Демократична школа: актуальні ізраїльські практики для України

Необхідність демократичної освіти змістовно й лаконічно визначив Яаков Гехт – засновник ізраїльської мережі демократичних шкіл: «Демократична школа – пазл, якого не вистачає демократичному суспільству».

Чим відрізняється демократична школа від традиційної, як в ній організований освітній процес, як працює шкільне самоврядування, які умови для демократизації шкільної освіти були в Ізраїлі й створюються в Україні – дослідив Аналітичний центр «Обсерваторія демократії».

Попередні умови для розвитку демократичної школи в Ізраїлі і в Україні

Умови для відкриття першої демократичної школи в Ізраїлі важко назвати цілком сприятливими. Громадянська освіта перебувала в маргінальному стані. В системі освіти не було демократичних традицій. Шкільний клімат і в світських, і в релігійних школах мав усі ознаки авторитарного. Ізраїльське суспільство не демонструвало високого запиту на демократичну освіту. Єдиним локомотивом, що намагався просувати освіту для демократії, були політологи, які постійно лобіювали громадянську освіту для демократії, а також - активні й прогресивні вчителі.

Першу демократичну школу відкрив у 1987 році в місті Хадері відомий ідеолог і палкий прибічник демократичної освіти Яаков Гехт. Він народився і виріс у цьому невеликому курортному містечку в центральній частині Ізраїлю, між Тель-Авівом і Хайфою. У деяких публікаціях, що висвітлюють життя школи, зазначається, що це перша в світі школа, яка назвала себе демократичною.

Проте це не відповідає дійсності. Перший виклик авторитарній освіті кинув видатний англійський педагог Олександр Сазерленд Нілл (Alexander Sutherland Neill). У 1921 році в Німеччині, поблизу Дрездена, він відкрив школу «Саммерхілл» (SummerHill), яка ще тоді назвала себе демократичною. Пізніше ця школа кілька разів переїздила в різні країни й остаточно влаштувалася в Англії. В 2021 році вона урочисто відсвяткувала своє століття.

Саме її досвід Яаков Гехт ретельно вивчав, перебуваючи там на стажуванні. Організація навчання, досконала система самоврядування, непритаманний звичайним школам характер і стиль взаємовідносин між вчителями, дітьми й батьками надихнули його на заснування демократичної школи в Ізраїлі. У своїй книзі «Демократична освіта: початок історії» він детально описав свої міркування і відкриття, історію першої демократичної школи в Ізраїлі, виклав теорію і обґрунтував практичне значення демократичної освіти.

Демократичну школу в Хадері створювали для проведення педагогічного експерименту, щоб з’ясувати можливості впровадження нової моделі шкільної освіти. Яаков Гехт у своїй книзі, а іноді й на конференціях з демократичної освіти згадує, як тодішній міністр освіти запитав його про те, як потрібно реформувати ізраїльську шкільну систему, щоб уникати екстремістських проявів та зміцнювати демократію. Гехт відповів, що потрібно забезпечити участь всіх у формуванні демократичного шкільного співтовариства. Для цього потрібна демократична школа.

Школа в Хадері так швидко завоювала симпатії дітей і батьків, що з пілотного проєкту відразу перетворилася на освітній бренд. Зараз там навчаються біля 500 студентів від 4-х до 18-ти років. Вартість навчання – близько 1200 доларів США за рік. Всі місця в школі зайняті, а черга на зарахування стабільно нараховує кілька сотень претендентів. Згодом Яаков Гехт та прибічники демократичної освіти створили мережу із 27-ми демократичних шкіл, які швидко інтегрувались в систему шкільної освіти.

Вони доступні для представників ізраїльського середнього класу. Зростання популярності демократичної школи призвело до необхідності подальшого відкриття таких шкіл, в тому числі, доступних для менш забезпечених верств населення. Зараз реалізується проєкт із відкриття демократичних шкіл, що фінансуються частково державою та за рахунок приватних пожертвувань. Крім того, основні принципи демократичної школи активно впроваджують державні світські школи, а в них навчається більшість ізраїльських дітей.

