Сенсом існування живої природи є еволюція. Саме завдяки еволюції наш світ став незрівнянно комфортнішим, ніж мільярди років тому, саме еволюція відкрила шлях до появи мислячих істот, і саме завдяки еволюції Homo sapiens тепер мають можливість сперечатися про ті чи інші ідеї.

Відповідно, еволюція супроводжує живих істот, як форма зміст. Дихаю – отже еволюціоную!

Еволюція – це відсікання примітивного та розмноження досконалого. Багатьом це не подобається, тому вони намагаються переконати широкий загал, що з появою людини розумної еволюція як біологічний процес припинилася, отже, для нас вона не актуальна.

Така позиція виходить з незнання, з нездатності побачити, а в деяких випадках – з небажання піддатися остракізму, переконуючи сліпих в їхній сліпоті.

Динаміка еволюції є прямо пропорційною до складності організму та його чисельності. Нас багато, і ми досконалі. Ніхто не стверджуватиме, що людина примітивніша за, скажімо, хробака, а чисельність Homo sapiens як біологічного виду, за науковим консенсусом, вже на кілька порядків перевищила можливості його природної біологічної ніші.

А тому біологічна еволюція з появою людини лише прискорилася й постійно набирає оберти. Просто потрібно знати, де її шукати...

Еволюція відбувається через появу генетичних мутацій, які надають переваги своїм носіям, та витіснення носіями цих мутацій своїх примітивніших «братів». В примітивних організмів успадковувати корисні мутації можуть лише прямі нащадки «мутанта», що виникають внаслідок його поділу. Решта з еволюційного пулу незворотньо відсікаються.

З появою більш досконалих організмів, тривалість життя яких перевищує лічені хвилини, такий спосіб призводить до втрати конкурентних переваг: процес репродукції розтягується, чисельність нащадків «мутанта» різко скорочується, відповідно, поява більш досконалого організму тягне за собою радикальне уповільнення динаміки еволюції.

Що прямо суперечить основному закону живої природи.

Адже в цьому випадку виникла б «петля еволюції»: досконаліші організми, вирвавшись уперед, уповільнювали б свій розвиток, натомість примітивніші отримували б конкурентні переваги, що абсурдно. Жива природа зафіксувалася б на рівні бактерій.

Природа вирішила цю суперечність поділом на статі.

При статевому розмноженні генетичні надбання окремих «мутантів» можуть запозичуватися усіма бажаючими.

Самки паруються з найбільш досконалими самцями, самці шукають найбільш досконалих самок.

Популярні новини зараз

Експерт оцінив, скільки потрібно для відновлення української енергосистеми

Сі Цзіньпін заявив про пошук "хороших шляхів" завершення війни РФ проти України

Київстар запропонував абонентам дешевий тариф для пенсіонерів

В Україні впали ціни на пальне після рекордного підвищення

Показати ще

Таким чином поділ на статі відкрив шлях невпинному вдосконаленню живої природи.

Людина, як ми вже раніше зауважили, вдосконалила цей поділ до висот виключної репродуктивної стратегії, що дало можливість розвитку людського суспільства й цивілізації.

Людина своєю виключною репродуктивною стратегією не лише забезпечила виживання геніїв з надмірною масою мозку, не лише змогла вийти за межі природного виживання, вона ще й обернула на свою користь основний одіум еволюції.

В дикій природі досконаліші індивіди протиставляються примітивнішим, прирікаючи останніх на втрату ресурсів для життя. В людському суспільстві досконаліші створюють умови для виживання примітивніших, при цьому примітивніші, навіть при втраті репродуктивних шансів, можуть бути корисними членами спільноти, додати до спільного блага та прожити свій вік у відносному благополуччі.

Відповідно, своїм небаченим прогресом Homo sapiens завдячує вдосконаленню процесу своєї еволюції, й усі його успіхи так чи інакше випливають з цього вдосконалення.

Очевидно, що таке вдосконалення, принаймні, до того часу, доки люди не навчаться репродукуватися на «фабриках клонів» чи чомусь подібному, полягає в безперервному розвитку стереотипів статевої поведінки.

Стереотипи – це найбільш ефективні, відшліфовані практикою алгоритми поведінки певних індивідів в певних ситуаціях. Оптимальні стереотипи репродуктивної поведінки людини наразі базуються на статевому поділі.

