З ледве розплющеними очима чи постскриптум до статті: «Ендшпіль мовному питанню в Україні»

Як вийшло, що ми розучилися чути один одного? Та й загалом щось розуміти?

Потрібен приклад? Автор статті (Ендшпіль «мовному питанню» в Україні в сім ходів) спеціально заздалегідь говорить прямо – він за одну державну мову (українську), а у відповідь йому пишуть, що він хоче, щоб російська мова стала другою державною. Це як?! Чи не вміємо читати? Відпрацьовуємо копійки «бота» із політичного цирку «різні партії із спільною касою»? Працюємо на пропаганду ворога?

Те саме справедливо і для інших безглуздих шаблонних звинувачень (типу – «малорос», «за російську культуру» та іншу дурницю), які бажають представити нібито обґрунтовані заперечення, аргументи та рефлексію. Але за фактом, не було представлено – жодного серйозного обґрунтованого аргументу «проти» тез статті, а лише пустозвонство у вигляді прямих засуджень та завуальованих образ…

Для довідки: автор статті ніколи не був у РФ; народившись у СРСР, у свідомому віці його не застав; виріс повністю на західній культурі; у політиці не брав участі, і вляпуватись у неї не збирається; батьки автора – ніколи не перебували у комуністичній партії. Тому перед тим, як когось судити – подивіться у дзеркало.

Спеціально нагадую: у цій статті – йдеться про те, як вийти з «мовної проблеми», як відкрити шлях українській мові у світле майбутнє та як не поринути у озлоблене мракобісне божевілля; а також про те, як побудувати успішну єдину модерну Україну, здатну відігравати власну роль у загальносвітовому театрі. В інших помилках і негативі - звинувачуйте тільки себе.

Отже, додатково, у чотирьох тезах:

Перша теза

Невже хтось справді вірить у те, що повномасштабне вторгнення РФ в Україну почалося через «мовне питання»?

Якщо ви вважаєте, що причина – російська мова, дайте відповідь на запитання: чому тоді офіційно Путін оголосив «денацифікацію», і застосовувати її він планував, за ідеєю, зовсім не до «російськомовних». Інакше про які «нацифікації» він говорить?

Планує звільнити «україномовне населення» від «російськомовних нацистів», і тому руйнує схід країни, чи що? Чи «денацифікації» підлягають і ті, кого вони вважають «російськомовними», і тому вбивають і полонять усіх громадян України – не розбираючи якою мовою вони говорять? Судячи з справ і фактів, для путінського рашизму – немає різниці. Тоді до чого тут мова?

Суть у тому, що логіка подібна до тієї, що якби не «російськомовні», то Путін не напав би – спочатку хибна. Якби Путін реально хотів захистити придуманих ним же «російськомовних» українців, він не стирав у нуль схід країни, а атакував би її захід, де, на його думку, засіли «націоналісти».

Зверніть увагу, заради збереження влади, режим Путіна – без вагань бомбардуватиме навіть власні міста та вбиватиме населення РФ, зрозуміло, говорячи про його захист. То ж російська мова буде винна? Цілком очевидно, для Путіна населення – тупо ресурс та біомаса, і глибоко начхати на культуру, мови, віросповідання, світогляд тощо. Стадо ні про що не питають – його стрижуть, а коли проб'є годину – ведуть на забій.

Сподіваюся, путінську версію про те, що Зеленський (російськомовний єврей з південного сходу країни, що так хотів колись миру), будучи раптово «нацистом» – почав цю війну, на предмет адекватності мені розбирати не доведеться?

Але, якщо ви все-таки бажаєте наслідувати логіку: «Путін напав через мову», доведеться визнати, що він вторгся в Україну, бо тут розмовляють українською мовою. Він офіційно та відкрито заявляє – треба знищити «все українське». І що, тепер покладатимемо провину всім, хто говорить українською мовою, що це через них Путін розпочав війну? А може, давайте заборонимо українську мову взагалі, щоб Путін знову не напав? Бачите, куди заводить така логіка?

На щастя, певна річ, «питання мови» не може бути реальним приводом для війни. Тоді навіщо ковтати кинуту ворогом (зовнішнім та внутрішнім) цю наживку?

Друга теза

Чому деякі у нас так пристрасно, але латентно вірять Путіну? Носяться з його суперечливими один одному тезами, наче це відбиває якусь реальність. Чи вибір подібних ізольованих тез продиктований прихованими бажаннями? Наприклад, прикриваючись якимись там словами Путіна, самим таємно бажати озвученого? Інакше, навіщо слухати і повторювати всяку маячню?

Щодо «питання мови»: якщо в когось російська мова чомусь асоціюється з Путіним, тоді необхідно заборонити все, що асоціюється з нею. Потрібно бути чесними, логічними та послідовними, чи не так? Після заборони російської мови, доведеться закрити православну церкву (ну православний він, що вдієш), потім заборонимо – дзюдо, коней, голий торс, рибалку, ну і далі за дуже великим списком…

Схожа ситуація вийде і із кольорами нинішнього прапора РФ. Потрібно заборонити – білий, синій, червоний. Он у РФ вже почалися репресії щодо синьо-жовтого, але ми ж не такі як вони, правда?

