Повномасштабне вторгнення стало кульмінацією тривалої боротьби Російської Федерації за зміну її позиції в світовому порядку. Після ряду поразок у 2022 році, Кремль почав реалізовувати стратегію війни на виснаження, розпочав нарощувати військово-промисловий потенціал, а на міжнародній арені сформувалося ситуативне партнерство, спрямоване на підрив гегемонії США (Китай, Іран, РФ, Північна Корея). У такий спосіб світ остаточно вступив у період геополітичного хаосу, а російсько-українська війна стала сприйматися не як конфлікт між двома державами, а як один із фронтів глобальної війни за новий світовий порядок. Зміна системи міжнародних відносин передбачає руйнування старих елементів системи, котрі нещодавно виступали її основою. Кремль почав переорієнтовувати свою геоекономічну реальність, одним із проявів чого стало відновлення ідеї транспортного коридору «Північ-Південь». Однак, цей процес не міг відбутися в односторонньому порядку. Безпосередній ентузіазм до транспортного коридору проявляє Індія - держава, що в останні роки стрімко набирає політичних та економічних обертів.
Коридор «Північ-Південь».
Транспортний коридор «Північ-Південь» - мультимодальний інфраструктурний проєкт, мета якого з’єднати Індійський океан і Перську затоку з Каспійським морем через Іран і далі з Північною Європою через Росію. Загальна протяжність маршруту становить ~7200 км, що більше ніж 2.5 рази коротше за традиційний морський маршрут через Суецький канал (~16200км).
Реалізація проєкту «Північ-Південь» почалася ще в 2000 році, після підписання РФ, Іраном та Індією міжурядового договору, до якого пізніше приєднався Азербайджан. У наступні 2 роки Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Оман, Таджикистан приєдналися до ініціативи, але всі ці країни не приймають активної участі в проєкті. Намір вступити також висловлювали Туреччина та Україна, а Болгарія стала спостерігачем.
Незважаючи на те, що проєкт запустили у 2000 році, його реалізація розвивалася повільно, а частина ділянок залізно-дорожнього сполучення взагалі була призупинена. Основними подіями, що повернули інтерес у функціонуванні коридору стали:
- отримання Індією виняткового дозволу від США на економічну діяльність в межах іранського порту Чабахар
- повномасштабне вторгнення РФ в Україну
- прийняття Індією стратегії на збільшення експортних можливостей з 640 млрд $ (2023) до 2 трлн $ (2030).
На сьогоднішній день товарообіг коридором «Північ-Південь» не є великим і становить 14,2 млн тон (2022). Для прикладу товарообіг по річкам України в 2021 році становив 20.6 млн. тон. Однак, враховуючи зацікавленість держав-членів, більшу увагу варто звернути на тенденцію розвитку. У 2022 році обсяги транзиту коридором перевищили ціль у 10 млн тон, і досягли вже згаданих 14,2 млн тон. Наприкінці 2022 року РЖД («российская железная дорога») заявила, що в її найближчі плани входить подвоєння потужностей коридору «Північ-Південь». Зокрема, до 2030 року планується досягти відмітки у приблизно 41–45 млн тон вантажу на рік.
До 60 тысяч гривен: Рада готовит новые штрафы для уклонистов
В Украине обновили перечень болезней для оценки пригодности к службе: документ
В Польше дали прогноз по окончанию войны в Украине
Некоторые украинцы могут выйти на пенсию в 50 лет: кого коснется
Основні учасники проєкту. Їх інтереси.
Індія відіграє ключову роль у координації та досягненні цілей коридору. Головним інтересом для Нью-Делі є нарощування експортних показників до 2 трлн $. В рамках цієї стратегії коридор «Північ-Південь» є одним із методів досягнення цілі, але не єдиним.
9-10 вересня 2023 року в Індії відбувся саміт Великої двадцятки, під час якого США представили власний проєкт транспортного коридору Індія-Близький Схід-Європа. Однак, 7 жовтня відбувся напад Хамасу на Ізраїль, що відвинуло цю ідею на задній план, і подальші перспективи залишаються невизначеними. Тому варто очікувати інтенсифікацію зусиль зі сторони Індії у напрямку коридору «Північ-Південь».
