Європейський союз-2018: ризики, можливості та сценарії

2017 став для Європейського союзу справжнім роком-випробуванням. І хоча остаточної відповіді на питання, куди саме варто рухатися ЄС, досі немає, однак на зміну апокаліптичним сценаріям 2017 потрохи приходить стриманий оптимізм і більш активні пошуки модусу подальшого існування у 2018 році. Вже не тільки очільники інституцій ЄС – Жан-Клод Юнкер чи Дональд Туск – намагаються зробити свій внесок в концептуалізацію майбутнього ЄС. Навіть керівники окремих держав, в першу чергу – активний французький президент Емманюель Макрон, починають перебирати на себе не шати найбільших євроскептиків, як це можна було спостерігати в попередні роки, а корони найбільших єврооптимістів. Рано стверджувати, що Європейський Союз вже подолав всі кризи і розбіжності, однак він вочевидь більш оптимістично вдивляється у 2018, аніж у 2017.

Рамочний прогноз Юрія Романенка від UIF на 2018 рік дивіться тут — Мир и Украина в 2018 году: трудности сохранения старого, ужас появления нового

Як прогнозувалося минулого року, у 2017 році «Брекзіт» (процес виходу Великобританії з ЄС) не лише став однією з головних дискусійних тем внутрішнього розвитку ЄС, а й послідовно розвивався саме за жорстким сценарієм. Тереза Мей на початку року виступила з програмною промовою у Ланкастер Хаус, де якій підкреслила, що «відсутність угоди — це краще, ніж погана угода», а згодом намагалася капіталізувати Брекзіт на дострокових парламентських виборах у червні (що завершилося втратою переваги консерваторів в парламенті і вимушеною коаліцією з північноірландськими юніоністами). ЄС у свою чергу, продовжує вимагати від Британії серйозних поступок з ряду питань (права європейських громадян в Британії і британських в країнах ЄС, юрисдикція Європейського суду справедливості, фінансові виплати Британії, облаштування кордону з Ірландією та ін.). Його непоступлива позиція має на меті продемонструвати іншим державам, що намагання покинути ЄС матиме доволі високу ціну. До цього часу переговори не принесли проривних результатіЕмманюеля Макронв чи сутнісних поступок жодної з сторін, а в європейських медіа розгорілася справжня ідеологічна війна.

Що стосується низки виборів, що відбулися у 2017 році, то результати з одного боку оптимістичніші, ніж очікувалося, однак містять і немало прихованих загроз. Дійсно, на виборах 2017 року і у Нідерландах, і у Франції, і у Німеччині фактично перемогли проєвропейські сили. З цих всіх випадків найбільшим сюрпризом стала перемога Емманюеля Макрона на виборах президента Франції. У торішньому прогнозі вказувалося, що центристським та ліберальних силам, в першу чергу Соціалістичній партії, щоб подолати посилення правих і праворадикалів, потрібно досягти угоди з Макроном, або ж піти на інший оригінальний крок. Втім, колишній міністр економіки Макрон сам впорався з перетягуванням поміркованих політиків лівого і правого спектру на свій бік, і закріпив власний тріумф більш ніж переконливою перемогою своєї фактично новоствореної політичної партії і на парламентських виборах.

У Нідерландах партія прем’єр-міністра Марка Рютте спромоглася утримати владу, однак необхідність створити коаліцію з чотирьох партій затягнула коаліційні перемовини більше, ніж на півроку, і ставить подальші питання про стабільність уряду. Схожим чином склалася ситуація і в Німеччині: Ангела Меркель формує новий уряд з меншою кількістю здобутих на виборах голосів, що суттєво ускладнює формування коаліції. Відмова соціал-демократів від повторення «великої коаліції» і подальший провал переговорів про тристоронню коаліцію з «Зеленими» та «Вільними демократами», висунули на перший план можливість уряду меншості, а то й нових виборів. Безпрецедентно високий відсоток «Альтернативи для Німеччини» – 13% і 3-тє місце дозволив цій праворадикальній партії створити власну фракцію в парламенті. Канцлерка надалі сконцентрована на внутрішній політиці, а відтак остаточне формулювання амбітних проектів з реформування ЄС поставлене на небезпечно довгу паузу до формування коаліції, тому навіть соціал-демократи почали переглядати свою вихідну позицію.

