Вже багато років утримуюсь від участі у дискусіях щодо ідеологій. Чому? Будучи давнім ідеологічним бійцем, ставлюся до цього продукту як до цукеркових фантиків: їх безліч, їх можна систематизувати (за великого бажання і надлишку часу), але робити цього немає сенсу. Тому що, хоч і продається народу обгортка, але суттю, незалежно від фантика, є цукерка. Сумка ж у тому, що як би ми не витончувалися в дизайні, сама «цукерка» завжди одна й та сама.
Незалежно від декларованої ідеології, будь-яка держава завжди і скрізь є власністю бандитів. Хто такі бандити? Це особи, які об'єдналися з метою відлучення чужої власності за допомогою застосування фізичної сили. Інтелігентна людина може скривитись від вживання в даному контексті терміна «бандити». Проте ніхто не заперечуватиме проти того факту, що існування держави можливе лише за наявності фізичної сили, забезпеченої певними силовими структурами.
Від Вебера ми знаємо, що поняття «влада» означає «монопольне право застосування фізичного насильства». І нам хотілося б, щоби це насильство застосовувалося для захисту наших інтересів. Проте, як зауважив ще Гоббс, «Влада людини… полягає у її нинішніх можливостях опанувати очевидні майбутні блага». Або, як інтелігентно сформулював американський економіст Мансур Олсон: «Правління в групах… зазвичай виникає не з суспільного договору або з добровільних взаємодій будь-якого роду, а скоріше з реалізації розумних егоїстичних інтересів тих, хто може мобілізувати найбільші ресурси для здійснення насильства». Тобто, якщо ми з вами не в змозі мобілізувати ресурси насильства, то й опанувати блага вийде не в нас. Відповідно, не буде й «влади народу», бо ні народ, чи не територіальні громади ніколи не будуть розпоряджатися силовими структурами.
Однак не буде й «влади для народу».
Що б не писалося в конституціях, суть «цукерки» завжди одна й та сама: «правитель зацікавлений у вилучення максимально можливого надлишку продукту з усього суспільства та використання його у своїх особистих цілях» (Олсон). При цьому є дві різниці: одна суттєва, інша – ні. Несуттєва різниця полягає у кількості бандитів, які витягують надлишки. У Росії, Білорусії, Україні – він один, у «демократіях» – коаліція кінцевих бенефіціаріїв. Різниця непринципова, оскільки, в тому й іншому випадку, власник держави завжди ділиться з опричниками та почтом.
Істотною різницею є орієнтація власника. Бандит може бути або "стаціонарним", або "кочуючим" (за Олсоном). У своїй статті 2016 року я м'яко назвав їх «відцентрово орієнтованими» та «відцентрово орієнтованими». "Кочують бандити" капітали виводять зовні, що руйнує економіку країни; «стаціонарні бандити» інвестують у країну перебування.
Незалежно від того, чи проголосуємо ми завтра за «зелених», «червоних», «коричневих» чи «жовто-блакитних», правитимуть не наші обранці, а їхні інвестори, тобто бандити. Тому «фантики» принципового значення немає. Вони потрібні лише для того, щоб люди освічені могли десь випустити свою пару, не плутаючись під ногами у людей, які витягують «надлишок продукту».