Світоглядні гачки, соціальні ями та ілюзія вибору

В одній зі своїх статей Сергій Дацюк вказав, що в Україні запанувала «ілюзія спокою». Насправді, на нашу думку, ситуація дещо складніша.

Відомий французький соціолог П’єр Бурд’є запропонував і запровадив у широкий науковий вжиток таке поняття як габітус. За словами Taras Plakhtiy, «габітус» – це цілісна система диспозицій, сприйняття і оцінювання, класифікації та дій, результат досвіду та інтеріоризації індивідом соціальних структур «.

Якщо намагатися спростити – то це такий собі штамп сприйняття цілісної для індивіда картинки світу і визначення власного місця у ній.

А зараз на хвилинку давайте уявимо, який такий габітус у кожного із нас з вами, а якщо простіше – що робиться у мізках і почуттях громадян нашої країни!

Щонайменше – вінегрет. Присутні лише певні фрагменти чи фантоми світосприйняття, а також світоглядні гачки. Чому так сталося?

Спробуємо про все по-порядку. Спочатку коротко про найстарше покоління.

Виросло воно за радянської доби сталінського ґатунку. Вождь усіх народів був для них святим, можливо, навіть більшим, ніж сам Ленін! І ось уявіть собі: він виявився негідником! Частина людей змогла це сприйняти і змінитися, а частина — ні. Вони і сьогодні хотіли б бачити на чолі країни тирана. І не на теренах вільної України, а у відродженому СРСР!

Далі про середнє покоління — 60+. Вони трішки торкнулися сталінських часів. Але на їх долю випало стільки змін, що навіть важко собі, середньостатистичному європейцю, уявити: відлигу, застій, перебудову, розпад СРСР…

Остання подія – це взагалі трагедія для величезної частини нашого народу. Зникла країна, в якій вони народилися! Зник цілий соціально-політично-економічний уклад.

Насправді це не просто звичайний перелік певних етапів нашої історії, а ряд переломних моментів у житті цілих поколінь. Усе те, у що вони вірили, чим жили, раптом стало непотрібним і неправильним! Їх діти і внуки з презирством говорять про події молодості батьків і батьків своїх батьків. Наступає не просто конфлікт поколінь, а тотальний розрив між ними.

Покоління 40+. Воно застало всі етапи «стандартно-зразкового» виховання у СРСР. У дитинстві всі були жовтенятами, потім – піонерами, комсомольцями, ну а «най-найкращим» навіть у партію вдалося вступити! Не всі з них змогли критично оцінити тогочасну дійсність. Певні ідеологічні гачки глибоко вп’ялися в душу і світогляд представників цього покоління й досі утримують в полоні минулого, не даючи розумом сприймати дійсність і адекватно реагувати на сьогоднішні події.

Що говорити про минуле? Візьмемо найближчі зміни. У зв’язку із путінською агресією величезний пласт російськомовних громадян України розгубилися:

• одні перейшли на українську мову, навіть у побуті, будучи етнічними росіянами;
• другі стали таким собі гібридом, зі сторони «справжніх українців» — російськомовними українськими націоналістами.
• треті чекають на «русссский мир», а велика частина просто в розгубленості (саме цей контингент є найбільш сприятливим для гібридної війни).

Додамо ще сюди різку зміну матеріального становища переважної більшості населення за останні 25 років. Найперше: під час приватизації переважна частина не скористалася її плодами. Відносно забезпечений так званий середній клас СРСР виявився у соціальній ямі. А ще кризи 1998, 2008, 2013-2014 років — і стане зовсім зрозуміло, що оті 80% населення не хочуть спокою: ВОНИ ПРОСТО НЕ ЗНАЮТЬ, НА ЯКОМУ ВОНИ СВІТІ. Чіткої історії минулого немає, сьогодення в хаосі, а майбутнього не можна навіть і приблизно спрогнозувати.

Так ось, ті 80 – це та категорія людей, у яких старий габітус виявився вже непридатний до сучасних реалій, а власний модерний виробити вони не можуть.

Якщо не можуть — шукають вихід: еміграція, внутрішня еміграція, п’янство, перестають заморочуватися і просто різними способами починають збагачуватися і т.д…

Ми живемо у шалений час Макдональдсу, коли на все не вистачає часу. Навіть перекусити нам доводиться на ходу, поспіхом, у машині.

Переважна частина не хоче, не вміє самостійно виробляти власне світосприйняття і особисте місце в ньому. Максимум — споживати доступні «мислєформи» авторитетних людей.

Вкупі із певною ностальгією за стабільним минулим це породжує певні якщо не месіанські, то сильні патерналістські очікування від певних харизматичних, а то й відкрито популістських лідерів.

Одним із таких проявів відсутності власної позиції з того чи іншого питання є надвисокі рейтинги популістів усіх сортів і відтінків. Останні, маючи інтуїтивне відчуття запитів громадян, озвучують їх у публічній сфері.

… Якось у дитинстві на риболовлі я умудрився загнати в палець гачка. Його діставали довго, і процедура була досить болючою.

Ось так і в нашому житті нам багато заганяли гачків у наше світосприйняття. Багатьом людям не хочеться їх виймати, адже це боляче переосмислювати історію країни і, відповідно, своє місце в ній, бо може виявитися, що життя прожите марно!

Є ще одна проблема. Багато людей мають силу вийняти ці минулі штампи, ідеологеми, всілякі установки, але власних сил для його перебудови не вистачає (чи то таланту). Ось тут постає інша небезпека — побудова власного габітусу із певних фантомів. Останніми сьогодні є «руський мир», братство народів, Святая Русь і т.п…

Саме такі фантоми поруч із відсутністю знання іноземних мов, а відтак отримання інформації з багатьох джерел, породжують фантомні цеглини габітусу або замок на піску.

По-хорошому, завданням як влади, так і суспільства було б виявляти такі міражі і пропонувати громадянам реальні світоглядні елементи, які і формують габітус, спробувати дати відповіді на сучасні виклики.

Однак відкрите суспільство саме тим і відрізняється від іншого, що дає можливість людині самій зробити вибір: обрати депутата на основі аналізу його дій чи гречки, а політиків – зважаючи на попередні їх дії, прийняти активну участь у створенні і діяльності ОСББ чи чекати на «доброго дядю».

У силу тих і ряду інших причин українське суспільство знаходиться нині в стані високої турбулентності і хаосу. Але в цьому хаосі народжуються острівки нового суспільства: волонтерський рух, добробати, аналітичні центри, як то Інститут майбутнього, просто активні діяльні НДО чи групи активістів.

На завершення бажаю нам усім набратися сміливості для того, щоб стало духу повиймати старі світоглядні гачки, вибратися із соціальних ям і навчитися самим робити вибір у власному житті, позбувшись таким чином ілюзії патерналізму: від держави, роботодавця чи в сім’ї.

P.S. Звичайно, це лише спроба коротко проаналізувати надзвичайно важливе і складне питання. Не взято до уваги загальноцивілізаційні виклики і їх вплив на предмет викладу.