Як Захід може реально допомогти Україні

В Європі та в Україні не вщухають дискусії навколо західного плану допомоги та плану Маршалла для України. Як і більшість українців я скептично оцінював можливість зовнішньої фінансової допомоги Україні. Чому? Тому що добре знаю зсередини природу, з одного боку, української бюрократії (відповідав за співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями в НБУ та Мінфіні), а з другого боку, добре знаю і бюрократію міжнародних фінансових організацій (працював виконавчим директором ЄБРР і відповідав за співпрацю з Україною, Румунією, Грузією, Вірменією та Молдовою).

Отже, як Захід зараз допомагає Україні? Такі міжнародні організації як МВФ, Світовий банк, ЄС, а також США надають кредити Уряду України (гроші надходять до державного бюджету) і НБУ (гроші ідуть в міжнародні резерви) під зобов’язання української влади провести дуже конкретні дії (реформи). Наприклад, створити антикорупційний суд, докапіталізувати комерційні банки, модернізувати українські школи, зробити діяльність Нафтогазу прозорою і прибутковою, тощо. Таких зобов’язань українська влада брала раніше і бере зараз тисячі! Я не жартую, тисячі. Більшість вимог Заходу (не всі) правильні і корисні саме для українців. Підкреслюю для українців, а не для влади. Тому українська влада укладає угоду, отримує перший транш — 10 -20%, а далі просто порушує умови угоди з Заходом і кредитна угода розривається. Починаються переговори про нову… Як правило вибірка коштів по таким угодам не перевищує 20 — 30%! Другою причиною розриву угод є інституційна слабкість влади (нема професійних кадрів) і корупція (намагання чиновників мати відкат з кожного отриманого і витраченого долара).

На щастя Захід має структури, які спрямовують кредити не в бюджет Уряду України чи до резервів НБУ, а в комерційні структури (державні і приватні) України. Дійсно ЄБРР, МФК, ЄІБ надають кредити українським підприємствам і банкам. Але ці структури ставлять умовою своєї діяльності (розмір і кількість наданих кредитів) виконання угод з МВФ і ЄС. Коло замикається! Я оцінюю коефіцієнт корисної дії цих інституцій також на рівні 20 — 30%!

Щоб краще зрозуміти гостроту проблеми, наведу такі факти. Наприкінці 1993 р. я почав працювати в ЄБРР на посаді виконавчого директора. Добре пам’ятаю перший проект банка в Україні — модернізація аеропорту Бориспіль (приблизно 10 млн.дол.), а також мій останній проект в ЄБРР в 1996 р. — кредитна лінія для малого і середнього бізнесу спочатку на 100, а з часом ще на 200 млн. євро! Вже тоді ЄБРР виходив на щорічне фінансування проектів в Україні на суму приблизно один млрд. дол. Наш час, 2016 р. — фінансування банком всіх проектів значно менше, приблизно 0,7 млрд. євро ! І це в умовах збільшення капіталу банку в 3 рази.

Можу довести, що можливості (потенціал) міжнародних фінансових організацій щодо проектного фінансування в Україні є на рівні 10 млрд. дол. щороку! ЄБРР — приблизно 3 млрд. дол., МФК — 2, ЄІБ — 5 млрд. Останній переважно фінансує великі інфраструктурні проекти. Тільки використання можливостей цих інституцій може забезпечити Україні темпи економічного зростання 8 — 9%!

