Теплопостачання: як зберегти свої кошти від апостолів «економічної обгрунтованості»

Звісно, вартість гігакалорії, яку встановлює Національна комісія з регулювання електроенергетики (НКРЕ), у випадку Києва, завищена у два-три рази. Доказом цього є хоча б категорична, хоча й незаконна, відмова «Київенерго» у проведенні зовнішнього аудиту собівартості тепла. І от на фоні чергового подорожчання, сама міська влада пропонує вихід — встановлення будинкових лічильників тепла за програмою «50/50»: (http://kyiv.pravda.com.ua/news/4d3ed0f4da99c/). Ось текст цієї заяви: «Зараз ми започатковуємо програму по встановленню будинкових лічильників тепла і регулюючої апаратури, які дають можливість заощадити кошти. На сьогодні у нас забезпеченість лічильниками в місті є на рівні 25% і, відповідно, зробити інших 7,5 тисяч лічильників одночасно за один рік неможливо. Але для того, що цього року зробити більше, ми почнемо програму «50 на 50″ — коли половину вартості платять мешканці будинку, а 50% дає місто. Таким чином це дасть можливість встановити як мінімум в 2 рази більше лічильників».

Щоправда, благородні пориви можновладців дещо тьмяніють при детальнішому погляді на практичну сторону справи.

По-перше, деякі сумніви викликає той факт, що 100% встановлення будинкових лічильників тепла та води до 2010 року за державні кошти передбачалося Постановою КМУ «Про схвалення Програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період до 2010 року». Наразі в Києві лише чверть будинків обладнано теплолічильниками, отже — гроші вкрали? «Не виділили у повному обсязі», натомість зауважують в «Групі впровадження проекту з енергозбереження в адміністративних і громадських будівлях м. Києва»:

— А скільки передбачено коштів на встановлення теплолічильників зараз? — запитує автор.

— Ви що, хочете, щоб я вам таку інформацію давала? Фінансову? Хто ви такий, взагалі!? — Приїхали, думаю.

Нарешті службовець відповідає, що «Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства міста Києва на 2010-2014 роки» не передбачає коштів на закупівлю та встановлення теплолічильників взагалі — ні коштів державних, ні муніципальних. Як, власне, не передбачає їх і Закон «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки». І внутрішньої інструкції щодо порядку передачі населенню наявних теплолічильніків у них наразі немає, і коли буде — невідомо. Так що може, і ця тисяча лічильників буде «продана» за ціною десяти тисяч.

По-друге, навколо вартості однієї гігакалорії спостерігається містична картина: Національна комісія з регулювання електроенергетики (НКРЕ), як єдина (поки що) установа, що встановлює тарифи за теплопостачання по Україні для підприємств усіх форм власності, своєю постановою №1729 від 14.12.2010, встановила вартість однієї гігакалорії, виробленої АК «Київенерго» та ЗАТ «Дарницька ТЕЦ», на рівні 204 грн, з ПДВ. Розпорядженням же КМДА №1222 від 29.12.2010, встановлено вартість гігакалорії для киян у розмірі 238 гривні, у разі оплати до 20 числа наступного за розрахунковим місяця, та 253 гривні — якщо оплата йде після 20-го числа, що на 49 гривень більше за встановлений НКРЕ тариф. Чому? Можна припустити, що ця різниця є вартістю обслуговування внутрішньобудинкових тепломереж, що є компетенцією надавача послуг централізованого опалення. Дійсно, формально надавачем таких послуг є балансоутримувач будинку, у комунальних будинках це органи місцевого самоврядування, а фактично — ГІОЦ КМДА. Однак, структура тарифу за обслуговування будинків та прибудинкової території, яку встановлює ГІОЦ, передбачає (стовпчики 12 та 17 та таблиці-додатку до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 75 від 25.01.2011) окремі статті витрат за обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових тепломереж. Згідно цього тарифу, кияни щомісяця окремо сплачують 0.5 — 1.0 грн/м² (чимала сума!)за те, щоб тепло безперешкодно і якісно підіймалося з підвалів багатоквартирних будинків до їх квартир. Тому ситуація із завищенням КМДА тарифу НКРЕ вартості гігакалорії для населення на 25% залишається, м’яко кажучи, неясною.