Уявляю, як важко доведеться, наприклад, нашим народно-етнічним танцям, адже там – усі ці кольори входять до основної гами, а за костюм «білий верх з синіми шароварами та червоними чоботями» – треба одразу давати термін, як за пропаганду атрибутів путінської РФ. Ну а що, якщо забороняти «за асоціацією» – то забороняти! І при цьому постійно нагадувати, що ми країна вільних і ми з росіянами взагалі жодного разу не схожі, ні в чому. Так?

Зрозуміло, це все та ж хибна логіка, як і відмова від вегетаріанства, тому що Гітлер був вегетаріанцем. До речі, як там, не ікається вегетаріанцям від цього жахливого факту?

Насправді проблема тут не тільки в тому, що відсутня логіка і є лише емоції на заперечення, а й у тому, що тут часто є одержимість «персоною». У цьому випадку людина залежить від Путіна (навіть більше, якщо показово пише його прізвище з маленької літери, бо приділяє йому додаткову увагу), це поглинає через ототожнення за допомогою емоційної асоціації та уявної фіксації.

Також проблема в тому, що підхід «аби ні як у Путіна» – ознака відсутності самостійності, тому що сама реакція вторинна як залежність на кшталт «зробити на зло». Не надувайте образ Путіна постійними думками про нього, власне, як і не живіть зло своїм «на зло».

І найстрашніше, що діючи за принципом «аби навпаки» – ми перетворюємося на дзеркальне відображення того, чого хочемо позбутися. Це тупикова рекурсія. Нам це треба?

До речі, цікавий момент, якщо задуматися. Якщо Путін розпочав війну через «російську мову», тоді незрозуміло звідки взялися росіяни, які звільняють зі зброєю в руках РФ від режиму Путіна? Вони вже точно беруть участь у опорі не через «мову», правда?

І одразу, ще одне питання, чи необхідно їм заборонити допомагати ЗСУ просуватися до перемоги? Ну, адже, слідуючи спекулятивній логіці нав'язаної Кремлем «російськомовний = русскій» (а «хороших русскіх» як відомо не буває), тоді вони ніяк не можуть брати участь у військових діях на нашому боці (втім, як і українські військові, що говорять російською мовою) … чи все-таки можуть? Чи що, чи як?

Бачите, який маразм виходить, якщо в міркуваннях виходити з хибних передумов або займатися безладними спекуляціями. Ну, або якщо не думати взагалі.

Третя теза

Прихильність можновладців (і тих, хто мітить на їх місце) заборонам може бути зрозуміла, тому що їм ці заборони «до одного місця», але такий політичний "развод" мас примітивного розливу – працює. І це їх влаштовує, бо легко. Спалити картину набагато простіше, ніж її намалювати. А якщо люди задоволені, і не заважають тобі крутити «темні справи», тоді чому б і ні, адже завжди можна «перевзутися», якщо що раптом, і «ці» знову влаштують Майдан...

Але чим продиктована одержимість «тримати і не пускати» у звичайних громадян – велике питання.

Знову до «питання мови». Он Катерина знищувала українську мову шляхом заборон і репресій (заради справедливості, російську мову також далеко не шанували і потрібна вона була виключно як канцелярський засіб спілкування дворян з народом). І тепер, саме тому… робитимемо як вона!

Єдине питання: за що тоді ми її засуджуємо? За те, що вона підкинула нам чудову ідею? Тож навпаки, треба їй пам'ятник поставити! (Ах да…). Чи бачите, якщо ми нічим не відрізняємося від «Катерини» у думках і справах своїх – ми і є «вона», а якщо так, значить – заслужили на те, що отримали. Чому? Тому що у своїй суті займалися спільною справою (наміри на знищення, заборони, репресії тощо). Як вам такий перебіг думки?

Адже якщо ми нічим не відрізняємося від «рашистів», тоді чому кричимо на кожному розі, що ми не такі? Мабуть, тому так настирливо навіюємо всім навколо, про різницю, бо таємно боїмося, що різниці, по суті, ніякої немає? Адже якщо ми думаємо та діємо як вони, то в чому наша відмінність? Назва цьому – рашизм навиворіт. А саме так все і відбувається – коли намагаєшся перекривати власне відображення у дзеркалі.

Подобається таке бачення? Ні? Тоді й не варто прагнути втілювати його в життя хибними шляхами.

У зв'язку з цією та подібними тенденціями, нам потрібно пам'ятати, що фанатизм (і «надцінні ідеї» як запуск симптоматики) – територія тонкого льоду. Поєднаний із негативом, він завжди веде до одержимості, яка руйнує все, включаючи своїх носіїв.

Колись юдейський пророк дав заповідь: «Бог є любов», але фанатики втілили її в життя через хрестові походи, інквізицію, полювання на відьом, геноцид інших народів та протистояння з наукою… Як «любов» перетворилася на «ненависть»? Ніхто не застрахований від такого падіння, жодна політична нація, жоден формальний етнос, жодна – навіть найпрекрасніша – людина…

Тому не варто починати гуляти тонким льодом.

