Опис кожної моделі має бути зроблено незалежно від імовірності її виникнення. Хай краще опис моделі буде і вона не реалізується, ніж якщо вона реалізується, а її опису не буде.

Моделі вибудувані за зниженням (від 1-ої до 4-ої) їх ефективності та збільшення затратності для України.

Зверніть увагу, що зараз Україна змушена реалізовувати 4-ту модель безпеки, найменш ефективну, найменш перспективну та найбільш затратну.

Модель 3 менш затратна і більш ефективна, ніж 4. Модель 2 ще менш затратна і ще більш ефективна. Модель 1 найменш затратна і найбільш ефективна.

Але все не так просто.

Цивілізаційно-мотиваційний контекст моделей безпеки

Ми розглядаємо ефективність та затратність моделей, але водночас рефлексивно розуміємо, що це менеджерський підхід, який ніколи не сягає цивілізаційного рівня і який не може використовувати енергетику індивідуальних мотивацій, які знаходяться поза корпоративним примусом найманих працівників. Інакше кажучи – менеджери завжди дуже погані політичні лідери, ще гірші державні діячі, ніякі духовні лідери та пророки.

Ефективність та мала затратність моделі 1, як це несподівано не звучить, але це є аргументацією торгашів, а для найманих працівників окрім торгашеської аргументації вона ще цікава тим, що їх менше посилатимуть на війну, бо за них воюватимуть професіонали.

Для воїнів і правителів та інтелектуалів існує інша, більш важлива, аргументація.

Саме модель 4 найбільше потребує військового мистецтва, інноваційної творчості та доблесті, в той час як модель 1 робить з воїнів найманих працівників НАТО, що діють без творчості та без доблесті. Для інтелектуалів модель 4 теж найбільше потребує їх творчості, а окрім того дозволяє ще і збільшувати цивілізаційну різноманітність.

Зараз, в ситуації війни, воїни погоджуються на аргументацію торгашів та найманих працівників. Але не факт, що в перспективі це взагалі виглядає позитивно. Тим більше, що НАТО нам у війні суттєво не допомагає і не допоможе.

Вибір між цими моделями відбувається в ідеалі на дуже високому філософському рівні. А в дійсності саме дискусія про вибір між цими моделями складає основну частину суспільно-політичних відносин та власне публічної суспільної комунікації щодо війни.

Тому важлива складова частина роботи з розробки моделей – якими аргументами послуговуються воїни для вибору між цими моделями. Отже дуже важливо, на чиєму боці в суспільній дискусії опиняються воїни у суперечці між торгашами і найманими працівниками, з одного боку, та інтелектуалами, які поки що наодинці, з іншого боку.

Тобто в цій суспільно-політичній дискусії виокремлюються два табори з діаметрально різною аргументацією: з одного боку воїни та інтелектуали, а з іншого боку торгаші та наймані працівники. Ось суть нинішнього суспільно-політичного процесу вибору моделі безпеки в контексті не тільки світової геополітики, але і цивілізаційного вибору України.

В технологічно-аналітичному сенсі ці моделі дозволяють розрізнити всі військові загрози для України – в одних моделях вони існують, в інших є компенсованими (тобто від них є убезпечення). Це стосується як загроз від тих чи інших країн, тих чи інших типів воєн, так і загроз щодо тих чи інших типів озброєнь.

Межовий контекст та сценарії моделей військової безпеки

Окремо скажемо про ядерну загрозу. Лише модель 1 та модель 2 надають ядерну парасолю для України. В моделі 3 потрібно буде створювати спільну систему ядерної безпеки (Україна + Польща). В моделі 4 створити систему ядерної безпеки можливо за умови сильної центральної влади, політичної волі Парламенту і надзусиль усього народу. Причому її потрібно створювати таємно за підтримки США, як це зробив Ізраїль.

Окрім детального опису самих моделей, також детальному опису підлягають сценарії можливих переходів між моделями (умови, ресурси, наслідки). Як вище говорилося, у військових мають бути свої аргументи для суспільно-політичних дискусій в контексті таких сценаріїв.

Особливу увагу потрібно звернути на те, що окрім опису ймовірних загроз по кожній з цих моделей та реагування на ці загрози, потрібно виписати мікростратегії активних дій України в тій чи іншій моделі.

Це значить, що не вся зовнішня стратегія України має виступати винятково всередині концепції безпеки. Має існувати у України також стратегія цивілізаційних ініціатив, стратегія зовнішньої експансії та створення загроз для сусідів, хоча б на потенціальному рівні. Країна, якої бояться, має вищу безпеку, ніж та, якої не бояться.

Тобто має бути виписана стратегія інноваційних ініціативних активних експансіоністських дій для України щодо кожної моделі, яка передбачає наявність політичної волі центральної влади. А це принципово відрізняється від стратегії страшилок та реакційних дій для тиску керівництва ЗСУ на центральну владу України, як це відбувається зараз.

Ми маємо розрізняти два типи сценаріїв:

1) Реакційні сценарії (реагування на описані передбачені загрози).

2) Активні сценарії (опис інноваційних експансіоністських активних дій по створенню загроз для своїх сусідів).

Реакційні сценарії використовуються для тиску військового керівництва на слабку центральну владу. Активні сценарії пропонуються лише сильній центральній владі.

Нинішня влада слабка, тобто діє в ситуації реагування на внутрішньополітичні загрози (звужені суспільно-політичні рамки). Зовнішньополітичні загрози нинішня влада сприймає лише у вигляді тиску громади та опозиційних політичних партій і каналізує їх через торги з міжнародними суб’єктами в обмін на нормативно-політичні та економічні зовнішні зобов’язання та через втрату частин суверенітету на користь Росії. Зовнішньополітичні ініціативи нинішня влада не виробляє. Тому нинішній владі сприймає та реалізує лише реакційні сценарії.

Перевибори влади в 2019 році можуть призвести до змін мотивацій, цілей та інструментів здійснення геополітики та військово-політичних стратегій в Україні. Є сподівання, що наступна влада буде спроможна на запуск реалізації активних сценаріїв.

Водночас нова доктрина військової безпеки в принципі не може бути заявлена: 1) публічно для масового обговорення; 2) між президентськими перевиборами і до самих нових виборів; 3) з позиції менеджерів чи політичних лідерів. Позиція, в якій може бути розроблена та з якої може бути заявлена нова стратегія військової безпеки поки що відсутня в Україні.

Вочевидь це має бути спільна позиція теоретиків військової стратегії та інтелектуалів-іноваторів. В публічній політиці така позиція виникнути не може. Відтак справжня нова стратегія військової безпеки може виникнути як обмежено публічна лише в перші місяці після президентських виборів. Нажаль зараз можливі лише політична реклама та піар. Бо справді іноваційна стратегія військової безпеки нових голосів нікому з кандидатів у президенти не принесе.

Повний текст виступу на Львівському безпековому форумі 26 жовтня 2018 року.

Джерело: Українська правда

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook