Багато років назад я прийшов на київський клуб дилетантів, де виступав Сергій Дацюк. Він в традиційному для себе стилі описував цивілізаційні смисли і виклики України, поносив нашу буденність, і малював «иное будущее». Я на той час був в прикладній політичній реальності з однією молодою партією, а тому шукав смисли і відповіді на практичні питання. Тож я встав і задав прості логічні питання як: хто суб’єкт і де ресурс цих змін? На що Сергій Дацюк намалював на фліпчарті коло і поставив всередину кола крапку. «Ось я (крапка), а ось це моя онтологія (коло). А всі твої питання ззовні цієї онтології, а тому не стосуються того, про що я говорю» — відповів філософ. З того часу, я уявляю собі Сергія Дацюка в цій умовній «капсулі», на якій він з легкістю бороздить простори часу, і всередині неї описує категорії майбутнього та сьогоднішнього.
Оскільки пан Дацюк небайдужий до діяльності Інститут майбутнього, я вирішив де що прояснити базові відмінності між «філософією в капсулі» і аналітикою think tank.
Про майбутнє
Сергій Дацюк закидає нам, що ми насправді займаємося оперативним майбутнім, тоді як треба займатись стратегічним майбутнім. Поясню: стратегічне майбутнє за Дацюком (як я це зрозумів) – це майбутнє людства і України в ньому, а оперативне – це типу хто виграє вибори. Я не заперечую проти такого розподілу, він має місце на життя.
Але є інше важливе поняття, чудово знайоме Сергію – горизонт майбутнього. У кожної країни є свій горизонт майбутнього. Для США, Китаю чи ЄС – цей горизонт складає десятки років, оскільки їхні запаси фінансових, інтелектуальних, та соціальних ресурсів настільки значні, що будь-які потрясіння не можуть їх знищити в лічені строки. Для таких країн як Сомалі горизонт майбутнього складає кілька місяців, бо всього кілька місяців достатньо, щоб повністю все перевернути. Для України, на нашу думку, цей горизонт складає сьогодні 3 роки. Саме стільки достатньо, щоб повністю змінити наше існування, з огляду на такі тренди як: втеча робочої сили, зношення інфраструктури, загроза дефолту і тиск Росії.
Ми б, звичайно, теж хотіли займатись «стратегічним майбутнім» і дискувати щодо соціальної організації людей в умовах роботів та штучного інтелекту, але ми абсолютно свідомі того, що це називається «науковою фантастикою», а не аналітикою. В контексті України не існує ніякого стратегічного майбутнього, оперативна реальність і є нашим майбутнім. Розуміючи це, ми намагаємося розширити горизонт українського майбутнього через розбудову спроможності. Ми робимо розрахунки податку на виведений капітал, і кажемо дивіться через 5 років доходи бюджету виростуть на 90 млрд грн, а внутрішні інвестиції на 20-25 млрд дол. Що це значить? Введення ПнВК дозволяє посунути горизонт майбутнього до 5 років і почати планувати купу додаткових речей, щодо яких сьогодні ні ресурсів, ні ідей.
Разом з цим, ми бачимо своїм завданням тримати у фокусі глобальні критичні інновації, які будуть змінювати світ в найближчі 5-10 років. Саме тому ми робили розрахунки по гіперлуп і ринку електрокарів. Завдяки своїм дослідженням і аналізам ми намагаємося просунути горизонт майбутнього України хоча б до 2030 року. І навіть це дуже невдячна справа, оскільки часто викликає сумніви в реальності аналізів.
Про суспільну трансформацію
Тепер перейдемо до ідеї Нового суспільного договору, який мав би трансформувати нашу реальність. Сергій Дацюк переконаний, що нам треба перезаснувати державу шляхом створення «Конституанти» та нового суспільного договору. Основи цього договору складе нова «цивілізаційна самостійність». Капсула полетіла так далеко, що вернулась до ідей держав-міст, самоврядних громад (яких мабуть краще називати комунами), і корпорацій. При чому в новому договорі «комуни» мають взяти контроль над всім іншим, і ще запровадити суспільну власність на землю, надра, повітря…. Стоп. Це ж не майбутнє, а 21 лютого 1848 року.