Таким чином українська влада і український бізнес на протязі всієї 26 — ти річної історії існування незалежної України були не здатні скористатись дешевими і потенційно масштабними і корисними кредитами міжнародних фінансових організацій, ЄС і США! Може саме тому Україна стала найбіднішою країною в Європі з ВВП на душу населення 2200 дол.! Для довідки середній у світі 10000 дол. В Африці приблизно 2250! Я маю великі сумніви, що українська влада зможе щось змінити в матриці існуючих політичних координат.
Пропоную подивитись на цю проблему з іншого, західного боку. Там досить довго домінувала абсолютно хибна думка про невігластво лідерів бідних країн як причини їх занепаду. В таку парадигму звичайно вписувалась і Україна. Спробую дати свою відповідь на питання, чому закінчуються невдачею, здавалось би, абсолютно бездоганні поради Заходу в рамках візії видатних економістів, Вашингтонського консенсусу, програм МВФ в Україні чи програми технічної допомоги та інституційного розвитку Світового банку.

Справа у тому, що політичні лідери України, які перебувають при владі, лише використовують авторитет, ресурси та кредити іноземних фахівців та інституцій переважно на свою користь, а не на користь країни. Інколи, звичайно, інтереси держави співпадають з інтересами правлячої еліти, але такі епізоди — виключення, а не правило. В рамках наведеної концепції дам пораду міжнародним фінансовим організаціям, а також ЄС і США стосовно їх допомоги країнам, що розвиваються, тобто країнам з екстрактивними політичними і економічними інститутами до яких належить і Україна:

— не варто надавати кредити бідним державам, варто кредитувати лише малий та середній бізнес в цих країнах та підприємства, які займаються розвитком соціально-економічної інфраструктури, причому переважно приватної форми власності;

— не варто надавати технічну допомогу бідним державам, варто надавати технічну допомогу неурядовим організаціям, інститутам громадянського суспільства та іншим інститутам, які провокують творчу деструкцію.

Десятки мільярдів доларів кредитів, та мільярди доларів технічної допомоги, які отримала Україна за 25 років, були бездарно використані (це в кращому випадку), значна їх частина пішла в приватні кишені корупційних правлячих еліт, та на цементування їх влади! Повернення цих кредитів разом з відсотками тільки посилює бідність та соціальну несправедливість. Бідні держави нездатні конвертувати державні кредити та технічну допомогу в економічне зростання та соціальний розвиток. Ба більше: вони використовують їх для посилення тиранії статус-кво.

Набагато краще було би просто роздати ці долари українцям чи розкидати їх з гвинтокрилів, чи заховати як скарби… Але якщо поставити питання про ідеальний механізм фінансової допомоги Заходу Україні, то відповідь можна знайти, проаналізувавши провали ( на Сході) і успіхи (у Східній Європі) політики ЄС і США.

Ще раз наголошую, що мова має іти про важливе, як для Заходу так і України, питання ефективності державного менеджменту в тих країнах, в яких США за підтримки Європи прямо чи опосередковано міняли (чи сприяли змінам) правлячі, як правило, диктаторські режими. Загальновідомі військові успіхи США деінде: Сербія, Ірак, Лівія тощо, — але за військовими перемогами зразу як правило йдуть поразки в організації політичного, соціально-економічного та культурного життя в країнах, яким допомогли американці. Справа у тому, що демократичні вибори в країнах, де правили диктатори, корупціонери, популісти лише відтворюють нових диктаторів, корупціонерів і популістів. І Україна тут не виняток, давайте подивимось на сучасний Ірак, Сірію… Діяти треба інакше. Американська адміністрація протягом 5–10 років має сама призначати чи знімати топ-чиновників, включаючи міністрів, в таких країнах. Тобто, американська адміністрація сама має стати диктатором-реформатором. Народи цих країн, звичайно, апостеріорі, будуть за це вдячні.

В Європі цю функцію краще делегувати ЄС, яка довела здатність за 10–15 років запроваджувати для країн центральної і східної Європи стандарти ЄС в державному менеджменті.
Думаю, що народ Ізраїлю встановив світовий рекорд, коли він самостійно 40 років (два покоління) виходив з рабства. Іншим народам потрібно більше часу, щоб самостійно позбутися тяжіння до диктатури, корупції і популізму. За теорією Норда, Україна потребує ще 25 років боротьби за право стати нормальною країною Західної цивілізації. Але поруч Росія… Росія не лише хоче домінувати і контролювати Україну, вона ще підтримує в Україні всі реакційні сили (комуністів, популістів, бандитів, корисних ідіотів як в Україні так в країнах-сусідах і не лише там), які блокують прогрес і реформи.