В Болгарії соціалістам не вдалося закріпити успіх Румена Радєва на президентських виборах, а Італія наразі обмежилася заміною очільника уряду, однак вибори-2018 вже не за горами. В Австрії Партія Свободи прийшла до фінішу з серйозним другим результатом і стала коаліційним партнером. В Чехії ж уряд сформує популістична партія АНО, що додає питань щодо подальших пріоритетів країн Вишеградської четвірки.

Відтак, як і прогнозувалося, популістичні політики та партії після виборів укріпили свої позиції (Німеччина, Франція, Австрія, Нідерланди, Чехія та ін.) і стали звичною складовою європейського політичного життя. Однак вони не спромоглися захопити повноту влади і взятися за втілення євроскептичних проектів. Тому потенційно руйнівний вплив анонсованих торік потенційних референдумів щодо членства в ЄС чи в зоні євро принаймні тимчасово було нейтралізовано. Більше того, коаліційна угода нідерландського уряду містить домовленість про скасування закону про консультативний референдум, за яким було проведено референдум щодо Угоди про Асоціацію з Україною, що завдав немало клопотів і Україні, і нідерландському урядові. Не справдився прогноз щодо ймовірної втрати своєї посади головою Європейської Ради Д. Туском. Попри активні намагання польської дипломатії його замінити, ця ідея зустріла практично одностайний опір решти держав-членів ЄС.

Відцентрові тенденції в регіоні у 2017 році проявилися не стільки на рівні великих держав, а у вигляді регіонального сепаратизму в іспанській Каталонії. Млява, однак відверто негативна реакція ЄС на каталонський рух за незалежність, підкреслює ще одну виділену минулого року особливість: схильність до ренаціоналізації ЄС, більшу увагу до принципових позицій окремих держав-членів для ЄС та обмеженість впливу загальноєвропейських інституцій. Підтримка територіальної цілісності і центрального уряду Іспанії та відмова від будь-якої форми посередництва додатково підкреслили безпідставність сподівань на «Європу регіонів», популярну ще в 90-х роках. Передбачувано, конфлікти європейських інституцій з Польщею і Угорщиною так і не вийшли з глухого кута.

Натомість референдум щодо змін в Конституції Туреччини очікувано погіршив стосунки Туреччини і ЄС, які ще з 2016 року розвивалися по низхідній. Криза у стосунках з Туреччиною надалі загострилася, однак від базових домовленостей сторони поки не відходять: негативного сценарію з виходом Туреччини з угоди щодо біженців вдалося уникнути, та й нагальність самої кризи біженців суттєво спала. Наростання авторитарних тенденцій в самій Туреччині та подальше погіршення її стосунків з ЄС, як і прогнозувалося, унеможливили вирішення Кіпрського конфлікту у 2017 році, на що європейські політики покладало немало надій. Акції ж громадянського спротиву в Туреччині, зокрема очолена опозиційними політиками масова піша хода з Анкари на Стамбул, не стали чинником змін політичної ситуації в країні. Поглиблення стосунків між ЄС і Туреччини на найближчий період видається замороженим.

Щодо наріжного питання реформування ЄС, то модель Європи багатьох швидкостей як і прогнозувалося, отримала у 2017 році друге дихання. Ба більше, будучи лише одним з п’яти альтернативних сценаріїв навесні 2017, вже восени вона стала мейнстрімом обговорення майбутнього ЄС, який найактивніше просував французький президент Макрон. Однак Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер та Президент Європейської Ради Дональд Туск виступили з альтернативними пропозиціями одночасного просування шляхом посилення інтеграції, хай навіть і у обмеженій кількості сфер, всіх держав-членів. Остаточний компроміс щодо майбутнього розвитку Європи вочевидь вирішиться вже після формування німецької коаліції.

Тимчасом суперечки між «старими» і «новими» державами-членами ЄС не припинилися, проте їхній фокус змістився від проблеми релокації біженців до питання загроз розшарування ЄС в результаті багатошвидкісної інтеграції та питань мобільності трудової сили з Центральної Європи. Перестала бути табуйованою тема ймовірного підписання нового основоположного договору між державами ЄС, хоча такі кроки все ж залишаються на подальшу перспективу. У цьому ж зв’язку в прогнозі зазначалося про поступовий розвиток спільної безпеки і оборони, перед обличчям виходу надзвичайно потужної військово Британії. Проривом в цьому напрямку стало підписання в листопаді 2017 року 23 країнами ЄС договору про постійну структурну співпрацю (PESCO), яка в середньостроковій перспективі може сприяти посиленню європейської оборонної складової і поступовому послабленню позицій НАТО в регіоні. Як і прогнозувалося у 2017 році, серед країн ЄС зберігається нехіть щодо розвитку вільної торгівлі. В той час як амбітне торгівельно-інвестиційне партнерство зі Сполученими Штатами відклалося в довгий ящик, спірна угода з Канадою CETA з кінця вересня діє в режимі тимчасового застосування, очікуючи на ратифікацію кожною державою-членом (таких у 2017 році виявилося зовсім небагато).

Дуалізм у сприйнятті безпекових загроз і надалі проходить червоною ниткою через політику усіх держав-членів. Йдеться про поділ держав на тих, які бачать небезпеки від Росії і тих, які підкреслюють необхідність співпрацювати з Росією заради вирішення проблем на Близькому Сході, а відтак і поборювання тероризму в Європі. Голос останніх посилився після приходу до влади французького президента Емманюеля Макрона. Між тим, як і прогнозувалося, політика стримування Росії у 2017 році посилилася, а ініціативи окремих політиків щодо поступового зняття санкцій не отримали підтримки.

Зрештою, що стосується відносин України і ЄС, то 2017 рік відзначився небувалим проривом, адже зрештою було виконано втілення попередньо досягнутих домовленостей, якими стали остаточна ратифікація УА та домовленостей з візової лібералізації. Водночас продовжується боротьба за виведення Східного партнерства зі стану стагнації. Партнерство розривається між бажанням посилити зв’язки окремих держав з ЄС, головно тих, що підписали Угоди про асоціацію, і бажанням решти щодо менш амбітних інтеграційних проектів на цьому просторі. Розбудова двосторонніх стосунків України з окремими державами ЄС мала доволі двозначні результати, з огляду на падіння впливу Великобританії в процесі Брекзіту чи суттєвих загострень в стосунках з Польщею, Угорщиною та Румунією наприкінці року.

2. ЄС у 2018 році – рік неуникненних рішень з глобальними наслідками.

2018 рік пропонує політикам Європейського союзу фактично останній на даному історичному етапі шанс досягнути якихось проривних домовленостей з питань подальшого функціонування ЄС у найрізноманітніших сферах – базового оновлення структури, глибинної реформи єврозони, подальшої рамки стосунків з Британією. Час на досягнення відповідних компромісів доволі обмежений, і якщо не вдатися до значущих спільних дій для якісної зміни ситуації, то вже у 2019 році доведеться пожинати плоди пасивності і бездіяльності. По-перше, наприкінці березня 2019 року, відповідно до основоположних договорів, має відбутися вихід Великобританії з ЄС. В разі відсутності взаємовигідних домовленостей, він може зашкодити економічній стабільності та політичному позиціюванню обох сторін. Також на весну 2019 року призначені вибори до Європарламенту, а відтак восени того року ми матимемо нову Європейську комісію. Відтак, щоб уникнути розширення в Європарламенті представництва популістських партій, які вже у 2014 році здобули значні позиції, позитивні та ефектні пропозиції для реформування ЄС та його образу в очах громадян потрібні вже у 2018. Чинний президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер не збирається переобиратися на черговий строк, тож намагатиметься залишити власний слід в історії ще до того, як європейські інституції увійдуть у непродуктивний передвиборчий період. Тим більше, що 2017 приніс певне полегшення: фінансова криза та криза біженців суттєво втратили свою гостроту, а проєвропейські політики спромоглися утримати владу в ключових країнах. Чи вдасться скористатися цим шансом і зрештою переламати тренд наростання популізму та відцентрових тенденцій?

Щодо ключового питання Брекзіту, то після конфронтаційних і малорезультативних кількамісячних переговорів, станом на початок грудня сторони підходять до точки біфуркації. Власне саміт 4 грудня має визначити, наскільки впорядкованим буде розлучення і чи можливий перехід до визначення форми подальших взаємин. В обох вимірах наразі не видно компромісу. ЄС продовжує тиснути на Великобританію і стосовно суттєвого збільшення об’єму фінансових виплат, пов’язаних з виходом Великобританії з ЄС, і стосовно вирішення проблеми сухопутного кордону між Великобританією та ЄС, яким є кордон між Північною Ірландією та Ірландською республікою. З питання майбутніх відносин позиція ЄС теж залишається жорсткою: якщо Британія виключає «норвезький варіант», тобто підпорядкування певним регулюванням ЄС без можливості впливу на них, то єдиним базовим варіантом залишається канадський, тобто широка зона вільної торгівлі без надмірних преференцій, які б спонукали інші держави з євроскептичними налаштуваннями піти британським шляхом. Ригідна переговорна позиція ЄС, яка вимагає серйозного перегляду позицій Британії, однак натомість не пропонує привабливих альтернатив майбутнього партнерства, суттєво підвищує ставки і рівень антагонізму. У 2018 році це загрожує або повною капітуляцією прем’єрки Мей, внутрішньополітичними проблемами в самій Британії і її подальшим послабленням на міжнародній арені, або продовженням конфлікту, який призведе до виходу Британії без будь-якої угоди.

Другим наріжним питанням 2018 року є реформування Європейського союзу, чи принаймні досягнення остаточних домовленостей, в чому власне має полягати таке реформування та запуск перших ініціатив. Важливість виконання цих завдань уже в 2018 році підкреслювали три головні протагоністи змін – Жан-Клод Юнкер, Дональд Туск та Емманюель Макрон. У цьому питанні важливим є не тільки те, хто з них зрештою візьме на себе лідерство, а й різниця підходів. Так, Юнкер і Туск прагнуть пом’якшити чіткий курс на Європу багатьох швидкостей, яку агресивно лобіює Макрон, відтак з осені роблять наголос на спільному прогресі в багатьох сферах. Такий підхід дає багато простору для компромісу, але небагато для прогресу, що ілюструє вже згаданий приклад запуску PESCO. Ці листопадові домовленості про структурну співпрацю в галузі безпеки і оборони об’єднали аж 23 держави-члена власне за рахунок зменшення рівня амбітності.

Така дилема між необхідністю глибоких суттєвих реформ та ризиками здобуття широкої підтримки для їхнього проведення може відтворитися і в інших сферах реформування утворення, що складається аж з 27 країн з відмінними інтересами. Власне 2018 дасть нам відповідь на те, чи майбутній ЄС стане нашаруванням різних коаліцій охочих (багатошвидкісна Європа), чи все ж зважено-повільного прогресу всіх разом. Однак наразі головним гальмом на шляху переходу від візій і прокламацій до переговорів по суті і вироблення конкретних політичних рішень залишається вимушена пасивність Німеччини на європейській арені. Певним чином природне послаблення участі Німеччини в загальноєвропейських справах, пов’язане з проведенням виборів, суттєво затягується з неможливістю утворити коаліцію. Якщо гарячкове відновлення переговорів з соціал-демократами про «Велику коаліцію» після провалу «Ямайки» теж не принесе результатів, залишаються лише варіанти уряду меншості, або ж нових виборів з непередбачуваними результатами і новими пошуками коаліції ще на кілька місяців. Жоден з цих варіантів не сприятиме реформуванню ЄС. Тому повернення до ідеї великої коаліції з соціал-демократами – лідери яких мають тісні зв’язки з Макроном особисто і значну конвергенцію щодо його європейських ініціатив, залишається чи не єдиним шансом принаймні вивести питання реформування в практичну площину у 2018 році.

Серед найбільш нагальних і найбільш спірних пунктів порядку денного ЄС на 2018 рік є необхідність економічних реформ, зав’язаних навколо реформи єврозони. Немало експертів вказують на те, що станом на сьогодні склалася доволі сприятлива ситуація для прийняття радикальних рішень з реформування: в економіці і фінансах ЄС настав період відносної стабільності, а зростання навіть перевершило очікування: 2,2% супроти прогнозованих на 2017 рік 1,7% (згідно з осіннім Економічним прогнозом від Європейської комісії, на 2018 прогнозується зростання у 2,1%). Вдалося стабілізувати ситуацію в Греції, позитивні результати показали економічні реформи в Іспанії та Португалії, надію на покращення дають зростання внутрішнього попиту в Німеччині та активний початок амбітних реформ у Франції. З іншого боку, про нагальність вирішення проблем нагадує хитка ситуація у банківському секторі Італії, високий рівень безробіття, стагнація заробітних плат та продуктивності. Проблеми бюджетного дефіциту залишаються наступного року як мінімум в шести країнах єврозони, а Італія, Франція, Бельгія досі мають надмірну за європейськими стандартами заборгованість.

Однак досі згоди з приводу того, як саме «відремонтувати» єврозону немає. Французькі пропозиції передбачають окремого міністра фінансів для єврозони, спільний бюджет для інвестицій та навіть окремий парламент. Суголосну реформу, як очікується, вже на грудневому саміті представить Європейська комісія (міністр фінансів та бюджет єврозони, зміни до процесу формування багаторічного бюджету ЄС). Німеччина, яка до того часу навряд чи спроможеться сформувати уряд, наголошує на наданні більших повноважень кредиторам з нагляду над бюджетами боржників, пропонує примусову реструктуризацію боргів, протестує проти використання спільного бюджету для фінансування боржників та вимагає від банків ранжувати урядові кредити відповідно до їхньої ризикованості.

Поглиблення і потенційна інституціоналізація Європи кількох швидкостей супроводжується позірно протилежним трендом на вирівнювання, переглядом неінституціоналізованих преференцій менших країн. Першим прикладом стала ініційована Францією реформа posted workers, яка нівелює спричинені різницею систем соціального захисту прерогативи робітників з країн Центральної Європи у західних країнах (планується її завершити до кінця 2018 року). Іншим прикладом є намагання вирівняти податкове законодавство, чому прикладом є жорстка позиція єврокомісарки Маргарет Ферстегер щодо надміру ліберального податкового режиму Ірландії та Люксембургу, який дозволяє технологічним гігантам на кшталт Apple чи Google платити менше податків в ЄС. Нові способи оподаткування гігантських технологічних компаній відтак є одним з пріоритетів Європейської комісії на 2018 рік, як і нове законодавство щодо недопущення різних стандартів якості в різних країнах ЄС.

На додачу до цього, меншим країнам поки не дістаються позитиви від Брекзіту – дві важливі європейські агенції переїдуть з Великобританії до Франції (Європейська банківська організація) та Нідерландів (Європейське агентство з лікарських засобів). Це звісно, може підкріпити претензії Франції на лідерство, посиливши її позиції у фінансовому секторі та надати нового сенсу європейській політиці Гааги, однак збільшує розчарування на периферії ЄС. Пропозиції щодо накладення певних санкцій на Польщу та Угорщину за порушення у сфері верховенства права також розглядатимуться у 2018 році, однак ймовірність їхнього втілення продовжує залишатися невисокою.

Вибори 2018 року не створюють таких дилем, як у 2017. Найцікавішими з них будуть парламентські вибори в Італії, які «напрошуються» ще після невдалого для уряду референдуму грудня 2016 року з розширення повноважень і загрожують входженням і укріпленням в парламенті популістичних сил. Цікавими для України стануть парламентські вибори в Угорщині, де, як показують заяви угорського керівництва, питання угорської меншини в інших країнах відіграватиме ключову роль для мобілізації правого виборця. Парламентські ж вибори в Молдові стануть визначальними для майбутнього європейської політики цієї країни і для її активності в рамках Східного партнерства.

2018 рік може стати переломним і для розбудови Енергетичного союзу, де ініціатива перейде від Європейської комісії, яка підготувала черговий звіт щодо загального прогресу цієї ініціативи, до Європейського Парламенту та Європейської Ради, які мають прийняти остаточні рішення. На фінішну пряму вийде і питання розбудови газогонів в обхід України, в першу чергу другої нитки Північного потоку. Обидва питання є ключовими напередодні 2019 року, який стане визначальним для майбутнього газотранспортної системи України.

Стосунки з Туреччиною продовжать своє небезпечне балансування взаємного загострення риторики та гальмування співпраці у питаннях поглиблення зв’язків між Туреччиною та ЄС з одного боку, та намаганням утримати в силі договір щодо біженців. Намагання в контексті розробки бюджету ЄС на 2018 рік перекласти заплановані виплати Туреччині на утримання біженців суто на бюджет ЄС, без участі країн-членів, показує, наскільки складними стали двосторонні стосунки. Сама Туреччина у 2018 році готуватиметься до виборів 2019 року, після яких власне в силу вступить схвалена на референдумі в квітні 2017 року нова редакція Конституції.

Зрештою, у 2018 році зберігається загроза посилення курсу на «нормалізацію» стосунків ЄС з Росією, перетворення його з епізодичних заяв часто маргінальних політиків на мейнстрім. Розширення дискурсу неуникненності діалогу та співпраці з важливих питань міжнародної політики почало наростати вже в 2017 році, однак єдність ЄС вдалося утримати. Цю ситуацію втім не можна сприймати як даність, зважаючи на пріоритетність проблеми боротьби з тероризмом та певного призвичаєння частини європйеських політиків та громадської думки до статусу кво, який склався після російської агресії та анексії Автономної республіки Крим. Хоч і поза інституційною рамкою ЄС, важливою віхою тут стане результат боротьби за повернення Росії до Ради Європи, новий раунд якої відбудеться вже в січні. Ця ж логіка підкріплює характерну для євроскептичного періоду відмову від розширення та від амбітної політики сусідства на користь технократичного наголосу на скрупульозному виконанні вже досягнутих домовленостей з партнерами на кшталт України.