Важливо розуміти, що Санкт-Петербург, а також російський ринок, не є кінцевою точкою індійських інтересів. Нью-Делі розглядає місто на Неві, як ключову точку для подальшої транспортації товару на ринок ЄС та до країн Скандинавії. Для демонстрації пріоритетів: загальний обсяг торгівлі Індії з РФ в 2021 році становив ~ 12.54 млрд $, в той час як об’єм між Індією та ЄС ~ 88 млрд $.
За останні 4 роки, експорт з Індії до країн Балтійського басейну зріс на 39%. В свою чергу країни Скандинавії експортують до Індії інноваційні технології, продукти штучного інтелекту , blockhain та fintech технології , елементи логістичних ланцюгів постачання. Усі перелічені компоненти є необхідними для Нью-Делі у контексті боротьби з Китаєм за регіональне лідерство, а також у глобальному контексті переходу на новий технологічний уклад. Більше того коридор «Північ-Південь» вважається прямим конкурентом китайській ініціативі «Один пояс, один шлях».
РФ. Після провалу військової кампанії 2022 році в Україні, економіка РФ опинилася під західними санкціями, що частково розірвало встановлені економічні зв’язки РФ з ЄС, та змусило Кремль розвивати альтернативні торгові маршрути. До повномасштабної агресії, РФ імпортувала з Індії наступні продукти: медикаменти (480 млн $), передавальні апарати для радіо, телефону та телебачення (400 млн $) запчастини та приладдя автотранспортних засобів (123 млн $), гетероциклічні сполуки (77,6 млн $), чай (86,2 млн $). А експортувала: нафту (2.4 млрд $), вугілля (742 млн $) діаманти (800 млн $).
В 2022 році основні європейські партнери почали відмовлятися від російських продуктів. Під обмеження потрапив не тільки нафто-газовий сектор, а й, наприклад, передавальні апарати для радіо, телефону та телебачення, гетероциклічні сполуки та багато інших товарів. Саме через це значення Індії в геоекономічній структурі РФ зросло в арифметичній прогресії. 27 грудня 2023 року міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар заявив, що товарообіг між Росією та Індією досяг історичного рівня і, як очікується, до кінця 2023 року перевищить 50 млрд $, а реалізація проєкту транспортного коридору «Північ-Південь» відкриває нові шляхи для російсько-індійського економічного співробітництва.
Окрім економічного фактору Кремль також враховує геополітичний контекст – у випадку ескалації ситуації в країнах Балтії та переходу до відкритої агресії проти країни НАТО, шлях через Балтійське море для РФ буде перекрито, а Санкт-Петербург (один із найбільших промислових центрів країни) може опинитися у блокаді. Тому диверсифікація ризиків є неостаннім інтересом РФ у функціонуванні транспортного коридору «Північ-Південь». Більше того, для Росії проєкт «Північ-Південь» це чудова можливість знизити власну економічну залежність від Китаю, в яку вона потрапила після подій 2022 року.
Іран та Азербайджан. Окрім РФ та Індії активними учасниками проєкту є Іран та Азербайджан. Ці 2 держави використовують геополітичну ситуацію, щоб покращити власне економічне становище. Наприклад, за період січень-травень 2023 року перевезення по коридору "Північ-Південь" зросли на 41,8% і склали 4 млн тон, а основний дохід припав на частку західного маршруту, що проходить через Азербайджан - 3,6 млн т (зростання на 37,9%). В свою чергу, інтерес Ірану полягає в економічному зростанні та в розширенні інфраструктури (реалізація проєкту передбачає будівництво нових залізничних колій на його території).
Проблематика
Однією із фундаментальних проблем для повноцінного функціонування коридору «Північ-Південь» є слабка інфраструктура та брак фінансування. Згідно з оцінками Євразійського банку розвитку для того, щоб маршрут запрацював на повну потужність потрібно реалізувати 10708 інфраструктурних проєктів, загальна сума яких сягає 38,2 млрд $. Важливо враховувати, що ресурси РФ та Ірану обмежені – країни не здатні швидко виділити достатню суму на реалізації проєкту в короткостроковій перспективі. Індія не поспішає надавати Ірану кошти, а фокусується на розбудові морської ділянки Мумбаї- Чахбехар.