В Україні, на відміну від Ізраїлю, демократична школа має сторічне коріння. Йдеться про трудову колонію та трудову комуну (яка, до речі, була розташована у селищі Новий Харків, тодішньому передмісті Харкова, а зараз це район авіаційного заводу), які створив і очолював Антон Макаренко у 1920-1928 та 1927-1935 роках.

Звісно, ці заклади ніхто не називав демократичними. Але система самоврядування в них втілювала всі сучасні демократичні принципи, правила і процедури, що дає підстави вважати ці заклади українським прототипом демократичної школи.

Хоча в той час питання індивідуалізації навчання не було актуальним, навпаки, впроваджувалась стандартизована освіта для задоволення потреб індустріалізації, Макаренко обґрунтовував ідеї про те, що школа має забезпечувати освіту на різні смаки й здібності та враховувати весь «букет особистих якостей» учнів і вихованців. Однак, радянській системі демократична освіта не була потрібна.

З точки зору співвідношення різноманітних факторів впливу на розвиток демократичної освіти ситуацію в Ізраїлі все ж можна оцінити як більш сприятливу. Етнічна модель громадянської освіти, яка довго була гальмівним чинником, не мала ідеологічного підгрунтя для становлення жорсткої авторитарної моделі школи. Українська школа отримала у спадок від радянської саме таку. Одним із головних негативних наслідків цієї моделі є абсолютно викривлене сприйняття самоврядування.

Як за радянських часів, так і зараз учасники освітнього процесу розуміють самоврядування як виконання планів і розпоряджень адміністрації. Показовий приклад: сайт однієї із харківських шкіл «прикрашає» головний девіз її учнівського самоврядування – «Краще втямиш – краще зробиш».

У положеннях про шкільне самоврядування, які школи розмістили на офіційних сайтах, як правило, прописані процедури формування органів самоврядування, передбачена періодичність проведення засідань і надання звітності, але не визначено коло питань, з яких органи самоврядування можуть приймати рішення. Лише у рідкісних випадках передбачено достатньо вузьке коло питань для прийняття рішень.

Проте ці рішення є, по суті, дорадчими, оскільки в положеннях не зазначено, що їх виконання обов’язкове і не визначені механізми їх врахування адміністрацією школи. Однак, учасники освітнього процесу сприймають це як реальне самоврядування. Умови для демократизації й індивідуалізації навчання ще гірші. Далеко не всі харківські школи пропонують можливість спеціалізації хоча б у старших класах.

Ізраїльські політологи, фахівці в області громадянської освіти, питання демократизації освіти неодмінно пов’язували із потребами розвитку демократії та становлення громадянського суспільства. Головним напрямом їхньої комунікації і співпраці із владними інститутами було просування демократичних освітніх реформ на державному й місцевому рівнях.

Демократичні школи відразу стали осередками місцевого громадянського суспільства й локальної демократії. Яаков Гехт згодом став співзасновником організації «Освітні міста – мистецтво співробітництва», яка фокусується на перетворенні місцевих освітніх систем на центральний інструмент розвитку цих міст і активно співпрацює з місцевою владою. Ці факти свідчать, в тому числі, про спрямованість місцевих політик на розвиток місцевої демократії та зацікавленість влади у реальній співпраці із закладами освіти.

Очевидний контраст у баченні ролі освіти й освітніх закладів у розвитку регіонального громадянського суспільства й демократії продемонстрував, зокрема, наш аналіз змісту Харківської обласної цільової «Програми сприяння розвитку громадянського суспільства на 2021-2026 роки».

Для сприяння розвитку громадянського суспільства розробники Програми запланували оформлення в школах книжкових виставок та тематичних полиць про громадянське суспільство, проведення лекторіїв і факультативів. Про демократизацію шкільної освіти й заходи для становлення школи як інституту громадянського суспільства у Програмі не йдеться.

В Україні є неурядові організації, які реалізують проєкти для сприяння демократичній освіті – проводять просвітницькі заходи, конференції, готують і надають у відкритий доступ посібники для опанування основ демократичної освіти. Вже традиційними стали конференції з питань демократичної модернізації української шкільної освіти.

Яаков Гехт брав участь у роботі педагогічної (не)конференції EdCamp у 2018 році в Харкові та конференції IDEC у 2019 році, основні заходи якої проходили в Києві та Вінниці. Але поки не простежуються відчутні результати у просуванні демократичної освіти. Нещодавно ініціатори аннонсували заснування мережі демократичних шкіл ALTERRA, проте поки є лише описова інформація про загальні засади їх діяльності. В Києві за підтримки Києво-Могилянської бізнес-школи відкрилась і працює демократична школа «Майбутні». Цінності й принципи, які вони презентують, відповідають моделі демократичної школи.

Але вартість навчання більше 20 000 гривень за місяць не робить демократичну освіту доступною навіть для українського середнього класу. У звичайних школах демократична освіта поки просувається здебільшого суто симулятивно, в основному, через впровадження шкільного самоврядування без реальних повноважень та викладання на шкільні сайти фото-звітів про вибори президента школи.

Показовий приклад: на сайтах кількох харківських шкіл розміщено інформацію про участь вчителів і учнів у заходах із впровадження демократичної освіти – школах, тренінгах, а також, фото й сертифікати, що підтверджують підвищення компетентності з питань організації демократичного освітнього простору. При цьому, навіть розділів про шкільне/учнівське самоврядування на цих сайтах немає.

Навчання в демократичній школі

Прототипом демократичних шкіл в Ізраїлі стала школа «Саммерхілл». Її десять головних принципів фактично не змінювались впродовж ста років і сьогодні визначають освітню філософію й політику. Свобода – наріжний камінь демократичної школи. У навчанні це свобода слідувати своїм здібностям і бажанням, робити власний вибір.

Перебуваючи у «Саммерхіллі», Яаков Гехт став палким прибічником ідеї, що школа має створити таке середовище, в якому дітям дозволяють слідувати власним інтересам і розвиватися власним темпом. Вони повинні бути вільними від тиску на відповідність штучним стандартам успіху, що базується на академічних досягненнях. Дітей необхідно звільнити від обов’язкового/нав’язаного оцінювання, надати їм можливість формувати власні критерії досягнень.

Вільне навчання у демократичній школі – це абсолютна протилежність стандартизованому навчанню в авторитарній, в тому числі, в сучасній українській школі. Тут немає єдиних навчальних програм і однакового обсягу навчального матеріалу з усіх дисциплін, який мають засвоїти всі студенти. Немає однакових для усіх вимог і критеріїв оцінювання знань. Навчання максимально індивідуалізоване. Його фундамент – вільний вибір студентом обсягів, темпів і рівня знань зі шкільних дисциплін.

У провідній демократичній школі в Хадері, за зразком якої створювались інші демократичні школи в Ізраїлі, реалізується головний принцип навчання: студенти індивідуально вибирають як, коли, чому, де і з ким вони будуть навчатися. Тут викладають всі шкільні дисципліни, але студенти не зобов’язані їх вибирати і вивчати.

Єдиною мотивацією для вибору є здібності студента і бажання вивчати предмет. Звісно, у середній і старшій школі додається мотивація щодо вступу до коледжу чи університету. Відповідно, є необхідність продемонструвати знання з певних дисциплін. Тоді студенти мають можливості вивчити ці дисципліни у необхідному обсязі за коротший період, записавшись у різні класи з різними темпами вивчення.

На офіційному сайті школи в Хадері зазначається, що «головна освітня програма школи – це студент, який сам визначає свої цілі, а школа заохочує його та супроводжує на шляху до їх досягнення». У цій школі немає звичних для нас класів і одних уроків для всього класу, класних керівників. Є наставник, якого обирають діти і приєднуються до його наставницької групи, що налічує до 20-ти студентів.