Прагнути до якогось розвитку, не враховуючи статевого поділу – все одно, що намагатися полетіти в космос, ігноруючи закони Ньютона.

В деяких сучасних «цивілізованих» країнах поняття «стать» намагаються замінити поняттям «гендер». «Гендер» – це соціальний «конструкт», який визначає соціальну стать людини. Отже, цей «конструкт» стосується не фізіологічних особливостей, притаманних статям, а соціально сформованих рис – «стереотипних» «маскулінності» та «фемінності».

В такому трактуванні, виведеному серйозними людьми з вченими ступенями, стать і «гендер» співвідносяться, як генотип і фенотип. Людина народжується з певними генетично заданими рисами, а ці риси в конкретному історичному середовищі трансформуються в якусь певну особистість. Відповідно, індивід з генами генія може цілком стати й суспільним покидьком та закінчити своє життя на смітнику (що в більшості випадків і відбувається).

Фенотип – це суто ситуативна характеристика, похідна й не самостійна. Якого б успіху в мирському житті не добилася б бездар – її нащадки ніколи не стануть від цього ні розумнішими, ні талановитішими. Фенотип завжди випливатиме з генотипу, а не навпаки. Намагання змінити природу людини через набуті нею якості – суща лисенківщина.

Й так само, як лисенківщина призвела до катастрофи в радянській науці, так само будь-яке ігнорування фундаментальності статевого поділу в житті людини неминуче спричинить фундаментальну катастрофу в усіх сферах її досягнень.

Випрацювавши ідею справедливого суспільства, серйозні люди забули наголосити, що таке суспільство є можливим лише за умови відповідної якості «людського фактора», насамперед – генетичної. Адже навіть найпривабливіші ідеї у виконанні троглодитів породжують найогиднішу реальність.

«Революція гідності» зразка 1917 року в Росії здійснювалася «пролетарями» – людьми, за визначенням, позбавленими всяких видатних талантів. Для цих людей сама ідея того, що щось у цьому житті може залежати від вроджених об’єктивних характеристик була неприйнятною. Грязь не може вийти в князі, якщо умовою цього є князівські якості.

Відповідно, «пролетарі» взяли на озброєння ідею комунізму, відкинувши ідею природньої еволюції. Що призвело до негайної катастрофи, деградації до рівня «Верхньої Вольти з ракетами» та цивілізаційного занепаду.

В сучасному світі «скрєпи» з «калашем» можуть надихнути хіба що розумово відсталих...

«Гендерна» ідеологія, тобто – заміна природних статевих стереотипів, оптимальних для розвитку людини, принципами «соціальної статі» в якості фундаментальних підходів, приваблює в першу чергу тих, кому нічого «не світить» в сенсі еволюційного успіху.

Для цих людей сама ідея, що сенс існування живої природи – еволюція, яка спрямована на відбір найбільш досконалих генотипів, отже, в якій перемагають індивіди, від народження та об’єктивно обдаровані хорошими генами (в сенсі об’єктивних, очевидно, законів, а не ситуативних приватних цінностей) – така ідея для цих людей є неприйнятною за визначенням.

Також вона є неприйнятною для «сильних світу цього», адже присутність об’єктивної волі та об’єктивних цінностей в житті людини ставить під великий сумнів як авторитет правлячої цим світом «еліти», так і пропаговані нею ідеали...

Необхідно зауважити, що у світі, яким править еволюція, «рівності» не існує.

Проблема в розумінні цього посилюється відсутністю поняття «рівноправності» в західних «цивілізованих» країнах. Ці країни побудовані за парадигмою антропоцентризму, отже, ними керує примат формального юридичного закону, перед яким усі рівні. В такій парадигмі «рівноправність» є еквівалентом «рівності», тому жодних окремих термінів для цього поняття не потрібно.

В реальному житті рівноправність є прямим запереченням якої-небудь рівності, адже всі люди різні, у кожного свої можливості, тому будь-яке зіткнення інтересів, навіть за умови абсолютної рівноправності сторін, завжди вирішується їхніми індивідуальними можливостями використати свої рівні права.

