Читайте 1 частину.

Найлегший спосіб позбутися обтяжливих обов’язків – оголосити їх несправедливими, а підстави, з яких ці обов’язки виникають – нечинними чи навіть неіснуючими: «Це все фігня!».

Очевидно, що нікому не хочеться відчувати себе рабом, хай навіть і вищих сил, тому думка про те, що ти – всемогутній Homo sapiens, що ти народжений виключно для щастя й влади, що тобі й жоден закон не указ – є гарантом успіху будь-якої спокуси.

Особливо, якщо цільовій аудиторії не дано ні розуміти, ні відчувати чого-небудь, що виходить за межі її побутових інтересів.

Відповідно, в гуманізм вірять не тому, що він правильний чи благородний, а тому, що в нього хочеться вірити.

Ми ж бачимо, що гуманізм, як і всяка ідея, побудована на «боротьбі за права», – це той же сатанізм, лише з фасаду. Людей, не обтяжених фундаментальними знаннями, приваблює потенційна безкарність і вседозволеність, яку він проповідує. Люди розумні попереджають: це – шлях до занепаду.

В сенсі розуміння світу монотеїзм – це вихід на найвищий рівень усвідомлення системних взаємозв’язків Всесвіту в цілому. Тобто: розуміння об’єктивно існуючих порядку й правил, природніх законів, яких людині не дано ні осягнути до кінця, ані, тим більше, змінити. Все, що може зробити людина, все, з чого виростає її сила та велич – це якомога глибше розуміння і якомога ефективніше й раціональне використання об’єктивних законів природи.

З цієї точки зору: людина – це справді раб Всесвіту, як є рабом системи будь-який її елемент. І від того, що людина – елемент Всесвіту, й виникають всі її можливості й досягнення.

Поняття Бога – не гносеологічне. Це – абстракція, теоретичний образ, яким людина пояснює в досяжних для неї термінах волю Всесвіту, і якого, очевидно, в реальності не існує. Але це зовсім не означає, що не існує того, що людина цим поняттям називає.

Розумна людина мислить приблизно так: «Zwei Dinge erfüllen das Gemüt mit immer neuer und zunehmender Bewunderung und Ehrfurcht, je öfter und anhaltender sich das Nachdenken damit beschäftigt: Der bestirnte Himmel über mir, und das moralische Gesetz in mir» (І. Кант).

Вона розуміє, що найбільші дива в цьому світі створені не нею, від неї не залежать і з нею не згинуть. І їй не жаль і життя покласти, щоб все це пізнати: «В шуканні Бога чоловік знайде повне заспокоєння бажань свого духа» (Г. Сковорода).

Гуманізм, на противагу цьому – це людське его, роздуте аж до меж Всесвіту, це падіння з найвищого рівня усвідомлення до стану «свині під дубом». Гуманісту Всесвіт не указ і не атракція, для нього і зоряне небо, і моральний закон – речі відносні: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я!» (Т. Шевченко).

Гуманісти завжди слабували знанням матеріальної бази, а тому регулярно протиставлялися останнім досягненням людського генія.

Популярні новини зараз

Олександр Усик вдруге переміг Тайсона Ф'юрі: подробиці бою

ООН підрахувала, скільки мирних українців загинули від агресії Путіна

Українцям загрожують штрафи за валюту: хто може втратити 20% заощаджень

"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні

Показати ще

В середні віки, коли вся європейська наука зосереджувалася майже виключно в монастирях, вони заперечували які-небудь об’єктивні обмеження людської волі, коли відкрили закони еволюції – створили антитеорію, що всі Homo sapiens однакові (ця теорія стала основою марксизму).

Коли відкрили гени – гуманісти висунули тезу про те, що нібито виникнення людини й створення нею суспільства природню еволюцію відмінило, а розум людини – суто суспільне явище, і від її генів не залежить.

В наш час фундаментальні підходи гуманізму виглядають настільки безглуздими, що заперечувати окремі наукові ідеї вже немає жодного сенсу. Тому сьогодні жоден порядний гуманіст до цього й не опускається. Сьогодні, цілком у дусі Орвела, гуманізм утверджується не теоретичними дискусіями, а насильством політкоректності.