Уся група збирається лише на початку і наприкінці дня для обговорення поточних питань, підсумків дня і наступних планів. Підґрунтям для формування груп є навчальні програми. Їх пропонують дітям на початку навчального року. При цьому, кожен варіант навчальної програми передбачає близько п’яти різних можливостей уроків. Тому, навіть ті діти, які вибрали одну навчальну програму і потрапили до однієї наставницької групи, не перебувають разом на одних уроках протягом дня. Згідно зі своїми інтересами вони вибирають серед п’яти наявних програмних можливостей.

Протягом 3-4 тижнів на початку навчального року діти «тестують» дисципліни, які їм пропонують – що їх зацікавить і що вони хочуть вивчати. Потім записуються на ці предмети на весь навчальний рік. Ніхто не змушує вибирати конкретний клас, із яким діти будуть вивчати ці дисципліни. Але якщо студент все ж його вибрав, це автоматично означає, що він приймає всі правила цього класу.

Ці правила, зазвичай, стосуються не лише навчання чи вимог стосовно виконання домашніх завдань. Це можуть бути певні «класні» правила щодо стилю одягу, заборони їсти в класі та інше. Тож обираючи клас, студент враховує не лише його навчальні програмні переваги для себе, а й оцінює прийнятність для себе цих правил і свою готовність їх виконувати. Звісно, це не означає, що правила догматичні. Студенти їх можуть змінювати за допомогою шкільних демократичних процедур.

Ізраїльські демократичні школи дають можливість дітям вивчати не лише те, що вони хочуть і що їм цікаво, а й передбачають можливість для кожного навчатись у комфортному для нього темпі. Тобто, дитина, яка, наприклад, у 6-му класі добре знає іноземну мову чи математику, а темпи вивчення дисципліни у цьому класі її не задовольняють, і вона хоче більшого – може записатися на уроки, наприклад, до 8-го класу. І навпаки, якщо темпи для неї надто високі, може відвідувати заняття в менших класах.

Цілком очевидно, що максимально індивідуалізоване навчання не може поєднуватися із стандартизованим оцінюванням. Тому в демократичних школах застосовують таку ж індивідуалізовану систему оцінювання знань. Її суть у тому, що оцінюються навчальні досягнення студентів в рамках тієї навчальної програми, яку вибрав студент і з урахуванням його темпів засвоєння матеріалу.

Там немає звичного для нас жорсткого навчального плану, розписаного по урокам і установки на те, що учень, який не виконав вчасно завдання чи не написав контрольну, стає боржником. У демократичній школі студент сам планує свої навчальні досягнення і прогрес, спільно з учителем визначає завдання на певний період і в разі досягнення запланованого отримує позитивну оцінку.

Наприклад, студент не вміє розв’язувати квадратні рівняння, але оцінивши свої знання і прогалини спільно з учителем, встановлюють місячний термін, впродовж якого він має навчитися цьому. Якщо вдається досягнути результату, який запланували, студент отримує високу оцінку за це досягнення.

Самоврядування в демократичній школі

Як у навчанні, так і в організації самоврядування ізраїльські демократичні школи взяли за основу структуру, принципи і правила «Саммерхіллу». Тут діє реальне самоврядування. Лише кілька чітко визначених питань належать до компетенції адміністрації.

Саме завдяки розвинутому самоврядуванню демократична школа відтворює модель демократичної держави, є реальним інститутом громадянського суспільства. Головний принцип – розподіл влад. Законодавчу гілку влади уособлює шкільний парламент/асамблея. Механізми представництва у різних школах - різні. В одних до нього входять всі працівники школи, студенти й батьки. В інших – це представницький вибірний орган.

Всі шкільні закони, як правило, приймаються простою більшістю голосів. До компетенції парламентів належить прийняття усіх правил, що регламентують життя школи. Найчастіше в нормативних документах демократичних шкіл визначається не перелік питань, з яких можуть приймати рішення ці законодавчі органи, а ті питання, які належать до компетенції адміністрації школи. Як правило, це питання безпеки і найму персоналу.

