Стабілізація курсу гривні – завдання номер один

Різка девальвація гривні стимулює відтік гривневих депозитів із банківської системи та подальше зростання попиту на іноземну валюту. Кінцевим наслідком може стати повна дестабілізація банківської системи та економічний колапс.

Голова НБУ Валерія Гонтарєва 18 січня 2015 року на парламентських слуханнях заявила наступне: «Хто винен у повномасштабній фінансовій кризі, вже всі знають. Тому головне питання на сьогодні – що робити?»¹

Якщо вже всі знають, хто винен у знеціненні більше як у три рази гривневих заощаджень кожного українця, то все нинішнє керівництво НБУ мало би піти у відставку. Але, грайливо виголошуючи такі фрази, глава НБУ, напевно, намагається високі темпи інфляції, яка вже набуває ознак гіперінфляції, та дестабілізацію курсу гривні повністю списати на війну на сході України.

Цього чинника не можна заперечувати, адже війна сама по собі знижує вартість національної валюти, оскільки її товарне забезпечення внаслідок військових дій просто знищується. При цьому внаслідок збільшення ризиків зменшується економічна активність, що зменшує поточну товарну пропозицію. Цим самим будь-яка війна закономірно призводить до зростання цін. Водночас, зростання цін не пропорційне зменшенню пропозиції товару на ринку. Це пов’язано з тим, що паралельно міняється структура та знижується споживча активність населення. Таким чином відбувається зменшення оборотності грошової маси, що, в деякій мірі, може компенсувати зменшення товарного забезпечення грошової одиниці.

Але, що потрібно особливо наголосити, інфляція – це не просто зростання цін, а зростання цін, зумовлене зростанням грошової маси. Як відомо, емісію гривні може здійснювати виключно Національний банк України. Тому, головною причиною нинішньої інфляції та наступної різкої девальвації гривні є не війна, а здійснена емісія додаткової грошової маси через:

1. рефінансування комерційних банків;

2. фінансування дефіциту державного бюджету (у тому числі НАК «Нафтогаз України», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб).

Війна породжує також очікування інфляції та підвищує ризики порушення стабільності банківської системи. Це призводить до відтоку депозитів. Запущена інфляція призвела до посилення відтоку коштів з депозитів у комерційних банках, що стало додатковим чинником зростання попиту на іноземну валюту.

Недолугі спроби адміністративного регулювання, 2-х відсотковий податок на обміні валют, оподаткування доходів по депозитах посилили ці процеси і в кінцевому підсумку призвели до формування чорного валютного ринку. Цілком імовірно, що налагодилась чітка взаємодія між банками, обмінними пунктами та чорним ринком, що дозволило на операції обміну заробляти не менше як 20 відсотків.

При наявності кількох курсів НБУ тривалий час продовжував продавати іноземну валюту за заниженим курсом через валютний аукціон. У зв’язку із цим до НБУ виникає резонне запитання – кому саме і за які заслуги (відсотки)?

Нацбанк також підозріло часто невпопад купував чи продавав долари США. Більше того, кажуть що Нацбанк скуповував долари не просто в періоди зростання долара, але ще й за ціною, вище ринкової.² Є також підозри на штучну синхронізацію зниження курсу гривні та російського рубля.

Ці дії, а також необережні та прямо непрофесійні висловлювання голови НБУ Гонтарєвої, повторювана невідповідність сказаних слів та наступного розвитку подій, зумовили недовіру до регулятора і, відповідно, до майбутнього гривні між банкірами та появи панічних настроїв серед населення. Таким чином процес почав виходити з під контролю.

Судячи із неодноразовий заяв Валерії Гонтарєвої, Національний банк України не знайшов нічого кращого, як усунутися від виконання статті 99 Конституції України, згідно якої «Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України». Натомість за словами Гонтарєвої, основною функцією Нацбанку стає «збереження купівельної спроможності гривні». Що стосується валютного курсу, то обіцяє, що «… курс і надалі буде коливатися на ринку. Суспільство має зрозуміти, що це неминучий процес. Коливання валютного курсу – це нормальне явище на вільних валютних ринках! Потрібно звикати». Видно, для посилення ефекту від свої слів, пані Гонтарєва водночас заявила свій прогноз, що «у 2015 році приріст монетарної бази, необхідний для задоволення потреб економіки та банківської системи у платіжних засобах, становитиме 30% або 100 млрд. грн.».³ Зрозуміло, що ефект не забарився, — вже через два дні курс національної валюти обвалився до 30 гривень за долар США.

