У майбутнє не можна потрапити поступово. Змінюючи щось поступово, ви постійно будете опинятися в теперішньому. У майбутнє можна потрапити лише радикально. Тому це не така вже приємна річ.
Про те, яким може бути майбутнє України в найближчі роки й у віддаленій перспективі, та про можливе зникнення країни спеціально для СEO Club розповів філософ, співзасновник проекту Foundation for Future, автор курсів Києво-Могилянської академії Сергій Дацюк.
У цьому сенсі майбутнє є спрямуванням дуже небагатьох країн. Навіть не всі західні країни спрямовані на майбутнє. У них немає бачення, вони не намагаються досягти майбутнього чи побудувати модель, яка була б радикально відмінна від тієї, що є нині.
Вони думають, що зможуть шляхом еволюції чи, як каже ООН, шляхом зрівноваженого розвитку потрапити в майбутнє. Це не так. Як людина, яка щороку їздить туди, я впевнений: у Європі майбутнього немає. У них немає планів радикальних перетворень, які вирішили б існуючі в них проблеми.
Більше з майбутнім мають справу Сполучені Штати, Китай і, меншою мірою, Росія. Як це не дивно, у Росії є одна важлива характеристика, яка потрібна для того, щоб потрапити у майбутнє — це радикалізм. Цей радикалізм дозволяє їм вести дискусії з усім світом. Причому така позиція є парадоксальною для Росії, адже майбутнє для неї може настати значно швидше, ніж в інших країнах, а самої Росії може не бути.
Сполучені Штати діють інакше: вони стріляють в усі боки, а там, де влучили і щось вийшло, малюють мішень, ніби туди й цілилися. Це теж настання майбутнього, але досить несподіване. Такий підхід непоганий, він є спонтанним. Адже не завжди там, де малюєш мішень, можеш потрапити стрілою.
Мені здається, що підхід Сполучених Штатів є найкращим: діяти навсібіч, створювати образи чи моделі майбутнього на різних напрямках і там, де виходить, використовувати.
Чому цього не відбулося? З однієї причини. Через відсутність інноваційної мотивації. Для того, щоб вона з’явилась, треба змінити систему, яка генерує лише паразитів. Олігархи — це паразити. Вони не вміють інноваційним чином заробляти гроші. Вони вміють заробляти їх, лише корумпуючи державу і використовуючи своє монопольне становище.
Мотивація з’явиться, якщо ресурси будуть завойовуватися справжніми інноваторами. Але це не зробиш ніякими реформами. Реформи — це перетворення за чужими зразками. Коли у вас є зразок і ви робите за ним реформу. Я кажу про соціальні інновації.
Якщо уважно прочитати історію Сполучених Штатів, то можна побачити, що на початку ХХ століття там відбувалися схожі на українські процеси, які просто мали інші назви. Тоді як вони стали тими інноваційними Сполученими Штатами, які ми знаємо сьогодні? Через соціальні інновації, лише через них. Вони не шукали грошей по світу, вони не брали їх у МВФ. Вони просто всередині себе знайшли сили на соціальні інновації. Це єдина проста і зрозуміла відповідь.
Вибори в США: що відбувається
Дрова зберігати не можна: українцям загрожують великі штрафи та навіть серйозні терміни
Електроенергія знову дорожчає: як це вплине на тарифи на світ для українців
В Україні заборонили рибалку: що загрожує порушникам із 1 листопада
Суспільний договір впроваджується на рівні суспільства. Спочатку він розробляється, пропонується для підписання, згодом на основі нього виробляється Конституція. Це вже не раз було в історії. Якщо суспільний договір не зможе змінити Україну, то вона просто перестане існувати. Тобто, майбутнє все одно настане для України, але її вже не буде.
Що потрібно для змін?
Якщо така організація раптом візьме хабар чи прийме завідомо неправосудне рішення, то від її послуг ви просто відмовитеся. Зараз Конституція зобов’язує нас використовувати монопольну послугу, наприклад, державного суду. Вибір мають лише олігархи, які користуються можливістю вирішувати свої справи в іноземних судах.
Є безліч питань, де співволодіння суспільною власністю є важливим і вкрай необхідним. Я не думаю, що рента від використання суспільної власності покриє всі мої податки. Але вона може їх суттєво скоротити. Це може стати базовим доходом, який є абсолютно нормальною ідеєю.
Екосистемне партнерство передбачає, що, захищаючи права цих сутностей, ми не просто робимо благородний вчинок, який, умовно кажучи, має лише моральну цінність. Ми робимо гармонійним, чистим та здоровим своє навколишнє середовище.