Хоча в деяких школах друге вже також виноситься на розгляд парламенту чи відповідних комітетів. Засідання проводяться регулярно, найчастіше – щотижня. Прийняті рішення - обов’язкові для всіх. Єдина вимога, щоб вони не суперечили законам Ізраїлю. Кожен член шкільного співтовариства може пропонувати сам, або через своїх представників ввести нові чи змінити існуючі правила. Для цього передбачені відповідні парламентські процедури.

Органи виконавчої влади – міністерства чи комітети - формуються виборним шляхом, а до їх складу також входять вчителі, студенти і батьки. Їх перелік відповідає напрямам діяльності – бюджетний комітет, комітет з найму персоналу, комітет з навчальних програм, комітет з організації дозвілля тощо.

Директор у цій школі – не каральний інститут, яким залякують порушників і куди їх направляють для «профілактичних бесід», а менеджер, який має здійснювати ефективне управління, керуючись рішеннями шкільного парламенту й комітетів. Є і судова гілка влади, виборні органи – дисциплінарний комітет, апеляційний комітет та комітет з посередництва. Будь-хто із членів шкільної спільноти може бути обраним до цих комітетів.

У випадку порушень шкільних правил чи прав учасників освітнього процесу студенти, працівники чи батьки подають позови на розгляд дисциплінарного комітету. Те, що позови подаються не лише до студентів, але й до педагогів і до самого директора – цілком звична справа. Зокрема, якщо їхні рішення суперечать законам, прийнятим парламентом.

Дисциплінарний комітет вирішує, чи було правопорушення, і виносить вердикт щодо санкцій чи вирішення суперечки. Апеляційний комітет відіграє роль «верховного суду школи», якщо якась із конфліктуючих сторін не задоволена вердиктом дисциплінарного. Комітет з посередництва – це своєрідний дипломатичний інститут, який включається у вирішення проблем тоді, коли потрібне примирення сторін та додаткові консультації.

Висновки

Умови для становлення демократичної освіти в Ізраїлі та в Україні суттєво відрізняються. Ізраїльські школи були авторитарними, але, при цьому, авторитарна модель не була ідеологічною. В країні не було прецедентів реальної демократизації школи й значного суспільного запиту на неї, але була когорта активних прибічників демократичної освіти та її яскравий лідер Яаков Гехт.

Модель першої демократичної школи він запозичив у «Саммерхіллу», зумів адаптувати її до умов ізраїльської системи освіти й подолати численні бюрократичні перепони. Академічну свободу й індивідуалізацію навчання, повне самоврядування впроваджували з «чистого листа».

В сукупності, ці умови виявилися більш сприятливими, оскільки не було головних гальмівних чинників – жорсткого ідеологічного опору, викривленого уявлення про шкільне самоврядування. Переваги демократичної освіти швидко стали очевидними. Учасники освітнього процесу та громадськість не лише бачили ці переваги, а водночас усвідомлювали реальну сутність демократичної освіти.

Місцеві та центральні органи влади не могли ігнорувати стрімке зростання популярності демократичних шкіл. Тому Яаков Гехт, вже за сприяння влади, створив цілу мережу. Міністерство освіти стало активно співпрацювати з цими школами, узгоджувати програми. Головні принципи діяльності демократичних шкіл активно адаптують державні школи. Ізраїль став світовим лідером у сфері демократичної освіти.

В Україні є власний прототип демократичної школи, який детально описав її засновник. Сучасні педагоги його досліджують. Неурядові організації реалізують окремі освітні/просвітницькі проєкти, спрямовані на демократизацію освіти. Однак, проблема впровадження демократичної освіти сьогодні фактично не актуалізується ані на державному, ані на регіональному та місцевому рівнях.

Головні перешкоди для демократизації нашої шкільної освіти – вкрай недостатнє усвідомлення самої потреби демократизації освіти на усіх рівнях влади та в освітянській спільноті, а також, відсутність того «драйверу», який би активно лобіював і просував демократичну освіту. Громадські просвітницькі ініціативи поки не дають відчутного результату в плані реальної демократизації школи. В цьому сенсі ізраїльський «чистий лист» кращий, ніж «карфаген пострадянської свідомості», який ще потрібно остаточно зруйнувати.