Очевидно, що істота, слабо обдарована від природи, завжди програє в рівноправній ситуації тому, хто володіє дотичними талантами. Відповідно, ідеологією «пролетаріату» ніколи не буває рівноправність, але завжди стає рівність, тобто – примусовий перерозподіл прав на користь найменш спроможних.

При цьому теоретична рівність на практиці означає засилля («диктатуру») «пролетаріату», адже маси «пролетарів» завжди чисельно переважають поодиноких геніїв чи навіть будь-які прошарки аристократів.

З точки зору еволюції «рівність» – це загибель. Це випереджаюче розмноження примітивності, генетичне виродження популяції в цілому, наступне нав’язування «подавляючою» більшістю своїх правил гри решті спільноти, примітивізація виду в цілому й невідворотна катастрофа з вимиранням.

В цьому сенсі «гендерна рівність» – це не просто підміна понять, не чергове модне віяння «скучающих барышень», це – удар по самих засадах людського існування.

Фундаментальна привабливість рівності в тому, що вона дає можливість стадам генетичних паразитів цілком легально, з гордо піднятими головами та відчуттям власної значущості паразитувати на живому тілі найбільш продуктивних сил суспільства.

Фундаментальна вада рівності: там, де вона вгнізджується – там швидко рідіють ряди згаданих продуктивних сил суспільства.

«Гендерна рівність» діє в цьому напрямі особливо витончено й вишукано: вона не лише вбиває майбутнє, не лише зобов’язує кожного копати собі могилу, але й примушує робити це з радісною усмішкою та відчуттям виконаного обов’язку...

Історична функція «гендерної рівності» в наш час – усунути зі світової сцени актуальну модель цивілізації з її провідним гравцем.

Ми вже наголошували, що сучасне людство переходить до нового способу існування, тобто – нової історичної ери.

Ера, що завершується – ера пристосування людиною навколишнього середовища до своїх потреб. Динаміка цього процесу визначалася розвитком технологій та матеріальних засобів, тому цю еру ми назвали ерою матеріального нагромадження.

Сьогодні фундаментальний сенс цієї ери, за великим рахунком, вичерпано, кожен народ живе, як може: на Гаїті – смітник, в Швейцарії – країна-картинка. Ні там, ні там щось особливо усугубляти сенсу немає. Відповідно, основне завдання сьогодні – розвернутися обличчям до кожної людини й дати їй можливість жити оптимально для себе.

Імператив самореалізації людини, тобто – оптимальний алгоритм її життя згідно її вроджених якостей – прямо заперечує парадигму ери матеріального нагромадження, що вимагала підпорядковувати життя кожного генеральній меті всебічного економічного розвитку.

Проблема полягає в тому, що ті, хто зараз домінує в людській цивілізації, отримали такий статус саме завдяки тому, що, з одного боку, матеріальне нагромадження – це саме сфера творчого прояву їхніх унікальних талантів, а з іншого боку – решта людства привчена молитися на «жовтого диявола» і вважати ці якості ознакою генетичної досконалості.

Очевидно, що зниження потреби в матеріальному розвитку скорочує потребу в тих, хто цей розвиток рухає, отже, актуальне історичне завдання – радикально скоротити чисельність народів «цивілізованих» країн (в сучасному світі цивілізованість є синонімом генетичної досконалості й прямо виводиться з рівня матеріального споживання), т.зв. «білої раси».

Принципи «гендерної рівності» дозволяють вирішити це завдання максимально швидко та безболісно...

Перехід від однієї ери до іншої, а таких наразі було три, це завжди фундаментальний злам актуального способу життя у вселюдському масштабі, що неможливо без катастроф і вимирань.

Мало того: перехід на новий спосіб життя – це усталення якісно досконаліших стереотипів, які, за визначенням, є або не оптимальними, або взагалі недосяжними для більшості порядних громадян минулої ери. Ці громадяни, проте, в чомусь гіршими себе не вважають, тому відмовлятися від своїх прав категорично не згодні, отже – боротимуться з новим способом життя всіма доступними їм способами.

Очевидно, що в цьому випадку перемога нової парадигми – результат об’єктивного відсікання більшості громадян актуального світу.