Живий і нев’янучий приклад: доля Д. Вотсона, нобелівського лауреата, батька-засновника американської генетики. Його вигнали з почесного керівництва створеного ним же інституту та позбавили всіх звань за одну лише думку про те, що з негра білого не вийде, за поданням квотованого співпрацівника його ж інституту.

Таким чином інтелект видатного вченого, наукового світила, найбільшого й найдосвідченішого професіонала в своїй галузі безнадійно й остаточно звільнив місце переконанням «пролетаря розумової праці», підкріпленим, однак, «волею народу», тобто – цілковитих невігласів. Не потрібно довго думати, щоб спрогнозувати, що буде з даним інститутом і американською генетикою загалом.

Гігантський потенціал сучасних наук про людину не вписується в актуальну модель людської цивілізації, як паровий двигун та комп’ютер – в модель цивілізації Римської.

Коли говорять про «філософські пароплави», інтелектуальну деградацію, шарікових і лисенківщину, то, як правило, мають на увазі СРСР і його, всіляко таврований сьогодні, «комунізм». Однак фемінізм, свобода сексуальної орієнтації, «гендерна рівність», антирасизм, взагалі – всезагальна рівність усіх, а також всякого роду «інклюзивність» – це саме ті ідеї та гасла, під якими пролетарі встановлювали в Росії свою диктатуру.

В 1991 році СРСР розпався, однак всі атрибути пролетарської свідомості не лише збереглися, але й буйно розквітли, але тепер вже під виглядом найновіших віянь «цивілізованого Заходу». Ні, шановні, не Захід приніс на простори колишнього СРСР толерантність і ЛГБТ-паради, не Захід переміг «комунізм», це «комунізм» переміг Захід...

Всяка «боротьба за права» без пропозиції вдосконалення на системному рівні – антисистемна за визначенням. До якогось часу така діяльність може компенсуватися системою за рахунок внутрішніх резервів, як компенсує дряхліючий організм свої болячки, але з вичерпанням запасу міцності рано чи пізно настає колапс.

«Дегенерати» пропонувати що-небудь досконаліше неспроможні в принципі, в силу окреслених вище об’єктивних генетичних причин.

Навпаки, ними керують суто приземлені інтереси, що актуальним для них суспільством сприймаються як небажані; й усі їхні «революції гідності» мають за мету визнання суспільством права на існування недосконалих громадян з їхніми недосконалими нормами поведінки.

Тобто: легалізацію системою шкідливих і руйнівних для неї алгоритмів загальноприйнятої поведінки.

В цьому сенсі пролетарі усіх гатунків є раковою пухлиною на тілі всякої цивілізації, яка єдино уможливлює їхнє існування.

«Аристократи», натомість, «хворі» ідеями всезагального системного вдосконалення, тому перерозподіл існуючих благ для них, м’яко кажучи, не актуальний. Їх мало хвилюють поточні побутові проблеми, вони живуть візіями прекрасного майбутнього, в якому все вирішиться саме собою, а головне – розуміють і відчувають це майбутнє, як хороший автомеханік – свіже авто. Для них їхні ідеї – керівництво до негайних дій, і вони ніяк не можуть збагнути, чому решта суспільства цього не бачить. В силу чого своїми актуальними співгромадянами «аристократи» сприймаються як не зовсім адекватні мрійники, «утопісти» не від світу цього, малопридатні для практичного життя.

«Аристократи» сприймають існуючі реалії як великий смітник, на якому жирують незліченні стада пацюків та опаришів, і з якого постійно витікає темна, огидна і отруйна муть. Які-небудь благородні істоти, якщо на цей смітник і попадають, то виглядають на ньому недолуго й жалюгідно.

З цього виникає екзистенційний конфлікт: незліченним стадам пацюків і опаришів вкрай не подобається, коли їх вважають пацюками і опаришами. Вони вважають це неприйнятним, отже – неполіткоректним, відповідно, таким, що необхідно негайно і суворо заборонити, а носіїв подібного мислення – безжально екстермінувати, тобто – викорінити, щоб і насіння їхнього не залишилося.

«Аристократи» мріють про прекрасне майбутнє для всіх, вони вірять, що «человек создан для счастья, как птица для полета» (В. Короленко), і в цьому ховається їхній фундаментальний прорахунок.