Саме тому на деякий час (5–7 років) ЄС не лише має забезпечити Україну порадами та кредитами, але й взяти українських топ чиновників під повний контроль, включаючи призначення їх на роботу та звільнення. Зазначу, що робити треба з точністю до навпаки тому, що відбувалось в кадровій політиці України в 2014–2016 рр.: не українська влада має наймати іноземних топ-менеджерів і міністрів, а влада ЄС та США мають наймати українських топ-менеджерів і міністрів.

Передбачаю шквал критики навіть від щирих українців та інтелектуалів за мою позицію, щодо, по суті, зовнішнього управління Україною на деякий час. Скажу лише, що більше за них таку пропозицію буде критикувати діюча влада. Для них — це крах, для звичайних українців — порятунок, можливість нормально жити вже тут, вже зараз. Тому думайте, що краще: свої, українські корупціонери чи чужі євробюрократи, які, доречі, теж не подарунок…

Якщо Захід не готовий до такої відповідальності за формування української влади ( нажаль, скоріш за все, так воно і є), то в його інтересах забезпечити максимальну підтримку проєвропейського, освіченого, але, головне, некорумпованого кандидата у президенти. Таку ж підтримку вони мають надати новим проєвропейським партіям на парламентських виборах. В той самий час Захід має розуміти, що інший зовнішній гравець — Росія, буде підтримувати свого кандидата в президенти України, та свої проросійські партії, а також шкодити всім проєвропейським кандидатам. І найголовніше, що мають зрозуміти європейці та американці: сила і ефективність зовнішнього російського впливу на політичні процеси вже не лише в Україні, але і в інших країнах Європи і навіть США — на порядок потужніше від впливу цивілізованого Заходу. Він грає за правилами, Росія їх брутально порушує, — а тому перемагає.
Якщо повернутись з небес політичних фантазій про жорсткий патронаж США і ЄС над українською владою, то пошук раціональних каналів фінансової допомоги Заходу треба вести в рамках таких документів як асоціація Україна ЄС, Східне Партнерство та, в кращому випадку, Плану Марашалла — Європейського плану для України (цей план був розроблений нашими литовськими друзями під керівництвом колишнього Премьер-Міністра В.Кубіліуса).

Найгірший сценарій для українців — це залишатись в рамках асоціації Україна ЄС, тобто нічого не міняти… Ніби така небезпека оминула Україну. Щойно я ознайомився зі Спільною декларацією Східного Партнерства. Цей документ важливий для України, українців і президента України, адже скоро вибори. Там запропонувало формулу — гроші за досягнення (реформи). Ба більше, ЄС пообіцяло збільшити допомогу (кредити) до 1,8 млрд.євро та створити новий Фонд для нашого сталого розвитку. Як я зрозумів — це замість амбітного Плана Маршалла для України (він передбачав значно більшу допомогу — 5 млрд.євро щороку!). Тому нам варто боротись за Європейський план для України.

Українцям важливо зрозуміти, що зараз почалась позиційна боротьба між євробюрократами (які вже майже все знають про трюки українських топ-менеджерів) та українською владою (яка також вже знає, що в черговий раз обдурити Захід буде дуже важко). Але ми не можемо чекати ще один рік. Тому я запропонував українцям і нашим справжнім друзям в ЄС Фінансовий маніфест українців, який має допомогти їм у боротьби за прозорі і ефективні схеми використання грошей Заходу. Українці нарешті мають розпочати боротьбу за гроші! У кого гроші — у того і влада!