Демократизація освіти стала життєвою необхідністю для Ізраїлю. Внутрішні загрози й ризики для демократії, зовнішні агресивні дії недемократичних держав фактично поставили країну перед вибором: або розбудовувати реальну демократію і вчити громадян жити за її правилами, або допустити «корозію» ще нестійкої демократії й посилення, передусім, внутрішніх загроз руйнації державності.

Ініціатори демократичної освіти «дотиснули» владу до усвідомлення того, що демократична школа є необхідним пазлом демократичного суспільства, реальним інститутом громадянства. В Україні, з одного боку, відчутно зросли подібні виклики, але з іншого, демократична школа поки мало сприймається в якості засобу розбудови демократії. Демократизація освіти не стала напрямом ані державної, ані регіональних освітніх політик.

Навчання в демократичній школі базується на пріоритеті здібностей та інтересів дітей, спирається на свободу як природне право людини, а також, на право вільного вибору як фундамент демократії. Сьогодні воно найбільше відповідає цінностям і потребам розвитку демократичного суспільства та виховання його громадян.

Крім того, індивідуалізована освіта відповідає потребам постіндустріального суспільства. Адже для його подальшого розвитку потрібні не великі маси працівників із однаковими знаннями, а різноманітні креативні фахівці в різних галузях. А різноманітність і креативність можна плекати лише в середовищі, в якому панує свобода, слідування здібностям, інтересам та внутрішнім потребам дитини.

Завдяки досконалій системі самоврядування, яка забезпечує легітимність шкільних законів, правил життя та вирішення усіх питань з допомогою демократичних інституцій і процедур, діти з першого класу вчаться жити в реальній демократії. Вони виконують правила не тому, що їх змушують, а тому, що вони брали участь у прийнятті цих правил. У кожному епізоді шкільного життя – приймаючи рішення, захищаючи свої права, вирішуючи конфлікти, студенти усвідомлюють свою здатність впливати на зміни – в школі, в місті, в країні.

Модель демократичної школи з початку ХХІ століття стала трендом місцевих освітніх політик в багатьох країнах. Така школа не лише заслуговує на найвищу відзнаку за якість теоретичного і практичного навчання жити в демократії. Для місцевої влади вона цінна тим, що фактично стає центром розвитку локальної демократії та продукування креативних ідей для громади. Західні ідеологи освітніх реформ абсолютно й однозначно обґрунтовують позицію, що кожна школа має бути демократичною, а звичайні школи вже активно впроваджують принципи, правила і практики демократичної школи.

Проблема демократизації шкільної освіти для України вкрай актуальна. Але її не можна вирішити шляхом відкриття навіть широкої мережі приватних демократичних шкіл. Єдиний прийнятний і ефективний шлях – перетворення кожної української школи на демократичну. Це потребує кардинальної зміни освітньої політики на усіх рівнях.

Становлення реального самоврядування за зразком демократичної школи вимагає, перш за все, волі, бажання та обізнаності учасників освітнього процесу й підтримки демократичних освітніх ініціатив на регіональному та місцевому рівнях. Значно складніше виглядає індивідуалізація навчання. Адже для цього потрібні й нормативна база на національному рівні, й нова організація навчального процесу, й інші методики навчання. Звісно, це вимагає більше часу і зусиль. Але вже зараз потрібно починати із впровадження у всіх школах спеціалізації та її значного поглиблення.

Перетворення авторитарної школи на демократичну потребує кардинальних змін і в системі педагогічної освіти. Вчитель демократичної школи має сам пройти інститут демократичної освіти. Тому для майбутніх вчителів у всіх закладах педагогічної освіти невідкладно потрібно впроваджувати не лише теоретичні курси з громадянської освіти та організації діяльності демократичної школи. Самі ці заклади мають стати реальними інститутами громадянського суспільства й центрами розвитку місцевої демократії. А інститутам післядипломної освіти варто розробити спеціальні курси з демократичної освіти для підвищення кваліфікації вчителів, незалежно від їх конкретного фаху.