Чому “фінляндизація” України є неможливою, частина – 2: імперія завдає удару у відповідь

Меседжі деяких західних і російських політиків про можливість “фінляндизації” нашої країни, для недопущення повномасштабного військового конфлікту в Європі, свідчать про небезпечні домовленості, які стосуються України між представниками російської влади і нашими західними партнерами. Нажаль, корпорації чекістів, за рахунок активних заходів та когнітивної війни, вдалось нав’язати багатьом західним інтелектуалам та політикам абсолютно хибне уявлення про те, що головною причиною агресії Росії проти України є можливість її вступу до НАТО, наслідком чого, начебто, стане створення військової загрози для Російської Федерації.

Насправді, агресія Росії проти України абсолютно не мала жодного відношення до розширення НАТО за рахунок нашої країни. В 2014 році, коли відбулась військова агресія проти України, наша держава мала позаблоковий статус, до того ж до російського вторгнення більшість українців були проти вступу нашої країни до Північноатлантичного альянсу. Головною ж причиною військової агресії Росії проти нашої країни є прагнення Кремля щодо перетворення України на васала Російської Федерації.

Не можна забувати, що саме Кремль в 2013 – 2014 роках спровокував політичну кризу в Україні, здійснюючи тиск на Януковича, для того щоб він не підписав Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Представники російської влади, використовуючи Януковича як корисного ідіота, прагнули перш за все спровокувати в Україні громадянський конфлікт, який вони планували завершити за рахунок посередництва Кремля.

Штучно створений російськими спецслужбами “внутрішній конфлікт” в Україні був потрібен Кремлю для федералізації нашої країни та зміни форми правління на парламентську республіку, що дозволило би корпорації чекістів сформувати коаліцію “національної єдності” та висунути на посаду прем’єр – міністра України Віктора Медведчука.

Корпорації чекістів Янукович не був потрібен як суб’єктний посередник між Кремлем та Україною, тому його відсторонення сприймалось російською владою, як можливість встановити повний контроль над нашою країною. Саме тому Кремль, користуючись спровокованою ним же “внутрішньою кризою” в Україні, розпочав військову операцію спрямовану на анексію Криму 20 лютого 2014 року, коли президентом України ще був Віктор Янукович.

Зі слів багатьох російських силовиків, військову операцію по незаконній анексії Криму ще після Помаранчевої революції почав готувати Микола Патрушев, якого російські експерти називають найбільш небезпечним силовиком в Російській Федерації. Тож абсолютно нереалістичний вступ України до НАТО в 2014 році, коли вона мала позаблоковий статус, не міг бути причиною агресії Росії проти нашої країни.

Західні еліти, нажаль, не розуміють, що конфлікт між Росією і Україною є насамперед метафізичним, бо він направлений на боротьбу за історичний спадок Київської Русі. Без України сучасна Росія є поганою копією Золотої Орди і це чудово усвідомлює Володимир Путін, який прагне зруйнувати незалежну Україну для привласнення її історії.

Незважаючи на істерію Кремля, яку російська влада дуже вдало імітує, НАТО, як оборонний Альянс, не створює жодної загрози Росії, бо дотепер в Центральній Європі не створена військова і транспортна інфраструктура, необхідна для ведення повномасштабної війни з Російською Федерацією. Декілька тисяч військовослужбовців країн НАТО в Польщі, Румунії, Литві, Латвії та Естонії, які знаходяться там на ротаційній основі, не створюють навіть найменшої загрози для Російської Федерації.

Особливо ж цинічними є заяви російських дипломатів про порівняння нинішньої геополітичної кризи з Карибською кризою, бо на відміну від Радянського Союзу, який розмістив на Кубі радянські ракети середньої дальності здатні нести ядерні боєзаряди, США ніколи не планували розміщувати ядерну зброю в Україні.

Також дуже часто російські дипломати намагаються виправдати окупацію Росією окремих районів Донецької і Луганської областей та незаконну анексію Криму косовським прецедентом, хоча події в Косово не мали нічого спільного з тим що відбувалось в Україні в 2014 році. Українці на відміну від сербів не влаштовували етнічні чистки у Криму та на Донбасі, до того ж Косово не було окуповане іноземними збройними силами, або приєднане як Крим до іншої держави. Варто враховувати й те, що в Югославії відбувались внутрішні, етнічні і релігійні конфлікти, в Україні же, натомість, ніколи не існувало міжетнічного конфлікту, тому без втручання Росії війна на території нашої країни була би неможливою.

Відомий російський політик Костянтин Затулін неодноразово під час приватних розмов з російськими чиновниками казав їм, що переважна більшість мешканців Південних та Східних областей України не підтримали “русскую весну” і не бажали воювати за Росію проти нашої країни. Одеська трагедія 2 травня, про яку полюбляють згадувати російські пропагандисти для дискредитації України, також ніколи би не відбулась без втручання російських спецслужб. Лідери одеського антимайдану 2 травня публічно заявляли своїм прибічникам, що вони отримали вказівку на радикальні дії від Сергія Глазьєва, на той час радника президента Російської Федерації. Зараз же після агресії Росії не націоналістична меншість, як це намагаються представити російські дипломати і західні корисні ідіоти, а більшість громадян України є прибічниками її вступу до НАТО та ЄС і це варто зрозуміти, як Володимиру Путіну, так і нашим західним партнерам.

Коли деякі прокремлівські політики в Україні заявляють, що наша країна повинна стати східноєвропейською Швейцарією, то вони забувають сказати українцям про те, що країнами сусідами Швейцарії є демократичні країни, які не мають територіальних претензій до неї. Україна же не може як Швейцарія мати нейтральний статус, бо її північним сусідом є Російська Федерація, яка прагне поглинути нашу країну.

Російські політики вважають, що “фінляндизація” України повинна передбачати її відмову від західної безпекової допомоги. Фактично, “фінляндизація”, по задуму ідеологів Кремля, потрібна російській владі для обезброєня України та демонтажу її незалежності.

Українцям не можна забувати, що нейтральний статус Білорусі не завадив Кремлю почати процес по поглинанню цієї чудової країни Росією. Нейтральний статус також не допоміг Молдові повернути під свій контроль окуповане РФ Придністров’я. Тому Україна, як і Радянський Союз під час Другої світової війни, для свого виживання вимушена отримувати військово – технічну допомогу від Заходу. Тож євроатлантичний вектор розвитку для України є безальтернативним.