Необхідно зазначити, що вільний ринок є ефективним лише за умови, що він є конкурентним. Тоді ціна (у т.ч. валютні курси) дійсно коливається і є результатом узгодження інтересів невідомого числа суб’єктів ринку, кожен із яких не має визначального впливу на її формування.

На валютному ринку України склалася зовсім інша ситуація. Тут ми маємо обмежено число ринкових суб’єктів, які формують пропозицію іноземної валюти. Більше 80 відсотків валютних надходжень в Україну формують менше 20 відсотків підприємств основних експортних галузей України, які до того є найбільш монополізованими. У таких умовах становлення валютного курсу стає предметом регулювання суб’єктів, що мають найбільшу ринкову вагу. Валютний курс в таких умовах відображатиме інтереси організованої групи експортерів, і тому неминуче матиме тенденцію до підвищення.

Якщо ж до цього додати, що експортери представляють в основному колишню регіоналівську владу, то крім матеріальної зацікавленості у зниженні курсу гривні, у них є також і політичні інтереси у дестабілізації національної валюти. До цього потрібно також додати і особливості моменту, коли російські банки входять у десятку найбільших банків України, а також те, що низка великих підприємств контролюються російським капіталом. Таким чином необхідно розуміти, що на валютному ринку України не тільки є економічні та організаційні передумови формування картельних змов, але й дестабілізація курсу гривні є важливим інструментом досягнення політичних та військових цілей з боку російського агресора.

Тому керівництво Національного банку України повинно не тільки перестати списувати свої провали на війну, але й зобов’язане розуміти, що саме війна ставить свої додаткові вимоги. Натомість, НБУ реально підігрує як ворогам, так і мародерам, які неминуче з’являються в умовах воєнного часу. Дестабілізація гривні сьогодні є набагато небезпечнішою загрозою, ніж військові дії! Тому стабілізація курсу гривні є найважливіше завдання часу!

Для цього необхідно, щоб всі учасники ринку та суспільство в цілому отримали чіткий неоднозначний сигнал від Національного банку України, що буде зроблене усе можливе для повернення курсу гривні до рівня, який мав би бути за умов конкуренції на валютному ринку. При нинішньому стані економіки, навіть при продовженні воєнних дій реальний курс гривні не виходитиме за межі 15-20 гривень за долар США.

Першим реальним кроком має стати заява про те, що гривня досягла своєї найнижчої межі і Нацбанк гарантує, що не допустить її подальшого падіння.

Для цього він повинен заявити про готовність по максимальному курсі долара США повністю забезпечити наявний попит. Це є спосіб не тільки вилучення гривні з обігу, але й спосіб покарання учасників пулу на валютному ринку. Для цього потрібно використовувати наявні резерви, взяти стабілізаційний кредит МВФ, сформувати пул імпортерів і т.п.

Також НБУ повинен заявити, що він не куплятиме долар США, поки він не опуститься до рівня 20 гривень, а також про те, що надалі курс долара він поетапно знижуватиме до 15 гривен. Така заява та реальні дії неминуче запустить тенденцію з курсом у зворотному напрямі.

Водночас потрібно повністю лібералізувати валютний ринок – валютою торгувати повинен мати право будь-хто, будь-де і у будь-якій формі. Відмінити 2% податок з обміну валют, зняти недіючі на сьогодні терміни повернення в Україну валюти, обов’язковість продажу іноземної валюти, вимоги пред’явлення паспортів в обмінних пунктах і всі інші регуляторні вимоги. Це ж стосується і переслідувань суб’єктів чорного ринку. Репресіям повинні піддаватися лише ті суб’єкти, як формують картельні змови з метою курсової дестабілізації на основі антимонопольного законодавства.