Основна проблема з розмноженням будь-якого біологічного виду: на кожного «аристократа» в кожному поколінні з’являються легіони «дегенератів». Причини цього, як вже сказано, цілком об’єктивні, й від благих намірів людини мало залежні. Тому рано чи пізно примітивні індивіди, нездатні ні оволодіти актуальним рівнем знань і технологій, ані, тим більше, ці знання і технології де-небудь застосувати, стануть «подавляючою» більшістю, здійснять «революцію гідності» і нав’яжуть всім іншим режим пролетарської політкоректності (за Марксом – «пролетарська диктатура»).

Саме за таким сценарієм занепадали всі відомі нам великі цивілізації й завершувалися всі історичні ери в житті людства в цілому.

В нашому реальному світі це, в основному, відбулося в ХХ ст., на сьогодні боротьба всякого роду «меншин» за свої «права» стала не просто модною, але єдино правильною; найбільш динамічно розвиваються сфери соціального паразитизму та перерозподілу, а однією з фундаментальних суспільних проблем для українців під час вирішального для них катаклізму, наприклад, наразі став порятунок бродячих псів (для цього у Верховній Раді навіть створена депутатська група з 25 «народних обранців»). Звільнений з рабства Божого гордий «центр Всесвіту» перетворився на раба вуличних волоцюг...

Основна проблема сучасного світу: стрімкий розвиток наук і технологій призвів, з одного боку, до стрімкого розмноження всіх і всяких Homo sapiens, а з іншого – до швидкого морального застарівання більшості людських генотипів. Людство прогресує, суспільства розвиваються, стереотипи ускладнюються – все менше спроможних встигнути за цим процесом. Все більше «глобального Півдня», відкинутих «шарікових» з пролетарською ненавистю, «знедолених» і «нужденних».

Чи означає це фактичну відміну фундаментального закону еволюції?

Аж ніяк.

Очевидно, що ніхто не заперечуватиме проти любові до ближнього й фундаментальної поваги до всього живого на Землі. Гуманізм закладений в людині, як фотосинтез в рослинах. Однак навіть в християнстві це стоїть на другому місці: будь-яка людська чеснота лише тоді добра, коли не суперечить природньому закону.

Проблема мавпи з гранатою, яка завжди виникає, коли мавпа отримує доступ до гранати, так само завжди вирішується тим, що всі дотичні суб’єкти динамічно елімінуються, доки не знаходиться примата, яка раптом починає розуміти, для чого взагалі створена граната. Сучасне людство отримало гігантське розширення своїх можливостей, однак, в силу свого розуміння, вирішило використати ці можливості на задоволення потреб, які були актуальними ДО ТОГО, як з’явилися ці можливості.

Теперішня цивілізація перебуває в стані алкоголіка, який виграв великі мільйони в лотерею й намагається надолужити втрачені можливості, що раніше обмежувалися вмістом його гаманця. Алкоголік не розуміє, що міра споживання визначається фізіологією його організму, а не купівельною спроможністю. А можливо й розуміє, лише змінити вже нічого не може...

Всяка ідеологія, включаючи нацизм, комунізм, фемінізм і т.п., має виключно привабливий багатообіцяючий фасад. Інакше б за нею ніхто не пішов, і про неї б ніхто не хотів чути.

Фасад, як правило, спокушає обивателя і збиває його з пантелику. Тому при розгляді тих чи інших ідей завжди слід думати не лише про позитив, але й про те, чим за цей позитив доведеться платити. Як правило: чим красивіший фасад – тим він дорожче обходиться.

Гуманізм і всі його похідні – нацизм, комунізм, фемінізм і т.п. – це фінал будь-якого суспільного циклу, революція гідності тих, кому не було місця в минулому й немає в майбутньому, диктатура пролетаріату. Коли сенс будь-якого розвитку вивітрюється й залишається лише «боротьба за права».

Однак боротьба з бідністю, злочинністю, наркоторгівлею й т.п. соціальними подачками є настільки ж ефективною, як виведення бур’янів на городі щедрим удобрюванням.