Найбільш проблематичною ділянкою, з інженерної точки зору, є сполучення між іранськими містами Астара та Решт. Залізничну дорогу потрібно буде будувати практично з 0, а залізничні шляхи проходять по пересіченій гірській місцевості, і в сумі включають 53 тунелі і 45 мостів. На реалізацію цієї 165-ти кілометрової ділянки Азербайджан надав Ірану пільговий кредит на 500 млн. $, а РФ планує виділити до 2030 1,5 млрд $. Незважаючи на це, сторони планують закінчити будівництво не раніше 2026 року, а введення колії в експлуатацію очікується не раніше 2028 року.
Другою проблемою є те, що коридор «Північ-Південь» це глобальний проєкт, що залучає одразу багатьох учасників. Сьогодні світ перебуває у стані геополітичного хаосу та встановленні нового світового порядку, а ці процеси передбачають деглобалізацію – процес деградації, зменшення взаємозв'язку між країнами, котрий, однак, передбачає не повне завершення процесів глобалізації, а їхнє призупинення, у зв'язку із втратою довіри до існуючої моделі розвитку. На цьому фоні постає питання взаємовідношення в трикутнику Індія-ЄС-РФ, а також «чи зможе РФ бути надійним транзитером між Індією та ЄС?».
Окремою проблемою варто виділити стабільність відносин між Азербайджаном та Іраном. В 1990-х Іран одним із перших визнав незалежність Азербайджану, а під час першої Карабаської війни підтримав Баку. Однак, останні роки відносини між державами погіршилися. У 21 столітті Азербайджан активно вибудовує партнерські відносини із Туреччиною та Ізраїлем – двома геополітичними противниками Ірану. Більше того, на півночі Ірану проживає значна азербайджанська діаспора, котра є другою за чисельністю в країні, і котра потенційно є загрозою сепаратизму. Занепокоєння Тегерану знаходять відображення на вищому політичному рівні, що не сприяє стабілізації відносин. Наприклад, у січні 2023 року офіційний представник міністерства закордонних справ Ірану Насера Канані Чафі назвав партнерство Ізраїлю Азербайджану «заколотом» проти його країни.
20 вересня 2023 року відбувся третій етап Карабаської війни, результатом якої стала ліквідація Нагірно-Карабаської Республіки. Незважаючи на те, що Іран багато років підтримував Азербайджан у цьому конфлікті, настільки швидка поразка Вірменії змістила баланс сил у регіоні. Результат був настільки вражаючим, що на початку жовтня актори регіону розмірковували чи віддасть Алієв наказ силою «пробити» Зангезурський коридор. Іран не став виключенням, і в цьому питанні відкрито зайняв сторону Вірменії, заявивши, що виступає проти будь-яких «геополітичних змін» на Кавказі. У Тегерані вважають, що Зангезурський коридор загрожує зв'язкам Ірану з Вірменією та ЄАЕС (Євразійський економічний союз). Крім того, будівництво траси призведе до подальшого посилення у регіоні Туреччини. Враховуючи той факт, що до подій осені 2023 року Іран називав Зангезурський коридор (в рамках екстериторіальності) своєю червоною лінією, не можна стверджувати, що Іран та Азербайджан зможуть знайти порозуміння на цьому підґрунті. РФ намагалася бути посередником у цьому питанні. У 9 пункті тексту договору про припинення вогню між Азербайджаном та Вірменією від 10 листопада 2020 року вказано, що прикордонна служба ФСБ буде контролювати транзит по коридору. Однак, регіональні гравці сприймають цю заяву як невиправдане зростання впливу Кремля на Кавказі, що не сприяє стабілізації відносин у регіоні. Проблему Зангезурського коридору не можна вважати вирішеною, тому будемо спостерігати за розвитком її динаміки, а також за посередницькими спробами Москви та Нью-Делі досягти компромісу між сторонами.