Та спробуємо абстрагуватися від цих нонсенсів та встановити, яким чином встановлений лічильник зменшить витрати на обігрів мешканців багатоквартирного будинку. Для цього спершу слід розуміти, як йде розрахунок за тепло за умови відсутності теплового лічильника. У такому разі жителі сплачують щомісяця суму за опалення, що розраховується за наступною формулою:

Вартість_опалення = Г*k*S/12 (грн/міс)

де Г — вартість однієї гігакалорії;

k — коефіцієнт ефективності обігріву, який виражає кількість тепла, необхідного для

обігріву одного метра квадратного опалюваної площі протягом року, і дорівнює 0,147 Гкал*рік/м2;

S — опалювана площа житла;

12 — кількість місяців у році.

Як бачимо, щомісячна плата за опалення прямо пропорційна вищезгаданій вартості однієї гігакалорії, з коефіцієнтом перерахунку k = 0,147 Гкал*рік/м2. Цей коефіцієнт встановлений згідно «Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні» (КТМ 204), написаних ще у 1994 році згідно табличних даних та формул, закріплених у радянських СНіПах (Строительных нормах и правилах) початку-середини 80-х років. Саме цей коефіцієнт і зумовлює левову частку перевитрат на опалення у будинках, не обладнаних теплолічильниками, бо є суттєво завищеним, з декількох причин.

По-перше, кліматологічні дані про середню температуру навколишнього повітря протягом опалювального сезону, яка входить до формул розрахунку коефіцієнта к у КТМ 204, взяті зі СНіП «Строительная климатология и геофизика» 1982 року випуску. Згідно цим Правилам, середня температура навколишнього повітря протягом опалювального сезону в місті Києві становить -1.1С. Насправді ж, вже на момент прийняття КТМ 204 середня температура була суттєво вищою, а за останні 5 років (2005-2010) вона складає +1.3С, тобто на 2.4С вище. Здавалося б, ненабагато. Проте, навіть така невелика зміна призводить до зменшення коефіцієнта k на 11%, або іншими словами, лише врахування актуальних кліматологічних даних за останні роки (тепліші зими) дало б змогу не класти у кишеню шахраїв ГІОЦ понад 100 зайвих гривень з київської квартири щороку. А взагалі, з моменту прийняття КТМ 204 із кліматологічними даними багаторічної давності, з кишень киян вкрадено майже 3 мільярди гривень. Ось такі градуси…

По-друге, у тих же КТМ нічого не сказано, яким має бути k для будинків, збудованих після 1985 року, тобто конструктивно більш енергозберігаючих. Причина банальна — саме 1985 роком датується джерело емпіричних даних, на яке посилається КТМ… Що не заважає Київраді з року в рік, черговим підвищенням тарифів, стверджувати, що весь Київ у нас збудований до 1985 року, без впровадження будь-яких енергозберігаючих технологій (саме для таких будинків взяті дані тепловтрат для розрахунку k із КТМ 204, табл. 2.1). Для довідки — за типовим сучасним проектом багатоквартирного будинку, тепловтрати у 2.5 — 3 рази менші, ніж ті, що постулює киянам Київрада. Та навіть для старих будинків, як показує практика, тепловтрати не перевищують 50% від нормативних — типова київська 9-ти поверхівка, 1980-го року будівництва, не обладнана ніякими теплозберігаючими конструкціями та технологіями, насправді витрачає не більше 0,06 Гкал*рік/м2. Звідси ще додаткові мільярди гривень у кишені вічно бідних чинушів ГІОЦ.

По-третє, не всюди і не завжди якість опалення здатна нагрівати повітря в квартирах до нормативних 18С…

Враховуючи вищевказане, стає зрозумілим, яким чином будинковий лічильник дасть змогу «зекономити» на теплі — він просто не дасть красти ваші гроші за те, чого ви не споживаєте. Адже за умови встановлення теплолічильника та перерахунку тарифу за опалення згідно Постанови КМУ №630 від 21 липня 2005 р. «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», п. 12, розрахунок за тепло йтиме згідно показників будинкового лічильника і пропорційно частці опалюваної площі житла платника відносно загальної опалюваної площі будинку.

Резюмуючи, ставити будинкові теплолічильники таки варто, навіть власним коштом, не чекаючи милості КМДА. Звісно, це не вирішить інших схем одурювання, охрещених чиновниками та іншими проповідниками «економічно обгрунтованими» — адже так само завищеними є ціни за електроенергію, яку наша щедра держава експортує дешевше, ніж продає своєму населенню, газ, обслуговування будинку та прибудинкової території. Лише вода та водовідведення є дивним винятком — їх вартість ледве компенсує витрати на виробництво води та обслуговування мереж. На фоні загального бенкету за наші гроші «Водоканал» заслуговує на почесну відзнаку «найчесніша компанія року». Наостанок слід зазначити, що хоча ми розглянули лише Київ, те саме коїться майже по всій Україні.