Реалізація сценарію суспільних трансформацій проста. Експерти зберуться розроблять Договір. Далі він доноситься широкому загалу. Далі укладається нова Угода (тобто приймається Конституція), а далі відбуваються «перезаснування економічної і культурної моделі», які ще й «змінять соціальну структуру і вплинуть на повсякденне життя». І щоб запустити це все треба, щоб експерти і інтелектуали об’єднались нарешті, незважаючи на свої розбіжності. Просто ж правда?
Чи ні? За межами капсули, на жаль, все виглядає зовсім інакше. Я не можу згадати історичні випадки коли документ трансформував реальність. «Велика хартія вольностей» не піднімала на боротьбу британських аристократів чи воїнів, вона була укладена по-факту їхньої перемоги над королем. Французька Декларація прав людини була укладена через місяць після перемоги революції та визнання королем установчих зборів (або французькою Constituante). Зрештою, Конституція США була прийнята після завершення війни за незалежність, а не до. Це означає, що сам по собі документ є легітимацією певної переможної реальності, а не підставою для трансформації. Трансформація наступає до того, як приймається нова Конституція.
Зрештою, сама теорія суспільного договору є фікцією. Мансур Олсон в своїх глибоких роботах послідовно довів, що держава скоріше виникала із «осідлого бандита» ніж «суспільного договору».
ПФУ зробив заяву про виплати за грудень: чи встигнуть українці отримати гроші до Нового року
Наслідки Революції Гідності та помста Путіна – 2: ціна зради
В Україні переписали ціни на землю: скільки доведеться заплатити за гектар
Орендарі квартир зможуть стати її власниками: що готують українцям
Наше бачення суспільної трансформації, яке витікає з позицій Хантінгтона і Олсона, полягає в тому, що суспільна трансформація є результатом дії організованих колективних інтересів. Спочатку в суспільстві мають виникнути організовані групи меншості з новими інтересами. Ці групи розвивають свої організації через розбудову спроможності (наприклад, аналітичний центр), мобілізацію ресурсів (наприклад, внески), і створенням широкої політичної платформи своїх інтересів. У нашому суспільстві ми бачимо, що такою групою є середній клас, чиї інтереси абсолютно не вживаються з корумпованою пострадянською реальністю Порошенка чи Тимошенко. І сьогодні цей клас є не організований та слабкий. Наш Інститут бачить своїм завданням створення аналітичної спроможності для такого класу, а за його відсутності чи неактивності, створення спроможності для тих груп, які дійсно живуть інтересом трансформації.
Без повстання середнього класу, чи іншої політичної групи, не можливі жодні суспільні трансформації. Хіба що хтось дійсно вірить, що чиновники чи олігархи раптом побіжуть виконувати суспільний договір. Я думаю, що десь так само як Стратегію 2020. І ідея нового суспільного договору все більше нагадує мені цей вже призабутий всіма документ. А може навіть «Українську хартію вільної людини» ініціативи Першого грудня, яка попри авторитет творців і моральний дух залишилась мало кому відомою.
Зрештою, із капсули Дацюка також важко побачити, що причина не бажання об’єднуватись експертів лежить не в тому, що вони прихильники різних концепцій суспільних трансформацій, а в тому, що «політичний суб’єкт» нового суспільного договору викликає серйозні сумніви щодо щирості намірів його втілювати. Бо з історії відомо, що всі «українські прориви» полетіли в трубу на другий день після отримання влади. І саме розвіювання цих сумнівів є перешкодою, а не все інше перелічене філософом.
А ми продовжуємо свою кропітку невдячну аналітичну роботу пишучи доповіді «Майбутні сценарії конфлікту на Донбасі», «Ринок нафти в 2040 році», «Стратегія економіки до 2030 року», «Транспортна стратегія до 2030», «Ринок енергетики в 2030» та інше. Кожні 200 і 300 гривень, які кидають нам наші прихильники кажуть нам, що середній клас ще не помер, і наша робота не є марною. Тому ми віримо, що наші рішення та ідеї, а головне – аналітична спроможність, послужить справі реальної трансформації, яку колись візьме на себе український середній клас.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook. Страница Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube