Вибори в ЛНР-ДНР, реакція Росії та наслідки для України

Вчора в ЛНР та ДНР пройшли так звані вибори. Їх наслідки будуть відчувати і Україна, і Росія на протязі найближчих років. Проаналізуємо ключові тенденції, які ми бачимо в контексті виборів в ЛНР та ДНР.

Одразу після соц. опитування в зоні АТО підконтрольній терористам, МЗС РФ видало заяву, підготовлену звісно раніше.

Заявление МИД России о выборах 2 ноября в Донецкой и Луганской областях

2541-03-11-2014

Выборы в Донецком и Луганском регионах прошли в целом организованно, при высокой явке избирателей.

Мы уважаем волеизъявление жителей Юго-Востока. Избранные представители получили мандат для решения практических задач по восстановлению нормальной жизни в регионах.

С учетом состоявшихся выборов крайне важно предпринять активные шаги по налаживанию устойчивого диалога между центральными украинскими властями и представителями Донбасса в русле достигнутых в Минске договоренностей.

Готовы вместе с нашими международными партнерами и далее конструктивно содействовать урегулированию кризисной ситуации на Украине.

3 ноября 2014 года

Отже, що ознаачає дана заява Кремля ?
1. Заявление МИД России о выборах 2 ноября в Донецкой и Луганской областях

Російська федерація визнає цю територію, як українську, а їх статус, як адміністративно-територіальний статус областей, у відповідності до Конституції України.

2. «Выборы в Донецком и Луганском регионах….», «Мы уважаем волеизъявление жителей Юго-Востока….».

Вибори чого і кого ? Москва не зазначає саме «які» вибори, однак вона інтерпретує їх, як «волеизъявление». Але не кожне «волеизъявление» є виборами, соц опитування також є «волеизъявлением», а вибори призначаються уповноваженими суб’єктами відповідно до законодавства держави. Спробуємо розібратись.

Згідно п. 9 Мінського протоколу Україна повинна була провести позачергові вибори місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей після прийняття спеціального закону. ВРУ прийняла відповідне законодавство і зголосилась провести такі вибори.
Відповідно до п. 30 ст 84 Конституції України призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування входить до компетенції ВРУ. Тобто навіть органи місцевого самоврядування не володіють такими повноваженнями, а ДНР та ЛНР не належать навіть до останніх і класифіковані як терористичні організації.

ДНР і ЛНР не визнані Російською федерацією, як держава(и), як орган місцевого самоврядування, як будь-яка інша легітимна організація в системі органів влади України. Однак, це лише де юре. Де-факто члени ДНР і ЛНР, як фізичні особи мають відносини з органами влади Російської Федерації.

Підписи під мінськими протоколами поставлені офіційними представниками Росії (посол Зурабов), та контактною групою від України (Кучма). Однак Захарченко і Плотницький поставили підписи, як фізичні-особи, тобто спостерігачі.

Відповідно, вибори ініційовані терористичними організаціями ЛНР і ДНР є незаконними, і юридичної сили не несуть. Жодна держава світу не визнала це «волеизъявление», як вибори місцевого самоврядування або вибори до парламенту ДНР-ЛНР, виборами Президента ЛНР-ДНР.

Отже:

1. Російська Федерація з однієї сторони визнає це як форму «волеизъявление», яка однак жодного юридичного наслідка не несе.
2. Російська Федерація не визнає ЛНР і ДНР, а відтак і їх законне право проводити вибори до свого парламенту або вибори президента.
3. Російська Федерація визнає це, як вибори «населення Південного Сходу», але не громадян ЛНР-ДНР.
4. Російська федерація вперто демонструє бажання аби Україна змінила форму устрою з унітарного на федеративний, оскільки поряд з терміном «область» зазначає термін «регіон», при чому це її бажання виходить за межі Луганської і Донецької областей і вписується в термін «регионы Юго-Вотока». Така вперта «ватотурбація» показує один з векторів політики РФ відносно України. Тобто обмежетись статусом регіонів у федерації для цих анклавів тероризму з її точки зору замало. Більше БіГів малих і великих. У фантазіях Москви це запобіжник, на випадок, якщо одна з еліт «резервацій» захоче торгуватись, то завжди можна заблокувати рішення центральної влади іншою «резервацією». Отже Москва не довіряє елітам Донбасу. Цим вимірються потенціал РФ, (а не імовірність сценаріїв), а відповідно це загроза, яка потребує мінімізації в майбутньому.
5. Російська Федерація визнає терористів ЛНР-ДНР, як нібито представників населення південного сходу, яким населення південного Сходу нібито дало мандат для ……а от тут найцікавіше.

«Мандат для решения практических задач по восстановлению нормальной жизни в регионах.», «для диалога». Кому виданий даний мандат ми вже зрозуміли. Що за «мандат»? Що означає словосполучення «решения практических задач по восстановлению нормальной жизни»? Це словосполучення може бути інтерпретовано від вирішення проблем з прибиранням міст до прохання надати гуманітарну, військову допомогу від офіційної влади з Москви.

Отже, Москва не визнаючи ДНР-ЛНР (аби не наразитися на жорсткі санкції) створює собі поле для маневру з метою втручання в суверенні справи України. Захочуть замандатовані командири терористів допомоги у РФ, для зміни устрою України і Москва вважатиме, що має право виконати їх прохання, як то кажуть «по просьбам желающих».

У фантазіях РФ, таке поле для маневрів надає їй потенціал для дій. Однак імовірінсть того чи іншого сценарію з потенціалу вивести не вдасться, оскільки у РФ відсутнє стратегічне бачення цілей і місії, а реалізовуються лише тактичні комбінації.

На що спрямовані дані дії? На легітимізацію даного потенціалу РФ, коридору можливостей. Тому в кінці свого повідомлення, МЗС РФ, як би ненароком звертається до міжнародної спільноти: «Готовы вместе с нашими международными партнерами и далее конструктивно содействовать урегулированию кризисной ситуации на Украине».

Чи розуміє Москва, що міжнародна спільнота не визнає її інтерпретацію ? Звичайно розуміє. Але як «мінімум» стейкголдери РФ, лобісти, групи впливу та агенти ФСБ отримали коридор можливостей для мінімізації втручання та тиску міжнародної спільноти на дії Москви.

Ну а як максимум Москва завжди може розіграти багатоходівку з введенням миротворчого контингенту «без мандату і миротворців», «по просьбам желающих», благо вони тепер у фантазіях Москви мають на це право.

Ще одним мотивом для такого кроку РФ може слугувати «порада» від Дугіноподібних істот мовляв, це буде наш формалізований «ответ Чемберлену», мовляв у випадку продовження санкцій – ми їх (ДНР-ЛНР) визнаємо, тому не нервуйте нас. А не хочете визнання – так давайте задню і «Крымнаш» визнавайте.

Собака, что лает, редко кусает (с)

От тільки Москва цим Джамшутівським «ишшшо шуть шуть» показує реальну межу своєї поведінки. Не в її інтересах відрізати гирю від ніг України, яка тоне. Навпаки, вона хоче зацементувати ноги України в тазик і кинути «укрів» в Гудзон, при чому публічно, аби всі бачили, який Аль Путіно злий і могутній і якщо він з Україною може це зробити, то точно з будь-ким у зоні свого ісконного впливу, а тому майте на увазі всі інші потенціал РФ.

Успішна, ефективна Україна в сотні разів більша загроза РФ, ніж бази НАТО в Криму або Сумській, Харківській, Чернігівській областях. Чому ? Тому, що західні європейці воювати не будуть, навіть, якщо реінкарнація Тухачевського в тіло Шойгу знову буде наступати на Варшаву. США воювати без європейців не збираються. Це чудово розуміє Путін.

А от зміна форм і методів управління, цілей, завдань, функцій органів та іншого ліберального «лайна» (на думку росіян) з допомогою яких існують сучасні держави в глобалізованому світі потребує зміни цінностей, зміни ментальності, світогляду, соціальної еволюції, а це неминуче призведе до Українізації російського питання. І якщо для укрів анархія як вода для риб і вони мали досвід виживання під гнітом чужих держав, то Росія і росіяни не можуть собі дозволити таких загроз і у випадку чого назавжди зійдуть зі сцени світової політики як свого часу Карфаген.

Якби у нас був не Порошенко, а реальний «Вальцман», то він би зрозумів вектор політики РФ, слабкі і сильні сторони, загрози і можливості всіх цих подій. Він би почав шантажувати Російську Федерацію визнанням ЛНР і ДНР як, незалежних і суверенних держав в рамках територій зафіксованих мінським протоколом.

Хочете ЛНР і ДНР ? Будь-ласка, перенаправимо наркотрафік у РФ, перенаправимо контрабанду зброї в Ростовську область, через компанії ЛНР і ДНР будемо фінансувати Емірат кавказ і ополченіє Дагестана, благо тамошні еліти і колишні польові командири в процесі деградації економіки ЛНР-ДНР намагатимуться заробляти старими методами. Ну тобто інструментарій у гіпотетичного «Вальцмана» був би просто необмежений, а США вдало б допомагало тиснути на РФ цією тектонічною клоакою. Таким чином і гирі скинемо і Росії підніжку зробимо і хай вони витрачають стабілізаційні кредити для допомоги ЛНР, а пенсійний фонд РФ допомагатиме пенсійному фонду «ДНР» і т.п.

Що зробити аби не було так болісно від втрати території ? Особливу увагу приділити патріотам, які бажають жити в Україні, а не виживати в ДНР. Це нові міські квартали, це розвиток будівництва, створення сотні тисяч робочих місць і допомога суміжним галузям. Більше того, забрати звідти всіх дітей, тих хто молодше 30 років, хто ще не має дітей і ще може в Україні інтегруватись в суспільство. Така інтеграція обов’язкова на Західній Україні і не концентровано, а рівномірно аби з поколіннями ментальність Донбасу не передавалась джуніорам. Але це питання системне і охопити цим текстом не виявляється можливим. Якщо коротко, то потрібно мінімізовувати загрози, які може нести ЛНР-ДНР.