Останньою проблемою за списком, але не за значенням є китайський фактор. Коридор «Північ-Південь», незважаючи на непорівнянні обсяги торгівлі на сьогоднішній день, є потенційним конкурентом китайській ініціативі «Один пояс, один шлях». Наприклад, порт Баку є ключовою точкою як у «Північ-Південь», так і в економічному коридорі «Китай - Центральна Азія - Західна Азія». Додатковим фактором, що впливає на взаємовідношення «Північ-Південь» та «Один пояс, один шлях» є перспектива гарячої війни між США та КНР. Яким чином Китай винагородить РФ та Іран за підтримку в відкритому протистоянні із Сполученими Штатами? Чи доречно під час/перед початком бойових дій витрачати ресурс на підрив ініціативи партнерів? На ці питання, на сьогодні, немає однозначної відповіді. Більше того, у випадку війни за Тайвань, Індія може опинятися по іншу сторону фронту. Сполучені Штати покладають великі сподівання, що Нью-Делі приєднається до їх коаліції. За такий вибір Білий Дім готовий буде надати ряд преференцій, наприклад зняття, виключно для Індії, усіх/більшості економічних обмежень з Ірану чи отримання ширших привілеїв, але в рамках ініціативи «Індія-Близький Схід-Європа».
Україна в контексті «Північ-Південь»
Для того, щоб встановити взаємовідношення між Україною та проєктом «Північ-Південь» опишемо його із тактичної та стратегічної перспектив. У тактичному вимірі функціонування коридору це безумовно загроза, незважаючи на достатньо скромний об’єм транспортування. Адже 14.2 млн тон вантажу включає в себе продукти іранського ВПК, підсанкційні товари тощо, вже не згадуючи такі процеси як підтримання макроекономічної стабільності РФ, економічне зростання далеко від китайської чи американської зон економічного впливу.
У стратегічному контексті для України відкриваються деякі перспективи, але для їх реалізації однією з головних умов буде стабілізації відносин між Україною РФ та Іраном, що в 2024 році здається трохи сюрреалістичним.
Однак стратегічний вимір відрізняється від тактичного саме тим, що зачіпає більш тривалий час планування. Тому не будемо відразу ставити на цій ідеї хрест, а опишемо сценарій за якого Україна змогла долучитися до проєкту «Північ-Південь». У такій моделі Україна отримує ширший доступ до індійського ринку, що сприятиме економічному зростанню. Це буде також відповідати інтересам Індії, котра у 2030 році, з великою вірогідністю, продовжить нарощувати свою експортну спроможність. Більше того маршрут Астрахань – Санкт-Петербург становить 1907 км, в той час як маршрут Астрахань- Харків або Астрахань-Донецьк становить 1198 та 816 км відповідно.
З іншої сторони можливий варіант відкриття додаткової морської гілки, наприклад, Батумі-Одесса, що значно скоротить кілометраж та час транспортування товарів. З цих українських міст маршрут до країн Балтії та Східної Європи також вийде коротшим ніж від Санкт-Петербурга чи Москви через Білорусь. Ба більше, залізнична гілка Москва-Мінськ перебуває на ліміті своїх потужностей, але в рамках ініціативи «Один пояс – один шлях». Тому альтернативна гілка через території України має не тільки економічний потенціал, але й надає Києву певні механізми впливу на Білорусь.
Іншою перевагою цього сценарію є те, що Україна отримає інфраструктурний доступ до країн Середньої Азії. За оцінками експертів, в середньостроковій перспективі цей регіон очікує демографічне зростання, що потребує покращення продовольчого компоненту. Враховуючи той факт, що Україна є одним із світових лідерів експорту аграрної продукції, перспектива отримання доступу до ринку країн Центральної Азії прогнозує додаткові економічні вигоди. Однак, варто зазначити, що РФ є прямим конкурентом України у цій сфері, тому необхідно очікувати певну протидію з її сторони.