Курс не знизиться, якщо продовжуватиметься друк грошей. Тому, потрібно зупинити емісію гривні, переставши фінансувати як дефіцит державного бюджету так і проблемні комерційні банки. Як альтернативу, потрібно використати інструмент тимчасового замороження вкладів населення у проблемних банках. Громадяни повинні зрозуміти і повірити, що як плату за ці незручності, після стабілізації за період до одного року вони зможуть купити долар США за ціною не вище 20 гривень.

Підняти норму капіталізації комерційних банків і забезпечити безумовне їх дотримання поетапно впродовж одного року. Після завершення цього періоду банки, які не виконали вказану норму повинні підлягати обов’язковому продажу за символічною ціною.

Установити ставку рефінансування на рівні не менше як 20 відсотків вище ринкової ставки на депозити. Рефінансування повинно здійснюватися тільки під гарантії та поручительства інших кредитоспроможних банків.

НБУ повинен зрозуміти, що не контроль зростання цін, а забезпечення економіки якісною грошовою одиницею є головним обов’язком центрального банку. При цьому якісна грошова одиниця повинна бути не тільки стабільно мірою в процесі здійснення обмінних операцій, але й виконувати функцію заощадження.

Це усвідомлення може прийти до НБУ тільки через конкуренцію валют. Тому потрібно встановити норму, що на територій України можуть вільно використовуватися будь які грошові знаки. Потрібно реалізувати ідею Фрідріха фон Гаєка про те, що «Парламент не може встановлювати законів що обмежують право кожного володіти, купувати, продавати або позичати, укладати угоди та забезпечувати їх виконання, здійснювати розрахунки та вести свої рахунки в будь-яких грошах за своїм вибором».

Можливість використання різних грошових одиниць потребує зміни підходів до оподаткування. Головним податком повинен стати податок на доходи у формі податку з обороту. Ставка податку з обороту повинна диференціюватися залежно від умов отримання цього доходу.

Формування режиму Януковича стало можливим лише завдяки високому рівню монополізації української економіки та концентрації економічної влади в кількох олігархічних угрупувань. Без вирішення названих проблем не тільки існують економічні передумови до відтворення подібного режиму, але й в принципі неможливо мати стабільний курс національної валюти та формування ефективної ринкової економіки та правової держави в Україні. Тому, зараз як ніколи потрібна ефективна конкурентна політика, спрямована на зниження рівня концентрації економічної влади в Україні та недопущення повторення такої ситуації у майбутньому.

Зокрема важливо вже зараз запустити правовий механізм зменшення рівня концентрації власності в Україні. Наприклад, — законодавчо зобов’язати упродовж п’яти років продати ту частку приватизованих у минулому активів, сумарна вартість яких у пов’язаних родинними зав’язками осіб перевищує 100 мільйонів доларів США. При цьому різниця між ціною їх продажу та понесеними в них інвестиціями підлягає оподаткуванню за наперед визначеною достатньо високою ставкою.

У випадку саботажу і зупинки приватизованого у минулому підприємства, воно підлягає продажу у примусовому порядку впродовж одного року через аукціон. У такому разі всі кошти від продажу підлягають перерахуванню до державного бюджету.

Також, враховуючи що після приходу Януковича до влади бандитські методи у бізнесі набули широкого розмаху, усім попереднім власникам необхідно надати законну можливість повернути активи, яких вони були позбавлені через тиск і погрози.

Для цього на період до одного року потрібно законодавчо закріпити принцип презумпції недійсності угод купівлі-продажу корпоративних прав підприємств або їх окремих значних активів, укладених у період президентства Януковича. Продавець повинен отримати право звернення до суду із позовною вимогою щодо визнання недійсності такої угоди у зв’язку із порушенням принципу добровільності при її укладенні. Доведення протилежного має бути прерогативою покупця.

Після завершення вищевказаних термінів – амністія доходам і капіталу, крім одержаних із застосуванням кримінальних методів.

Інші основні напрями конкурентної політики:

• мінімізація або повна відміна зовнішньоторговельних тарифних бар’єрів;

• мінімізація податкового навантаження на бізнес;

• формування сприятливих умов для здійснення підприємницької та інвестиційної діяльності.