3. Позитивний та негативний сценарії для ЄС у 2018 році.

У формулюванні власної політики на європейському напрямку Україні варто враховувати всі вищеописані тенденції, навіть якщо вони позірно не справляють прямого впливу ні на розвиток двосторонніх відносин з ЄС, ні на політику європейської інтеграції в ширшому розумінні. Далі ми спробуємо окреслити два сценарії розвитку ЄС у 2018 році: умовно «позитивний» і умовно «негативний».

«Позитивний» сценарій:

• Досягнення домовленостей з Великобританією щодо цивілізованого розлучення, з перехідним періодом і амбітним партнерством, перехід до нових форм співпраці без надмірної антагонізації;
• Швидке формування урядової «великої коаліції» в Німеччині, досягнення згоди між Німеччиною і Францією щодо подальшого укріплення двосторонніх відноси та висунення спільних пропозицій щодо реформування ЄС, їхнє обговорення з іншими країнами та на громадянських форумах.
• Успішне проведення внутрішньополітичних реформ у Франції, створення умов для зростання, підґрунтя для претензій на європейське лідерство.
• Перехід до побудови а) достатньо гнучкої структури ЄС, що не сприяє почуттю виключеності жодного з його членів або ж б) знаходження можливостей для спільного просування у ключових сферах на кшталт оборони, захисту кордонів, сільськогосподарської політики тощо.
• Утримання популістичних та євроскептичних партій за межами більшості урядів, поступове їх витіснення назад на маргінес.
• Подальше стримування Росії, суворе дотримання санкційного режиму.
• Прийняття рішень щодо створення Енергетичного союзу, блокування або законодавче врегулювання проти монопольних поставок російських енергоносіїв до Європи.
• Знаходження мінімального модусу неконфронтаційного співіснування з Туреччиною, співпраця в сферах спільних інтересів (міграція, безпека, торгівля)
• Прийняття Європейського інвестиційного плану для України, надання фінансової допомоги, продовження підтримки ЄС реформ в Україні.

«Негативний» сценарій:

• Перевибори в Німеччині, подальше роздроблення політичної сцени, тривалі переговори щодо коаліції, слабкий уряд.
• Гальмування реформ у Франції, послаблення президента Макрона на користь сувереністських та євроскептичних сил, занепад проєвропейського дискурсу.
• Наростання внутрішньодержавного сепаратизму в Іспанії (неефективна політика центрального уряду) та Великобританії через регіональні суперечності щодо Брекзіту.
• Створення умов для перемог євроскептичних рухів у подальших електоральних циклах через нездатність прийняти амбітні рішення.
• Більш примирницькі позиції окремих держав стосовно Москви, перехід до логіки поступового зняття санкцій, повернення Росії до органів Ради Європи.
• Побудова Північного потоку -2, непідписання договору про транзит газу територією України з 2019 року.
• Розвал стосунків центральних інституцій ЄС з Польщею та Угорщиною, санкціонування та ізоляція Польщі та Угорщини в ЄС, невдоволення серед країн нової Європи.
• Провал угоди з Туреччиною, посилення міграційного тиску, жорстка політика захисту зовнішніх кордонів, призупинення Шенгенських принципів з безпекових міркувань.

Видео презентации доклада в Украинском институте будущего смотрите здесь, еще одна презентация в беседе Юрия Романенко и Алексея Арестовича здесь. 

Хто хоче отримати друковану або електронну версію прогнозу «2018: виклики та можливості», то це можливо за умови благодійного внеску на діяльність Інституту від 200 грн. Для цього ви можете перерахувати пожертву на картку Інституту:

П.І.Б.
Код ЕДРПОУ-40506138
Р/р 26004053158235
ПАО КБ «Приватбанк» в м. Києві
МФО 321842
не платник ПДВ
На картку Інституту 5169 3305 0924 2936 з позначкою «безповоротна фінансова допомога»

Після перерахування внеску – напишіть листа на скриньку uifuture@gmail.com і вкажіть яким чином, ви б хотіли отримати примірник друкований, або електронний примірник.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.  Страница Украинского института будущего в Facebook, в Telegram, на Youtube