Окремою особливістю України є її географічне положення, що також знайшло своє відображення у моделі проєкту «Північ-Південь». На сьогоднішній день, ми є асоційованою державою-учасницею «Ініціативи трьох морів». «Ініціатива трьох морів» - це економічний та інфраструктурний проєкт, що повинен об’єднати 13 країн Східної та Центральної Європи, з метою переформатовати пострадянську інфраструктурну мережу в цих регіонах. Потенціал України полягає у тому, що на її території можна об’єднати ці два масштабних проєкти, що знову ж таки передбачає економічні вигоди. Тим не менш, на сьогоднішній день світ перебуває у стані геополітичного хаосу та встановленні нового світового порядку, а ці процеси передбачають процес деглобалізації. Зі сторони України, в першу чергу, потрібно усвідомити свій потенціал, виробити стратегію, в рамках якої спрямувати зусилля на розбудову партнерських відносин з Індією. На жаль, ці питання не є предметом обговорення на порядку денному. В таких умовах розмірковувати про об’єднання 2 масштабних геоекономічних проєктів здається сюрреалістичним, однак у стратегічній перспективі (15-20) років, схожий сценарій не виглядає настільки недоречним та фантастичним.
Висновок
Проєкт «Північ-Південь» - мультимодальний транспортний коридор, мета якого з’єднати Індійський океан і Перську затоку з Каспійським морем через Іран, і далі з Північною Європою через Росію. Основними учасниками проєкту є 4 держави, кожна з яких має власні преференції та інтерес у його функціонуванні: Індія, РФ, Іран, Азербайджан. Однак, Нью-Делі надає більш глобалістську рамку для проєкту, що передбачає ширшу кількість учасників. РФ намагається використати коридор, щоб покращити та диверсифікувати свою економіку, в той час як Індія розглядає Росію в ролі транзитера на ринок ЄС.
На сьогоднішній день товарообіг по маршруту не є вражаючими (14 млн тон – 2022 рік), і знаходиться далеко від статусу «глобального проєкту». Тим не менш, не варто недооцінювати його значення, адже динаміка перевезень зростає, і країни вживають заходів, що сприяють цьому зростанню. На 2030 рік, РФ ставить ціль досягти об’єму товарообігу у 41-45 млн тон. З іншої сторони, незважаючи на те, що функціонування коридору є в інтересах країн-учасників, існує ряд проблемних питань, котрі потребують вирішення:
- необхідність фінансування при обмеженості ресурсів
- глобалізація проєкту в деглобалізованому періоді міжнародних відносин
- стабільність відносин Азербайджана та Ірану
- «китайський фактор»
В тактичній перспективі коридор «Північ-Південь» є безпосередньою загрозою для України, адже чим маршрутом транспортуються продукти іранського ВПК. Незважаючи на те, що коридор, згідно міжнародному гуманітарному праву, можна вважати законною військовою цілю, спрямовувати зусилля на знищення його інфраструктури буде недоречним, по крайній мірі, на сьогоднішньому етапі розвитку. По-перше, вивести маршрут з ладу наявними в України засобами (дрони, диверсії) проблематично. РФ здатна в короткостроковій перспективі відновити залізничне полотно. Більш доречним буде спрямовувати ресурс на інші важливі цілі та військові об’єкти. По-друге, атаки на транспортний коридор будуть сприяти погіршенню відносин із Індією та Азербайджаном, адже вони мають власний інтерес у його функціонуванні. Тобто модель удару по транспортному коридору «Північ-Південь» буде виглядати наступним чином: Україна витрачає свій обмежений ресурс на непріоритетну ціль, завдаючи мінімальної шкоди противнику, котру він здатний відновити в короткостроковій перспективі, при цьому погіршуючи політичні відносини з Індією та Азербайджаном.
В стратегічній перспективі проєкт «Північ-Південь» володіє потенціалом економічної вигоди, але для її отримання першочерговою умовою буде стабілізація відносин між Україною РФ та Іраном. Завдяки своєму географічному положенню Україна здатна значно скоротити кілометраж та термін транспортування товару на ринок ЄС, що цілком задовольняє як державний інтерес Індії, так і приватний інтерес будь-якої логістичної компанії. Більше того на території України можна об’єднати два масштабних проєкти – «Північ-Південь» та «Ініціативу трьох морів». В контексті майбутнього стримування РФ, якщо Україна стане учасником коридору, то вона зможе отримати певний ресурс, котрий зараз дістається РФ, а в майбутньому продовжить діставатися, й скоріш за все в набагато більших об’ємах. «Почни з того, що візьми те, що дорого твоєму противнику, тоді він буде слухняний твоїй волі» - Сунь Цзи.