Рано чи пізно людство дійде до того, що всезростаючі забаганки «дегенератів» стане неможливо виконати не лише глибокомудрим високотехнологічним «аристократам», а й взагалі – неможливо буде виконати, в принципі. Людство як біологічний вид виллється за межі своєї природньої ніші й завалить все, що було побудоване попередніми поколіннями. І проблема буде не в природній ніші, а в самому людстві – навіщо природні катастрофи, якщо катастрофа закладена в самому біологічному виді?

Уціліє цей біологічний вид лише завдяки ненависним і нещадно переслідуваним сьогодні «аристократам», якщо ті спроможуться знайти надійний сховок і збагнути суть природнього закону на загальносуспільному рівні...

Виразні прояви майбутнього катарсису – війна в Україні. Незалежна Україна з самого початку свого існування була найслабшою ланкою європейської цивілізації, відповідно, як тільки набухло – так відразу ж і прорвало.

Українцям просто першим прийшли рахунки за зневажання об’єктивних законів буття...

Ненависть росіян до ідеї європейської України – це не політика Путіна, і не наслідки «дезінформації Кремля», це – фундаментальна і природня ненависть троглодитів до незрозумілого й ворожого для них цивілізованого світу. Тому шукати в ній якої-небудь логіки чи раціональності, за визначенням, безглуздо.

В силу сказаного вище, динаміка цього процесу буде лише посилюватися, конфлікт набирає масштабу загальносвітового, і це вже фігурує в ЗМІ, хоча більшість аналітиків безтямно повторюють це без найменшого розуміння, що воно насправді означає. А воно означає, що війна в Україні не завершиться ні в цьому році, ні в наступному, й відбиття російської агресії, навіть у випадку приголомшливого успіху, не призведе до якого-небудь більш-менш відчутного й тривалого миру.

Ненависть «дегенератів» до «аристократів» буде наростати й прориватися у все більших масштабах, повсюдно і повсякчас.

Замість замирення й компромісів між «Заходом» і «Півднем» – наростання ворожнечі.

Замість «мультикультуралізму» в цивілізованих країнах – «латиноамериканізація» й нестерпний для цивілізованої людини терор вуличних банд.

Замість краху й «демократизації» тоталітарних режимів – стрімке посилення позицій останніх і посилення радикалізму.

Загострення конфлікту в Газі йде в руслі цих подій.

«Глобальний Південь», в силу специфіки свого розуміння, трактує дії Ізраїлю як аналог агресії Росії проти України, приходячи в масову істерію. Істерія ця – проти «лицемірства Заходу», «за мир і справедливість». При цьому далеко брутальніше пригноблення турками, скажімо, тих же курдів чи китайцями уйгурів не викликає й мільйонної частки тієї «справедливої ненависті», що зараз стала мейнстрімом світових новин.

Проблема в тому, що й «палестинський народ», і «палестинська проблема», й сама «держава Палестина» – це цілковиті фейки, вибрики ідеології, які в реальності ніколи не існували, бо не можуть існувати в реальності віртуальні химери. Тому «держава Палестина» – це аналог не України, а лугандонських «республік» в Україні, а «палестинський народ» – «народа Донбасса».

Для того, щоб це зрозуміти, достатньо знання фактів і присутності раціональної логіки.

Але ми вже знаємо, що більшість людства наразі мислить химерами, а до фактів і логіки відчуває лише «пролетарську ненависть», головним мірилом справедливості вважає своє суб’єктивне «пролетарське чуття», й за своє самоутвердження готова знищити все, що до неї створили тисячі поколінь (в теорії, після цього знищення повинні побудувати «наш, новый мир», але на практиці цей «новый мир» дає достатньо підстав для песимізму).

А меншість, яка ще здатна мислити, перетворила гуманізм на караючий меч політкоректності, надавши більшості тотальну індульгенцію від усіх можливих злочинів.

Якщо елемент системи веде себе не так, як потрібно системі – це проблема системи. Якщо ж система в результаті такої поведінки закономірно валиться – це стає проблемою елемента.

Сучасне людство входить в стан, коли дві основні його складові вже неспроможні працювати в єдиному режимі. Як, скажімо, колеса велосипеда і кузов самоскида.

Тому все, як завжди, буде зроблене через глобальну катастрофу...

В оригінальних міфах, після загибелі богів постане новий прекрасний світ, який успадкують ті, що встоять в Рагнарьоку...