А для того аби не створити з ЛНР і ДНР повноцінних держав, потрібно створити їх кривими каченятами і прийнятий закон про особливий порядок на цих територіях один з логічних кроків.

Можна ще зробити з ЛНР і ДНР Карабах. Наприклад з глухого села в Карпатах назване «Науру» створити Новоросією у складі ЛНР-ДНР і глухого Карпатського села «Науру», яке звичайно Україна визнає як суверенну і незалежну Новоросію, столицю Новоросії, а ЛНР і ДНР будуть виступати як сеператисти цього глухого карпатського села «Науру». Для міжнародного співтовариства, це глухе карпатське село «Науру» буде виступати накшталт офіційного Баку, а ЛНр і ДНР – як Карабах. Звичайно, глухе карпатське село «Науру» у випадку розпаду РФ зможе знову юридично інтегрувати Новоросію в лоно матері України, а армія ефективної України інтегрувати територію «Карабаху» Новоросії де-факто. Ну, а поки не носитися ж з нею як, з торбою ?

Таких моделей можна придумати десятки. Серед них: передача АР Крим в оренду на 100 років США або Китайській Народній Республіці. Чому так? Ну, наприклад в США може бути президентом Обама, який не захоче відвойовувати у РФ Крим де-факто, а може бути президент, який захоче тримати де-юре АР Крим як можливість тиску на РФ у глобальних конфліктах. Формально територія належить Україні, яка формально здає її США і все законно для міжнародної спільноти. Землетруси які будуть видавати пукани ватопітеків при заході кораблів ВМФ США буде чутно на Дні Маріанського жолобу або станції «Академік Вернадський», авось США в черговий раз захочуть реалізувати своє право на оренду АР Крим ???? Це вам не заходи бомбардувальників на Фаро і пальма де Майорка адже є підстави – міжнародні норми права.

А не бажає США, так допоможемо нашим Китайським браттям у боротьбі за дешеву нафту від Роснефти. Уявляєте, йдуть перемовини між Путіним і Сі Цзіньпіном за ціну на нафту. Тут заходить праправнук Мао, який працює перекладачем у товариша Сі і шепче щось на вухо. Сі починає реготати і показувати Путіну своїми пальцями на чолі велику букву L (лузер).

— «В чьом дєло» – питає Путін.

— «Та тут прийшла звістка, що ви нам за нафту будете доплачувати» — промомовив товариш Сі.
Чим це вигідно для України? Тим. Що Китай визнає АР Крим, як частину України і активно тиснутиме на РФ. Ну не буде ж РФ воювати з КНР та ще й під санкціями заходу.

Реакція Росії ? «Кругом враги» , але тоді це повна ізоляція в купі з санкціями РФ.

А якщо спробувати домовлятись з Китаєм, щоб той відмовся від договору то це може бути різна конфігурація від плати нафтою і ресурсами до повернення Туви до складу КНР і т.п.

Таких сценаріїв можна моделювати сотні, реалізувати десятки. Але це лише в межах тієї системи координат, що діє після визнання «волєізявленія на Юга Вастоке Украини».
Ну, і фінальний акорд позитиву. Всі дії Росії, України і Західного світу схожі на фільм “Джентельмени удачі”. Там є сюжет, коли вони грають у шахи. Два гравці, Україна і Росія. Росію представляє гравець – Путін. Україна – в ролі інтелігента, якого Росія крок за кроком розділа за ці 23 роки до трусів. І от фінал, пацієнт практично готовий. І тут Савелій Крамаров (колективний Глазьев, Дугін, Іванов, Сечін) дають пораду Путіну: «лошадью хаді, лошадью хаді, век волі не ведать», бере і ходить замість нього (анексія Криму і війна на Донбасі).

• Пашол ? (питає Україна, повільно так питає з березня 2014 року)
• Ну пашол, пашол (відповідає Путін, який прислухався до порад яструбів)

Залишилось дочекатись, коли Україна скаже:

• Мат. Отдавайте пиджак.
• Путін вже починає ромащувати фігури по обличчям його фанатів (націоналізація Башнефти).
• Ухи-Ухи – кричить Путін, на якого точать зуби солянка націоналістів євразійців та знедолені режимом Путіна за ці роки (на кштал заяв Стрелкова про удар по Путіну, війну і скинення режимів і т.п.).

Апофеозом виглядає кінець сюжету.

Леонов (західний світ) забігає до кімнати, бере за «щєнкі» Віціна (Путіна) і кричить:

• Атставить, щас же раздется и вернуть.

Тобто сюжет для Путіна готовий. Залишилось дізнатись, чим за ці дії розплатися Росія і Україна.

Изображение: http://radojavor.deviantart.com/