Головна ідея Маніфесту полягає у новому порядку руху західних кредитів і грантів, які гарантовано дійдуть до правильних українських партнерів — малого і середнього бізнесу, талановитих і креативних науковців, діячів культури і освіти, які створюють додаткову економічну, наукову і культурну вартість. Як тільки звичайні, але працьовиті та енергійні українці отримають гроші в Україні з’явиться хороша (правильна) влада.

Зараз західна допомога (кредити) зараз іде до рук бюрократів і лише цементує статус-кво нашої корупційної політичної і економічної системи, та збільшує державний борг України, за який щороку платять українці вже більше як 100 млрд.грн., а зовсім скоро будуть платити більш як 200 млрд. Українська політична еліта дурить Захід і українців як кошенят. Здається керівництво ЄС це зрозуміло (українці зробили це на 3 роки раніше). Але Захід продовжує вірити у можливість змін української влади на краще і тому продовжує будувати плани фінансової допомоги Україні за участю державних структур. Це помилка. Владу в Україні не можливо реформувати, тобто змінити на краще. Принаймні українці зараз це не можуть зробити! Хто хоче зрозуміти — чому, має прочитати мою книгу «Антиукраїнець, або воля до боротьби, поразки чи зради». Тому в Маніфесті замість державних структур в якості партнерів Заходу я пропоную громадські і приватні організації.

Повторюю, фінансова допомога Заходу має надходити в Україну до українців без участі державних інституцій! Кредити — малому, а з часом і середньому бізнесу, причому за кредитними ставками як в країнах Центральної і Східної Європи. Гранти — талановитим, креативним, енергійним діячам культури, науки, освіти та інститутам громадянського суспільства. Кредити малому і середньому бізнесу мають бути організовані через кредитні лінії на загальну суму 3 млрд. дол. провідним приватним українським банкам (очевидно без російського капіталу). Вказані банки мають надавати кредити малому бізнесу на суму від 10 тис.дол. до 1 млн. дол. на термін до 5 років за ставками лібор (зараз лібор на один рік становить приблизно 2%) + 3%. Гранти на загальну суму 2 млрд.дол. мають бути надані тисячам українським науковцям, та діячам культури і освіти, в тому числі на створення нових та розвиток вже діючих приватних та громадських інституцій (інституційний розвиток суспільства). На адміністрування цих грантів піде від 5 до 10% від виділених сум грантів, але це не буде марнотратством, скоріше школою адміністрування для залучених у цей процес кращих представників творчого громадянського суспільства, звичайно за участю професійних адміністраторів. Зрозуміло, що розгортання цього плану займе 4 — 6 місяців і початкові суми допомоги будуть меншими. Але 5 млрд. дол. — саме та сума грошей, яку може абсорбувати малий і середній бізнес та українські освітяни, науковці та культурні діячі.

Таку фінансову допомогу краще здійснювати через Європейський план допомоги Україні, який ще тільки розробляється і обговорюється європейськими інституціями. Він навіть може стати доповненням до планів Східного Партнерства. Я впевнений, що саме такий план дій Заходу зможе наблизити українців до західної системи цінностей, а також буде взаємовигідним. Як тільки пасіонарні українці (не держава, не бюрократи і корупціонери) будуть мати не лише «респект» Заходу, але і його фінансовий ресурс, ідеї Майдану зможуть бути втіленими в Україні.

Чи є шанс на такий план західної допомоги українцям (не державі)? Нажаль шанси дуже малі. Євробюрократи тяжіють до українських бюрократів і воліють допомагати їм, а не українцям, які схильні до творчої деструкції. Але саме вона і є рушійною силою прогресу в Україні. Більше шансів отримати таку допомогу від урядів дружніх країн, які більше розуміють українські реалії — Литви і Польщі. Звичайно в такому разі допомога буде меншою в 100 разів, але навіть і вона створюватиме реальну додаткову вартість для українців…

Підписуйтесь на  канал «Хвилі» в Телеграм, сторінку «Хвилі» в Facebook