Ключова політична подія зими 2021-2022-го років, звісно, російська агресія. Проте питання її переходу у нову гарячу фазу остаточно не вирішене. Кремль, зваживши всі «за» і «проти» ще може зупинитися, повернувшись до тактики ударів нишком. Особливо, якщо врахує весь обсяг наданої Україні військової, дипломатичної та фінансової допомоги, а також підрахує власні втрати. Гадати – так це буде, чи ні, непросто, адже авторитарні методи російського керівництва не завжди прогнозовані.

Натомість, з більшою впевненістю можна спрогнозувати, що центральна влада, оговтавшись від шоку останніх тижнів, матиме велику спокусу повернутися до практики тиску на бізнес, обґрунтовуючи її курсом на «деолігархізацію» України.

Загрози тут дві. Причому небезпечні обидві. Популізм і волюнтаризм.

По-перше, очевидно, що влада намагатиметься формувати порядок денний у вітчизняній політиці. Шлях, який дасть швидкий і гарантований результат у вигляді підвищення рейтингів – загравання з електоратом. Тому позиції політичного популізму, і так доволі міцні у вітчизняних реаліях, матимуть шанс стати генеральною лінією влади. Одна справа, коли опозиційний політик, не відповідаючи за жодні наслідки власних слів, закликає «забрати з офшорів» та «роздати людям» мільярдні статки. Інша, коли аналогічна риторика стає мейнстримом у колах державних функціонерів.

Суб’єктивна позиція чиновника, який на власний розсуд вирішуватиме – хто є корисним для країни бізнесменом та інвестором, а хто «олігархом» – лякає, як раз не олігархів (вони як раз завжди домовляться з оточенням), а бізнесменів та інвесторів. Передусім – іноземних.

З усіма неминучими наслідками. Згадаємо невтішну пораду колишньої президентки Естонії Керсті Кальюлайд не інвестувати в Україну.

Позиція влади з популістськими гаслами могла б отримати певний баланс і стримування, якби керівництво держави дійсно були налаштовані на рішучу реформу у судовій сфері, але у нинішній ситуації судді швидше перейматимуться власними проблемами, ніж захистом інтересів інвесторів.

По-друге, станом на початок 2022-го року не залишилося жодних сумнівів, що панорамне бачення реформ у країні, стратегії її розвитку, ідеології цих змін у вищих колах державної влади відсутнє.

Пам’ятаємо, у перші місяці після приходу «зеленої» влади, декілька її представників (свідомо, чи ні) зауважили, що ідеологією «Слуг» є лібертаріанство. Якщо брати наукові критерії цієї ідеології, то вона як раз мінімізує втручання державного апарату в сферу особистої ділової ініціативи людини. Тож, боротьба з великим бізнесом – це анти-лібертаріанство, а команда В. Зеленського сьогодні робить речі протилежні тому, що вона ж декларувала на початку його президентства.

Сам по собі великий бізнес не є ворогом держави. А у певні моменти, і з певною стратегією, ставка саме на нього може вивести країну з кризи. Яскравий приклад – «рейганоміка», у рамках якої було знижено податки для великого бізнесу, що зумів завдяки цьому створити 20 млн робочих місць. Зростання ВВП США у 1980-ті побило рекорди за 50 років.

Принагідно зауважимо, що Р. Рейган також був актором, але обрав кваліфіковану команду та вірну стратегію, якої дотримувався дві каденції перебування на посаді.

В українському випадку питання не у тому, щоб захищати великий бізнес. Питання у тому, щоб створити рівні правила гри для усіх інвесторів, у т. ч. іноземних.

Великий бізнес, не лише в Україні – це основний експортер, а тому постачальник валюти. Це інвестор у технічні інноваційні проєкти. Це, зрештою, ініціатор багатьох соціальних програм.

Популярные статьи сейчас

Украина не получит €5 млрд из прибыли от замороженных российских активов - СМИ

Проблема трех тел: как Украине не заблудиться в трех соснах

"Война для бедных": в Раде не поддержали бронирование по зарплате и уплате налогов

НБУ может отказаться от доллара как основной курсовой валюты

Показать еще

«Олігархія» у трактування оточення В. Зеленського – це представники великого капіталу, які намагаються впливати на суспільство за допомогою ЗМІ.

Насправді, корупція в Україні квітне у зовсім іншому просторі – за рахунок доступності до державних замовлень, а також шляхом контролю над «схемами» (на митниці, дозволах, в інспекціях і т. ін.) і «потоках».

А щоб їх «освоїти» зовсім не обов’язково належати до фінансово-промислових груп.

І вирубувати весь сад, щоб знищити на декількох деревах шкідників – явно не те, чого очікують від української влади, насамперед, громадяни нашої країни.