Четверта теза

Якщо Чичерена одягнеться у вишиванку і українською мовою прочитає вірші Шевченка, чи вона перетвориться від цього на українку? Якщо озвучити ідеологію Дугіна українською мовою, чи стане вона від цього українською?

Серед інших, ми маємо дві неочевидно-очевидні проблеми: а) культуру прирівнюють до патріотизму, а його перетворюють на товар; б) громадянина визначають за культурними атрибутами, а не за його ментальністю. Виходить замкнена петля, яку накидають на громадянське суспільство політики (і наші вороги).

Чому ми не хочемо зрозуміти, що людину насамперед формує та визначає її ментальність? Навіть система цінностей, світогляд, ставлення до громадянських прав і свобод – похідні (не кажучи вже про культурні уподобання тощо). Ментальні структури, якими керуються люди, лежать глибше за формальні декларації та зовнішню атрибутику.

Невже не очевидно, що ментальний «ватник» може носити вишиванку, а ментальний «московіт» говорити українською мовою, а ментальний «рашист» – творити внутрішні репресії та зовнішній терор під приводом «величі нації»?

Суть постійно вислизає з рук.

Банальний приклад. Хто «переважно українець» сьогодні? Той, хто допомагає, як може, у боротьбі із загарбником чи той, хто досі краде на корупційних схемах? Зрозуміло той, хто допомагає. А якщо він говорить російською мовою і не особливо розуміється на культурній спадщині, але шанує громадянські права і захищає цінності свободи та незалежності?

Вже якось одразу і не дуже українець, і, швидше за все, навіть «малорос». Правильно? А якщо той, хто загруз у корупції та вульгарному політичному популізмі, але говорить українською мовою, обставлений «вишиванками» та «кобзарями», і при кожному випадку вигукує (щоб усі чули) – Слава Україні? Вже якось одразу й нічого собі українець, і, мабуть, навіть «лідер патріотів». То чи що?

У Херсоні люди, які виходили до окупаційних військ РФ із прапорами України під страхом смерті, вони українці чи ні? Так? Але ж вони говорили і говорять російською мовою… Чи вже якісь не такі українці на відміну від тих, хто виїхав за кордон, але розмовляє українською мовою?

Що більш патріотично і доказово – залишитися і щось робити, хай і російською мовою чи виїхати за кордон і звідти гарно говорити про те, що «несправжні українці», які говорять російською мовою, а може й взагалі «істоти другого сорту»? Невже це нормальна ситуація?

Ходімо далі. Бурят, що розмовляє російською мовою – "русскій"? Українець, який розмовляє російською мовою, що вбиває на війні бурята – "русскій"? Росіянин, який прославляє Путіна російською мовою – "русскій"?

Українець, який ненавидить Путіна російською – теж "русскій"? Чи є різниця? Є. Чи таки ніякої різниці немає? Ну, мова то типу одна... Адже як заповів Путін: «російськомовний = "русскій" (і як у нас скосплеїли його сподвижники: україномовний = українець). Правильно, чи ні?

Що тут не таке? Можливо, причина в тому, що вся ця тема знаходиться на межі божевілля?

Корупція? Суддя попався на хабарі? Чи підвищують податки? Гей, народ – там геть «мовний срач»! І якось забулося одразу. Освіта на низькому рівні, немає книг та немає перекладів? Але ж є «мовний срач»! Міністра освіти підозрюють у плагіаті, проблеми у школах (аж до насильства над дітьми), але якщо розвести «мовний срач», то воно одразу якось і не важливо і взагалі – нічого подібного не було… Яка краса, правда?

Можливо, настав час здогадатися, що «мовний срач» – це про маніпуляції поняттям населення. Це спосіб відвернути нас від реальних проблем. Це засіб проштовхнути вигідні політичні меседжі під шумок або зробити політичну кар'єру (на подібному реакціонізмі заздалегідь прорахованих цільових аудиторій).

Історія про те, як швидко розділити країну та відхопити собі шматок електорату. І, зрозуміло, можливість створити сприятливі умови для вторгнення (заздалегідь закинувши наживку «мовного конфлікту», яку проковтнуть як Сході, і заході країни). Невже ніяк не розглянути такі очевидні речі?

Ну і як без того, щоб це не дійшло до теми російсько-української війни. У деяких із нас: і війну Путін розпочав через «мовний срач» в Україні; та ЗСУ воюють за українську мову (до речі, а якщо скласти список «за що воюють, насамперед, наші військові», на якому місці опиняться політтехнологічно роздуті теми на кшталт – мови, культури, літератури тощо?); і Захід нам допомагає, тому що у нас «мова красива»… ох, співгромадяни, ви серйозно?!

Десь там – витає гірка радість перемоги, відчуваєте? Але що буде після війни? Чи зможемо скористатися унікальним шансом, пам'ятаючи, що більше такої можливості не буде?