Щоб це сталося — це має хтось зробити. В Україні цим процесам опираються не тільки олігархи і корупційні політики, а й пасивні громадяни. Вони не хочуть витрачати зусилля на те, щоб їхнє життя стало інакшим. Їх не можна змусити до змін, їх можна лише переконати.
Україна впродовж наступних декількох десятків років є. Але зрештою вона приречена на зникнення. Українці можуть лишитися, якщо вони засвідчать достатній рівень інноваційності. Вони можуть залишитися і становити собою достатньо впливову в світі ідентичність. У нас є потенціал, адже Україна вижила ментально та культурно під окупацією безлічі цивілізацій. В цьому плані їй мало що загрожує.
Досить довго буде зберігатися держава, тому що знайдеться доволі багато людей, які будуть її потребувати. У найближчий час суспільство розділиться на тих, хто буде отримувати послуги від сервісних корпорацій, і тих, хто буде жити у традиційній державі. Я не знаю наскільки довго це може тривати — від десятків до сотні років.
Сучасна територія України фрагментуватиметься, але не в територіальному плані, а топологічному. Тобто ви будете користуватися послугами сервісної корпорації, а ваш сусід надаватиме перевагу послугам традиційної держави. Таким чином Україна залишиться тою самою територією, але вона поділиться на людей, які живуть у старому світі і які живуть у новому. Це не дуже комфортна ситуація, але виходу у нас не буде.
До того ж із часом кордони будуть стиратися та зникати разом із традиційними державами. Те, що залишається — це доволі складні ідентичності, основу яких становитимуть не культура та мова, а зовсім інші речі.
Можливо, Донбас та Крим закриються і будуть продовжувати жити у Середньовіччі. Але за умови існування сервісних корпорацій, тобто у майбутньому минуле перестане нас турбувати, і ми не захочемо мати з цими територіями зв’язків.
Війни стануть інакшими: не територіальними, а топологічними. Можливо, це будуть кібервійни, можливо, інформаційні, можливо, війни ідентичностей. Нам треба буде захищати свій спосіб життя. Ми зараз лише починаємо спостерігати, як вони розгортаються у світі.
Громади будуть утворюватися і за територіальним, і за топологічним принципом. Можна буде створити громаду, де будуть люди з усього світу, об’єднані за якоюсь однією ознакою.
Як це вписується у модель співкористування, про яку я говорив? Перш за все, на ренту від видобутку надр претендуватимуть люди, на чиїй території це здійснюється. Тому що саме там територія піддається руйнуванню, погіршенню екології тощо. Логічно, що рента буде віддана їм. Якщо ж у цей процес включена водойма, яка протікає по іншим територіям, то очевидно, що її мешканці теж претендують на свою частку.
За тією моделлю, про яку я кажу, не буде геополітики. Буде топологічна політика, топополітика. Неможливо говорити про території, якщо громади створюються мережевим чином або ж за ознаковими чинниками.
Цілком можлива громада, яка об’єднає одного пуерториканця, одного американця, 10 німців і ще 20 індійців. Тож і відстоювати їхні інтереси будуть корпорації, за зразком існуючих вже приватних військових корпорацій.
Якщо ми не захочемо раптом укладати суспільний договір і створювати інноваційну країну, то, власне, все буде так, як і сьогодні. Олігархи сидітимуть у парламенті, продовжуватиметься корупція в уряді, продаж місць у партіях.
І, найголовніше, нинішня війна триватиме вічно. Війни не припиняють — їх виграють або програють. Тому що у війні бере участь двоє. Росія не досягла тих цілей, які ставила. Україна не дала відсіч, адже територія досі втрачена.
Промисловість буде кардинально відрізнятися від того, що ми бачимо. По-перше, не буде масового виробництва. По-друге, воно буде роботизовано. По-третє, воно буде індивідуалізованим, надаватиме товари безпосередньо індивідам. По-четверте, воно все менше буде залежати від монопольних технологій. Умовно кажучи, безліч речей будуть друкуватися на 3-D принтерах, включаючи навіть людські органи.
Тому промисловість як така перестане існувати у її класичному вигляді. Те, що я описую — це вже фактично не промисловість, це щось, що потребує іншої назви.
Безробіття — це термін від старої системи. Прекаріат не безробітній. Він просто не має постійного місця роботи, фіксованого постійного доходу, але якось виживає. Можна називати його безробітним, а можна зайнятим частково.
Ці слова зі старого лексикону вже не підходять для опису нових реалій, в яких ми опинилися. Безробіття є завжди і всюди. Воно стане нормою, тому що не буде масової зайнятості в робочий час, з 9 до 18, як це було раніше. А те, що буде, повинно визначатися іншими термінами.