В сучасному світі вісім мільярдів Homo sapiens має змогу жити завдяки передовим технологіям, при цьому 90% з цих sapiens цими технологіями оволодіти не спроможні в принципі. В цьому сенсі система життєзабезпечення цих 8-ми мільярдів є створеною й підтримується саме тією «білою расою», що наразі виходить за межі еволюції живої природи й стає зайвою.

Очевидно, що колапс цієї раси неминуче позбавить можливостей виживання більшість актуальних народів Землі.

Еволюція, як завжди, переможе: право на життя отримає лише той, хто до цього здатен...

В актуальній українській війні за незалежність основне питання – не чи буде весняний наступ, і чим він закінчиться, й навіть не коли і чим закінчиться ця війна. Основне питання цієї війни: що буде після того, як вона закінчиться?

В 2021 році населення України було найстарішим у світі – середній вік українців досяг 48 років. Не тому, що українці довго живуть, а тому що в Україні найменше у світі молодших поколінь.

48 років – це вік згасання...

За тридцять років своєї незалежності українці довели, що в сенсі вимирання й занепаду вони – попереду всієї планети.

З початком повномасштабного російського вторгнення Україну, за офіційними даними, покинуло 8 мільйонів чоловік. Серед них половина – діти (тут і далі – дані з статті).

Жінки віком 18-49 років – 69% (серед дорослих).

Десь третина з біженців, насамперед молоді та перспективні, не планують повертатися.

Ще біля третини розглядають можливість повернення за певних умов.

Отже, навіть за найбільш оптимістичного сценарію, після найблискучішої перемоги населення України складе біля 30 млн. чол. середнім віком десь на рівні 60 років.

Така перспектива примушувала криком волати українських демографів ще задовго до початку війни, питання піднімалося ще в середині 1990-х.

Сьогодні основна проблема української обороноздатності – дефіцит людських кадрів.

Пропозиції?

З останнього.

В якості вирішення проблеми тут пропонується:

  1. Колосальна програма з трансформації ідеології на користь народжуваності.

  2. Глобальний рекрутинг на рівні держави.

Необхідно зауважити, що обидва пункти Україна намагалася реалізувати ще з 1991-го, й щоразу з вельми сумнівним успіхом. Відомо також, що «ідеологія на користь народжуваності» прямо суперечить тотально впроваджуваній сьогодні ідеології «гендерної рівності».

Очевидно, що країна в центрі Європи з густотою населення менше 50 чол./км2 та більшістю громадян пенсійного віку не може сподіватися ні на якусь самостійність, ні на бурхливий прогрес.

Країна, в якій закони приймаються під черговий транш МВФ чи з подачі грантоїдів, власну стратегію розвитку розробляти не може за визначенням.

Якщо в таку країну приваблювати робочі руки, то це будуть майже виключно голодранці зі «смердючих дір», адже порядному громадянину з більш-менш заможних країн (за доходами на душу населення Україна – в нижній третині світових рейтингів) пертися у світ за очі сенсу не виникатиме.

Такі люди, освоївшись, неминуче розгорнуть «боротьбу за громадянські права» згідно своїх специфічних уявлень, фактично – нав’язуватимуть «диктатуру пролетаріату».

Уявлення про таку боротьбу дають події лютого-березня 2022 року у Львові, коли темношкірі парубки викидали з вагонів українських жінок з дітьми, одночасно транслюючи на весь світ репортажі про «расистську Україну» й закликаючи її не підтримувати...

В історії ще не було випадку, щоб громадяни заможних країн їхали відбудовувати розвалену війною економіку країни бідної. Навпаки, після Другої світової маси європейців подалися до США, тоді як до Європи їхали «гастарбайтери» зі Сходу.

Розумні й сильні люди не йдуть за легкими грошима, тим більше, що Україна навряд чи спроможеться чимось таким здивувати. Розумні й сильні люди йдуть за ідеями.

Однак «гендерна рівність» до таких ідей ніяк не належить...

Загальний висновок: для того, щоб в незалежної держави Україна з’явився якийсь вищий сенс і надихаючі перспективи – необхідно, щоб ця держава запропонувала світові щось якісно унікальне. Й очевидно, що це якісно унікальне мусить виростати з природних законів людського буття, опиратися на них й творчо вдосконалювати їхнє використання.

Однак, як казав один телеперсонаж: «Це вже зовсім інша історія...»